Ржах-2026

Ніч.

Старий дерев’яний будинок, що вріс у багнюку серед хащів, здавався гнилим зубом у пащі лісу.

Він чекав.

Гроза рвала чорне небо над лісом, наче старі труси, які рвуться саме тоді, коли ти необережно сідаєш.

Шестеро студентів зірвали іржавий замок і ввалилися всередину. Повітря було важким, солодкувато-гнилісним. Пліснява розповзалася по стінах, наче чорничне варення, а під ногами рипіли дошки, ніби будинок уже шкодував, що їх впустив.

Вони приїхали сюди, щоб налигатися до блювоти, перепихнутися без батьків, сусідів і свідків та в понеділок розповідати друзям, що це був “найкращий відпочинок у житті”.

— Нікого, — з полегшенням мовив Микола чиї окуляри запітніли від вологості, а промінь ліхтарика безсило тонув у густій, як кисіль, темряві. — Ідеально. Поліція сюди не приїде.

— Мені не подобається цей сморід, — Свєта прикрила ніс рукавом. — Пахне, наче непомитий пісюн.

Микола спробував увімкнути світло, але вимикач клацнув, наче пташеня дзьобиком.

— Ніхуя не бачу. Шкода, що очі не лазери… Бог не дав.

— Коли не дав? — перепитала Свєта.

— Це хто там? — раптом чужим, пласким голосом вимовила Катя. Вона стояла нерухомо, вдивляючись у темний куток коридору.

— Де? — ледь чутно спитав Микола, відчуваючи, як волосся на потилиці встає дибки.

Катя повільно підняла тремтячий палець:

— Наче хтось стоїть і посміхається.

Усі завмерли. Катя була дивачкою, але її груди четвертого розміру були головним аргументом, чому її завжди брали з собою. У цей момент на тумбі пролунав металевий, пронизливий дзвінок старого дискового телефону. Він різав тишу, мов ножиці папір.

— Треба підняти — сказала Катя та несвідомо ступила крок до тумби. Її рука сама простягнулася до засмальцьованої слухавки, яку приклала до вуха.

— Алло?

— Який твій улюблений фільм жахів? — почулося хрипким голосом чи то зі слухавки, чи то від цілого будинку.

— С-с-с-сутінки, — з нотками переляку відповіла дівчина.

Секунда тиші, а потім голос тихо прохрипів:

— Та бляха, знову якісь недолугі приїхали… — а потім вже голосніше додав — Доброго дня, дзвінок із служби безпеки банку. Хтось намагається оформити на ваше ім’я кредит, продиктуйте, будь ласка, номер….

— Та пішов ти нахуй, я на цей розвод уже втретє не поведуся, — крикнула Катя і кинула трубку.

— Молодець Катюха, — похвалив її качок Василь. — Я теж кілька разів на таке попався. Добре, що ти їх послала.

— Звідки вони знають, що ми тут? — спанікував Микола.

У темряві десь нагорі щось важко тупнуло.

Туп. Потім ще раз. Туп.

— Треба перевірити кімнати! Розділимося, так швидше! — запропонував Микола.

Усі кивнули. Микола побрів праворуч, Василь пішов в підвал, Свєта на другий поверх, Віктор у сарай, а Катя і Олег лише кивнули, а самі залишились у вітальні.

Микола повільно крокував кімнатами які плавно переходили одна в одну. Його ліхтарик раптово щось освітив у кутку кімнати. Там щось лежало. Микола придивився і раптом злякався по-справжньому. На підлозі обережно лежав труп. Мертва людина. Очі трупа були широко розплющені і дивилися на нього з вічним докором. По спині Миколи побігли мурашки, а член чомусь злегка смикнувся. Мабуть, від нервів, бо він не по хлопах. Він кілька секунд розглядав тіло і навіть подумав, чи не лягти поруч і подрімати, бо втомився з дороги. Темні кола під очима трупа нагадували панду.

Раптом труп поволі підняв голову. Його нижня щелепа відвалилася з глухим хрускотом, і з глибини гнилої горлянки пролунав голос Миколиного батька: “Ти зробив вже уроки?”

Микола застиг, не в змозі зробити подих. Уроки він не зробив.

Тим часом Василь спустився в підвал «подивитися на щиток». На сходах він перечепився через щось.

— Що за хуйня… — вилаявся Василь. Це була книга.

“Завжди їх не любив”.

— Не-кро-но-мі-кон, — прочитав він по складах. З читанням у нього завжди були проблеми.

Він розгорнув книгу і навмання прочитав:

— Кло-а-ка ба-ра-да нік-то!

