Доля чаклунки

Шеренга воїнів розступилась, пропускаючи чоловіка в елегантному костюмі. Не вагаючись ні миті, він підійшов ближче, залишивши своїх людей позаду.

– Вибачайте, що так довго не з’являвся. Потрібно було промову виголосити перед підлеглими. Пропоную завершити цей маскарад. Ти – дівчина з пророцтва, а ти – мандрівник у часі, – вказав він на чаклунів. – Я довго чекав цієї зустрічі.

Він зняв просту чорну маску, яка майже повністю закривала обличчя. Леся уважно роздивлялась незнайомі риси. Нічого незвичайного. На перший погляд, простий пересічний чоловік з коротким волоссям та, можливо, надто довгим носом. Тільки відчувався в ньому якийсь ореол влади – вирішувати долі інших. Почувши пророцтво від провидиці він так само вирішив її долю. Дивлячись на зброю, що все ще була націлена на них, Леся подумала, що саме зараз це рішення перетвориться в дію. Та до смерті вона була не готова.

– Ми можемо домовитись! – впевнено сказала чаклунка.

Ну, наскільки це було можливо під прицілом десятка автоматів.

Насправді все в середині неї протестувало проти такого рішення. Орден мечоносців приніс стільки розрухи в життя чаклунів та інших магічних істот, що навіть одна думка про співпрацю здавалась огидною. Більш того, вони мало не вбили її батька! Можливо ненавмисно, але це не змінює суті. Довіритися цим людям хоч у чомусь здавалося неможливим. Та якщо це допоможе уникнути зайвих жертв…

– Знаю, – продовжила Леся, – наші предки воювали століттями, але зараз ми можемо об’єднатися, щоб подолати спільних ворогів.

– Допустимо я погоджуся, – обдумавши її слова, повільно протягнув голова ордену. – Ми об’єднаємось та переможемо ваших старійшин. Але що дальше? Ви все одно хотітимете повернути магію людям. Це не природно. Неправильно. Ми ніколи цього не допустимо!

– Хто вам сказав таку нісенітницю? – втрутився Бажан.

Зброя орденців миттю націлилася на нього, та він не зважав на це, а навпаки, ступив кілька кроків уперед і продовжив:

– Що може бути природніше за магію? Вам цього не зрозуміти, але ще кілька тижнів тому для мене це було реальністю. Я йшов селищем і бачив, як хазяїн заговорює свою худобу, щоб не розбігалась з пасовища, бачив як господиня лає домового, що знову сплутав її пряжу. Знав, що вчора старости проводили ритуал для розгону хмар, і сьогодні буде цілий день сонячно, тому юнаки, що зараз згуртувались до купи та гаряче обговорюють можливість покататись на грифонах. Дівчата же, скоса на них поглядають та шепочуться про любовні зілля. Вони все знали: які трави додавати, як варити та з чим змішувати. Знали навіть, що то заборонено та яка кара на них чекає в разі непослуху, але не могли не повихвалятися перед подругами. Магія була невід’ємною частиною життя людей. Як ви смієте говорити, що вона є неприродною?

Він розповідав так впевнено, так живописно змальовував буденність свого попереднього життя, що Леся яскраво уявила собі цю картину. Ще на початку знайомства підсміювалася подумки з його незграбних спроб влитися в сучасне життя, але тепер зрозуміла, як це мало бути важко; наскільки разюче його минуле відрізняється від теперішнього. Та найголовніше те, як швидко він пристосувався до змін. Не кожному б це було до снаги.

– Чому ж тоді люди перестали її бачити? – на главу ордена розповідь волхва, здавалось, зовсім не справила враження. Він мав свої переконання, які не розвіяти палким красномовством, тож він й далі гнув своє. – Магія віджила себе! Стала непотрібною людям і вони про неї забули. Залишились лише ви, як ті, кого вона породила, та ми – вартові на порозі двох світів.

– Уявіть, чого б ми змогли досягнути разом! – схвильовано проговорила Леся, зрозумівши чим можна зацікавити цю людину. – Магія та наука служили б людям. Не ворогуючи між собою, а об’єднуючи свої можливості. У виграші був би кожен!

– Людство стільки існувало без магії. Такий світ став для них звичним. Ви справді хочете це змінити. Створити стільки хаосу? Цього не можна допустити!

Вона й сама постійно над цим думала. Все-таки люди надто звикли до технологій, щоб ось так взяти і замінити їх магією. Та якщо об’єднати два світи… тільки сама вона з цим не справиться, а в союзники хотіла б когось більш надійного, ніж людину, яка вважає її уособленням зла. Тим не менш, зараз вона повинна сказати будь-що, тільки щоб їй повірили.

