Глава 11

Ще секунду тому Бажан з Лесею стояли на засніженій землі, тримаючись за руки. Ельвіра накреслила навколо них круг та посипала його сушеними травами. Леся впізнала в цій суміші беладонну та полин – рослини, що наближені до світу духів. Провидиця розказала останні настанови та відійшла подальше.

– Велесе! Я пропоную угоду! – вигукнув Бажан та підкинув монетку, що чекала свого часу міцно стиснута в його кулаку.

Монета зависла на рівні їх очей, повільно обертаючись навколо своєї осі. Раптово, з сильним прискоренням, вона полетіла вниз. Спалахнули розсипані трави, утворюючи навколо них високе вогняне кільце, земля під ногами провалилась, відправляючи їх у безодню.

Кілька митей навколо дівчини була суцільна порожнеча. Лише руки Бажана, які вона все ще міцно стискала, допомагали не запанікувати.

Земля наблизилась досить несподівано. Болючий удар об кам’яну підлогу розкидав їх в різні сторони. Леся скрикнула. Бажан проказав кілька слів, значення яких дівчина так і не зрозуміла, хоч по інтонації можна було вгадати приблизний зміст прокльону.

– Ти в порядку? – запитав він.

– Нога болить, – відповіла, скривившись.

Бажан підійшов та акуратно доторкнувся до її щиколотки:

– Здається, вивих. Потерпи трохи.

Він стис її стопу, вмілим рухом викрутив, поставивши суглоб щиколотки на місце. З горла дівчини вирвався голосний крик, а слідом і слова, за які б мати дала їй добрячого ляпаса. Такого болю вона, здається, не відчувала ніколи. Коли він трохи вщух, не зуміла втримати сарказму:

– Знаєш, є одна дуже хороша штука. Анестезія називається. Невже в твої дрімучі часи до цього ще не додумались?

– Ш-ш-ш, – приклав він пальця до губ, – вибач. Зараз все мине.

З його рук полилось жовтувате світло, огортаючи теплом її шкіру. Біль остаточно втік, а набряк зменшувався на очах.

– У тебе є цілительські сили?

– Це природне вміння. Таке ж як твоє причарування, – він допоміг їй підвестися та зробити кілька кроків, обережно підтримуючи. – Як нога? Зможеш іти?

– Так, – усміхнулась Леся, – ти справжній чарівник. Та як розплутаємо цей клубок, обов’язково познайомлю тебе з одним ельфом. Сподіваюсь, він дасть кілька уроків сучасного цілительства.

– Завжди готовий дізнатись щось нове, – відповів він, та звернув увагу на місце, куди вони потрапили.

Приміщення нагадувало довгий, достатньо широкий коридор. Сірі стіни, де-не-де поросли мохом, що випромінював зеленувате сяйво. Над головами по склепінню стелі вився плющ. На його паростках, наче лампи на шнурі, висіли салатові вогники, які, попри маленький розмір, розпалювались все яскравіше, освітлюючи дорогу попереду.

– Моторошно якось, – зізналась Леся.

– Ходімо, – подав їй руку Бажан

Вони йшли, здавалось, вічність. Спочатку повільно. Насторожено, прислухаючись до кожного звуку. Згодом розслабились, коли зрозуміли що ніхто їх атакувати не збирається. Перемовлялись по дорозі, роздумуючи над тим, що чекатиме попереду. Здогадки скінчились, а от коридор все ніяк не хотів.

– Мені одному здається, що щось не так?

– Думаєш він справді нескінченний?

– Або хтось хоче щоб ми так вважали. Дивись уважно. Якщо це ілюзія чи викривлений простір, повинні залишитись сліди. Несумісності в реальності.

– Усе виглядає таким справжнім... – Леся провела рукою по моху їдучи вздовж стіни та не знайшла нічого.

– Продовжуй іти, – Бажан підійшов до протилежної стіни також оглядаючи її.

В неї вже очі пекли від напруги роздивлятись кожен міліметр кам’яної кладки, коли Бажан окликнув. Він ішов на два кроки попереду і першим це помітив. Підійшовши ближче, Леся зрозуміла в чому справа. По стіні, біля якої вона йшла, також можна було помітити цю лінію. Наче невидимий квадрат розсікав коридор, обриваючи візерунок кладки. Вона придивилась до листка плюща який наче щось невидиме розрітнуло пополам. Половина за межею просто зникла. Там вже зовсім інший кущ, який також не продовжувався на цьому боці.

– Це петля, – промовив волхв. – Початок і кінець коридору з’єднані між собою. Ми весь цей час ходили по колу.

– Як її розірвати?

Бажан доторкнувся до лінії, прошепотівши щось. Вона засвітилась таким же салатовим сяйвом, як і вогники на стелі.

– Здається ми самі даємо енергію заклинанню. Помітила, що вогники розгорілись тоді, як ми почали рухатись.

– То ми що, як білки в колесі для цих світлячків? – обурилась дівчина.

Бажан підійшов до неї та взяв за руку:

– Коли світло згасне, петля зникне. Ми можемо проскочити саме в цей момент.

– Значить потрібно просто не рухатись?

– Так, і досить довго, – підтвердив волхв її підозри. – Замри!

Леся навіть дихання затримала, та скоро зрозуміла, що дарма. Вони чекали вже хвилин п’ять, а вогники лише трохи потьмяніли. Через двадцять хвилин уже стояли в напівтемряві, а через пів години світилась лише лінія та мох на стінах. Ноги затекли настільки, що бажання поворухнути ними неможливо було подолати. Лінія також почала поступово згасати, вони опинились в цілковитій темряві.

