Доля чаклунки

Бажан почувався розгубленим. Нічого дивного. Останнім часом це стало звичним почуттям. Хурделиця все ще бушувала, заліплюючи снігом обличчя. Він майже нічого не бачив, просто йшов прямо практично наосліп, занурившись в гіркі думки.

Злість межувала з безнадією. Він знову втратив все! Розумів, що ще одного шансу йому вже ніхто не дасть, та жодного бажання боротися дальше не було. Як Леся про все дізналася? Ця жінка ніколи не хотіла його вислухати. Навіть через тисячі років це не змінилось.

Він поглянув на свої руки, наче знову відчуваючи кров коханої на них. Цього разу він мусить змінити їхню історію.

Бажан добрів до зупинки та став чекати на транспорт, щоб поїхати до друзів. Якщо він планує повернути Лесю, потрібно підготуватися до зустрічі. Цього разу він змусить її вислухати все та прийняти його точку зору.

Коли прибув автобус, Бажан задумливо дивився на те з якою швидкістю крутяться колеса. Водій різко загальмував, а волхв скривився від неприємного звуку. Сергій йому пояснював узагальнено як працює техніка, та цьому не можна було не дивуватись. Це все одно що їхати на величезному металевому возі на високій швидкості. За бажанням, він міг би повторити такий фокус, але це забрало б безліч сил. Дивувало те, що зараз все відбувалось абсолютно без магії.

Він увійшов всередину та заплатив за проїзд. Хоч щось залишилося незмінним. Кожна послуга завжди буде мати свою ціну. З громадським транспортом він вже встиг познайомитись на наступний день після прибуття сюди. Склалися двоякі враження. На нього давила присутність стількох людей поруч в такій тісноті. З іншого боку, їхати в автобусі в таку погоду набагато комфортніше, ніж верхи на коні.

Впізнавши недобудований міст, як орієнтир на помешкання друга, Бажан вийшов на зупинці та попрямував вже знайомою дорогою.

З самого ранку він передчував недобре. Коли ж вони наблизились до маєтку старійшини, інтуїція так і волала не заходити туди. Після свого перебування під вартою, від чаклунів сучасності нічого доброго він вже не чекав. Сумнівно було, що їх так легко виправдають. Ще більш сумнівно, що просто так відпустять, знаючи, які таємниці їм відомі. Тоді він готовий був піти на ризик, але й подумати не міг чим все обернеться.

Він бачив в думках рудоволосої дівчини те, що вони планують зробити. Спогади були неясними. Розмитими. Складалось враження, наче хтось намагався їх стерти, але в нього не вийшло. Тому їх просто заблокували. Заборонити дівчині пригадувати. Боротьба з цим блоком настільки захопила, що він навіть не звернув уваги як та його поцілувала. Дарма, як виявилось. Треба ж було повернутись Лесі саме в ту мить? Виходить він знову підштовхнув її до грані.

Якщо Леся приєднається до плану старійшин, то навіки занапастить свою душу. Це останнє її переродження. Для неї також ще одного шансу не буде. Знову вона зробить ті самі помилки через нього, довірившись не ти людям. В минулому житті він хотів, щоб Ілеса сама усвідомила хибність своїх дій. Він завжди обирав не втручатись в чужий вибір. Вірив у свободу волі. Але куди його це привело! Цього разу в нього вже не має можливості чекати.

Щоб уникнути жертв йому потрібно першому викрасти чашу. Тоді полювання почнеться на нього.

Леся встигла йому розповісти трохи про історію магії, яку він пропустив. Орден Мечоносців ставив за мету приховати чари від простих людей. Вони вважали чаклунство чимось неправильним. Неприродним. Але орден допомагав людству з наукою. Саме завдяки йому люди змогли вижити, коли магія зникла з їхнього життя.

Саме предки теперішніх членів ордену почали війну проти магії. Ті, хто зараз керують орденом Мечоносців, лише намагаються зберегти стабільність та своє становище. Бажан не виправдовував їх, але розумів. Він не схвалював їхні методи – вбивство однієї людини, щоб продовжити спокійне існування решти, тим більше коли такі дії засновані на пророцтві. Особливо, коли ця людина – його кохана жінка. Проте, ніхто не заслуговує такої жахливої смерті, яку для них запланували. Він взагалі проти холоднокровного вбивства. Такі речі знищують все хороше, що є в людині.

Світло душі його коханої не має погаснути! Саме тому тоді він зробив те що зробив. Вбив її, щоб не дозволити їй вбити сотні інших. Не тому, що хотів врятувати інших, хоча давав саме таку обітницю. Він хотів врятувати її.

