Доля чаклунки

Після миті невпевненої тиші, семеро голосів заговорили одночасно. Олександра почала було ставити запитання, але хотілось дізнатись усе й одразу, тож вона ніяк не могла визначитись з ким заговорити першою. Потім же піднявся такий галас, що вона вирішила просто постояти та послухати. Все одно рано чи пізно хтось заговорить про те, що її цікавить.

Чаїра підбігла до Віктора та міцно обійняла його.

– Ти вся світишся ледь помітним голубуватим світлом, це нормально? – спитав чоловік колишню дружину, примружуючись.

– Ти бачиш мою ауру? – шоковано спитала Чаїра. – Як це можливо?

– Це сяйво, воно повсюди. Ви всі світитесь! А те, як ви з’явились нізвідки… це було схоже на вибух.

– Що це було, до речі?— запитав Ян. — не схоже на портал.

Віктор метушливо став оглядатися навкруги, а знайшовши чистий аркуш паперу та ручку, почав різкими рухами щось замальовувати, все повторюючи:

– Портал. Портал. Портал…

Відьмак помахав рукою перед його обличчям та чоловік не реагував.

Леся добре знала цей стан. Батько бачив щось, недоступне іншим. Його переслідували образи, які він не міг зрозуміти чи розшифрувати, тому все замальовував наче в трансі. Вона знала, що буде дальше. Зовсім не хотілось дочекатись наступної стадії.

– Чому ти мені не казала, наскільки все погано? – спитала Чаїра доньку.

– Це б нічого не змінило, – дівчина стенула плечима, і попросила відьмака допомогти з приготуванням зілля. Біохімік чогось поплентався за ними, та Леся не стала його проганяти. Прямуючи на кухню, вона лише мимохідь оглянула гостьову. Бажан з Яном розмовляли про старійшин та Верховного, а Ельвіра повідомила, що Орден готує масштабну атаку, але Лесі зараз не було до того діла.

Скоро транс закінчиться сильним головним болем, ліки до того часу повинні бути готовими. Нарешті знайшовши в коморі всі потрібні інгредієнти, вона пояснила відьмаку, що потрібно приготувати. Інтерн зазирав через їхні плечі, занотовуючи почуте та побачене. Метушіння хлопця заважало сконцентруватися, і Леся вирішила відволікти його розмовою:

– То як вам вдалося привести його до тями?

– Я прихопив з Ордену всі свої розрахунки. Нам з відьмаком вдалось зробити протиотруту, підібрану спеціально під нього, але я не очікував, що він прокинеться настільки…

– Не при собі? Так, те зілля, що ми робимо зараз, повинно допомогти. Якимось чином воно блокує здатність батька бачити магію та видіння.

Інтерн оживився та майже застрибав на місці від збудження:

– Якщо ви використовуєте зілля що блокує можливість бачити магію, то чому не можна зробити зілля, що дає таку можливість? Я все ніяк не міг зрозуміти, якщо заклинання завіси діє окремо на мозок кожної людини, то чому не діє на магічних істот?

– Нас захищає магія, – припустив відьмак.

– Чому б тоді не зробити щось на зразок штучного захисту для звичайних?

– Це… – завис на секунду відьмак, обдумуючи нові можливості, – це справді може подіяти. Якщо взяти інгредієнти, протилежні за дією до цього зілля, і змішати в тих же пропорціях, то все мало б спрацювати. Твій коефіцієнт допоможе розрахувати необхідну кількість магічної енергії.

Невже все так просто? Леся повірити не могла, що проблему над розв’язанням якої бились більше тисячоліття, зможуть розв’язати разом відьмак та вчений на кухні в чаклунки. Вона не могла не думати про перспективи, що відкривалися з приготуванням такого зілля.

Впродовж багатьох років батько був її єдиною підтримкою. Їй було соромно за почуття полегшення, після усвідомлення, що більше не потрібно робити вибір між рідною людиною і цілим людством. Якщо на самому початку пригоди вона не вагалась, який шлях обрати, то зараз, знаючи усі подробиці, боялась, цього рішення. Вона відчувала невимовне полегшення, що з’явилась інша можливість його порятунку, тому що йти на поводу в старійшин вона не збиралась.

– Наскільки ви впевнені в тому, що все вийде? – про всяк випадок уточнила вона.

Чоловіки лише стенули плечима. Це зовсім не подало надії, але рішення вона прийняла ще там, в печері.

Леся принесла зілля батькові та попросила матір подбати про нього. Прослідкувала як вони підіймаються вверх по сходах та глянула його малюнки. На аркуші паперу справді закручувався вир порталу. Дивно, але плетіння енергії надто вже були схожі на ті, які вона бачила у місці прибуття Бажана.

В цю хвилину будинок затрясло, наче від землетрусу. Вдалині почувся вибух.

– А ось і Орден, – повідомила Ельвіра.

