Глава 2

Від сили, з якою відкрився портал, він покотився по землі, здираючи руки до крові. Поки приходив до тями від удару, обстежив місце, де лежав. Дивна якась поверхня, тверда та шершава, наче камінь, але рівна та суцільна. Жодних стиків не видно.

Чоловік поволі звівся на ноги, обережно роззираючись навкруги. Земля повністю вкрита цим покровом, лише де-не-де видніються невеликі острівки замерзлого ґрунту, в яких ледве поміщаються коріння вигнутих дерев. Схоже, зараз зима. На цій думці він обійняв себе руками, зрозумівши, що холодний вітер повністю продуває полотняну сорочку та штани. Ще хвилину назад його шкіру обпікало літнє сонце.

Стояли тут також в ряд якісь великі блискучі штуки різних кольорів. Він підійшов подивитися ближче і помітив колеса. Невже транспорт? Продовжуючи роздивлятись, куди його занесло, він подивився вище, та отетерів від висоти будівлі, що стояла перед ним. Оглянувся назад і, відчув себе мурахою, яку зараз розчавить кам’яна брила. Він бачив у своєму житті велетенські палаци. Бував навіть в оселі богів. То були величні споруди, які вражали своєю красою. Тут же височенні стіни оточили його, залишаючи лише вузький проміжок для виходу з цієї пастки.

Раптом спалахнуло світло, осліпивши його. Чоловік зморгнув сльози, що мимоволі виступили на очах. Намагався зрозуміти, як на кам’яних стовпах такої висоти, з’єднаних між собою тонкими канатами, може горіти світло надто яскраве для полум’я лампадки. Магія? Невже заклинання його друга Менелаоса все ж не подіяло, і у світі людей залишилась магія?

Чоловік рушив уперед, шукаючи вихід з цього кам’яного лабіринту. Дивувався кожній дрібничці, будь то примітивна металева сітка, що огороджувала доволі великий, але абсолютно пустий квадрат землі, розмальований якимось позначками, чи незнайомі звуки, що прорізали нічну тишу. Саме на останні чоловік і орієнтувався.

Він вийшов на довгу алею, оточену будинками, та ледь ступив на широку рівну дорогу, як мимо промчався цей дивний віз без коней на швидкості, яку він собі уявити не міг. “Точно магія” – все ще думав він, коли чиясь рука вхопила його за сорочку та потягла назад.

– Тобі що, жити набридло? – крикнув на нього огрядний незнайомець в теплому чорному одязі, що і сам не надто твердо стояв на ногах. Слова його здались повною нісенітницею та приблизний зміст за інтонацією був зрозумілий. Правий все-таки був Менелаос коли давав йому його ж власне, але вже удосконалене закляття перекладу.

Він дістав з поясної шкіряної сумки кусок пергаменту на якому друг дбайливо записав необхідні слова. На своїй еллінській мові, правда, але добре, що за основу взятий його принцип дії. Худо-бідно перекласти заклинання на рідні букви він зміг. Вливши магію у слова, він наче став чути краще, проте все віддавало якимось ехо. Потрусивши головою кілька разів, щоб позбутись побічного ефекту, він ввічливо попросив свого рятівника повторити.

– Жити тобі надоїло, питаю, чи що? Хто ж так дорогу переходить? – скоромовкою заговорив чоловік. Пильніше глянув на нього та додав: – Ти з лікарні для душевнохворих втік, що в такому одязі посеред зими розгулюєш? Дуже вже схоже на лікарняну сорочку. Напевно, поліцію викликати треба, – почухав він собі потилицю під шапкою.

– Не потрібно ніякої поліції. – прибулець з минулого уявлення не мав хто така та поліція, але чим менше людей знатиме, що він тут, тим краще – Я трохи заблукав. Шукаю одну дівчину… мав потрапити просто до неї, та, здається ми щось не врахували.

– Звідки ж ти взявся на мою голову?

– Здалека, – якби ж він тільки здогадався наскільки. – Дуже здалека.

– На тобі хоч шапку, щоб зовсім не околів, – зняв він з себе головний убір. – Пуховик не дам, вибачай. Самому холодно. Як тебе звати-то, бідолашний?

– Бажан я.

– А я Сергій – дихнув на нього новий знайомий і підозри Бажана про те, що чоловік трохи напідпитку, одразу підтвердилися.

– Краля напевно розвела тебе та дала неправильну адресу. Жінки зараз жорстокі пішли. От моя, вигнала мене на вулицю. Уяви собі, закрити переді мною двері мого власного дому! Ще й назад не пускає. Сказала повертатись тільки тоді, коли весь алкоголь з мене вивітриться. Та на такій погоді я моментом отверезів. А вона все не пускає. Так і знав, що не слід було одружуватись. Від них одні проблеми і ми з тобою тому доказ. Добре, що хоч гаманець не відібрала. Ходімо, зігріємось. Знаю я неподалік чудове містечко.

Варіантів в нього було не так вже і багато. Йти з ним, чи блукати цим бетонним лабіринтом поки не замерзне до смерті. Попри всі мовні непорозуміння та насторожене ставлення, Бажан відчував, що його новому знайомому можна довіряти. Цей світ зовсім не такий, яким він уявляв майбутнє. Новий, непередбачуваний. Йому потрібна буде допомога, поки він знайде свою кохану.

