Доля чаклунки

– Цього хотіла еллінська богиня магії Геката, – почав свою розповідь Бажан. – Здавалося б, навіщо богині чарів та чаклунства позбавляти себе стількох послідовників? Та ситуація між людьми і магічними істотами в тих краях деякий час була вкрай напруженою. То дракон знищить стадо овець чи спалить селище, то темний чаклун нашле прокляття. Багатьом звичайним смертним це не подобалось. Вони насторожено ставились до таких як ми, не знали чого чекати. А бувало навпаки: людина уявить себе настільки могутньою, що починає використовувати магію чи магічних істот собі на угоду. Далеко не завжди це закінчувалось мирно. Богиня вирішила, що людство недостойне магії. Ніхто вже не міг переконати її у зворотному. Силою та підступом вона змусила свого сина створити заклинання завіси, щоб ці два світи ніколи не перетинались.

– Виходить, ти особисто знав предка мого роду? – перепитала Олександра. – Це так дивно, сидіти тут і слухати таку давню історію з перших вуст.

Бажан усміхнувся і продовжив:

– Його звали Менелаос. Він мав намір створити книгу в якій будуть записані усі знання. Я впевнений, що після нашого прощання, він все ж написав її. Там повинні бути підказки як зняти заклинання, – відповів волхв і, зітхнувши, додав: – Яке ж дивне почуття гумору у долі. Програвши битву за магію в світі людей у своєму часі, я опинився в самому центрі війни за її повернення.

Леся торкнулась його руки, намагаючись дати знати, що рада його присутності. Бо, якби не він, в живих її б уже не було. Пригадала почуте від матері і підтвердила:

– Така книга справді є. Мати розповіла, де її знайти. Але потрібні ще два предмети, що мають бути залученими в ритуалі. Ти знаєш які?

Спогади закружляли перед очима Бажана так яскраво, наче все відбувалось лише вчора. Все ще моторошно від думки, що з того часу проминуло більше як дві тисячі років. Під мурами міста бриніла сталь мечів, що схрестились в жорстокій битві. Спалахи заклинань та гучні вибухи забарвлювали небо в найрізноманітніші кольори. Від ревіння монстрів закладало вуха. Вороже військо майже прорвало оборону і вже от-от мало увірватись всередину. Вони сподівались впоратись власними силами, але чисельність нападників була набагато більшою. Залишався лише один спосіб припинити це безумство та уникнути безлічі жертв – виконати умову, що поставила богиня.

Здавалося, битва, що стає все ближчою, зовсім не турбувала Менелаоса. Він повністю зосередився на підготовці до ритуалу. На землі уже були накреслені магічні символи, а повітря мерехтіло від стримуваної енергії. Одним різким рухом він розрізав свою долоню та підставив срібну чашу з гравіюванням, щоб кров стікала просто в неї. Промовляючи слова заклинання, додав туди дрібку чарівного порошку. Вихопив увіткнутий у землю, палаючий смолоскип та окропив його сумішшю з чаші. Що було дальше, Бажан чесно кажучи не знав, бо його атакувала одна з трьох гарпій, яким вдалось перелетіти через стіну. Ще б трохи і вона розітнула його гострими кігтями, та раптом все завмерло. Заклинання було накладено.

– Чаша та смолоскип, – нарешті відповів волхв. – Менелаос точно використовував їх у ритуалі, але подальша їхня доля мені невідома.

– Зараз вони можуть бути будь-де. Що як загубились чи навіть знищились з часом?

Бажан заперечно похитав головою:

– Після участі в такому сильному ритуалі це неможливо. Через ці предмети пройшла настільки потужна хвиля магії, що вони перестали бути звичайними. Тепер це могутні артефакти. Їх не здолає час, та й приховати їхню суть надовго також не вийде.

– Смолоскип істини! – вигукнула Леся аж підстрибнувши на місті від збудження. – Ян говорив, що старійшини його шукають. Що як він і є тим самим смолоскипом? Якщо ми дістанемо його, нас точно виправдають. А тоді можна буде роз’яснити старійшинам, що ми на одному боці. Зможемо повернути людям магію разом!