Вони вибігли на вулицю, щоб подивитись, що відбувається. Сонце, що вже схилялося до горизонту, проривалось крізь сірі хмари та позолочувало прозорий купол, який оточував місто, висвічуючи велику пробоїну. Вибух, що повністю зруйнував один з будинків, був просто під нею.

– Вони, що, ракети з того металу зробили? – не повірив своїм очам Ян.

Над містом туди-сюди проносився літак-винищувач. Ще три таких удари, і купол було остаточно зруйновано. Стовпи диму здійнялись в повітря, застилаючи небо. Поступово околиці міста стали заповнятись воїнами з чудною для цих місць автоматичною зброєю. Більшість магічних створіть, що мешкали в Ирії, ніколи такої не бачили, і скоро за це поплатилися, вийшовши захищати рідну домівку. Кулі пробивали їхні тіла крізь щити та амулети. Воїни Ордену оминали загиблих і продовжквали рух вперед.

Сили ордену, здавалось, були безмежними. Звідки в них стільки воїнів? Леся ніколи не задумувалась, скільки ж людей насправді може бачити магію. Попри них пробігла група охоронців з незнайомою Лесі емблемою на грудях, гербом іншого чаклунського міста. Радувало, що старійшинам вистачило мудрості запросити допомоги, інакше ця війна була б більше схожа на різню. Однак свист куль і відблиски магії були рівномірними, а значить сили були рівні.

– Чому вони не зупинять це? Невже не розуміють, що видати Ордену старійшин буде достатньо для припинення війни? – не розуміла Леся.

– На жаль, багато хто поділяє їхні погляди. Ті, хто проти, надали перевагу втечі з міста. Але більшість просто виконує накази Верховного.

Від резиденції Верховного вверх піднялась хвиля темряви, роблячи сутінки ще густішими. Леся примружилась.

– Що вони роблять? На членів ордену навіть темна магія не діятиме. Вона швидше знищить нас усіх.

– Вони починають ритуал, – відповіла Ельвіра, заглядаючи кудись далеко за межі вулиці, на якій вони стояли.

– Звідки в них заклинання? Та й хіба його не повинен читати хтось з мого роду?

– Заклинання ніколи не були обов’язковими для чаклунів. Вам достатньо лише бажання та сили волі. Так, це забирає набагато більше сил, але це можливо.

– Здається сила для них проблемою не буде. Ця темрява… це ж закляття поглинання. – впізнав Ян. – Те саме, у використанні якого вас звинувачували.

– Щодо сили роду, то думаю, достатньо лише крові, – припустив Бажан, заглядаючи в розгорнуту книгу. Чаклунка саме відкрила її на сторінці з заклинанням Завіси. – Чаїру поранили. В печері могла залишитись її кров.

Попри бажання втекти звідси чимдуж, Леся змусила себе залишатись на місці та гортати сторінки книги в пошуках підказки як бути. Кляте відчуття безсилля знову долало її. Зрештою, око зачепилось за дещо знайоме, і вона постаралась вчитатись уважніше.

– В мене є ідея, як це зупинити, – звернулась вона до своїх мимовільних спільників. – Потрібно тільки без перешкод добратись до резиденції. Наші з Бажаном сили ще не відновились, а пройти слід повз воїнів ордену та охоронців, вірних старійшинам.

Війну їй відвернути так і не вдалось, але поки залишався шанс не втягувати в це протистояння звичайних людей, вона буде боротись.

– Тут я можу допомогти, – сказав Ян та гучно свиснув. – Поки вас не було, я тут маленьку армію зібрав, що має великий зуб як на одних, так і на інших.

З темноти, з непомітною людському оку швидкістю, виступили силуети вампірів. Повільніше, але набагато загрозливіше з-за сусідніх будівель вийшли перевертні. Їхні тіла вже тремтіли в очікування перевтілення. Сьогодні перший день повного місяця.

Леся несвідомо притислась ближче до Бажана. Спогади про подорож свідомістю волхва нахлинули неочікувано гостро. Вона здригнулась подумавши про те, скільки болю і страждання невільно принесла предкам цих істот. Чоловік обійняв її за талію, розуміючи про що вона думає, та захищаючи від почуття провини. Ян же, помилково інтерпретувавши такий прояв почуттів, лише міцніше стиснув зуби і повідомив, що тут лише ті вампіри та перевертні, які можуть себе контролювати.

– Нам час, – махнув рукою охоронець.

– Я, мабуть, вас тут зачекаю. Вік в мене вже не той, щоб в бійках брати участь. Та на останок, дозвольте дати одну пораду, – сказала Ельвіра, підійшовши до дверей будинку. – Пробудіть Верховного. Інакше не повернетесь звідти живими, – кивнувши їм на прощання. Провидиця зайшла всередину.

Троє чаклунів ішли безлюдною вулицею, освітленою голубуватим світлом ліхтарів. Під ногами поскрипував сніг, а вдалині лунали звуки пострілів та крики. На голову ворогам падали каменюки, дзвеніло в вухах від вибухів, гілки дерев рухались, наче живі, розсікаючи плоть загарбників. Їх же оточувало кільце оманливого спокою. Найтемнішими тінями за ними по п’ятах слідували істоти, створені самим хаосом, та розчищали шлях зі злим риком чи загрозливим шипінням знищуючи тих, хто ставав на заваді.