– Готова? – спитав її Бажан. – Вперед!

Дівчина ступила крок, та ноги підкосились. Бажан підтримав її, допомагаючи перетнути межу. Щось клацнуло. Світло знову спалахнуло, відкривши перед ними нову картину. Це був все ще той самий коридор, однак тепер попереду чітко виднілась розвилка.

– Ліворуч чи праворуч? – спитала Леся, коли вони підійшли ближче.

Обидва коридори були однаковими. Більше ніякої рослинності, лише гола кам’яна кладка та вигнуті ажурні склепіння на стелі. Освітлення також змінилось. До стін були прикріплені кулі, що палали жовтуватим світлом. Наче маленьке сонце розганяли темряву навколо.

– Давай праворуч, – запропонував Бажан. – Якщо щось піде не так, ми завжди зможемо повернутися.

Порив теплого вітру дмухнув в обличчя, як тільки вони ступили на перші кам’яні плити нового коридору. Трохи почекавши наслідків, та не відчувши нічого небезпечного, вони продовжили шлях.

– Дуже сподіваюсь, що це не чергова петля, або щось в цьому дусі, – сказала Леся, після кількох хвилин мовчазної прогулянки.

Наче наврочила. Кам’яна плита під ногою провалилась на кілька сантиметрів вниз, а наступної миті дівчина вже лежала на підлозі, відчуваючи на собі вагу Бажана. В стіну поруч впилися кілька стріл, вибиваючи гострі кам’яні крихти.

– В тебе не влучили? – запитав чоловік, хутко зводячись на ноги на роззираючись навкруги.

– В мене ні, а в тебе плече в крові.

– Дрібниці. Скоро заживе.

– Дай сюди! Моя нога також скоро зажила б сама, але ти її зцілив. Заодно покажу тобі те заклинання заморозки болю.

Це справді була лише неглибока подряпина, але чоловік закрив її собою від стріли. Якби не його реакція… Хотілось хоч чимось віддячити.

– Як ти помітив?

– Звук того як заряджається арбалет. А ще діри в стінах. Ця пастка колись вже спрацьовувала.

– Здається це я її активувала. Поглянь на підлогу, – вона вказала на плиту, що зараз була нижчою від сусідніх, та до того як просісти, нічим від них не відрізнялась.

– Тут можуть бути й інші пастки, – застеріг Бажан. – Може повернемо назад?

Супутники одночасно розвернулись та ступили кілька кроків у зворотному напрямку. Перед ними просто на очах з підлоги виросла кам’яна стіна, що повністю перекрила шлях. Прокляття з їхніх губ зірвались також одночасно.

– Що це за лабіринт з випробуваннями? – Велес нам угоду запропонувати хоче чи вбити по дорозі

– Боюсь, дізнаємось лише якщо доберемося до нього.

– То що, вперед?

Вона обережно крокувала по коридору, слід у слід за Бажаном. Він наполіг. Намагався захистити її, але незабаром і сам втрапив у халепу. А Леся не змогла вчасно попередити, бо була надто далеко, щоб першою побачити тривожні прикмети – чорні плями сажі на стінах. Вони саме проходили повз ці вогняні кулі, що давали світло, коли вогонь із них вирвався на волю.

Крик застряг у Лесі в горлі, вирвавшись натомість з рук неконтрольованим потоком води. Дві стихії стикнулись між собою, а в центрі цього протистояння стояв Бажан. З усією впевненістю, яку зараз відчувала дівчина, вона наказала воді захистити його. В якусь мить вона відчула це. Відчула, що її стихія справді слухається! Водяний кокон огорнув чоловіка, захищаючи від опіків. Вогняні спалахи продовжували свої спроби добратись до нього поки кулі не погасли, вичерпавши повністю свій жар.

– Знаєш, в твоїй системі є один вагомий недолік. Якщо ти загинеш, сама я звідси не виберусь. Тому давай діяти разом. Все одно ці чортові пастки хтось із нас активує!

Ще неодноразово вони втрапляли в халепу. То величезні сокири намагалися постинати їхні голови, то гігантські плити хотіли їх розчавити. А ще були змії та жуки, укусів яких їм ледь вдалось уникнути. Не варто навіть згадувати про велетенське провалля у пітьму, в яке Леся мало не потрапила. Добре, що Бажан вчасно впіймав її! Боги, якби не цей чоловік, вона була б давно мертва.

– Коли це вже скінчиться?

Вона не хотіла скиглити, але шалена втома та роздратування робили своє. Чим дальше вони йшли, тим частіше помилялись. Рухи ставали повільнішими, а реакція пригальмованою. Здавалось ще трохи і наступна пастка стане останньою. Вони просто її не переживуть!

Знову спалахи вогню. Леся вже навчилась їх проходити. Вже вчетверте за останню годину вона створила водяний кокон, який тепер огортав їх двох. Коли вогонь стих, вона дала наказ воді відступити. Перед очима нарешті з’явились двері. Леся підбігла до них, наперекір пересторогам Бажана. Це ж може бути нова пастка! Але ні. Нічого не трапилось, за винятком того, що як чаклунка не старалась, які заклинання не використовувала, відчинити їх так і не змогла.

– А ось і пастка, – промовив Бажан, оглянувшись назад.

Почувся скрегіт кам’яних брил. Стіна, що перекрила їм вихід на самому початку, зараз з повільно, але неминуче сунулась коридором. Якщо хтось із них не придумає як відчинити двері, їх просто розплющить.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.