Бажан не збирався співпрацювати з чаклунами, що здатні викачати магію, руйнуючи світ звичайних лише заради примарного шансу на успіх. Але не хотів розвіювати сподівання дівчини. Все одно перед ними стояла набагато більша проблема.

– Тільки от ні ми, ні старійшини гадки не мають де його знайти, – сказав він.

– Це тому, що ніхто не запитував в мене, – озвалась провидиця. – Я багато років шукала спосіб допомогти онуці. Часом пошуки заводили в такі місця, про які й згадувати страшно. Одне з них досі сниться мені в кошмарах, та саме там я знайшла відповідь. Інформацію про сувій та детальні інструкції як його отримати. Тоді я не подумала про це, та зараз боюсь, що знову наразила ваше життя на небезпеку. За оплату з мене взяли обітницю розповісти, де знайти смолоскип першому, хто запитає.

– Хто попросив?

– Бог, який живе подібними угодами і з кожної має свій зиск. Велес.

– Ви говорили, що боги більше не можуть втручатися в нашу реальність. Як ви змогли з ним зустрітись? – підозріло звузив очі Бажан.

– Я сама спустилась у царство Наві. Велес чекав на мене. Можливо, боги вже і не такі могутні, та все ще знають набагато більше ніж ми.

– То смолоскип у нього? – уточнила Леся.

– Я бачила його на власні очі, хоч і не підозрювала, наскільки він важливий.

– Як нам туди потрапити? – загорілась чаклунка новою ідеєю.

Бажана ж ця перспектива зовсім не приваблювла. Ельвіра права. Нава – не найкраще місце для прогулянки. Він був там одного разу. Спогади про цей візит одні з найважчих у його житті. Крім того, дуже турбувало, яку послугу Велес захоче на заміну. Не просто так бог достатку та договорів розіграв таку складну партію. Ціна за артефакт може виявитись надто великою.

– Я вас проведу, – зголосилась провидиця, – та потрібно дочекатися ночі.

Леся повернулась в кімнату в якій прокинулась, щоб переодягнутися. Її одяг забруднився під час втечі та місцями навіть обвуглився від чисельних вогняних куль, тож Ельвіра потурбувалась, щоб його відновити. Джинси виглядали наче нові, пальто кольору графіту також вдалось врятувати, а от білосніжному светру ніщо вже не допоможе. Щоб відшкодувати втрату, Ельвіра запропонувала взяти щось з речей її онуки. Щоб довго не копирсатися в чужому гардеробі, Леся просто взяла найпершу річ, що потрапила до рук. Нею виявилась проста біла майка на розмір менша від її звичайного. Вона повністю обліпила тіло та підкреслила усі вигини фігури. Леся знову запустила руку в шафу, щоб вибрати щось інше, але делікатний стук у двері обірвав її наміри.

– Все ще не можу привикнути до сучасного одягу, – оцінив її вбрання Бажан, увійшовши всередину.

– Занадто відверто? – жартома запитала Леся.

– Занадто сковує рухи, – безхитрісно відповів він. – Нічого не маю проти футболок. Не відмовився б від ще однієї. Без дірки від кулі. Та в цих джинсах ходити просто неможливо.

– Здається, як і моя майка, вони дещо тіснуваті для тебе. Де ти їх узяв?

– Сергій сказав, що в моєму одязі показуватись на вулицях не можна та віддав мені дещо зі своїх старих речей, – волхв з теплотою згадав свого друга. Першого, кого зустрів у цьому часі.

– Якщо чесно, то не уявляю його в такому розмірі.

– Дарма. Якщо вірити його спогадам, то за ним усі дівчата бігали. А він віддав перевагу тій, що терпеливо його чекала.

– Невже він думав, що так буде завжди?

– Так і було б, якби одного дня він не перестав це цінувати.

– Невже ти справді думаєш, що їхні стосунки можна врятувати? Я не відчула між ними жодного зв’язку. Хіба не простіше було б розійтись у різні сторони та жити кожен своїм життям?

