Глава 8

Її привезли до резиденції верховного чаклуна. Надворі було вже темно. Почав падати лапатий сніг, що танув як тільки торкався землі. Під’їзну дорогу освітлювало м’яке світло ліхтарів, та воно зовсім не допомагало роздивитись хоч щось навколо. Чаклунку повели до входу. Рубінові очі кам’яних грифонів, які стерегли оселю, пильно стежили за кожним її рухом. Масивні двері, оздоблені ковкою, зі скрипом відчинилися, пропускаючи людей в середину.

Вони зайшли в кабінет, освітлений двома великими прозорими кулями, в яких танцювали розряди блискавиць. Вони відбивались на блискучій чорній мармуровій підлозі, залишали блакитні відблиски на темних дерев’яних панелях стін та масивному столі посередині кімнати. За столом, в обтягнутому шкірою кріслі, сидів чоловік, обличчя якого знав кожний чаклун, адже саме від нього залежало їхнє майбутнє.

Верховного чаклуна обирали лише раз і займав він цю посаду до кінця життя. Така впливова людина повинна була довести, що гідна вести за собою інших. Коли чинний верховний помирає, влаштовуються справжні змагання між претендентами. Виграти може лише найсильніший та найкмітливіший. Перемога завжди дістається дорогою ціною, зате до кінця життя його судженням довірятимуть беззаперечно.

Останні змагання проходили років десять тому. Їх виграв тоді ще молодий, проте перспективний бойовий чаклун, який вразив всіх своїми лідерськими здібностями. Здавалось, він подолав своїх конкурентів, не прикладаючи жодних зусиль. Та це десятиріччя залишило свій слід. На скронях чоловіка починала пробиватись сивина, а чоло прорізали зморшки. Коли Леся бачила його так близько востаннє при складанні екзаменів в університет, Верховний здавався їй набагато молодшим.

– Залиште нас! – владно звернувся він до людей, що супроводжували чаклунку.

Без заперечень четверо осіб розвернулись та покинули кімнату, залишаючи Лесю з Верховним на самоті. Дівчина нервово переступила з ноги на ногу, не наважуючись заговорити першою.

– Підійди ближче, Олександро з роду Тірії. Дозволь мені пояснити що ти тут робиш.

– Я уважно слухаю.

– Мої люди спіймали винного у масовому викрадені енергії. Він заарештований та сидить в казематі. Та багато хто бачив вас разом. Більш того, ти врятувала його життя. Як так сталось, що чаклунка давнього та шанованого роду ступила на такий невірний шлях? Чому стала допомагати тому, хто порушує наші закони?

– З чого ви взяли, що це він відповідальний за зникнення енергії?

– На переміщення в часі сили одного чаклуна не вистачить. Навіть такого сильного, як він. А щодо твоєї участі у цьому… один з охоронців упізнав твою магію по залишку заклинання. Тобі ще хтось допомагав, та це ми з’ясуємо згодом. А зараз слід тебе також доправити в камеру та обрати відповідне покарання. Навіть не знаю: до віку позбавити волі та заблокувати магію чи відправити у заслання.

Дівчина зблідла, почувши, що її чекає.

– Я лише прочитала заклинання виклику! Для нього не потрібно стільки енергії! – вигукнула, та Верховний її не слухав.

– Твоя провина вже доведена. Охороно! Проведіть чаклунку Олександру в камеру. Про остаточний вирок я повідомлю.

Двері відчинились, пропускаючи двох охоронців. У Лесі не залишилось вибору, окрім як підкоритись та погодитись на ув’язнення, тож вона вийшла в коридор вслід за охоронцем, що показував шлях. Жодні заперечення не подіють, бо у неї немає доказів невинності Бажана. На відміну від заклинання виклику, створення порталу, та ще й не тільки в просторі, а й в часі, мало б з'їсти чимало енергії. Набагато більше, ніж здатен виробити один чаклун. Хай навіть дуже сильний.

Їй не хотілось вірити, що він здатен на це. Місця, звідки таким чином зникала енергія, були приречені ще довго відновлюватись. Землі давали бідний урожай, речі швидше зношувались, людям переставало щастити. Вони занурювались у депресію та хандру навіть не розуміючи причини.

Охоронець, що йшов позаду дівчини, раптом скрикнув та впав непритомним. З його шиї стирчав тоненький ледь помітний дротик. Його напарник різко відштовхнув Лесю зі шляху та підійшов до потерпілого. Не встиг він зрозуміти, що стало причиною такого стану друга та приготувати бойове заклинання, як в його шию впився точно такий же дротик. Кілька секунд чоловік все ще вглядався в темноту, намагаючись розгледіти того, хто так підступно на них напав, але отрута в дротику скосила і його.

