Доля чаклунки

Дорога пролягала через безкінечні поля. На десятки метрів навколо не було нічого, крім темряви і білого снігу.

– Куди ми їдемо? – зрештою запитала Леся, коли вдалось трохи перевести дихання та відпочити від шаленої пригоди.

Вони вже обговорили всі враження від сьогоднішнього вечора, обмінялись інформацією і навіть розштовхали інтерна. Вся серйозність ситуації давила важким тягарем. Голова ордену мечоносців не міг не зрозуміти, що то чаклуни підіслали найманців. Магічні амулети, що висіли в них на шиях, просто кричали про це. Залишалось лише чекати удару у відповідь.

– В Ирій. Тепер, коли я знаю, що Верховний під чарами, то можу переконати магічну спільноту виступити проти старійшин. Зараз більшість чаклунів їх підтримує, але якщо вони дізнаються, що оголошення війни не є волею Верховного, то, думаю, ситуація зміниться.

– Хіба ви зможете потрапити туди непоміченими. Стражі границь доповідають про всі перетини кордону старійшинам.

– У мене є серед них кілька знайомих, – відповів друг, хитро посміхаючись. Подумав про щось і насупився. – Чому ти говориш так, наче не збираєшся туди?

– Зупини машину, – попросила вона, тим самим підтверджуючи його слова.

Каблуки туфель потонули в снігу, як тільки Леся вийшла з авто. Те, що залишилось від сукні, зовсім не зігрівало. Дівчина вдячно кивнула Бажану, коли він накинув свій піджак їй на плечі.

– Нам слід виконати свою частину угоди, – відповіла нарешті чаклунка, крутячи в руках перстень, який вже витягла з потаємної схованки.

– Але ж чаша у найманців. Я бачив по камерах, як її забирають прямо з кабінету голови ордену.

– Ми використали дану нам інформацію. Угода передбачала саме це, – пояснив Бажан.

Проти угоди не посперечаєшся. Всі присутні це знали. Ян подивився з ніжністю на Лесю і зміряв загрозливим поглядом волхва.

– Якщо не вбережеш її, я тебе вб’ю! – пригрозив він.

Бажан подивився йому просто в очі і тихо відповів:

– Я тобі це навіть дозволю.

Чаклунка голосно хмикнула на цей обмін люб’язностями і взамін попросила потурбуватися про її батька. Не прощаючись, активувала символ Наві, і вони з Бажаном розчинилися в повітрі.

Тут була також зима. Серед зарослів терену не було кучугур снігу, але шкіру поколював мороз, а дрібні сніжинки повільно кружляли між колючками.

– Де ми? – спантеличено запитала Леся.

– Точно не там, де треба, – відповів Бажан, вказуючи на палац, білі стіни якого добре виднілись в темноті.

Він впізнав цю будівлю. Бував тут одного разу, і цей візит не закінчився нічим хорошим. Розвернувся та потягнув Лесю за собою в зовсім протилежний бік, але колюче гілля терену сплелось між собою, перекриваючи їм дорогу. Бажан стис зуби та процідив щось не зрозуміле, але точно не зовсім приємне.

– Здається, богиня не залишає нам права вибору, – все ж пояснив він.

– Ти правий, онуку Дажбога. Я заберу своє. Чого б це мені не коштувало, – почувся за їхніми спинами чарівливий жіночий голос з легкими хриплими нотками.

Леся різко розвернулась і побачила жінку зі свого сну. Таку ж величну та прекрасну.

– Мара? – перепитала вона, відпустивши руку Бажана.

– Так, дитя. Підійди.

– Стій! – гукнув їй Бажан.

Леся оглянулась, вагаючись, але богиня змахнула рукою, і кожен м’яз в тілі волхва застиг.

– Не переживай. З ним все гаразд. Я так довго чекала цієї розмови, що не дозволю зараз нікому нам перешкодити.

