Карателі темряви: Серце пітьми. Книга 1

Бастет стояла перед дзеркалом у своїй кімнаті, вдивляючись у своє відображення. Вона вдягла свою найкращу сукню — ту, яку нещодавно сама пошила. Вона зберігала її, чекаючи на особливу подію, але сьогодні вирішила одягти саме її для цієї миті.

Сукня була темно-синього кольору, що ідеально підкреслювала її струнку фігуру. Вона була теплою, дуже підходила для сьогоднішньої прохолодної ночі. Зазвичай її волосся було акуратно зібране, але сьогодні вона розпустила його, дозволяючи локонам спадати по плечах.

Дівчина хотіла виглядати бездоганно, особливо заради нього. Її карі очі блищали від хвилювання, а посмішка не зникала з обличчя.

Тихо, щоб не розбудити батьків, вона навшпиньки вийшла з кімнати. Обережно причинила за собою дерев'яні двері, завмерла на мить, прислухаючись до тиші, а тоді повільно рушила вузьким коридором. Кожен її крок був обережним, а думки металися в різні боки.

Вона йшла до місця зустрічі повільно, намагаючись зібрати всі свої емоції в одну думку. Вона так хвилювалась, що інколи серце просто виривалось з грудей, але посмішка так й не зникала. Вона не могла перестати думати про нього.

Нарешті Бастет підійшла до старих кедрів, але Максена ніде не було видно. Вона здивовано насупилась й повільно озирнулась навколо. Невже він не прийшов? Чи, може, щось сталось?

Саме в цю мить позаду почувся тихий шурхіт. Бастет різко обернулась, і її серце на мить завмерло. Та замість Максена перед нею стояв Рей. Здивування швидко змінилось тривогою.

— Доброї ночі! — посміхнувся він.

— Доброї ночі! — розгублено відповіла вона. Дівчина не могла зрозуміти, чому від його присутності в неї знову похолоділо в серці.

— Я боявся, що ти не прийдеш, — ніжно промовив Рей, і його погляд оглядав її, ніби він вже не міг втримати бажання. — Ти така гарна.

Його очі не відривались від її тіла. Аромат її шкіри, її присутність, зводили його з розуму. Він був на межі, і його погляд, що ковзав по її губах, був настільки інтенсивним, що Бастет відчула, як від цього у неї похололо в жилах. Він ніжно провів рукою по її обличчю, залишаючи після себе відчуття вогню, від якого Бастет здригнулась.

— Я думаю, що сталася якась помилка, — тихо промовила вона.

Рей зморщив брови, і на його обличчі з'явився злісний вираз.

— Здається, я зрозумів, у чому річ, — посміхнувся він, не відводячи погляду. — Ти прийшла сюди до іншого, чи не так?

Бастет не відповіла, відчуваючи, як її серце б'ється все сильніше. Вона повільно повернулась і зробила перший крок назад, але раптово відчула, як Рей схопив її за плечі.

Все сталось так швидко, що вона не встигла зреагувати. Він різко повернув її обличчям до себе і притиснув до дерева.

— Ні! Відпусти мене негайно! — закричала дівчина.

Але Рей мовчав, його погляд був впертий, пронизуючи її до самих глибин. Бастет почала вириватись, намагаючись вирвати свої руки, але його хватка ставала лише сильнішою. І чим більше вона намагалась вирватись, тим більше він її притискав до себе.

Його обійми були важкими, грубими, як залізо. Він стиснув її талію так сильно, що їй було важко дихати. Бастет відчула, як його губи грубо накрили її. Незважаючи на всі її спроби вирватись, поцілунок був настільки насильницьким, що вона відчула, як серце завмерло в грудях.

Її губи були ніжні та теплі, як він й уявляв. Кожен її дотик лише підсилював його бажання. Вона була настільки крихка і тендітна у своїй красі, що це зводило його з розуму. Аромат її тіла, такий тонкий і незабутній, заповнював простір навколо нього, і він відчував, як його розум і воля починають танути під цією силою.

Він притиснув її до свого тіла, і вже не міг себе стримувати. Його руки швидко схопили її за стегна.