– Будьте реалістом. Так чи інакше, та магія повернеться в світ людей. Провидиця бачила це у своїх видіннях. Бачила, що ми з Бажаном причетні до цього, але ж не уточнювала, що саме я це зроблю! Мій батько бачив темряву, що накриває весь світ, але звідки ви знаєте, що ця темрява – то магія? Передбачення дуже непевна річ. Вони можуть здійснитися попри ваші дії, або, навпаки, дякуючи їм. Та, зрештою, ми самі творимо свою долю. Тому вибирайте – ви будете бездумним інструментом пророцтва, чи самі вирішите майбутнє людства?

Чоловік повільно заплескав в долоні. Тільки було в цих оплесках надто багато іронії, щоб можна було святкувати перемогу.

– Чудова промова! Але запам'ятай одне: ніколи і нізаяких обставин жоден член Ордену мечоносців не осквернить себе магією.

– Але ж ви використовуєте її! Зілля, артефакти, записи пророцтв – звідки все, якщо не від нас?

– Не використовуємо. Досліджуємо. Та ти скоро й сама все зрозумієш.

– То ви нас не вб’єте? – перепитала з надією, та навмисно приглушила її через острах того, що це може означати. Й не помилилася.

– Маєте рацію, магія може допомогти науці, – він повільно розтягував слова. – Наші вчені довго чекали такої нагоди: дослідити носіїв таких потужних сил, те, як вони впливають на тіло і розум, як переносять біль, як заживляють свої рани… Знання, записані в середньовічний книгах, давно слід поновити. Сподіваюся, вас втішить здійснення бажання бути корисними, – сказавши ці слова на прощання, чоловік покинув зал.

На руки Бажана й Лесі наділи металеві кайдани, що щільно обхоплювали зап’ястя. Вони не з’єднувались між собою, не сковували рухів, але повністю блокували використання магії. Члени ордену вишикувались у вервицю, тримаючи зброю напоготові, наче чекаючи, поки вони з Бажаном влаштують тут торнадо. Попри всі перестороги, їх все одно боялись.

Чашу, звісно ж, забрали. Добре, що Лесі вдалось похапцем сховати перстень в глибоке декольте. Добре, що ніхто не вирішив туди зазирнути.

Під таким конвоєм, чаклунів провели до тюремних камер, які, втім, більше нагадували клітки для тварин в зоопарку. Невеликі кімнати були відокремлені від коридору металевою решіткою. Між собою їх ділили масивні стіни. Чаклунка встигла зрозуміти, що вони не єдині ув’язнені тут. Поки йшли коридором, вона роздивилась інші камери та їхніх мешканців. Точно впізнала одну кікімору та кількох вампірів. Щодо виду інших, певна не була, та весь їхній вигляд виражав суцільну втому, а співчутливі погляди в її сторону страшенно пригнічували.

Їх з Бажаном розділили. Лесю штовхнули в одну з кімнат, з брязкотом зачинили за нею металеві двері. Вона здригнулася від звуку. Різко розвернулась та ще встигла побачити спини орденців, що швидко покидали коридор. Бажану дісталась камера прямо навпроти неї. Леся підійшла впритул до ґратів, повторивши тим самим його рух. Так вони і стояли, дивлячись одне на одного через візерунок решітки, спілкуючись лише поглядом.

– Не часто тут опиняються чаклуни! Що ви зробили? – запитав хтось із сусідньої камери. Леся не могла його бачити, але голос видавався знайомим.

– Всього-то намагались порозумітись, – знизала плечима дівчина. – але щось погано в нас виходить.

Леся все ще дивилась на Бажана і ці слова адресувались в першу чергу йому. Він відвів погляд та звернувся до нового сусіда.

– Ви також чаклун? Чому ви тут?

– Чаклун? Ні, я лише відьмак. Можливо, мав би я активні сили, все повернулося б по-іншому. А так, я виявився повним ідіотом, який сам себе прирік в ім’я благих цілей.

– Розкажіть, – попросила Леся.

Їй хотілося відволіктись від власних переживань і страхів. А що може бути краще для цього, ніж чужа історія. Вона заплющила очі й торкнулася чолом до ґрат, уважно прислухаючись до розповіді.

– Спочатку я думав, що мені пощастило. Не кожного дня до тебе звертається могутні люди та просять приготувати рідкісне зілля. Мене навіть не насторожило, що його дія була, м’яко кажучи, не надто хорошою. Мало для чого воно могло знадобитись? Платили добре, і я навчився не ставити зайвих запитань. Тим більше, що випробування я пройшов і замовлення ставали все частішими. Навіть на власні розробки часу не хватало. Та й бізнес дещо запустив. У списку було безліч зілль: повне підкорення, сироватка правди в необмеженій кількості, блокування спогадів. Спочатку я терпеливо виконував їхні умови, але вимоги збільшувались, а зілля вимагались все темніші. Тоді і почалися погрози.

– Хто вам погрожував?

