Карателі темряви: Серце пітьми. Книга 1

Сехмет одразу після розмови з Бастет попередив батьків про можливий напад. Його батько, Тарек, був чоловіком дії. Серйозний і спокійний, він не піддався паніці. Разом із сином Тарек підготував зброю, вирішивши за будь-яку ціну захистити свою родину.

Коли ніч накрила місто, темрява стала ще густішою, а крізь вікна їхнього будинку пробивалися зловісні спалахи полум’я. Звідусіль долинали крики, від яких серце стискалося від жаху. Сехмет обернувся до батька, але той лише коротко кивнув, мовчки наказуючи бути готовими до всього.

Раптом двері будинку розлетілися від сильного удару. Усередині пролунали важкі кроки. Вороги вже були тут.

Тарек миттєво схопив дружину за руку. На його обличчі читалася лише рішучість.

— Ейла, йди до Бастет! — прошепотів він. — Я їх затримаю.

В її очах заблищали сльози. Вона вчепилася в руку чоловіка, відчайдушно намагаючись утримати його.

— Ні! Я не залишу тебе! — кричала вона.

Але Тарек міцно стиснув її руки, не дозволяючи більше сперечатися.

— Йдіть зараз! Негайно! — закричав він. — Сехмет, забери її!

Син не роздумував. Він розумів: часу на розмови більше не залишилося. Сехмет міцно схопив матір за руку й потягнув до дверей, що вели в сад.

Ейла пручалася, не бажаючи залишати чоловіка. Сльози котилися по її щоках, а з грудей виривалися відчайдушні крики.

— Ні! Тарек! — благала вона, намагаючись вирватися.

Але Сехмет залишався непохитним. Він тягнув матір до виходу, не зважаючи на її крики та благання відпустити її.

Вони вибігли на вулицю. Перед ними розстелилася картина хаосу: полум’я охоплювало одну вулицю за одною, швидко поширюючись і залишаючи по собі смерть та руйнування. Раптовий порив гарячого повітря вдарив Ейлі в обличчя. Вона скрикнула й відсахнулася, прикривши лице руками. Сльози змішувалися з кіптявою на її щоках.

— Сехмете, зупинися! — крізь плач благала вона. — Повернімося до батька!

Хлопець лише сильніше стиснув її руку й потягнув уперед.

Раптом на темній вулиці вони натрапили на загін солдатів. Серце Сехмета шалено забилося. Він миттєво зреагував, ставши перед матір’ю й заслонивши її собою. Його рука інстинктивно потягнулась до меча. Меч виблискував у тьмяному світлі, а Сехмет відважно став між матір’ю та ворогами, відбиваючи їхні удари.

Перевага була на боці солдатів. Вони були швидкими, рішучими й добре озброєними. Сехмет відчайдушно відбивався, але кожен удар віддавався болем у тілі, а сили швидко залишали його. Він озирнувся на матір, і тривога стиснула груди — ще трохи, і він уже не зможе її захистити.

Тим часом один з солдатів, скориставшись моментом, ухопив Ейлу за руки. Її очі наповнились відчаєм, але вона не здавалась і почала відчайдушно вириватись.

— Ні, мамо! — крикнув Сехмет, кидаючись до неї, але раптом щось важке вдарило його по голові. Він впав на землю, відчуваючи, як темрява заповнює свідомість.

— Сехмете! Сину! — крик матері вирвався з серця.

Раптом із темряви постав Рей. Його поява змусила все навколо ніби завмерти на мить. Він гордовито стояв посеред вулиці, спостерігаючи за сценою з ледь помітною усмішкою.

Тим часом кров із розсіченої голови Сехмета стікала по обличчю, залишаючи темні сліди на шкірі. Солдати схопили хлопця за руки та підняли його. Рей наблизився, і його посмішка була наповнена знущанням.

— Зараз перевага не на твоїй стороні, — прошепотів Рей, спостерігаючи за тим, як Сехмет намагається вирватися з хватки солдат.

— Накажи своїм собакам відпустити мене, і ми побачимо, у кого буде справжня перевага. Будь чоловіком, — із презирством відповів Сехмет.

Рей, не звертаючи уваги на виклик, лише ширше всміхнувся, насолоджуючись кожною миттю.

— Де твоя дівчина? Ти ж до неї прямував, — посміхаючись спитав він, але Сехмет не відповідав.

Рей наблизився, нахилився до нього й із глузливою усмішкою прошепотів:

— Чого б мені це не коштувало, я знайду її... І тоді розважуся з цією золотоволосою красунею. Я давно мріяв про твою кішечку.

— Тільки пальцем її торкнись... — кричав хлопець, вириваючись.

Рей повернувся до Ейли, яку міцно тримали солдати, не даючи їй вирватися.

— Твій чоловік загинув. Скоро твій син приєднається до нього, — засміявся Рей.

Ейла не витримала. Відчай переповнив її серце, і вона, вирвавшись із рук солдатів, кинулася на Рея, намагаючись ударити його.

Але Рей виявився швидшим. Він вихопив меч і безжально встромив його в її тіло. Ейла впала на землю, її кров забарвила землю, а з її губ зривався останній крик.

— Мамо… — закричав Сехмет.

Хлопець намагався вирватися, але солдати тримали його так міцно, що він не міг навіть поворухнутися. Рей віддав наказ, і нападники безжально обрушили на нього удари. Кожен удар пронизував тіло гострим болем, а сили Сехмета танули з кожною миттю.