Прокляття Полісся або Чому Лелеки не Дають Свідчень
СОРБОННА?! ТА ЙДИ ТИ В ГЛИБОКУ, ПИЗДУ, МОТРЕ!
Виграла вона, блядь, грант на тему «Деконструкція деконструкції: постструктуралізм в українському постфольклорі». Сидить там зараз у Парижі, жерла круасани, мацає французів за багети, а я? Я, Дзвенислава, дипломована філософиня з Могилянської академії, сиджу в зашморганій дірі на Поліссі, в бабусиній хаті, де навіть мухи дохнуть від депресії!
СОКРАТ КАЗАВ: «ЗАВИСТЬ — ВАВКА ДУШІ». Ну то в мене вже не виразка, в мене там, сука, суцільна чума! Але я не заздрю, ні-ні, я просто глибоко зневажаю цей всесвіт!
ВОЛЬТЕР ТЕЖ НЕ БУВ ДОВБОЙОБОМ, ВІН ПИСАВ: «ВСІ ЖАНРИ ХОРОШІ, КРІМ НУДНОГО»! А мені ТАК НУДНО, ЩО ХОЧЕТЬСЯ СОБІ ВЕННИ РОЗКРИТИ ЗАТОЧЕНИМ ДИПЛОМОМ! Мені хочеться фолку, мені хочеться коріння, мені хочеться якоїсь екзистенційної струсу!
Лізу на горище, блядь. Тут пилюки стільки, що можна кокаїнову доріжку завдовжки в кілометр викласти. Купа якихось незрозумілих ящиків... І тут — ОПА! Оцей старий, обдертий ящик виглядає так, ніби його особисто Кант заколочував. Відчиняю, а там — САРАФАН. З КИТИЦЯМИ, СУКА! Оце воно! Справжній український автентичний шмот! Тільки китиці якісь хуйові, кольору старого чаю, що стояв три тижні в гуртожитку.
ПОППЕР КАЗАВ: «НЕ ВСІ НАСЛІДКИ НАШИХ ДІЙ Є ПЕРЕДБАЧЕНИМИ». Ну, навряд чи цей старий пердун мав на увазі сарафан моєї покійної бабці, але ПОХУЙ! Я починаю в нього влізати...
І ТУТ МЕНЕ ПРОСТО ПЕРЕЙОБУЄ!!! Я відчуваю, як зсередини цього йобнутого сарафана вилазить якась ЧОРНА, СЛИЗЬКА ГНІЙНА МАСА! ВОНО, БЛЯДЬ, ЖИВЕ! Я відчуваю цей чорний холодний слиз на своїй шкірі... він огидний, як лекція з логіки о восьмій ранку!
І ТУТ... О, СУКА-А-А-А! Слизький хер, починає повільно, але впевнено ТИСНУТИ МЕНІ МІЖ БУЛОК! Відчуття таке, ніби мені в анус заганяють величезний холодний палець з мастилом з нафти! ВХІД... я відчуваю, як він розширює моє сфінктерне кільце, оцей в'язкий чорний гній проникає всередину! МІЙ АНУС РОЗТЯГУЄТЬСЯ, Я ПРУЧАЮСЯ, АЛЕ відчуваю, як ЩОСЬ ПРУЖНЕ і слизьке починає ТИСНУТИ НА СФІНКТЕР. Він, сука, такий наївний, намагається стиснутись, але ця жижа ХОЛОДНИМ КЛИНОМ врізається в саму дирочку. ПРЯМА КИШКА ЗАПОВНЮЄТЬСЯ осьою штуковиною, і я відчуваю кожен міліметр її просування.