– Старійшини. Спочатку розповіли мені все і запропонували приєднатись. Я відмовився. Звичайно, тоді б я міг абсолютно легально продавати свої зілля людям, а не маскувати їх під гомеопатичні мазі, але хіба раби зможуть дозволити собі їх купляти? Тоді мені сказали, якщо я перестану виконувати свою роботу, вони вб’ють мою дочку. Я зрозумів, куди вліз і що просто так мені не вибратись. Доньку відправив з Ирію під видуманою причиною. Попросив старого друга забрати її та приглянути. Сам зібрався з духом і вирішив про все розповісти Верховному чаклуну. Прийшов в резиденцію і виложив все, що знав. Марно старався! Як виявилось, зілля підкорення, що я готував, призначалось саме для нього. Так, – зітхнув він у відповідь на різкий видих Лесі, – зараз він лише маріонетка. Тепер ніхто не завадить старійшинам підкорити світ звичайних своїй волі.

Леся відірвалася від ґрат й почала кружляти кімнатою, обмірковуючи почуте.

– Яне? – вигукнула, сподіваючись, що друг її почує крізь навушник. – Яне! – марно, зв’язок зник ще в музеї, і відтоді його голосу вона більше не чула.

Те, що розповів відьмак, змінювало все. Якщо витягнути його звідси, а свідчення оприлюднити серед населення Ирію, війни можна було б уникнути. Можливо, серед магічних створінь знайдуться ті, що прагнуть знищити орден та панувати над людьми не менш ніж старійшини, але такого обману ніхто з них не пробачить. Якби тільки про це дізнався Ян, він би усе владнав, але їхню зустріч ще слід організувати, тобто придумати, як вибратися звідси.

Вона намацала перстень біля грудей, але, глянувши на Бажана, забрала руку, наче обпеклася. Не була готова жертвувати чиїмось життям навіть заради тисячів життів інших. Ні, вони вийдуть звідси разом, інакше чим вона буде кращою за тих орденців, яким плювати на випадкові жертви, лиш би досягти своєї цілі. Ні, спочатку вона хоча б спробує зробити так, щоб на волі опинилися всі. Якщо ж не вийде… лише тоді вона використає перстень Велеса і розповість всю правду сама. А для цього потрібно знати кожну деталь того, що трапилося.

– Ви вирішили здати старійшин ордену? – вона продовжила розпитувати.

– Не одразу. Спочатку довелось погодитись на їх умови. Те повідомлення, що я надіслав другу, перехопили. Моя дочка була в них. Мені навіть зображення її в темниці показали. Уявіть собі моє здивування, коли я тиждень назад побачив її в госпіталі, куди заносив деякі настоянки, живу, щасливу і навіть вагітну.

– Ви вітчим Марти! – знайомий голос та історія чоловіка допомогли скласти пазл в голові чаклунки. – Вона думала, що то ви її вбити хотіли!

– Так, нам вдалось поговорити. Як тільки я переконався, що вона в безпеці, вирушив сюди. Результату, як бачите, це не принесло. Чоловік, що назвався головою ордену, подякував за інформацію і сказав, що я винуватий не менше. А ще як дізнався про мої аптеки, так взагалі оскаженів. Мені пощастило, що хтось сказав йому, що я можу принести користь. Тепер от зілля їм час від часу готую. З останнім, правда, щось пішло не так, – тихо сказав він останнє речення, та дівчина почула.

– То був мій батько.

– Мені дуже шкода. Я не знаю, що трапилось. Такого ще ніколи не було.

– Це не ваша вина. Просто він не здоровий. Я дуже хочу, щоб він одужав, – прошептала дівчина, – але, здається, для цього потрібно здійснити пророцтво. Я просто не розумію, чому саме мені суджено це зробити? – остання слова вона вже вигукнула у відчаї.

– Думаю, вся справа в крові, – припустив Бажан. – Ти нащадок того, хто наклав закляття, значить тільки хтось з твого роду може його зняти.

– Але я не єдина. Є ще моя матір, – усвідомлення цього кинуло її в холодний піт. – Якщо старійшини про це дізнаються…

– Ви про те саме пророцтво? – втрутився відьмак. – Я чув його. Навіть сироватку правди для провидиці готував, бо та ніяк не хотіла розповісти старійшинам, що бачила. Але про твою матір вона не сказала навіть під дією зілля.

Бажан усміхнувся. Леся могла сказати точно про що він подумав. В голові навіть його глибокий голос прозвучав, вимовляючи цю фразу: “Я відчував, що вона хороша”. Чаклунка відповіла йому скептичним поглядом, наче промовляючи: “Ну правий ти, і що з того. Ситуацію це зовсім не покращує.”

Та її похмурість не передалася йому. Кутики губ все ще дивилися вгору, очі ж продовжували випромінювати вперту впевненість в тому, що все налагодиться, і, як не дивно, вона йому вірила.