– Простіше? Так, було б простіше. Та їхні душі тягнуться одна до одної. По окремо вони просто зачахнуть. Нехай почуття зникли, але розірвати цей зв’язок не так легко. Надія на те, що все буде як раніше все ще тримає їх разом. Тільки от над почуттями також потрібно працювати! – колись він і сам цього не розумів та життя дорого взяло за цей урок. Вдруге такої помилки він не допустить.

Почувши його промову, дівчина похнюпилась. Опустила голову і сказала ледь чутно:

– Тепер почуваюсь винною, що змусила думати їх про розлучення, коли шукала тебе. Що як я все зруйнувала, бажаючи допомогти?

– Іноді перепони навпаки допомагають, – спробував підбадьорити її, а тоді спохватився. – Стривай. Як ти дізналась що я там був?

– Сила соціальних мереж! – усміхнулась Леся.

– То це справді працює?

– Ще й як! Дарма ти не залишився. Міг отримати аж десять красунь, що прийшли шукати справжнє кохання.

– Мені потрібна лише одна… – відповів він, підійшовши ближче, – неймовірно приваблива, щира, дуже емоційна та імпульсивна і трохи зверхня чаклунка.

– Значить я зверхня? – перепитала Леся, дивуючись де ж він навчився робити такі компліменти? – Емоційна та імпульсивна! Зараз на емоціях я тобі помщуся!

Спочатку їй справді хотілось заїхати йому кулаком в плече, та вона розуміла, що всі його слова правдиві. Тільки от без покарання він не залишиться! Вона підійшла впритул до нього. Удала, що хоче обійняти, та її пальці уже тягнулись до його живота, хаотично рухались та заставляли м’язи скорочуватись. Від сміху. Лоскотів бояться усі, а тим більше несподіваних.

Глибокий та з ноткою хрипоти, його сміх зачаровував не гірше її голосу. Неможливо було втриматись, щоб не приєднатись. Особливо коли і його пальці знайшли на її тілі чутливі точки. Вдосталь насміявшись, Бажан перехопив її руки та вже серйозно сказав:

– Ти потрібна мені. З усіма недоліками та перевагами.

Слова змусили її завмерти. Невимушеність між ними змінилась напруженням. Несвідомо вона зволожила свої вуста. Він нахилився ближче, їхнє дихання змішалось. Дотик губ був схожий на ковток життєдайної води. Поцілунок дарував таку чуттєву насолоду, що здавалось, ще трохи, і вона здійметься над землею від блаженства. Обійми обіцяли спокій та затишок.

Бажан тримав її як найдорожчий скарб, добутий дорогою ціною. Нарешті вони разом! Її поцілунки були навіть більш палкими ніж він пам’ятав. Ілеса завжди хотіла контролювати все та ніколи настільки не розслаблялась в його руках. Він знову нагадав собі, що не слід їх порівнювати, та всі думки змило хвилею бажання.

Обірвали поцілунок одночасно. Обоє важко дихали. Хоч Бажану нестерпно хотілось продовження, він розумів, що ще надто рано. Він не мав права зруйнувати ту довіру, що виникла між ними, своїм поспіхом. Міцно-міцно її обійняв та тихо пообіцяв:

– Я зроблю все для того, щоб бути поруч.

Леся поклала голову йому на плече, щоб він не бачив задумливості на її обличчі. Надто особисто прозвучали ці слова. З ноткою провини?

Решту дня вони говорили про все на світі. Скільки століть їх розділяло, та скільки спільних тем для обговорення знайшлося! Бажан впитував усе, що розповідала дівчина про сучасний світ та її життя швидше, ніж спраглий мандрівник пив воду. Не з усім погоджувався, але легко приймав правила нового світу. Подумки шукав своє місце в ньому.

Несподівано гучно відчинились двері, руйнуючи магію, що панувала між ними.

– Пора, – сказала Ельвіра та тихо спустилась по сходах.

Бажан та Леся вийшли слідом за нею на внутрішнє подвір’я, закрите з усіх боків стінами дому. Вже сутеніло. Ідеальний час, щоб пересікти грань між світами.