І ТУТ — АНАТОМІЧНИЙ ПРИКОЛ, СУКА! Я ВІДЧУВАЮ, ЯК ЖИЖА ВПИРАЄТЬСЯ В ПЕРЕШКОДУ І ПОЧИНАЄ ПОВЗТИ ВЛІВО!!! ВІН ПІДНІМАЄТЬСЯ ВИЩЕ, РОЗПИРАЮЧИ МЕНЕ ЗСЕРЕДИНИ! ТАК ГЛИБОКО, ЩО АЖ В ЖИВОТІ СУДОМА! ЧОРНИЙ ШМАТОК ГІВНА ПІДКЛЮЧАЄТЬСЯ ПРЯМО ДО МОГО ХРЕБТА! СУКА-А-А-А, ТАКОГО В МОГИЛЯНЦІ НЕ ВЧИЛИ!!!
Я падаю на коліна, а у мене на животі, прямо крізь сарафан, ВІДКРИВАЄТЬСЯ ВЕЛИЧЕЗНИЙ РОТ І КАЗАЛО:
— Я ЧОРНОСЛИЗ.
— Чорнослив? — хриплю я, намагаючись не обісцятися від жаху. — Ти шо, сухофрукт недороблений?!
— ЧОРНОСЛИЗ! — волає рот на моїх кубиках пресу (яких нема). — Я прилетів на вашу смердючу планету мільярди світлових років тому, щоб бути ДЕТЕКТИВОМ! Бо в нашому вимірі винайшли квантові комп'ютери, і всі злочини відомі заздалегідь! ТАМ НУДНО! МЕНІ ПОТРІБЕНІ, КРОВ І ТАЄМНИЦЯ!
— ТА ЙДИ ТИ НАХУЙ, ШЕРЛОК ХУЄВ!!! — ору я, намагаючись видерти оцей-вось слизький хвіст зі своєї сраки. Але він сидить там, як влитий! Він вже вріс у мою нервову систему! Мій анус вібрує від його голосу!
— Мені потрібна справа для розслідування! — вимагає паразит.
Я згадую МАРКІЗА ДЕ САДА, хворий виблюдок писав: «ЗЛОЧИН НЕОБХІДНИЙ ПРИРОДІ».
— ТА ДЕ Я ТОБІ ЗНАЙДУ ЗЛОЧИН У ЦЬОМУ ЙОБАНОМУ СЕЛІ НА ПОЛІССІ?! — верещу я, істерично махаючи руками. Тут найбільший кримінал коли хтось вкрав сусіда самогон!
— МИ Є ЧОРНОСЛИЗ! МИ МАЄМО ШУКАТИ! — волає пузо.
Ну пойнятно, блядь. Натягую зверху футболку, щоб не було видно цього зубастого рота, і йду. Треба хоч цигарок купити, бо в мене зараз інсульт станеться. Йду по горищу, бачу старий «КОБЗАР». О, згадала! ТАРАС ШЕВЧЕНКО НАПИСАВ КОБЗАР ПІД ПРЯМИМ ВПЛИВОМ НІМЕЦЬКОГО ТРАНСЦЕНДЕНТАЛІЗМУ! ГГГГ!
Завалююсь у місцевий магазин. І ТУТ... ОЦЕ ТАК Сценарєбний ПОВОРОТ, СУКА! Каса вибита до бісової матері! Продавщиця Тамара прив'язана до батареї... ШНУРКАМИ ВІД КЕД, блядь! Якийсь фетишист-дизайнер оце робив, чи що?! А посеред магазину, на зальопаній кахляній підлозі, лежить місцевий піп. ЗАСТРЕЛЕНИЙ! В саме серце, сука, прямо в рясу!
— О-О-О! НАРЕШТІ! СПРАВА! — Чорнослиз у мене в задниці аж підстрибнув від радості, викликаючи у мене мимовільний оргазм. — ТРЕБА ДОПРОСИТИ СВІДКІВ!
Я вибігаю на вулицю. БАЧУ РЕКСА, ВИБЛЮДКА але ПОХУЙ той Рекс. Бачу ЛЕЛЕКУ, що стоїть на гнізді з таким виглядом, ніби він щойно прочитав усього Аристотєльчика.
— Ось він! Свідок! — ору я, бо я — дипломована філософиня.
