Карателі темряви: Серце пітьми. Книга 1

Наступний день свята був присвячений вшануванню предків і тих, хто віддав своє життя за добробут громади. Люди відвідували могили своїх предків, приносили дари та символи врожаю, вшановуючи їхню пам’ять. Свята трапеза відбувалася у святинях, де родини збиралися, ділилися спогадами та згадували добрі вчинки померлих.

Однією з обов’язкових традицій було піднесення квітів у святиню як знак пошани до предків і богів. У цей день мешканці міста одягали лише білий одяг, символізуючи чистоту помислів і світлу пам'ять.

Рей разом із батьком виходив зі святині. За спиною повільно стихали голоси людей, що ще залишалися біля жертовників. Раптом хтось окликнув його батька. Той зупинився, озирнувся й, упізнавши знайомого, попросив сина зачекати, а сам відійшов на кілька хвилин.

Хлопець залишився сам. Він мовчки озирнувся навколо, не знаючи, куди подіти руки й чим себе зайняти. Та раптом його погляд зупинився на знайомій постаті. Калісто. Хлопець завмер, не в змозі відвести від неї погляду.

Вона стояла неподалік у білосніжній сукні, тримаючи в руках оберемок білих квітів. Її постава була спокійною, та в задумливому погляді читалася легка печаль. Повільно Калісто підійшла до монумента й обережно поклала квіти до його підніжжя. Потім опустилася на коліна, склала долоні перед собою та заплющила очі. Її тихі слова молитви линули до предків, несучи в собі шану й пам’ять про тих, кого вже не було поруч.

Чорне волосся спадало з її плечей, хвилями огортаючи білу сукню, створюючи разючий контраст — немов сама ніч обіймала день. Калісто виглядала неймовірно гарно, майже неземною.

Рей мовчки стояв осторонь, спостерігаючи за нею. Його погляд мимоволі затримувався на кожній деталі її зовнішності: темному волоссі, витончених рисах обличчя, білосніжній сукні. Він не міг заперечити її краси й навіть захоплювався нею, але це захоплення було лише милуванням очей. Його серце залишалося байдужим. Її душа, думки та почуття не викликали в ньому відгуку. Він бачив перед собою прекрасну дівчину, але не відчував бажання пізнати ту, що ховалася за цією красою.

Закінчивши молитву, Калісто повільно підвелася й підняла очі. Її погляд ковзнув довкола, аж раптом зупинився на Реєві. Побачивши його, вона завмерла на мить. Щось у її душі здригнулося й затремтіло, а серце забилося швидше. Калісто затримала на ньому погляд, намагаючись опанувати себе, а потім неквапливо рушила до нього.

— Світлих спогадів, — привіталась Калісто, дотримуючись традицій цього дня.

— Віри в майбутнє, — відповів Рей, легко кивнувши.

Побачивши байдужість у його очах, дівчина помітно схмурніла. Усмішка повільно зникла з її обличчя, а серце стиснулося від болю. Вона намагалася приховати розчарування, та погляд мимоволі видавав її почуття.

Коли Рей уже збирався піти, вона раптом зупинила його різким запитанням:

— Чому ти вчора не допоміг мені?

Рей здивовано подивився на неї.

— Ти про що?

— Ти був неподалік. Я бачила тебе, — звинуватила вона його.

Він спокійно подивився їй у вічі. Його обличчя залишалося незворушним, а в погляді не було ані тіні хвилювання чи сумніву. Він ніби поставив навколо свого серця невидиму стіну, не дозволяючи жодним почуттям проявитися назовні.

— А хіба я тобі, щось обіцяв? Чи я тобі клявся у вічному коханні?

Дівчина різко відвела погляд, відчуваючи, як образа на нього дедалі сильніше стискає її серце. Слова Рея боляче пронизали її, змусивши на мить замовкнути. Вона опустила очі, стримуючи хвилювання, та вже за мить знову подивилася на нього. В її погляді спалахнули біль і обурення, а голос прозвучав із запалом:

— Можливо, є інша, яка у твоєму серці?

— Так, є, — відповів він без сумніву.

— Вона гарніша за мене? — запитала Калісто майже пошепки.

— Можливо, вона й не гарніша за тебе. Але в неї є те, чого тобі бракує.

— І що ж це? — запитала вона, сповнена напруги.

— Гордість і вміння поважати себе, — спокійно вимовив Рей, ніби виголосив вирок.

Його слова були мов удар. Калісто дивилася на нього, не знаходячи слів. Вона хотіла щось відповісти, заперечити, захиститися, але жодного слова не знаходилося. У грудях боляче стислося серце, а до очей підступили сльози, які вона вперто стримувала.

Рей лише кивнув їй на прощання й повільно пішов геть, залишивши її саму посеред святкової площі.

Дівчина нерухомо дивилася йому вслід. Її серце шалено калатало, а сказані ним слова знову й знову відлунювали у свідомості, боляче нагадуючи про те, чого вона так не хотіла визнавати.

-----------------

Безмежно приємно, що ви залишаєтеся зі мною та продовжуєте читати ❤️

Буду дуже вдячна за ваш лайк та хоча б маленький коментар ❤️

Мені дуже цікаво дізнатися, чи подобається вам книга та які у вас враження від читання) Кожен ваш відгук для мене дуже цінний)