Раптом з кутка відгукнувся зловісний жіночий голос:

— Я проковтну твій член!

— Хто це сказав? Підніміться! — Василь розглядався навколо в пошуках жінки.

Але нікого не було.

“Шкода” — подумав Василь і пішов далі. Ось і щиток. Біля щитка на стіні червоним було написано «ЯЦВИБВ».

Василь витягнув маркер і змінив надпис на “ЯйЦеВБИВ”

— Гиги — зрадів своїй геніальній ідеї Василь.

У цей момент двері підвалу з тріском пробила сокира. У щілину зазирнуло дике обличчя якогось безхатька і крикнуло:

— А ось і Джонні!

— Ви електрик? — зрадів Василь. — Можете світло включити?

Тим часом Свєта підіймалася скрипучими сходами на другий поверх. Там був туалет. На стіні висіло дзеркало де був напис червоним, дуже схожим на кров : «Я тут». Свєта дістала помаду і дописала нижче: «Тут була Свєта». Раптом нижче з'явився новий напис: “Сім днів”

— Ні, ми тут тільки на вихідні.

Раптом у дзеркалі вже стояла вона сама з чорними очима. Голова почала повільно обертатися на 360 градусів, а з рота вирвалися слова:

— Твоя мати смокче задарма прутні в пеклі!

— Задарма?! — злякалася Свєта і від отриманого емоційного шоку впала без тями.

Віктор пішов перевіряти сарай. Там він знайшов старий сімейний альбом. На всіх фотографіях обличчя були видряпані цвяхом. На останній сторінці було свіже фото їхньої компанії, де вони стояли голі біля якогось басейну.

— Що за хуйня?

Він узяв цвях і почав видряпувати обличчя, щоб було “як у всіх”. Останнє фото було зроблено секунду тому: на ньому Віктор стояв у сараї в позі раком, а ззаду до його дупи пристроївся якийсь чорт.

Раптом штани Віктора впали. Позаду почулося ричання і Віктор обернувся. Там стояв чорт зі здоровенним стояком готовим карати Віктора.

Катя та Олег, які єдині лишилися у вітальні розпалили камін та поволі почали любовні пестощі. Камін раптом загас, перебивши момент, коли вона вже майже сіла йому на обличчя. З темряви вийшла дівчинка в білій сукні. Вона мала чорні провали замість очей, з яких безперервно текла густа смола. Вона тримала за волосся відрізану, ще живу голову Василя, яка все ще намагалася ковтнути повітря. Дівчинка заговорила низьким, зовсім не дитячим голосом:

— Ви не повинні були сюди приїжджати. А тепер я вагітна демоном і ти залишишся тут назавжди — і вона показала пальцем на Олега.

— Ах ти покидьок, Олеже. Ти трахався з цею малою?

— Присягаюся! Це не я. Вона бреше.

— Ви принесли свої гріхи сюди, — просичала дівчинка. Її грудна клітка розірвалася, і звідти висунулися щупальця з людськими зубами. — Тепер ви станете частиною цього будинку.

Катя, схопила величезний кухонний ніж і кинулася на монстра. Ніж пройшов крізь дівчинку, як крізь дим. Та засміялася, дістала з кишені вейп і випустила Каті прямо в обличчя хмару зі смаком полуниці. Раптом двері будинку наглухо зачинилися, а клямки розплавилися. Стіни почали кровоточити, а стеля повільно опускалася, перетворюючи кімнату на м'ясорубку. Катя витягла телефон та почала все знімати в реальному часі в тікток:

— Підписуйтесь, якщо хочете побачити, як нас з’їдять! — почала вести ефір Катя.

З-під підлоги почали вилізати десятки блідих рук, що впивалися кігтями у м'ясо парочки, тягнучи їх під дошки.

— Астанавітєсь! — кричав Олег, але ніхто не зупинявся.

Крики стихли. Лише злива продовжувала бити по даху.

Єдині хто лишився це були Віктор та чорт. Вони сіли в машину та попрямували на захід бувши задоволеними, що знайшли один одного.

“На основі реальних подій... Жодна дитина-привид сексуально не постраждала”.

І ось знову біля цього ж будинку зупиняється тонований "Ланос". Двері відчиняються, звідти вивалюється нова компанія студентів із трьома ящиками дешевого пива і пачкою презервативів "на всяк випадок". Один із них, дивлячись на закривавлені написи захоплено каже:

— О, ніхуя собі декор! Оце квест-рум! Кент, неси кальян і лубрикант, тут туса буде просто розрив жопи!

— Лубрикант не допоможе, — зловісно просичало щось з темряви будинку.