Карателі темряви: Серце пітьми. Книга 1

Весь наступний день місто готувалось до свята врожаю. Вулиці наповнювались ароматами свіжих квітів, які прикрашали кожен куточок міста. Барвисті букети звисали з балконів, майоріли у вітринах, а подекуди навіть прикрашали дахи будинків, утворюючи химерні квіткові композиції.

На площах встановлювали великі казкові декорації, які не могли не вразити кожного перехожого. Навіть хмари над головами, здавалось, зібрались у святкові візерунки, підсвічені золотавим сяйвом, що огортало все навколо.

Майстри вручну прикрашали дворики витонченими композиціями з каменів та фруктів. Різнобарвні тканини розвішувались над дахами будинків, створюючи казкові шати для всього міста.

Музиканти налаштовували інструменти для майбутніх концертів, а танцівники репетирували свої рухи. Вечір обіцяв бути особливим — святкова процесія пройде в самому серці міста.

В руках майстрів і кухарів красувались всілякі солодощі — медові торти, зацукровані фрукти, смажені пиріжки з повидлом. Їхні аромати розливались довкола, наповнюючи повітря такою солодкою спокусою, що втриматися було майже неможливо.

Діти бігали вулицями, збираючи квіти та гілки для святкових вінків, а старші наставники вже планували ритуали, які повинні були відбутись вночі, щоб віддати честь богам за щедрий врожай.

Рей помітив Бастет серед квітів. Вона сиділа на землі, акуратно вплітаючи пелюстки в ніжний вінок. Її біла сукня м’яко стелилась по траві, а коса спадала на плечі, огортаючи її тендітну постать. Серед кольорових квітів вона здавалась справжнім янголом — тихим, загадковим і майже нереальним.

Вона манила його. Була для нього такою п’янкою, такою бажаною, що відвести від неї погляд здавалось майже неможливим. Якби навколо не було стільки людей, він би вже притягнув її до себе й замкнув у своїх обіймах. Як же сильно йому хотілось знову відчути її аромат, її тепло, знову торкнутись її губ своїми. Він хотів її — усю, без залишку. Хотів, щоб вона стала його і тільки його, щоб більше ніхто не мав права навіть дивитись на неї так, як дивився він.

Хлопець стояв на відстані, мовчки спостерігаючи, як до неї підбігли дві маленькі дівчинки — Кесіді та її подруга Меріт. Бастет підняла на них очі й усміхнулась, коли вони навперебій почали щось весело їй розповідати. Від їхніх слів її обличчя розквітло щирою усмішкою. Рей задоволено посміхнувся. Спостерігаючи за нею, він ловив себе на думці, що, розмовляючи з маленькими дівчатками та щиро їм усміхаючись, вона ставала ще гарнішою.

Він терпляче чекав, поки дівчатка не залишать її. Його серце на мить завмерло, коли вони, радісно сміючись, побігли гратись з іншими дітьми. Лише тоді він дозволив собі повільно рушити до неї.

Рей зробив перший крок у її бік, але раптом зупинився. Його погляд випадково зустрів ще одного хлопця, який стояв в іншому кінці вулиці. Це був Сехмет, який теж, як він спостерігав за Бастет і чекав, коли вона залишиться на самоті. Рей відчув, як його серце стиснулось, коли побачив, як коваль підходить до Бастет і сідає поруч. Вона підняла очі та посміхнулась йому, і Рей відчув, як його душу охоплює хвиля люті.

Рей бачив, як Бастет розмовляла із Сехметом так невимушено, наче вони були друзями ще з дитинства. Вона щось жваво йому розповідала, час від часу дзвінко сміючись, і зовсім не помічала того, як він на неї дивився. Сехмет не зводив із неї погляду. У його очах було щось зовсім інше — не просто дружня прихильність. Він слухав кожне її слово, усміхався, коли вона сміялась, і дивився на неї так, ніби в усьому світі для нього в ту мить існувала лише вона. Коваль дивився на Бастет такими закоханими очима, що цього не помітив би хіба що сліпий.

Бастет нахилила голову, і кілька пасом волосся вибилися з її зачіски. Сехмет не стримався. Він повільно підняв руку, обережно торкнувся вибитої прядки, а потім легенько провів долонею по її щоці, прибираючи волосся з обличчя. Бастет лише усміхнулась йому, не вбачаючи в цьому жесті нічого особливого. Та Сехмет дивився на неї зовсім інакше. Він повільно нахилився ближче, не зводячи з неї очей. Відстань між ними ставала дедалі меншою, і здавалось, що ще мить...

Але раптом неподалік чоловік випустив із рук дерев'яний ящик. Гучний удар об землю змусив Бастет здригнутись й різко озирнутись. Сехмету нічого не залишалося, як трохи відхилитися від неї, приховуючи розчарування.

Рей спостерігав за ними, і його щелепа мимоволі напружилась. Погляд, яким він дивився на Сехмета, був холодним і гнівним. Та водночас десь глибоко всередині нього все сильніше розгорався вогонь бажання, варто було лише поглянути на темні очі Бастет, які так безжально манили його до себе.

“Зустрінемось ввечері, моя мила, — подумав Рей, стискаючи кулаки”.

Ще мить він постояв, не зводячи з неї погляду, а потім розвернувся й пішов геть.