Ось і потрібний будинок. На цей раз він краще підніметься сходами.

Сергій з Уляною запитали де Леся, а він навіть не знав що відповісти. Було важко зізнатись комусь іще, у своїх невдачах. Зібравшись з духом, він розповів друзям усю історію. Сподівався, погляд зі сторони допоможе розібратись в ситуації.

– Тож, мені потрібно викрасти один артефакт в таємної організації, – закінчив він свою розповідь. – Ви допоможете мені?

– Та без питань, друже! – хлопнув Сергій Бажана по плечу. – Цей хмарочос зводила фірма, в якій я працюю. Можу роздобути плани будівлі. А ще в мене там один друг з Фейсбука прибиральником працює. Давно розповідає всілякі небилиці. Розпитаю його обережненько що там до чого.

Не час впадати в відчай! Він подолав стільки перепон зовсім не для того, щоб здатись у найвідповідніший момент. Зараз Леся може цього не розуміти, але він потрібен їй! Та спершу слід зробити те, що він звик робити завжди – відвернути біду.

Віртуальний друг Сергія розказав, що до святкування Нового року компанія готує великий корпоратив з концертом для своїх співробітників. Запрошені не лише працівники, а й члени їхніх сімей. Все для того, щоб кожен почував себе на роботі наче вдома. А щоб у простих людей не виникало жодної ніяковості перед начальством, оголосили, що це буде бал-маскарад. І відбудеться він вже завтра.

Часу обмаль. Сергій поставив перед собою ноутбук та прискіпливо вивчав всю інформацію, яку тільки зміг знайти про орден та чашу. Офіційно ця будівля належала компанії з назвою “Геніус”. Вони займались різними науковими розробками – від медицини до комп’ютерних технологій. Не забували і про благодійність. Все було б чисто, якби не плітки, що поширювались інтернетом про дивні справи, що там відбуваються.

Люди скаржились на незрозумілі спалахи світла з вікон будівлі. Іноді всередині зовсім переставав ловити сигнал мобільних телефонів. Та найдивнішим було те, скільки платили співробітникам. Ті, хто туди потрапляв, різко покращували своє матеріальне становище, але водночас вони ставали зовсім іншими людьми: повністю змінювали своє коло спілкування та погляди.

– Тобі потрібне запрошення, – впевнено сказала Уляна, заглядаючи через плече свого чоловіка в екран ноутбуку. – Скажи, всі працівники невразливі до магії? Це вроджене, чи вони якось розповсюджують цю особливість?

– За моїх часів я зустрічав лише одного такого чоловіка. Магія не впливала на нього з самого народження, – відповів волхв. – До чого ти хилиш?

– Зачаклуй когось зі співробітників та займи його місце. Ти ж можеш повторити те, що зробила з Сергієм твоя Леся?

– Причарувати чоловіка? Ні! Навіть якби я так міг, – засміявся чоловік, – то точно не став би. В Лесі це вроджений дар. Від якоїсь русалки в роду напевно дістався. Можна було б скористатись навіюванням, але єдинорогів тут я ще не бачив.

– Навіщо тобі єдинороги? – спантеличено перепитала жінка.

– Лише з їхнього рогу можна добути порошок, який заворожить свідомість. В усе, що ти говоритимеш, інші віритимуть не сперечаючись.

– Навіщо тобі єдинороги, коли в тебе вже є порошок, – продовжила вона. Пішла на кухню та повернулась з невеликим мішечком в руці. – Леся забула, коли переодягалась.

Бажан посміхнувся:

– Тепер потрібно лиш знайти відповідну людину.

Залишок дня Бажан провів біля тієї самої будівлі, де вони з Лесею опинились, вийшовши із Нави. Було вже близько шостої вечора. Робочий день скінчився, і потік людей вирвався з будівлі назовні. Бажан метушливо перебирав в голові варіанти заклинань. Йому потрібне щось масштабне що виявить всіх, на кого діє магія. Щось що не буде небезпечним, але матиме видимі результати. Ідея, що спала на думку, була дещо божевільною.

З губ зірвалися слова і, перетворившись в легкий серпанок, полетіли в натовп. Тепер залишається лише уникати погляду тих, хто роззирається навкруги, намагаючись зрозуміти, що то за іскри магії літають навколо, і уважно стежити за тими, хто почне чухатись. Більшість продовжувала йти до своїх автомобілів наче ні в чому не бувало. Та дехто вже почав метушливо рухати руками, стримуючи бажання почесати спину. Намагаючись пригадати звідки в його спогадах взялось це заклинання, Бажан виділив для себе доволі пригідну кандидатуру, та пішов слідом на паркову.

