Карателі темряви: Серце пітьми. Книга 1

Вечір, сповнений музики, співів і танців, огорнув місто святковою атмосферою. Велике вогнище розливало тепле світло на обличчя людей, які збирались навколо, приносили дари богам та обмінювались здобутими на ярмарку трофеями. Довкола вирували танці, лунали пісні й сміх.

Бастет і Калісто стояли поруч зі своїми батьками, спостерігаючи за святкуванням, що вирувало довкола. Музика, сміх і гомін натовпу змішувалися в єдиний святковий шум. Та раптом серед цього гамору Бастет помітила хлопця, який наближався до них.

Його постать одразу вирізнилась серед натовпу, і погляд Бастет мимоволі затримався на ньому. Максен цього вечора виглядав особливо привабливо. М'яке світло вогнища ковзало його обличчям, підкреслюючи риси, а біла сорочка яскраво контрастувала з темрявою вечора. На його губах грала тепла, трохи загадкова усмішка, а в погляді читались впевненість і сила.

Бастет сама не помітила, як перестала слухати розмови навколо. Її увага була прикута лише до Максена, який уже наближався до них.

— Добрий вечір! — привітався він ввічливо. — Мерех, я прийму за честь, якщо ваша донька зайде до танцю зі мною.

Мерех, кивнувши на знак згоди, усміхнувся до нього. Та Калісто лише сухо відповіла:

— У мене немає настрою.

Максен, однак, не збирався так легко відступати. Він лише злегка знизав плечима й простягнув їй руку.

— Це мій останній вечір у вашому місті. Подаруй мені цю останню милість.

Калісто на мить замовкла. Її серце все ще було сповнене суперечливих почуттів, але зрештою вона тихо зітхнула й прийняла його руку.

Бастет лише стояла, проводжаючи їх очима, доки постаті не розчинилися серед танцюючих людей. Лише тоді вона опустила голову, намагаючись стримати сльози. Її охопило гірке усвідомлення: Максен навіть не подивився на неї. Вона так хотіла хоча б одного його погляду, хоча б крихітної уваги, але він пішов, не озирнувшись. Ніби її зовсім не існувало. Від цієї думки в грудях стало тісно й боляче, а очі знову наповнилися сльозами.

І раптом серед мороку думок Бастет завмерла. Підвівши очі, вона побачила Рея, який наближався до неї.

Від самого його вигляду всередині все стиснулося від страху. Рей ішов просто до неї з виразом задоволення на обличчі та ледь помітною усмішкою, від якої Бастет стало ще моторошніше. Кожен його крок наближав мить, якої вона боялася найбільше. Для неї час наче завмер. Святкова музика лунала десь далеко, люди навколо сміялися й розмовляли, проте їхні голоси більше не досягали її свідомості. Усе, що вона бачила, це Рей, який невблаганно скорочував відстань між ними.

Бастет охопив справжній жах. Вона боялася його, боялася навіть погляду, яким він невідступно тримав її в полі своєї уваги. Сама його присутність змушувала тіло напружуватися, наче воно готувалося до небезпеки, яку розум ще не міг осягнути. Дівчина відчайдушно хотіла відступити, загубитися серед гостей, знайти бодай якесь укриття, та ноги наче приросли до землі. Вона не могла змусити себе поворухнутися й водночас не наважувалася відвести погляду, хоча понад усе прагнула більше не зустрічатися з його очима. Страх скував її, позбавляючи здатності тверезо мислити.

Що ближче підходив Рей, то гостріше Бастет відчувала власну беззахисність. Вона спробувала вдихнути глибше, та повітря застрягло в горлі. Пальці судомно вчепилися в тканину сукні, зминаючи її в тремтливих руках. Вона намагалась опанувати себе, вирівняти поставу, приховати тремтіння, але тіло зраджувало її. Ноги не слухалися, думки плуталися, а кожен його крок відлунював усередині новим спалахом жаху. Вона ладна була кинутися навтьоки, забути про людей, музику й усі умовності, аби тільки вирватися з-під його погляду. Проте страх тримав її міцніше за будь-які пута.

Та раптом крізь туман її думок пробився інший голос, а поруч з’явився Сехмет. Він підійшов так несподівано, що Бастет навіть не встигла зібратися з думками. Ще мить тому вона почувалася загнаною в пастку, не бачила перед собою жодного виходу й ледве могла дихати. Тепер же, помітивши його поруч, вона мимоволі втягнула повітря, наче вперше за весь вечір отримала таку просту й водночас недосяжну можливість.

Після задушливого жаху, що стискав її зсередини, Сехмет став для неї ковтком свіжого повітря, тихою опорою серед галасливого свята, де вона щойно почувалася самою проти цілого світу.

— Для мене не буде більшої радості, якщо ваша донька подарує мені цей танець, — звернувся Сехмет до її батьків.

Бастет підвела очі, затамувавши подих в очікуванні відповіді. Батько з матір'ю привітно усміхались й охоче дали свою згоду.

Перевівши погляд на хлопця, Бастет зустріла його погляд і відчула, як напруга потроху відступає. На її губах розквітнула ніжна усмішка, а в очах промайнуло щире тепло. Коли Сехмет простягнув їй руку, вона з радістю вклала свою долоню в його, відчуваючи, як поруч із ним страх нарешті відступає, поступаючись місцем спокою.

Його долоня огортала її руку теплом, даруючи відчуття спокою, якого їй так бракувало. Бастет зробила крок назустріч, і невдовзі вони приєдналися до інших пар. Під ніжні переливи музики їхні рухи поступово набули легкості й гармонії, а святковий гамір, що ще недавно здавався далеким і приглушеним, знову наповнив простір навколо. Поруч із Сехметом Бастет нарешті змогла відпустити тривожні думки й дозволити собі насолодитися танцем.

