Глава 5. Пухнасте диво в крамниці
Максен увійшов до крамниці, наповненої терпким запахом висушених трав і квітів. Повітря було густим, і нагадувало про старовинні рецепти, заховані у цих ароматах.
За столом сиділа Кесіді, зосереджено перебираючи різнокольорові бісеринки, які невпинно плутались у її пальцях.
Поряд із батьком стояла Калісто, уважно слухаючи його пояснення. Час від часу вона кивала, а тоді швидкими, впевненими рухами стилоса занотовувала все до своїх записів.
Хлопець ввічливо привітався. Батько кивнув йому з легкою посмішкою, Кесіді коротко відірвалась від свого заняття, щоб привітати його. Тоді як Калісто навіть не глянула на нього — лише скривила губи та мовчки відвернулась. Її байдужість залишила легкий присмак напруги, але Максена це зовсім не здивувало.
Кесіді продовжувала працювати над браслетиком, проте все виходило зовсім не так, як вона задумала. Бісеринки не слухались, заплутуючи нитку і створюючи замість витонченого візерунка безлад. Від невдоволення на її обличчі з’явилась зморшка.
Максен тихо підійшов до столу й, усміхаючись, сів поруч із нею. Він сперся ліктем на край столу й із цікавістю подивився на браслетик, над яким так старанно чаклувала Кесіді.
— Що робиш? — запитав він м’яким голосом, намагаючись підбадьорити дівчинку.
Кесіді підняла погляд, і трохи розгублено відповіла:
— Я хочу навчитись робити такі гарні браслетики, як Басті. Але в мене нічого не виходить.
— У тебе все вийде. Треба лише трохи терпіння, – заохотив її хлопець, відкладаючи кошик на стіл.
Дівчинка поглянула на кошик із зацікавленістю, але нічого не спитала, думаючи, що подарунок, ймовірно, призначений для Калісто.
— У мене є подарунок для тебе, – сказав Максен із м’якою усмішкою.
— Для мене? – здивувалась Кесіді.
Хлопець відкрив кошик, і в Кесіді перехопило подих, коли він обережно витягнув звідти маленьке біле кошеня.
— Це мені? – вона не могла повірити своїм очам.
У Максена була біла пухнаста кішка, яка загинула під час повені. У неї залишилось троє котиків, зовсім маленьких, які ще навіть очі не відкрили. Максен доглядав за ними, як міг. Але вижити зміг лише один.
– Я думаю, що ви станете найкращими друзями, – сказав він, простягаючи кошеня дівчинці.
Кесіді обережно взяла пухнастика. Кошеня притулилось до неї й тихенько мурчало.
– Дякую! – щиро усміхнулась дівчинка. – Він такий гарний.
Вона почала гладити його, а кошеня вдячно дивилось на неї та продовжувало мурчати.
Максен краєм ока помітив усмішку на обличчі батька дівчат, який схвально кивнув йому, наче дякуючи за жест. У цей момент їхній погляд зустрівся із Калісто, яка мовчки стояла осторонь. Зустрівшись із Максеном очима, вона знову демонстративно відвернулась.
Хлопець попрощався та вийшов із крамниці, залишаючи після себе теплий слід у серцях тих, хто цього дня зустрів його доброту.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!