З ніші, де стояла статуя напівоголеної жінки, вийшов чоловік у такій же формі охоронців, ховаючи трубку з дротиками в кишеню.

– Яне? Що ти тут робиш?

– Тебе рятую, звісно. Мене попередила твоя мати.

– Але чому таким способом? Мене ж усі вважатимуть втікачкою!

Він взяв її попід руку і повів в бік виходу, незважаючи на спротив. Заговорив тихо і швидко:

– За зникненням енергії стоїть хтось зі старійшин. Вони створили вікно в часі, щоб розшукати якісь древні артефакти. Ніхто з них ніколи не зізнається, щоб виправдати тебе, а моє розслідування зайшло в глухий кут. Твоє заклинання пошуку, що сплелось з часовим порталом іншого чаклуна, створило схожий слід. Це робить вас ідеальними цапами-відбувайлами.

– Чому б не розповісти усе верховному чаклунові?

– Тому що джерело моєї інформації – це одна підслухана розмова та анонімна записка. Щоб довести їх провину, мені потрібні докази. Та я не дозволю тобі весь цей час сидіти в темниці. Ходімо швидше! Дія сонного зілля в дротиках не вічна.

– Стривай, – вона висмикнула свою руку з його. – А як же Бажан? Ти щойно сам сказав, що він невинний! Ми повинні визволити і його!

Ян застиг на місці, вагаючись. Глянув на дівчину, що вперто схрестила руки на грудях і зрозумів, що програв у цій грі. Різко змінивши напрямок руху, потягнув Лесю за собою в інше крило резиденції.

– Як мені зняти цю штуку? – пошепки запитала Леся, вказуючи на браслет.

– Ніяк. Її може зняти лише той, хто має допуск. Твій супровід точного його мав. Якщо зняти силою, спрацює сонна капсула, – Ян говорив рвано, злився на себе, що все ще не може їй нівчому їй відмовити.

– Чудово! Ти ж приспав їх своїми дротиками.

– Інакше вони встигли б підняти тривогу. Просто довірся мені! – попросив він.

Почулись чиїсь кроки. Чаклун зреагував моментально, випустивши ще один дротик. Звук удару непритомного тіла об підлогу сповістив про влучність пострілу. Приспавши ще кількох охоронців на шляху, вони нарешті добрались до цілі. Побачивши Бажана за гратами, все ще знесиленого від поранення, проте живого та при тамі, Леся підбігла до решітки. Волхв, підняв погляд та зблід, здавалось, ще більше.

– Що вона тут робить? Ми ж домовлялись! – зірвався з місця та втупився поглядом в Яна.

– Навіть попри те, що ти здався, вони заарештували її. Настав час плану “Б”.

Бажан несміло простягнув руку, доторкнувшись до неї наче до видіння, що могло розвіятись в будь-яку мить. Цей дотик приголомшив. Подіяв краще будь-якого заклинання бадьорості. По тілу заструменіла енергія, збурлюючи кров, хоч жодної магії Леся не бачила. Погляд очі в очі – і знову це божевільне тяжіння, коли нічого, крім їхніх рук, що сплітаються крізь грати, не існує навколо.

Реальний світ увірвався спалахом світла, що вирвався з рук Яна, осліплюючи трьох охоронців, які помітили їх вторгнення. Леся змогла розгледіти плетіння паралітичного заклинання. Захисні амулети охоронців з легкістю відбили атаку. Чаклуни не стали розбиратись що відбувається. З їхніх вуст одразу зірвались слова бойових заклинань.

Ян виставив магічний щит. Запхав руку в кишеню в пошуках нових дротиків, та запаси швидко закінчувались. Поки щит захищав його від граду ворожих заклинань, він дмухнув дротики точно в ціль. Кількість охоронців зменшилась до одного. Як же йому подобалось це сонне зілля. Воно з легкістю проходило любий магічний захист, бо класифікувалось як лікарство, але відключало жертву надовго. Жаль, що це був останній дротик.

Охоронця оповили магічні мотузки. Ян спеціально залишив одного при тямі, щоб змусити його відчинити решітку на гратах. Він здався, але випустити в'язня все ще відмовлявся, погрожуючи знищити ключ. Ян відправив його в нокаут, зняв зв’язку з пояса, та кинув Лесі. Тремтячими від хвилювання руками, дівчина відчинила замок.