– Що вам від мене потрібно?

– Ти стала наче донькою для мене. Я лише хочу повернути тобі твою силу. Хочу, щоб ми знову були разом. Служити мені було твоїм вибором, а він так жорстоко цього тебе позбавив. Просто дай мені руку і ми все вирішимо.

Леся пригадала те відчуття безмежної сили, що у сні вирувала в її тілі. Маючи такі можливості, вона б без проблем розібралась зі старійшинами та приструнила Орден мечоносців. Вона могла б більше не боротись за своє життя та свободу вибору, а встановити власні правила гри. Десь на краю свідомості майнула думка, що така угода матиме свою ціну. Неможливо вирішити усі проблеми лише клацанням пальця. Навіть магія на таке не здатна. Та перспективи були надто заманливими.

Вона підійшла ближче, щоб прийняти пропозицію богині, але її руку перехопили. Очі кольору темного меду дивились на неї з надією та болем. Вона вже бачила цей погляд. У минулому житті. Невже цього разу все закінчиться так само?

– Вибач, – зірвалось з його губ, а рука торкнулася її обличчя. Вона чекала болю, але його не було. Натомість свідомість кудись поплила, показуючи образи, що приголомшували.

Вона бачила Бажана, що ледве вибрався з-під руїн якогось дому. Уламки були розкидані повсюди, наче будинок розірвало зсередини. Чоловік встав на ноги й похитнувся. Застогнав і приклав долоню до лівого боку. Леся підійшла ближче та покликала його. Волхв не відізвався. Ніяк не відреагував, наче й не було її тут. Коли він відняв руку від тіла, дівчина помітила кров, що повністю залила сорочку в тому місці.

– Боги Праві, нащо ви мене караєте? Хіба я недостатньо служив вам? – в розпачі викрикнув він пустоту, окинувши поглядом руїни дому.

Переборовши хвилину слабості, він стиснув зуби, не даючи волю емоціям. Знову приклав долоню до рани, щоб зупинити кров, та попрямував в сторону великого попелища, яке виднілось на горизонті. Здалека Леся могла бачити, як між спаленими майже до тла будинками бродять люди, шукаючи вціліле майно. Бажан, побачивши таку картину, застиг наче блискавкою вражений.

– Невже вона справді змогла воскресити їх? – його голос виражав захоплення та острах водночас. Не зважаючи на біль, він пришвидшив крок.

Ці люди виглядали розгубленими та вимученими. Бліда шкіра відсвічувала в сутінках, а в очах була порожнеча. Коли Бажан підійшов ближче, вони обступили його. З усіх боків посипалися численні питання та бідкання, не даючи волхву часу чи можливості вставити хоч слово. Різким вигуком волхв заставив припинити цей потік голосінь і сам почав ставити запитання.

– Ви бачили Ілесу? – це було перше, що він хотів знати.

– Її, і ще одну жінку. Не знаю навіть, що сталось. Останнє, що я пам’ятаю, мою хатину підпалили, а самого рубанули по голові, – вийшов в перед староста. – Потім наді мною стоїть ця жінка, і каже підійматись.

– Я бачила Ілесу! – вийшла з натовпу жінка. – Моя донька віддала тобі все, що у неї було, а ти не зміг її захистити. Не зміг захистити нікого з нас! Вона мені все розповіла. І знаєш, що найгірше? Ціна за те, що вона зробила для нас, надто велика. Я більше ніколи не зможу її побачити! Хто тепер потурбується за мене на старості? Це все твоя вина!

Під її натиском Бажан зробив крок назад. Леся не звинувачувала його, бо також помітила, як на шкірі жінки почали проступати сині вени. А тоді вона зашипіла, і стало помітно, що її ікла набагато довші ніж у звичайної людини. Дівчина перевела погляд на закривавлену сорочку Бажана і зрозуміла, що добром це скінчитися не може.

