Карателі темряви: Серце пітьми. Книга 1

Серце Бастет билося часто й нерівно, досі несучи в собі відлуння жаху.

Вона стояла посеред темної кімнати, важко дихаючи й ледь стримуючи сльози. Кожен вдих давався із зусиллям — у грудях стискався відчай. Руки тремтіли, а погляд губився в чорній темряві.

Ззаду почулися повільні, впевнені кроки Рея. Вони наближалися спокійно й невблаганно.

Гарячий подих торкнувся її плеча. Бастет здригнулася, тіло напружилося. Озирнутися вона не змогла. Страх важким каменем лежав у грудях, стискаючи їх дедалі сильніше.

— Хотіла втекти від мене? — тихо запитав він.

— Забери від мене свої брудні руки! — прошепотіла вона крізь стиснуті зуби.

На губах Рея з’явилася хижа усмішка.

— Тепер ти не маєш права мені наказувати, — сказав він, притискаючи її до себе. — Ти в моїй владі. Тут немає твого героя. І твоя гордість тобі більше не допоможе. Забудь про неї.

Різким ривком він розвернув її до себе. Його руки грубо схопили її за талію. Губи жадібно вп’ялися в шию.

— Тепер ти лише моя, — хрипко прошепотів він.

Бастет здригнулася й спробувала вирватися, але його хватка не послабшала. Вона підняла на нього очі й побачила той голодний, хижий погляд. Його очі палали, змушуючи її відчувати ще більший жах.

Дівчина щосили намагалася триматися, не показати йому свого страху, та тіло зраджувало її. Ледь помітне тремтіння ставало дедалі сильнішим.

Рей помітив це й задоволено всміхнувся. Бастет заплющила очі, намагаючись зібрати докупи останні крихти мужності. Усім серцем вона боялася показати йому, наскільки сильно налякана.

Не давши їй ані миті, Рей притиснув Бастет спиною до стіни й жадібно поцілував. Дівчина на мить завмерла. Його поцілунки завжди були вимогливими, люто-настирливими, сповненими неприборканої пристрасті.

Бастет уперлася долонями в його плечі й спробувала відштовхнути його. Та чим сильніше вона пручалася, тим міцніше він притискав її до себе, не дозволяючи відсторонитися.

А коли дівчина мимоволі застогнала в його поцілунок, це остаточно позбавило його залишків самоконтролю. Вона була солодкою до запаморочення, і від самої думки про неї його тіло охоплювало гаряче бажання.

Рей притиснув її до себе ще сильніше, не бажаючи відпускати. Усе навколо перестало мати значення — залишилися лише її подих, тепло її тіла й шалене бажання, яке дедалі важче було стримувати.

Його тіло горіло. Рука швидко ковзнула під сукню, грубо підіймаючи тканину й стискаючи стегно. Її шкіра була такою ніжною. Запах її тіла й волосся п’янив, позбавляючи здатності мислити. Жага накрила його потужною хвилею, зносячи всі бар’єри. Він притискався сильніше, готовий узяти її просто зараз.

Але раптом він відчув біля ребра щось холодне й гостре. Кинджал. Рей завмер. Бастет тримала зброю впевнено й твердо. Її пальці не тремтіли, рука залишалася нерухомою. Вона дивилася на нього спокійно, майже байдуже. У її очах не було ні страху, ні надії. Лише холодна байдужість.

— Я не дозволю, — тихо промовила вона. — Ніхто не візьме мене проти моєї волі.

У її голосі не було ані краплі сумніву. Лише тверда, непохитна впевненість.

Один різкий рух — і Рей вихопив кинджал із її рук. Усе сталося настільки швидко, що Бастет навіть не встигла збагнути, як зброя вже опинилася в його долоні.

Наступної миті він різко розвернув її спиною до себе й притиснув лезо до її горла. Бастет завмерла.

— Дуже нерозумний вчинок, як для такої розумної дівчинки, — промовив Рей з іронічною усмішкою.

Дівчина намагалася не дихати занадто гучно, стримуючи страх, що кипів усередині. Та серце билося так сильно, що, здавалося, Рей міг почути кожен його удар.

— Тобі потрібно лише стати моєю, — прошепотів він майже ніжно. — І ти отримаєш усе, чого тільки забажаєш.

Бастет на мить заплющила очі. Його слова викликали в ній хвилю огиди, але вона змусила себе не здригнутися.

— Я краще помру, ніж стану твоєю, — твердо сказала вона.

На мить запала тиша. Її слова вдарили по ньому сильніше за ляпас. Обличчя Рея змінилося. М’якість миттєво зникла, поступившись місцем темній, нестримній люті.

