Доля чаклунки

Леся прокинулась та підскочила з ліжка одним ривком, важко дихаючи та хапаючись за живіт. Оглянулась по сторонах, намагаючись зрозуміти де вона і що взагалі відбувається. Швидко роздивилась вже знайомий інтер'єр та пригадала події вчорашнього дня. Більш-менш вдалось відтворити все з першої спроби.

Чаклунка змусила себе дихати повільніше щоб заспокоїтись. Це жахіття їй лише наснилося.

Яким же реальним все відчувалось! Що то було? Просто сон, чи щось більше? Невже її попереднє життя було саме таким? Якщо ці спогади показала богиня хаосу, то наскільки сильно можна вірити побаченому?

Дівчина подивилась на диван, де все ще спав Бажан. Короткі кучері розметались по подушці, а під очима залягли темні кола від перевтоми. Навіть хороший відпочинок не зможе так скоро відновити їхні сили. Він бився за її життя до останнього, не жаліючи себе. Важко навіть припустити, що її сон міг би бути реальністю. Ні, вона відмовляється вірити в це, поки не отримає більше доказів. Чаклунка поглянула на факел. Це був би найлегший спосіб розвіяти всі її сумніви. Просто запитати. Та вона вже вирішила, що може довіряти Бажану. Такі запитання лише все зруйнують.

Чоловік відчув її погляд на собі та прокинувся. Потягнувся, розминаючи м'язи, що затекли від сну, тепло їй усміхнувся та побажав доброго ранку. Вона усміхнулась у відповідь, повідомивши, що на сьогодні в них багато справ, тож зовсім не час відлежувати боки.

Почувши їхні голоси, в кімнату зайшли Сергій з Уляною.

– Які плани? – з цікавістю спитала жінка.

– Слід очистити своє добре ім'я. Віддамо смолоскип, відповімо на всі запитання, і з цим непорозумінням буде покінчено.

– Хіба для цього нам не потрібно в Ирій? – спитав Бажан все ще позіхаючи.

– Один із старійшин має сімейний особняк в цьому місті. Можемо навідатись до нього в гості.

Збори не зайняли багато часу. Уляна вже приготувала сніданок, а поки чаклуни втамовували голод, підібрала їм дещо з одягу. Ця жінка просто золото! Як же Леся раділа, що кохання змогло подолати її чари.

Знову почав падати сніг. Коли вони під'їхали до дому Ніни, снігопад перетворився в справжню хурделицю. Леся взялась за металеве кільце на дверях та тричі постукала. Вона мала надію, що батько подруги все ж забажає їх вислухати, а не закине їх через портал прямо в одну із таємниць Ирію.

Двері відчинились. Леся побачила здивоване обличчя подруги. Порив вітру зі снігом дмухнув прямо на неї, розвіюючи темно-руді хвилясті локони в різні сторони.

– Що ти тут робиш? – запитала вона, – Всі охоронці з ніг збились, розшукуючи тебе, а ти заявляєшся на поріг одного зі старійшин, ніби ні в чому не бувало?

– Мені потрібно поговорити з твоїм батьком. Я втекла не просто так, а щоб знайти докази своєї непричетності. Ти ж як ніхто інший, маєш розуміти, що я невинна. Ми ж були разом в той час, коли все сталось!

– Я розумію, – відповіла дівчина, пропускаючи їх в середину. – Говорила з ним про це, як тільки почула, що тебе заарештовано. А він порадив тримати язика за зубами, бо і мене можуть звинуватити.

– Дякую, що намагалась, – Леся міцно обійняла подругу.

– А що це за красунчик з тобою? Невже він і є твоєю долею? – тихо запитала Ніла, розглядаючи волхва через плече чаклунки.

– Усе складно... не поясниш так одразу.

– Організувати тест на вірність? – запитала пошепки Ніна та повела їх звивистими коридорами маєтку.

Леся було задумалась над цим. Ще студентками у подруг була традиція – жартома спокушати кавалерів подруг. Тоді це було весело. Вони не ставились до стосунків серйозно, і зовсім не розчаровувались, якщо хлопець тест провалював. Веселились, коли парочку викривали на найгарячішому моменті, а згодом разом йшли шукати нових жертв. Та зараз це здавалося таким недоречним.

– Ні, прошу, не треба! – відповіла вона, коли заходила вслід за подругою до бібліотеки.