Дочекавшись поки чоловік, почухуючись, підійде до свого автомобіля, Бажан став перед ним і дмухнув порошок просто в обличчя. Очі чоловіка затуманились, з’явилась трохи дурнувата усмішка.

– Дай мені своє запрошення на бал-маскарад. Ти надто стомлений для святкування. Найкращим відпочинком для тебе стане час, проведений на дивані перед тією коробкою, що говорить різними голосами та показує картинки, – деякі нові терміни постійно висковзали з його голови. – Телевізором, – все ж згадав він.

Чоловік мовчки відкрив портфель та дістав папірець, який гордо вручив волхвові.

– Мені справді не слід напружуватись. Хоч іноді так хочеться тиші і не думати ні про що серйозне. День перед телевізором – це саме те, що треба.

– А ще документи і гаманець, – пригадав волхв настанову Сергія. – Давай сюди. І запам’ятай: тебе пограбували. Злочинця ти не роздивився.

– Хай щастить на балу! – щасливо усміхнулася жертва пограбування.

Як тільки він всівся в автомобіль, Бажан наслав на нього сонне закляття. Дія триватиме недовго, всього пів години. Але чоловік хоча б встигне прийти до тями. В такому стані може бути небезпечно водити.

Наче все пройшло добре, та Бажана не покидало відчуття неправильності. Не любив він таких методів. Ох, не любив. Тільки вибору зараз не було. Зовсім не час для мук совісті.

– Ми забули про головне, – вигукнув Сергій на наступний день, коли вся операція, здавалось, була вже спланована, – тобі необхідний костюм. Не та підробка, яку я зможу купити на свою зарплатню, а справжній дизайнерський. І я знаю де такий взяти.

Вже за годину часу вони виходили з таксі біля дорогого особняку.

– Не повіриш, але це дім мого начальника. Уяви собі його зарплату та порівняй з моєю. Впевнений, що він якісь махінації проводить. Інакше на такий будинок не заробити.

Здається, класова нерівність також буде у всі часи. Більш того, ті, хто успішніший, завжди наживатиметься на праці інших.

– І чого ти хочеш? Забрати все? – а він вже було подумав, що душа Сергія справді не заплямована брудом заздрощів.

– Та навіщо мені все! – одразу відповів чоловік. – Для початку, тобі слід перевірити те заклинання на сигналізацію. Ти впевнений, що нічого не вибухне? В цього типа першокласне страхування. Він навіть виграє від нашої спроби проникнення. По-друге, я точно знаю, що потрібний костюм в нього є, бачив колись, а розміри у вас однакові. Якщо ж уже говорити про особисті мотиви, то вони в мене також є, але про це згодом. Ну що, вперед?

Сергій вказав на електричний щиток, до якого під’єднувалась сигналізація. Бажан проказав заклинання анестезії, що вивчив у лабіринтах Велеса. Накладене на людину, це закляття паралізує обмін енергії між клітинами тіла, щоб ті не відчували болю. Волхв подумав, що з електронікою воно повинно діяти подібним чином, тільки замість клітин – електричні проводи.

– Спрацювало! – крикнув Сергій, коли вхідні двері безшумно відчинились.

Вони зайшли в середину, та шум, напевно, розбудив хазяїна. Спалахнуло світло і почулися кроки. Не гаючи часу, Бажан дмухнув порошок.

– Так вже сталося, що мені потрібен твій найкращий костюм, – проголосив волхв, наче наперед вибачався. – І пальто.

– Туфлі, – добавив Сергій, – не забудь про туфлі.

– І туфлі, – повторив Бажан. – Давай все сюди і пам’ятай – ти уявлення не маєш, куди все поділось.

Чоловік все приніс і Бажан обережно взяв обновки з його рук. Розвернувся, щоб піти, та почув гнівні слова Сергія:

– А мені організуєш підвищення. Я ж давно за тебе всю роботу роблю, наволоч ти така, а копійки навіть не допрошуся, – помахав він кулаком просто перед носом чоловіка. – І зарплатню піднімеш. Вдвічі! А найголовніше – будеш нарешті поважати! Зрозумів?

– Аякже. Від сьогодні ти мій найкращий працівник.

– Задоволений? – запитав його Бажан, коли вони вже виходили на мороз.

– Ти навіть не уявляєш наскільки! – відповів той.