Він різко стиснув щелепи.

— Єх ти, погань! — вибухнув Рей.

Його рука різко схопила її за волосся. Грубий ривок вирвав Бастет із рівноваги, і вона з глухим ударом упала на холодну кам’яну підлогу.

На мить у неї перехопило подих. Гострий біль пронизав голову й пекучою хвилею віддався по всьому тілу. Бастет судомно вдихнула, страх стискав груди крижаними пальцями. Вона інстинктивно притиснулася долонями до підлоги, намагаючись підвестися, та руки тремтіли. У горлі застряг крик. Їй було страшно. Дуже страшно. Але разом зі страхом у ній спалахнула лють — гірка, пекуча, майже відчайдушна. Вона не хотіла плакати. Не перед ним.

Вона спробувала підвестися, впираючись долонями в холодний камінь, але тіло здавалося чужим і неслухняним. Плечі боліли від різкого падіння, руки тремтіли, а у вухах глухо відлунював шалений стукіт серця.

Рей наблизився до неї. Не сказавши ні слова, він щосили вдарив її ногою в живіт. Біль миттєво пронизав усе тіло, скрутившись у грудях пекучим клубком. Бастет захлинулася повітрям, не в змозі вдихнути. Перед очима все попливло, розсипаючись у калейдоскопі сліз.

Дівчина більше не могла стримуватися. Сльози — гарячі, солоні — покотилися по щоках, змішуючи страх, приниження й біль у єдине нестерпне відчуття. Бастет заплющила очі, намагаючись опанувати себе, але сльози лише сильніше виривалися назовні. Їй було нестерпно, що він бачить її такою — слабкою, зламаною, беззахисною. І крізь біль у ній дедалі сильніше розгоралося одне-єдине почуття — ненависть. До нього. До себе. До цієї миті, в якій вона більше не могла захиститися.

Бастет ненавиділа його всією душею за те, що він став свідком її розбитості. Ненавиділа те, як його холодні очі дивилися на неї згори, немов на щось нікчемне й непотрібне. Але разом із ненавистю з’явилося ще щось – крихітна, ледь відчутна іскра гніву, яка, можливо, одного дня зможе спалахнути полум’ям.

Раптово він підхопив її й змусив підвестися. Рей подивився в її заплакане обличчя, а потім повільно наблизив кинджал до її щоки. Бастет здригнулася. Інстинктивно вона вчепилася руками в його зап’ястя, намагаючись відсунути лезо від обличчя.

Рей лише сильніше стиснув руку.

— Це буде тобі уроком на все життя, — проричав він.

Холодне лезо кинджала торкнулося ніжної шкіри її обличчя. Бастет завмерла, відчувши, як по тілу пробіг холодний трем. А наступної миті Рей різко провів лезом по її щоці.

Біль пронизав, і страшний крик вирвався з її грудей. Кров почала виступати з рани холодним червоним потоком і стікала по її обличчю, змішуючись зі сльозами в єдине полотно страждання.

Спочатку відчула лише гострий біль, що пронизав шкіру, але він швидко змінився на жахливе печіння, немов гарячий вогонь, що обпікає її обличчя. Це печіння проникало в кожну клітину її тіла, пульсуючи з кожним ударом серця.

Бастет судомно втягнула повітря й тремтливою рукою торкнулася щоки, намагаючись зупинити кров, але марно — вона все лилася, розтікаючись по обличчю гарячою, нестримною рікою. Тіло її затремтіло, мов у гарячковій лихоманці, від болю, що став нестерпним.

Сили полишили її, і вона впала на коліна, уже нездатна стримувати крики, які рвалися з грудей, сповнені відчаю й муки.

— Охорона! — крикнув Рей. — Заберіть її.

Двері різко розчинилися, і до кімнати швидким кроком увійшов охоронець. Він одразу окинув поглядом приміщення, а потім перевів очі на Бастет, яка лежала на холодній кам’яній підлозі. Не сказавши ні слова, чоловік підійшов до неї й схопив за руку, грубо піднявши її. Бастет схлипнула, ледве втримавшись на ногах. Сльози продовжували текти по її обличчю.

Рей, дивлячись на неї та зловісно посміхнувся, його очі блищали холодною, жорстокою впевненістю. Посмішка на його обличчі була, як знак перемоги, такий самий, як у хижого звіра перед жертвою.

— Ти будеш або моєю, або мертвою, — його слова лунали, немов вирок. — Вибір за тобою.

Бастет здригнулася. Вона нічого не відповіла. Лише міцніше стиснула пальці, намагаючись стримати новий напад сліз.