Чоловіки рушили у бік, звідки з’явився Бажан. Він ще раз окинув поглядом місце де відкрився портал, аналізуючи всі свої відчуття у момент переходу, та зрозуміти, що саме дало збій так і не зміг. Вони з елліном врахували, здається, все. І заклинання дівчини Бажан на якийсь момент відчув, хоч воно так і не торкнулось його. Невже хтось інший міг втрутитись в такий складний ритуал?

Вони зайшли у місце, де все пропахло екзотичним ароматом кави. Колись Бажану доводилось куштувати цей напій в знайомого торговця з Персії. Правда, довелось виміняти за це задоволення весь його запас амулетів, та незабутній гіркуватий смак був цього вартий.

Від яскравих кольорів сльозились очі. Прилавок з чисельними скляними пляшками та стаканами нагадував дорогі трактири його часу. Він розглядав людей, що сиділи за сусідніми столиками та дивувався їх різноманітності. Чоловік з жінкою сиділи поруч на диванчику, притиснувшись тісно один до одного. Він не знав як зараз заведено одягатись, та його односельці закидали б камінням жінку у спідниці такої довжини. Партнер же її був однозначно не проти такого вбрання, бо його рука уже тягнулася до оголеного коліна.

Галаслива компанія молодих людей весело щось обговорювала. Йому вдалось зрозуміти, що пліткують вони про вчителів, що викладають їм свої знання, та думка їхня була далекої від поваги. Поруч сидів чоловік з якимось прямокутним артефактом, що світився. Бажану вдалось непомітно поглянути йому через плече та побачити там якийсь текст та красивий засніжений пейзаж. Не встиг він намилуватись картиною, як палець чоловіка пройшовся по світлому екрану та змінив зображення. Ще більшим здивування було, коли та штука видала різкий неприємний звук, а чоловік підніс її до вуха та почав розмовляти.

Ну все, достатньо! Могутній волхв він, чи хто? Йому потрібно більше дізнатись про цей світ. Все, що бачив, ніяк не хотіло вкладатись в голові. Мабуть, настав час зазирнути в чиюсь іншу голову.

Коли Сергій підійшов до нього, поставивши на столик дві склянки з прозорою рідиною, Бажан різко схопив його за руку, проказавши заклинання. Звичне бачення поплило і секунду потому він уже роздивлявся свою кучеряву маківку чужими очима та чув чужі думки.

“Якщо дружина вважає мене алкоголіком, не будемо її розчаровувати. От навіть компанія є. Дивна, правда, та вибирати не приходиться. Не з тим же півнем пити, що в телефоні постійно залипає та зачіску поправляє. Студенти також відпадають. Вік вже не той. Ой, давно не той. Мені б назад в мої двадцять. І нащо я вчився на економіста? Тільки час даремно згаяв. Все одно завтра знову на будівництво. До закоханої парочки також не попросишся, не до мене їм. Залишається лише мій новий знайомий. А одяг – наче зійшов зі сторінок якоїсь книги про старі часи. Рольовик, напевно. Цікаво, гроші в нього є, чи сьогодні я проставляюсь? Дружина мене тоді точно не пробачить”.

Бажан не лише чув його думки. Заклинання дозволяло повністю поринути в чужу свідомість. Тепер він розумів речі, які видавались йому дивними, бо їх розумів Сергій: зараз справді так одягаються, знання стали легкодоступними, книги перестали бути раритетами, а вчителі більше не відіграють тієї ролі наставника. Телефони та інтернет заслуговували окремого дослідження, та принцип він зрозумів. Як людям вдалось досягти такого без магії?

– Знаєш, може краще кави? Тобі це допоможе прочистити голову. А потім купимо букет твоїй дружині і підемо миритися.

– Та вона поб’є мене тим букетом. Завжди казала, що це марна трата грошей.

В думках Сергія Бажан бачив його дружину і помічав те, на що давно не звертав уваги її чоловік – втомлений погляд та розчарування. Якщо йому вже не вийшло налаштувати власне особисте життя, хотілось допомогти хоча б тому, хто його так виручив.

– Діло не в букеті, а у вияві уваги. Коли востаннє ти говорив їй щось приємне? Коли дякував за смачну вечерю? Будьмо чесними, ти завинив їй набагато більше ніж один букет, тому дослухайся до мене.

Вже за пів години вони стояли біля дверей Сергієвої квартири. Поки підіймались по сходах, Бажан давав йому останні настанови. Уляна, так звали його дружину, різко відчинила двері та вже набрала повітря в легені, щоб почати свою нищівну тираду, але вигляд розкішного букета ромашок зимою, що чоловік тицьнув їй прямо в руки приголомшив жінку. Вона і слова не могла вимовити деякий час. Це було дуже доречно, бо чоловік зміг нарешті сказати те, що вона так давно хотіла почути.

Волхвові завжди це вдавалось – розв’язувати чужі проблеми. Десятки людей приходили до нього щодня, прохаючи про допомогу, а він завжди намагався чимось зарадити, будь то магічне заклинання чи просто порада. І, хоч світ змінився так сильно, людські проблеми залишились все ті ж.

Тепер слід було подумати про власні турботи. Зовсім не хотілося знову виходити на холод, але йому потрібно продовжувати пошуки. Що ж у заклинанні пішло не так? Що він міг пропустити? Добре було б знайти якогось чаклуна та проконсультуватися з ним. Якщо людські технології досягли такого прогресу, на що ж здатна теперішня магія? Бажан вже спускався вниз по сходах, коли Сергій голосно погукав його та запропонував залишитись та переночувати, а вже завтра поновити пошуки загадкової дівчини.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.