– Що за?… – на його обличчі було написане справжнє здивування і шок. – Вона навіть не здогадується, що створила; - промовив тихо.

Щоб не бачити, як створені нею ж вампіри кинуться на чоловіка, вона зажмурилась, але перестати чути не могла, навіть закривши вуха. Це мало свою перевагу, бо, зрозумівши, що битва триває, вона наважилась відкрити одне око. Волхв озброївся ножем і відбивався з усією відчайдушністю.

Новоствореним вампірам бракувало вміння керувати своїми силами та не вистачало досвіду, але вони значно переважали кількістю. Тут було чоловік п’ятдесят проти одного чаклуна. Вони накинулись усі разом. Бажан все ще не хотів вбивати нікого з колишніх односельчан, не зрозумівши що до чого, тому спробував просто зупинити їх. Знерухомити. Магія без проблем подіяла б на стількох людей, але проблема в тому, що нападники людьми більше не були.

Істоти все ж завмерли, але заклинання, розбите на стільки частин, діяло слабо. Дівчина могла бачити, як вони злегка рухали пальцями, намагаючись вивільнитись з чужої волі. Бажан також це бачив і розумів, що не впорається. Знову дістав свій кинджал і почав креслити незнайомі Лесі символи на землі, готуючись до якогось ритуалу.

Простір між ним та вампірами освітив спалах білого світла. Всього мить – і воно зникло. Від чоловіка середніх літ із волоссям та бородою кольору темного золота, що вийшов з того спалаху, віяло неймовірною силою.

– Хто посмів турбувати бога? – загрозливо почав він, але, побачивши, хто саме його викликав, змінив тон на більш здивований. – Бажане?

– То це правда? Я твій нащадок? Признатись, спочатку я не повірив. Просто не розумію, як бог може кинути свою дитину напризволяще, як ти зробив з моєю матір’ю!

Лесі здавалось, що зараз не зовсім відповідний час, щоб розв’язувати сімейні питання. Вампіри от-от визволяться від заклинання. Та, видимо, Бажанові накипіло.

– І що, багато добра принесло тобі те, що Мара якимось чином дізналась правду? – все зрозумів бог, лише глянувши в очі волхва. – Я намагався вас захистити. Інакше мало чим можу зарадити. Навіть зараз. Богам заборонено напряму втручатись у вибір людей. Ти знаєш це! Навіщо ж тоді мене прикликав?

– Озирнись, – зло сказав чаклун.

– Це ще що таке? – бог з цікавістю розглядав вампіра, якому майже вдалось звільнитись від дії заклинання. Паралізованими залишились лише ноги, тому створіння з усієї сили тягнулося вперед, стараючись попробувати божественної крові. – Вони просякнуті магією Мари.

Руки Дажбога засвітились, готуючись до атаки. Вампіри зашипіли при вигляді світла, що, здавалось, обпалювало їх.

– Я прикликав тебе, щоб ти допоміг прогнати з них темряву, а не знищував їх. Цього ти зробити не можеш. У них є спогади з попереднього життя. Свідомість.

– Це заклинання розбити неможливо. Я можу лише зменшити збитки, що завдадуть ці істоти. Ну і зробити так, щоб тебе не з’їли, – Дажбог засяяв, перетворюючи ніч на день. Яскраві промені освітили попелище, змушуючи вампірів припасти до землі, прикриваючи очі, а згодом і зовсім заскавуліти від болю. Світло обпекло їх настільки, що шкіра почала тліти. – Створіння Мари не ходитимуть під Сонцем.

Винісши вирок, бог зник з усе тим же спалахом світла.

Наступні образи були дещо рваними та швидко змінювали один одного. Леся бачила, як Бажан повернувся з полювання, принісши десяток вбитих тварин на попелище, де все ще приходили до тями вампіри. Бачила, як він поїв кров’ю істот, що недавно намагались його вбити. Будував їм укриття на денний час. Він розмовляв з кожним односельчанином. Пояснював, що з ними трапилось і встановлював правила. Вчив контролювати себе. Спостерігав та допомагав. Коли ж із сусіднього селища починали зникали люди, карав смертю.