Але посеред танцю, серед цієї гармонії, Бастет раптом відчула, як щось змінилось. Її погляд ковзнув убік — і завмер на Реєві. Він стояв нерухомо, мов кам'яна статуя, не зводячи з неї очей. Його погляд був таким пронизливим, що, здавалось, він міг пробитись крізь увесь святковий гамір і натовп. У його очах вирувала буря гніву й болю.

Бастет перехопило подих. На мить вона забула навіть про музику й танець, не в змозі відвести від нього погляду. Страх повільно стиснув груди, змушуючи її хотіти лише одного — опинитись якомога далі від цих очей.

Та Сехмет був поруч. Його руки все ще тримали її в танці, а тепло його присутності допомагало не піддатись паніці. Бастет сильніше притулилась до нього, намагаючись переконати себе, що поруч із ним їй нічого не загрожує. Хоч десь глибоко всередині вона вже відчувала: цей погляд Рея просто так не зникне.

Рей стояв осторонь. Його очі палали, наче дві жарини, а кожен м’яз тіла був натягнутий, мов струна. Коли він бачив, як Сехмет обіймає Бастет за талію, всередині нього здіймалась справжня буря люті й болю.

Та попри все, він не міг відвести від неї очей. Її яскраво-жовта сукня мерехтіла у вечірньому світлі, нагадуючи полум’я свічки серед темряви. Золотисті локони м’яко спадали на плечі й оживали в такт кожному її руху. Вона здавалась йому світлячком у нічному саду — яскравою, недосяжною, такою, від якої неможливо відвести погляд.

Бастет манила його, мов зачароване полум’я метелика. Кожна її усмішка, кожен рух лише сильніше притягували його до неї. Та коли вона усміхнулась Сехмету, Рей відчув це майже фізично — наче гострий біль пройшов крізь груди. Він стиснув кулаки, стримуючи шалене бажання рвонути вперед і відтягнути Сехмета від неї. Усе його тіло вимагало дії, але Рей залишався нерухомим, ховаючи лють за холодним мовчанням.

Лише його погляд видавав те, що вирувало всередині. У ньому змішались ревнощі, образа й така сильна жага до Бастет, що навіть святкове світло навколо не могло приховати його темряви.

А Сехмет не зводив із Бастет погляду. Він уважно стежив за кожним її рухом, ніби намагався запам’ятати цю мить. М’яке світло вогнища ковзало по її обличчю, а легка усмішка робила її ще прекраснішою. Він на мить затримав погляд на її очах, а потім тихо промовив:

— Ти знаєш, що ти найгарніша дівчина тут?

— Правда? — Бастет грайливо зазирнула йому в очі. — А цей титул випадково не належить дівчатам, яких сьогодні тут немає?

Сехмет тихо засміявся, і в його очах промайнув теплий блиск.

— Ти справді думаєш, що хтось може зрівнятися з тобою?

Він трохи нахилився до неї, не перериваючи танцю.

— О, тепер ти змусив мене соромитися, — прошепотіла Бастет, намагаючись приховати усмішку.

— І це добре, — з хитрою усмішкою відповів Сехмет, м’яко ведучи її в танці. — Бо ти неймовірно чарівна, коли соромишся.

Бастет підняла на нього погляд, і в його очах вона бачила захоплення, від якого її серце забилось швидше. Вона відчула, як щоки починають червоніти, а легкий туман сором'язливості огортає її. Серце тріпотіло в грудях, коли Сехмет трохи сильніше притягнув її до себе. Вона відчувала тепло його тіла, і від цієї близькості її погляд став ще більш розгубленим.

Він нахилився до неї ближче, і подих Бастет перехопило від такої близькості. Його губи були зовсім поруч, але присутність людей довкола змусила його зупинитись.

Сехмет лише ледь торкнувся її руки, повільно провівши пальцями по її долоні. Потім нахилився й ніжно торкнувся губами її чола, на мить заплющивши очі, ніби хотів запам'ятати запах її волосся та тепло цієї миті.

Саме тоді музика раптово стихла.

Вона відчула, як Сехмет щось вклав їй у долоні. Вона здивовано опустила погляд і побачила яскраво-червоне яблуко.

— Ти неймовірна дівчина, — тихо прошепотів він. — Я мрію бути з тобою.

Бастет завмерла, стискаючи яблуко в долонях. Вона не знала, що відповісти. Лише дивилась на нього, відчуваючи, як від цих простих, але таких щирих слів її серце забилось ще швидше. Вона опустила погляд, намагаючись приховати усмішку, що мимоволі торкнулась її губ.

Сехмет не зводив із неї погляду. Бастет відчула, як він ніжно провів долонею по її щоці. Вона ледь здригнулась від його дотику, відчуваючи, як у грудях розливається приємне тепло, а серце знову пришвидшує свій ритм. Вона повільно підняла на нього погляд. Їхні очі зустрілись, і на мить Бастет ніби забула про все навколо.

Він дивився на неї зовсім не так, як інші.

Максен дивився байдуже, ніби Бастет була для нього лише однією з багатьох дівчат. У погляді Рея, навпаки, завжди було щось хижe — голодне, напружене й небезпечне, від чого їй хотілось втекти та сховатись.

А в очах Сехмета вона бачила зовсім інше. Пошану. Щире захоплення. Ніжність і ту особливу ввічливість, яка змушувала її відчувати себе не просто гарною дівчиною, а людиною, яку справді цінують.

Поруч із ним Бастет ставало тепло й спокійно. Вона почувалась затишно, ніби нарешті опинилась там, де її приймали такою, якою вона була. Де не потрібно було боятись поглядів, ховати почуття чи сумніватись у власній цінності. Поруч із Сехметом вона почувалась бажаною, але водночас — у безпеці.