Всі стіни були заставлені стелажами з книгами. На оббитому оксамитом дивані, що стояв поруч, напевно було дуже зручно їх читати. Через вітраж на високих стрілоподібних вікнах пробивалось холодне зимове світло, забарвлюючись в різні кольори. На столі, також заваленому книгами, стояла ваза з високими красивими гвоздиками, чий запах розносився по приміщенні. Різноманітні артефакти на спеціальних постаментах лише підкреслювали таємничість цього місця.

– Зачекайте тут. Я знайду батька, – Ніна кинула ще один зацікавлений погляд на Бажана та вийшла з кімнати.

– З самого ранку ти надто напружена, – підійшов волхв ближче до Лесі, бажаючи підбадьорити, – Не переживай. Вони будуть змушені нам повірити.

– Все гаразд, – відповіла дівчина, роблячи крок назад.

Надто різко вийшло, та перед очима все ще стояла та сцена зі сну. Чортовій богині все ж вдалось посіяти в ній зерно сумніву. Щоб якось згладити незручність, вона слабо усміхнулась кутиками губ і продовжила:

– Мене більше хвилює, хто ж насправді грався з часом і витягував енергію зі світу звичайних. Це просто жахливо. Ми збираємось об'єднатися зі старійшинами, але якщо хтось із них здатен на таке, то мене лякає така співпраця.

– Навіть якщо це зможе вирішити проблему з твоїм батьком?

– Це тяжкий вибір, – сказала чаклунка, все ще не прийнявши рішення.

– Дивно чути від тебе такі слова. Ти справді змінилась.

Леся різко підняла голову та подивилась йому в очі. Добре, що він сам зачепив цю тему. Вже приготувалась, щоб поставити запитання про своє попереднє життя, та в кімнату саме увійшла Ніна в супроводі батька та кількох охоронців.

– Перш ніж ваші воїни застосують заготовлені закляття, – звернувся Бажан до старійшини, – погляньте на це.

Він розгорнув стару штору, в яку був замотаний смолоскип, та витягнув артефакт на зовні.

– Смолоскип істини, – проголосив він, а факел спалахнув білим світлом підтверджуючи його слова.

Старійшина голосно хмикнув, виражаючи скептицизм.

– Невже ви змогли знайти могутній артефакт, сліди якого було втрачено більш як тисячу років тому? Ви хоч уявляєте скільки сил було потрачено на його пошуки? Скільки чаклунів намагались його знайти та так і не повернулись назад!

– Так, багатенько їх було, – протягнув Бажан, рахуючи про себе скелетів.

– Ми прийшли сказати, що невинні у заподіяних злочинах, – вийшла Леся вперед, – Цей артефакт доведе, що ми говоримо правду. Ви зобов'язані повірити нам!

– О, ну що ви, – єлейно посміхнувся їй старійшина. – Тобі, люба, я вірю без жодних артефактів. Усі обвинувачення давно з тебе зняті.

– Невже знайшли винуватих? Але чому тоді Ніна сказала, що ви нас розшукували?

– Розшукували, бо не змогли знайти, щоб повідомити про це. Ви ж зникли більше як на тиждень! Добре, що провидиця Ельвіра з роду Даміс, зробила милість та повідомила про ваше місцеперебування.

Леся знала, що не слід довіряти цій старій! Що ще та розпатякала?

– Та, якщо ви готові відповісти на кілька запитань, я б з радістю послухав відповіді. Ельвіра розповіла багато, – наче читаючи думки чаклунки, говорив старійшина, – але в цій історії все ще залишились білі плями. Наприклад, – звернувся він до Бажана, – ти. Хто ти і як сюди потрапив? Ще в темниці тобі ставили ці запитання та тоді ти не надто хотів розповідати.

– Так і ваші люди не надто були настроєні на діалог. Не люблю, коли мене змушують до чогось, – волхв глибоко вдихнув і почав свою розповідь. – Я Бажан, внук Дажбога. Я справді перемістився в часі, але клянусь, що моє заклинання не могло зашкодити нікому крім мене самого. Я завжди піклувався про благополуччя людства, тож ці обвинувачення, що ви висуваєте проти мене безглузді.

– Що зв'язує тебе з чаклункою Олександрою?

Бажан секунду завагався, зважуючи як багато можна розповідати цій людині. Останнє, чого він хотів, це поставити дівчину під удар.

– Доля, – просто відповів він, подивившись їй в очі.

Рівне світло смолоскипа за весь час допиту навіть не мигнуло.