Пейзаж навколо змінився. Більш того, вона впізнала це місце. Впізнала і вовків, що оточили Бажана. Жінку в червоній сукні, що стояла між ними, вона бачила вперше, але одразу зрозуміла, хто це. Вона була нею.

Як тільки Ілеса зникла, агресію перевертнів стримати було неможливо. Їхня злість була настільки великою, а магія так затьмарила розум, що вони кинулись на своїх рідних, які стояли осторонь та спостерігали за ритуалом. Леся прикрила рот руками, щоб стримати крик, настільки жахливим було це видовище. Бажан робив, що міг, і вже незабаром вовки сиділи в імпровізованій магічній клітці, але жертв уникнути не вдалось.

Як і попереднього разу, волхв залишився в селищі надовго. Розбирався з наслідками того, що вона колись наробила. Вчив людей не ставитись до перевертнів як до монстрів, попри те, що вони накоїли. Вчив вовків контролювати власного звіра та не піддаватись агресії. Найважче проходили ночі повного місяця.

Бажан йшов полем з високою травою та відбивався від чогось невидимого. Створіння атакувало його, залишаючи глибокі рвані рани. Ось він впав, і Леся побачила біля нього мертве чоловіче тіло. А рядом ще одне, зовсім молодого хлопця. Волхв піднявся і закинув аркан туди, де мерехтіло повітря. Захомутав створіння та сказав, що приймає його. Невидима сила увійшла в нього та поставила на коліна. Чаклунові стало важко дихати, він схопився за груди. Очі зволожились. Кілька сльозин впали додолу. Чи не це те поле, де вона так необережно випустила свої емоції?

Тепер вони були в якомусь шатрі. Крім Бажана, тут були ще двоє чоловіків. Їхній одяг був багатий, розшитий бусинами та золотими нитками. Одначе, вони були воїнами. Збоку біля кожного лежав меч та лук зі стрілами. Вони говорили про війну. Сперичалися. Бажан же намагався примирити їх та показати переваги мирного договору. В нього майже вийшло, коли чоловіки ні зтого ні з сього стали агресивними. Перейшли на крик. Обвинувачували один одного в усіх своїх бідах. Коли дійшло до бійки, навіть Леся зрозуміла, що це не просто так. Надто раптово все сталось. Бажан розсадив чоловіків по різних кутах шатра, попередньо зв’язавши. Вийшов на зовні і побачив схожу картину. Всі старі розбіжності в поглядах між людьми наче раптово ожили. Сварки чулись звідусіль. Це був військовий табір, тому кожна суперечка одразу переростала в криваву розправу.

На пагорбі виднілась фігура в червоній сукні. Ось хто стоїть за цим. Леся знала, що буде дальше, і, чесно кажучи, навіть не протестувала. Поки Бажан добрався туди, вона такого надивилась, що навіть найреалістичніший історичний фільм про війну не зможе передати. Її нудило від побаченого. Цього, було достатньо, щоб винести вирок самій собі.

Вона бачила, як її колишнє втілення покидало життя і не відчувала нічого. На відміну від Бажана. Пригорнувши кохану до себе, він витяг кинджал з її тіла та направив собі в груди.

– Ні! – вигукнула дівчина, та залишилась не почутою.

– Ти не можеш цього зробити, – за спиною чоловіка з’явився Дажбог і поклав руку на плече Бажана. – Ти потрібен мені. Потрібен людям. Скоро нас чекають важкі випробування, і тобі в них відведена важлива роль.

– Я повинен піти за нею!

– Ви ще матимете шанс, обіцяю, – сказав бог та подивився прямо на Лесю. Хіба він може її бачити? – Я зроблю все можливе для цього.