Дівчина здригнулась, відчуваючи, як його дотики стають все більш безжальними. Її сукня почала підійматись, і вона відчула його руку, що ковзала по голій шкірі її стегна.

На мить вона завмерла, відчуваючи холод страху, але швидко прийшла до тями, рвучко спробувавши вирватись. Вона не дозволить, щоб її перший раз був без її згоди, ще й таким жахливим. Дівчина знала, що не може дозволити йому йти далі. Відчай і гнів змішались з жахом, і Бастет, збентежена й розгублена, закричала:

— Забери від мене руки! — її голос лунав на повну силу, і, зібравши всю свою міць, вона відштовхнула його.

Це лише розлютило його ще більше. Він схопив її за руку і знову притягнув до себе.

— Мені боляче! — прохрипіла Бастет.

Вона не могла більше терпіти. Весь її внутрішній світ вибухнув в момент, коли вона, зібравши всі сили, вдарила його по обличчю. Її удар був настільки сильним, наскільки це дозволяв її відчай. Він відчув кожен міліметр її болю, кожну краплю гніву, що клекотіла всередині.

— Не смій мене торкатись! — кричала вона.

Він дивився на неї очима, повними люті й жадання. У його голові було лише одне — сьогодні вона належатиме йому, і всі її намагання вирватись будуть марними. Але раптом позаду почувся чіткий і холодний голос:

— Ти не чув? Вона сказала, щоб ти відпустив її.

Рей різко обернувся і побачив Максена. Той стояв у кількох метрах від нього, його очі палали рішучістю, а голос був холодний, як лід.

— Ти тут зайвий, — твердо промовив Рей, стискаючи зуби.

Максен почав повільно підходити ближче. Його погляд коротко зупинився на Бастет, яка безсило тремтіла, обіймаючи себе руками. Її очі, сповнені благань, мовчки кричали про допомогу. Максен знову перевів погляд на Рея й тихо, так, щоб Бастет не почула, промовив:

— Схоже, сьогодні ти залишишся без цієї крихітки. Своє "щастя" шукай серед продажних дівок.

Рей розлютився ще більше, але його зупинив крижаний, незворушний погляд Максена. Він знав, що Максен не злякається і не відступить. Стиснувши кулаки, Рей, бурмочучи щось під ніс, відійшов убік. Зупинившись біля Бастет, він прошепотів:

— Ми ще продовжимо те, що сьогодні почали.

Його голос був низький і загрозливий, а погляд обпік. Але Максен зробив крок ближче, і Рей, кинувши зневажливий погляд на обох, зник у темряві.

Коли його силует нарешті розтанув у нічній імлі, Максен підійшов до Бастет. Він подивився на неї й відчув, як у грудях розгоряється злість і співчуття водночас.

Її волосся було розкуйовджене, поділ сукні — розірваний. Вона тремтіла, обіймаючи себе руками, а її очі здавались порожніми й відсутніми.

— З тобою все добре? — обережно запитав він, намагаючись не налякати її ще більше.

Бастет мовчала. Її плечі здригались, і тихі схлипи проривались крізь затиснуті губи. Вона дивилась в одну точку, наче нічого навколо не існувало. Максен повільно простягнув руку й доторкнувся до її плеча.

Бастет здригнулась, її погляд миттєво змінився — у ньому палав жах. Вона повільно почала відступати, наче боялась навіть його.

— Тихо, тихо, — м’яко промовив Максен. — Не бійся.

Він обережно підійшов ближче, стежачи за кожним її рухом, і легенько обійняв її за плечі.

— Все закінчилось. Він більше не зможе тобі нашкодити.

Ці слова стали для Бастет останньою краплею. Вона затулила обличчя тремтячими долонями. Стримуваний досі плач нарешті вирвався назовні. Вона гірко ридала, здригаючись усім тілом, наче лише тепер до кінця усвідомила весь жах того, що сталось.

Максен обережно обійняв її, дозволяючи виплакати весь біль. Він повільно гладив Бастет по волоссю, відчуваючи, як вона тремтить у його обіймах. Не промовляючи ні слова, лише міцніше пригорнув її до себе, ніби хотів захистити від усього світу.