Леся підійшла до нього та стала поруч.

– Це все не важливо. Ви знаєте, що то було за заклинання. Можливо, навіть були учасником ритуалу, – впевнено проказала вона. – Якщо це так, то знаєте і те, що смолоскип – не простий артефакт. Він – один з трьох предметів, які необхідні, щоб повернути магію у світ людей. Я лише одного не можу збагнути. Навіщо вам це?

– Обережніше з такими заявами! – сердито відповів вогняний чаклун, поглянувши в сторону доньки, що, здавалось, і не помічала нічого, навколо, бо була все ще зайнята розглядуванням Бажана. – Дуже б хотів розповісти тобі дещо, Олександро. Та це краще зробити в приватній розмові. Не заперечуєш?

Чоловік прочинив перед нею двері, запрошуючи вийти в коридор. Взяв її попід руку та запропонував подивитись сімейну портретну галерею. Кілька поворотів і вони вже на місці. Довгий коридор з все тими ж стрілоподібними вікнами з одного боку, та завішаний портретами дуже схожих між собою людей різного віку, з іншого. Дійшовши до першого з них, чаклун почав свою розповідь:

– Це предок мого роду, – вказав він на дужого юнака з таким же вогняним волоссям. – Син Перуна. Він жив в ті часи, коли магія ще не зникла зі світу людей. Знаєш, зараз ніхто не може з точністю сказати, коли саме це сталося. Одні кажуть, ще до нашої ери, а подальші згадки про магію – то лише байки. Спогади про те, що колись було. Інші кажуть, що це сталось значно пізніше. Тоді, коли нова релігія захопила світ та витіснила наших богів. А ще існує теорія, що на наших землях було щось на зразок магічного купола – коли повсюди заклинання завіси уже розповсюдилось, тут магічні істоти все ще жили поряд з людьми в злагоді та взаємодопомозі. Цей купол став чимось на зразок маяка, куди злітались усі істоти, щоб продовжити звичний їм уклад життя. Але і він протримався не довго.

– Я вчила історію, і прекрасно знаю це все. До чого ви ведете?

– Уяви, що було б якби ми повернули колишні часи! Люди та магічні істоти можуть жити разом! Ти одна з тих, хто страждає від цих заборон найбільше! Коли люди побачать все на власні очі, жодна безглузда релігія, не зможе їх переконати, що магії не існує!

– А як же орден мечоносців? Їхня влада над свідомістю людей, здається, безмежна. Релігія цьому лише сприяє. Вони зроблять усе, щоб завадити вам!

– Мирний договір вичерпав себе. Чому ми, наймогутніші створіння цієї планети, повинні ховатись по її закутках? Ти згідна? Час заявити про свої права та оголосити війну! Позбутися загрози, що постійно висіла над нами. Над тобою. Провидиця розповіла навіщо тебе хотіли вбити. Лише ти можеш повернути магію в життя звичайних! Вони не зупиняться ні перед чим, щоб тебе знищити. Приєднуйся, і ми позбудемось ордену назавжди!

– Як?

– Ми перші знищимо їх. Зітремо організацію з лиця Землі та переб'ємо всіх членів. Нарешті помстимося за століття поневірянь. На них магія не впливає, значить доведеться забруднити руки та прирізати тих виродків вручну. Ми вже навіть найманців для цієї цілі знайшли. Тим більше, один з охоронців з'ясував, що другий предмет знаходиться в них.

– Чаша?

– Так. Її ще називають чашею Гекати. Достеменно невідомо, на що саме вона здатна, але не сумніваюсь, що ми можемо це вияснити. Ще якихось два дні і ми триматимемо її у власних руках.

Невже вони справді збираються атакувати орден Мечоносців? Це пряме порушення мирного договору. Цікаво, Верховний в курсі? Леся точно не була фанаткою ордену, особливо після того невдалого замаху на її життя, та те, про що говорив старійшина, як смакував майбутнє криваве побоїще, занадто навіть для помсти. Звісно, чаклунам було за що мститися. Інквізиція та переслідування все-таки залишили свій слід. Тільки чи є в цьому якийсь сенс?

Здається, от-от почнеться війна, а вона опиниться в самому її центрі. Лише одне питання не давало спокою – як запобігти цьому?

Їй потрібно більше інформації. Повільно в голові почав формуватись план. Їй страшенно пощастить, якщо вдасться вибратись з цієї пригоди живою.