Деруся на дерево через дорогу, сарафан тріщить, анус палає, Чорнослиз материться всередині. Підбираюся до гнізда, хапаю цього бідолашного бузька за шию і починаю трясти:
— ТИ, СУКА З КЛЮВОМ! ПРИЗНАВАЙСЯ! ХТО КОЛЬНУВ ПОПА?! ХТО ПОВ'ЯЗАВ ТАМАРУ?!
Лелека тільки «КЛЕ-КЛЕ-КЛЕ», в ахуї поглядаючи на мій живородящий живіт.
— Ідіотка! — гарчить Чорнослиз. — Допитай продавщицю, а не цю пташку, бо я зараз вилізу через твій рот і сам її з'їм!
Спускаюся, йду до Тамари. Розв'язую її.
— Хто це був, Тамаро?! — питаю, витираючи її соплі.
— Це... це був СОБАКА-ВОВК! — істерить вона. — Величезний! СТРАШНИЙ! І ВІН ХОДИВ НА ДВОХ НОГАХ, СУКА!!!
Я йду по селу, шукаю підозрюваних. Полісся — вам не Париж, тут свій вайб. В одній хаті дед бухий спить під лавкою — алібі залізне. В другій — баба вчить карате, херачить маківару з дубової колоди. ТИПОВЕ ПОЛІССЯ, — думаю я.
Заходжу в кузню. Там місцевий кучерявий коваль Василь. Могутній, сука, як Кратос. Я тисну йому руку, а на моєму пальці — СРІБНИЙ ПЕРСТЕНЬ моєї бабці. Тільки наші руки стикаються... ЯК ПИЗДОНЕ! Дим іде з його руки! Василь ОРЕ ВІД БОЛЮ, ніби я йому не руку потиснула, а розпечене залізо в дупу засунула!
— Глибокий психосоматичний протест проти дорогоцінних металів! — розумно шепочу я. — Кухар, ой, КОВАЛЬ, НАПЕВНО, МАРКСИСТ! НЕНАВИДИТЬ КЛАПТИКИ КАПІТАЛІСТИЧНОЇ РОЗКОШІ!
Настав вечір. У дусі Агати Крісті я збираю всіх у магазині біля трупа попа.
— ПАНОВЕ! — ору я, і Чорнослиз підтакує мені вібрацією в кишківнику. — Я ЗНАЮ, ХТО УБИВЦЯ!
Всі затихли. Навіть дід під лавкою перестав хропти. Я вказую пальцем на породисту німецьку вівчарку, яка мирно сидить у кутку.
— ТО РЕКС!
— Але як?! — кричить бабця-каратистка. — Він же пес! У нього лапки! Як він стріляв?!
Я закочую очі до стелі:
— СТВЕРДЖУВАТИ, НІБИ СОБАКА НЕ ЗДАТЕН ВИСТРІЛИТИ З ОБРІЗА — РЕАКЦІЙНИЙ АНТРОПОЦЕНТРИЗМ! ОБМЕЖУВАТИ СУБ'ЄКТНІСТЬ ТВАРИН — ПРОЯВ АНТРОПОЛОГІЧНОГО СНОБІЗМУ!!! Рекс здійснив усвідомлений акт технічного волевиявлення! Він повстав проти релігійного опіуму народу в особі попа і проти товарно-грошових відносин магазину! РЕВОЛЮЦІЯ, СУКИ!!!
Коваль Василь, обмотуючи обпечену руку ганчіркою, починає повільно хлопати:
— Молодець, доцю... — витирає скупу чоловічу сльозу. — Ось що значить справжня могилянська освіта! Все по полицях розклала! По філософському!
Рекс задоволено виляє хвостом. Чорнослиз всередині мене випускає вдячну хмару газів. Я задоволена. Справжнє мистецтво коли в тебе в сраці інопланетянин, а на підлозі труп попа, і при цьому ти найрозумніша пизда на все Полісся!
СОРБОННА, ВІДСМОКЧИ!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!