Ржах-2026

Савоні вийшов на узлісся та розтер верхньою парою ручок довгу мордочку. Нижньою парою пошкробав черевце. Вечір обіцяв бути приємним. Рожеве сонечко м’яко вкладалось за горизонт. Від корчми поодаль линув веселий гамір.

Починалась пригода. По дорозі Савоні зазирнув у джерельне озерце та причепурився. У воді віддзеркалився пухнастий крокодильчик з чотирма ручками. Струнка зелена постать трималась на дещо кенгурячих ніжках. Савоні заклав за шию хвіст, наче комір і кокетливо усміхнувся.

Поруч обурено зацвірінькало. Зграйка блідо-жовтеньких пухнастих кульок прагнула доступу до водопою. Крізь пір’ячко пташок заледь виднілись краплинки очей та голочки дзьобиків.

Савоні винувато поступився. Розв’язав свій дорожній вузлик і розкришив в долонях останній кусень хліба. Спробував пригостити та погладити малят. Пухнастики насторожились, але піддались на пестощі.

Мандрівник усміхнувся. Зітхнув і полишив нових приятелів дзьобати гостинець, сам рушив до корчми аби подбати про нічліг.

Шинок наповнювало різноманіття істот. Желейно-безформні. Колючо-вусаті. Шершаві, лускаті. Пласкі та спірально-закручені. Строкатий калейдоскоп форм, розмірів та консистенції.

Барвисті і безбарвні відвідувачі заливались спиртним та гучно реготали. Творили спільноту романтиків із намозоленими від пригод сідницями у вічному прагненні мандрувати в невідоме «куди-небудь».

Слабоумство та відвага! Савоні радісно вдихнув чадний аромат свавільного життя. Нарешті він у вихорі захопливого світу, далеко від нудного побуту рідної ферми.

Крокодильчик видерся на високий стілець при шинквасі. Спробував привернути увагу корчмаря.

Кремезний чотириокий жук з пафосними оленячими рогами віртуозно наповнював келихи та згрібав у черевну сумку монети. Шість лапок працювали немов асинхронний механізм.

Корчмар хитро примружився і запустив черговий бокал. Келих ковзнув по сільниці, розсипаючи за собою піну, мов паровоз пару. Досяг краю, перекинувся феєричним піруетом і накрив Савоні ковпаком.

Савоні завалився на підлогу та покотився.

Регіт сколихнув стіни. Крокодильчик вибрався зі скляної пастки. Злостиво отрусив піну та з викликом випнув груди.

Епічна поза спровокувала ще дужчу ейфорію гоготання і Савоні ніяково скулися.

– Комбататос! Комбататос! – заволало назовні.

Двері гепнули і липкий фіолетовий ком хлюпнувся в середину корчми. В півпрозорій масі заметушились внутрішні органи. Врешті знайшли свої місця і рот-клоака знову заверещав:

– Комбататос!

Відвідувачі скам’яніли. Життя заклякло в нерухомому кадрі. Потяглась довга, мертва секунда.

Колективний жах вибухнув і розлетівся ошелешеною панікою.

З ревом «Комбататос!» істоти вивалили двері та вікна і, долаючи тілесні затори, вирвались назовні. Кинулись увсебіч.

Затоптаний Савоні піднявся і повний змішаних почуттів вийшов на двір. На нього впали важкі нічні тіні монстрів.

Луска загрозливо переливалась у світлі повні. Десятки плавників-щупальців хвилювались на гігантських тілах рибоорків.

– Ком…ба…та…тос? – прогикав Савоні.

– Ахга! – підтвердили масні губи монстрів.

Рибоорк нахилився і оперся плавниками на землю. Впер погляд в Савоні. Поруч почулось знайоме обурене цвіркотіння. Пухнасті пташки ображено посторонились від щупальців потвори.

Крокодильчик боязко згріб малечу. Запхнув під лаву і заступив собою.

Потвори зареготали. Бридке харкотиння вибризнуло із слизьких губ. Рибоорк схопив захисника і кісточки Савоні затріскотіли в щупальцях. Волохатий крокодильчик схлипнув та заплакав.

Повітря роздер разючий, нестерпний писк пухнастиків. Монстри стрепенулись. Савоні випав із гидких обійм.

Блідо-жовті кульки пташенят, не припиняючи бойовий вереск, хаотично застрибали довкола потвор. Розігнались і почали бомбардувати собою лускаті тіла монстрів. Повсюди замиготіли пернаті блискавки. Шалений танець рикошету збив рибоорків в купу – повалив один на одного.

Голки дзьобиків дрібненькими шматочками відривали луску. Згодом добрались до м’яса. Заходились оголювати кістки. Тонкі струмені крові забарвили шалених пташок у багряний колір. Темрява ночі перетворила їх у невидимі жала смерті.

Бліда повня блимала у метушні, неначе кліпала від жаху. Під нею дзюрчали фонтани крові. Хлюпали кавалки м’яса і шумно шаруділо злипле пір’я.

Кривава роса рясно покрила ґрунт, зволожила багряним туманом повітря. Скелети рибоорків забіліли на безформній купі філейного фаршу.

Темна калюжа крові загусла багном і поволі потяглась смердючою лавою вздовж корчми.

Савоні визирнув крізь пальчики свої чотирьох лапок.

Пташки струшували з пір’ячка липкий бруд та вдоволено цвіркотіли. Врешті полишили безнадійні спроби очиститись та пострибали до крокодильчика.

Він боязко поступився. Цвірінькання перетворилось на незлосливий дзвінкий сміх:

– Комбататос. Носотрос сомос Комбататос. (Це ми воїни)

Савоні присів:

– То ви справжні Комбататос?!

– Сі-сі. Сомос реалес Комбататос, (Так-тка, ми справжні воїни) – ствердно зацвірінькала зграйка.

– А то хто? – крокодильчик кивнув на пагорб подробленого філе.

– Оркос-пескадос, – захрипів закривавлений пташок.

– А всі думали, що то вони… Комбататос…

У відповідь по ночі розсипалось реготливе цвіркотіння.

Савоні гмикнув, зібрав Комбататос на рученята і поніс до корчми вмиватись.