Попереду виднілась хмара темряви, яка от-от збиралась накрити місто та вийти далеко за його межі. Леся не могла перестати задумуватися над питанням, чому в перший раз ніхто з охоронців цього не помітив. Вона промовила це вголос і Ян відповів:

– Тому що тоді ритуал проводився не тут, а десь безпосередньо в радіусі ураження. В глушині якійсь. Мені так і не вдалось встановити де саме.

– Вони планують постійно використовувати людей як живу батарейку для своїх ритуалів? Раніше цього б не дозволив орден, але тепер, коли його воїни офіційно атакували одне з чаклунських міст, у старійшин розв’язані руки. Невже вони думають, що магічні істоти оцінять таку кількість жертв заради здійснення їхньої мети? – не могла зрозуміти Леся.

– Іноді бажання влади засліплює, – відповів їй Бажан.

До резиденції вони добрались без проблем. Заковика була в тім, щоб пройти повз грифонів, що спостерігали за усім своїми рубіновими очима. Амулетів-пропусків ні в кого з них давно вже не було. Слід було придумати, як обійти захист будинку, та Леся навіть подумати про це не встигла. Якийсь з перевертнів перетнув захисну межу і ступив лапами на засніжений газон. Крик, що був здатен зруйнувати барабанні перетинки, повідомив, що грифони проснулись. Вони змахнули кам‘яними крилами й здійнялися в повітря.

– Звучать як справжні! – зауважив Бажан, прикриваючи вуха.

Леся не почула його слів через дзвін в голові, а перепитувати не стала. Не було можливості. На подвір’я, сполошені сигналізацією, вибігли охоронці, готуючи бойові закляття.

Загалом, перевертні з вампірами не надто ладять. Чаклунка диву давалась, як зараз вони скоординовано нападали на чаклунів. Поки вовки атакували в лоб, відвертаючи увагу противника, вампіри встигали напасти зі спини, кусаючи чи просто оглушуючи.

Їхнім союзникам також дісталось. У перевертнів все частіше влучали заклинання, і далеко не всі з них були безпечними. Вовче скавуління перебивало навіть далекий гуркіт бою. Зверху кружляли грифони та вишукували нову жертву. Їхній чіткий зір розрізняв швидкі рухи вампірів. З повітря їх рвали гострими кігтями та клювали дзьобами.

Ян прикрив Лесю та Бажана щитом, допомагаючи пробратись крізь поле битви в будинок. Широкі старовинні коридори зустріли тишею. Коли за ними зачинились двері, навіть найменшого звуку не проникало з середини. Наче зовсім інший світ. Все ті ж світильники у вигляді куль з блискавицями звисали зі стелі, створюючи холодне біле світло та кидаючи відблиски на підлогу та стіни.

– Де вони?

– Думаю, на задньому дворі. Для ритуалу краще підходить відкритий простір.

Ян, як єдиний, хто орієнтувався в резиденції, повів їх вперед. Невдовзі через ковану решітку вони вийшли сад, кущі якого буяли зеленню, незважаючи на холодну пору. Десь за сто кроків, тримаючись за руки, стояли в колі дванадцять фігур в чорних балахонах. В центрі кола, в повітрі, наче гриб, росла хмара. Тягнулась вверх і розросталась вшир, готуючись накрити світ звичайних.

Ян скривився, коли це побачив.

– Ти справді зможеш їх зупинити? – спитав він Лесю.

– Зроблю все, що можу, — хоч масштаб сил її приголомшував, та вона не могла відступити. — Хіба що маєш кращу ідею?

Вона нервувалася й говорила з сарказмом, зовсім не очікуючи відповіді, та Яну несподівано дещо спало на думку.

– Насправді маю, тільки для цього мені потрібно зникнути на деякий час, — сказав, а тоді завагався. — Але хіба я можу залишити тебе одну битись проти них? Та ще й зовсім безсилою!

– Це битва розумів, а не магії, — вона глянула на Бажана. – Іди. Ми справимось.

Ян кивнув, зрозумівши як і сказане дівчиною, так і те, про що вона промовчала. Тепер є кому, крім нього, турбуватися про неї.

– Якщо нічого не вийде, просто тягніть час.

Він вже розвернувся, щоб піти, та, провагавшись, взяв чаклунку за руку та щиро зізнався:

– Чим би не скінчилась ця пригода, знай, що завжди будеш дорога мені. Навіть якщо я буду для тебе просто другом.

Леся накрила його руку своєю і міцно стисла.

– Я ціную це. Дуже.

Поглянувши як її друг зникає в лабіринтах коридорів, вона розвернулась в сторону старійшин. Часу все менше. Леся зійшла по сходах, відчуваючи підтримку Бажана за спиною.