Бажан зробив рух, наче хотів обійняти свою рятівницю та покашлювання Яна показало недоречність цього пориву. Він дозволив собі лише на мить легко торкнутись щоки дівчини. Дотик був ніжний і ласкавий, тіло реагувало на нього і вимагало більшого, проте в душі в Лесі піднявся спротив.

– Я хочу відповідей! – вона відвела його руку.

– Коли будемо в безпеці, я все тобі розповім, обіцяю, – відповів, ховаючи руки за спину.

Леся кивнула і першою вийшла з в’язниці. Чоловіки поспішили за нею, прикриваючи з боків. Їхня втеча не залишилась непоміченою. Невдовзі за спиною стало чутно тупотіння ніг.

Троє чаклунів одночасно вибігли по сходах в широкий коридор. Бажан на ходу розвернувся. Змахнув руками, змусивши прохід за ними закритись та закам’яніти. Це дасть фору в кілька хвилин. Вони не встигли завернути за найближчий ріг, як на зустріч вибігло кілька охоронців, кидаючи у втікачів вогняні кулі. Бажан тут же створив щит, яким накрив своїх супутників, а Ян атакував у відповідь повітряними стрілами, що пробили захист противників та оглушили їх. Він на мить зупинився. З шиї переможених зняв два кулони.

Нарешті вони добралися до виходу. Причаїлися в ніші, роздивляючись шлях до волі. Щоб вибратись з будинку, їм залишалось перетнути хол та подолати охоронців, що стояли біля дверей. А Леся ще згадала про кам’яних грифонів, яких уже, мабуть, активували. Як тільки вони вийдуть в ці двері, гострі діамантові кігті порвуть їх на шмаття.

– Ось. Надягніть, – Ян подав Лесі та Бажану кулони, що зняв з охоронців в коридорі. – Це змусить думати грифонів, що ви охороняєте це місце, а не втікаєте з нього.

– А як же ти? – спитала його Леся.

– У мене вже є такий. Я ж один із них, – відповів їй друг. – Та я все одно не піду дальше з вами.

– Чому? Багато хто бачив, як ти нам допомагав.

– Саме тому потрібно, щоб ти мене причарувала.

– Ми це вже проходили. Пам’ятається, ти ще довго на мене злився через це.

Чаклун уважно глянув на неї, промовивши слова, які Леся зовсім не очікувала почути:

– Мене злило не те, що ти наклала ті чари. Мене злило, що вони подіяли. Я думав, що кохаю тебе. Якби не це, думав так би до сьогодні…

– Все одно, я не можу, – відповіла вона, піднявши руку. – Браслет.

Ян зняв її пояс від пальта та перев’язав руку вище зап’ястя.

– Тепер у тебе буде десь пів хвилини часу, поки зілля подіє остаточно. Цього буде достатньо? – коли Леся кивнула, він продовжив: – Ми понесемо тебе.

– Зачекай. Але що нам робити дальше. Невже все життя переховуватись як злочинцям? – запитав Бажан. – Леся не заслуговує такої долі. Ніколи не пробачу собі, що зруйнував її життя.

– Вам лише потрібно дочекатись доки я знайду того, хто справді винен та посаджу його за грати. Але якщо вже так неохота сидіти, склавши руки, можете знайти смолоскип істини. Я чув, як старійшини говорили про нього. Це давно втрачений артефакт, який палає білим вогнем, якщо людина говорить правду. Такий доказ невинності ніхто не зможе заперечити. Крім того, він їм потрібен, значить можна торгуватись.

– І де нам його шукати?

– Уявлення не маю. Старійшини також. Тож бажаю успіху, – саркастично відповів Ян, роблячи спробу зірвати браслет. Прикраса одразу зреагувала уколом. – Лесю, давай!

– Спасибі, що врятував, – заговорила чаклунка налаштовуючи голос на відповідні вібрації. – Я знаю, що ти готовий на все заради мене, та я хочу, щоб ти зробив ще дещо. Допоможи мені вибратись звідси.

Останні слова вона вимовляла ледь рухаючи язиком. Зілля подіяло, віднісши її свідомість у країну снів. Вона вже не бачила як чоловіки бились за прохід на волю. Не бачила, як Ян ледь не впустив її, коли в нього влучило закляття, що повністю знерухомлює. Не бачила, як Бажан обережно підхопив її та проніс повз грифонів, намагаючись заховатись за закляттям невидимості, та марно, бо сніг уже ліг рівним покривалом, показуючи його сліди. Не бачила дівчина як її герой майже втратив надію біля самих воріт, коли охоронці їх помітили, та не бачила, як щиро усміхнувся, помітивши знайоме обличчя того, хто прийшов на допомогу.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.