Доля чаклунки

– Зупиніться! – викрикнула Олександра, піднявши книгу вгору. – Я зніму заклинання завіси.

Погляди присутніх звернулись на неї. Леся намагалась стриматись і не стенути плечима від такого наглого розглядання. Продовжувала йти вперед, аж поки Бажан не наздогнав її. Схопив за руку, розвернув до себе й запитав:

– Що ти робиш? Ми не це планували. Я не дозволю тобі так вчинити!

Леся сумно усміхнулася.

– Дозволиш, – сказала лагідно, взявши його за підборіддя. Солодка магія полилась з її вуст, причаровуючи волхва та роблячи покірним її волі. – Заради мене ти зробиш все.

Його очі загорілись, а на обличчі з’явився той вираз сліпого обожнювання, який вона давно вже ненавиділа всією душею. Бажан покірно кивнув. Дівчина безсило опустила руку та повернулась до спостерігачів.

Коло розімкнулося. Один зі старійшин вийшов до них. У місці, де він стояв, утворився проміжок, і Леся змогла роздивитися центр кола. Там стояв невеликий круглий вівтар, висотою до пояса. На ньому лежали артефакти, на пошук яких вони з Бажаном витратили стільки сил. Біля вівтаря стояло двоє чоловіків. Одним з них був Верховний чаклун. Зігнувши спину, він виводив на землі магічні символи. В другому чоловікові Леся зі здивуванням упізнала Велеса. І це було не добре. Жодного бога тут бути не повинно.

Велес говорив щось Верховному, але той, здавалось, навіть не слухав, продовжуючи колупати палицею землю. Тоді бог здійняв руку, його долоня засяяла, з неї вирвалася енергія і мала б влучити просто у чаклуна, але несподівано на її шляху з’явився магічний бар’єр. Хвиля зрикошетила. Велес відсмикнув руку й вилаявся, намагаючись зірвати з зап'ястя браслет, що чіпляють в‘язням.

Старійшина тим часом вже підійшов до Лесі з Бажаном. Його рудоволоса шевелюра виглядала з-під капюшона мантії, і Леся зрозуміла, що саме батько Ніни з самого початку заправляв цією змовою. Він заговорив:

– Коли ти зникла з штаб-квартири ордену, я зрозумів, що ти не зацікавлена в нашій угоді.

– Я мала виконати обіцянку, дану богу. Тому й зникла так поспішно, — почала виправдовуватися дівчина.

– Подорож у Наву, випробування в печері – це, мабуть, було так виснажливо. Якби ти розповіла усе нам, ми б допомогли. Полегшили тобі шлях. Бо чаклуни повинні підтримувати один одного, лише тоді ми возвеличимося над світом людей!

Вона б мала зараз кивати головою та погоджуватися з кожним словом. Мала б приспати його пильність та підозри. Мала б запевнити, що цілком на боці старійшин. Але з язика самі зірвалися слова:

– Як допомогли мені у штаб-квартирі ордену? Хіба ви не розуміли до чого призведе напад на один з їхніх офісів? – Леся махнула в сторону вулиць міста. – Там зараз справжня війна йде! Я не хотіла цього!

– Перемога неможлива без жертв, – старійшина похитав головою. – Але тепер чаша зі смолоскипом у нас. Ще трохи, і мрія всіх магічних створінь здійсниться! – він намагався виглядати щирим, але щось в його логіці було не так.

– Мрія всіх магічних істот? – заперечила Леся. – Та половина з них сьогодні загине, так і не дізнавшись, що стали лише засобом для досягнення ваших цілей! Я знаю, що ви хочете правити світом людей! Та, здається, забули, що в першу чергу повинні захищати жителів Ирію! – вона була настільки обурена, що зірвалася на крик. Глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись та попрохала: – Будь ласка, я прийшла, бо просто хочу припинити це!

Старійшина подав знак і його спільники припинили зачитувати заклинання. Але чорна хмара нікуди не зникла, все так само нависаючи над містом.

– На випадок, якщо щось піде не так, – пояснив рудоволосий.

Леся нервово облизала губи. Якщо не справиться, вони активують це заклинання в будь-який момент, і тоді вже нічого не можна буде змінити. Та найбільше її турбувала присутність бога.

– Що тут робить Велес? – запитала.

– Ти ж повинна знати, що для оригінального заклинання застосовувалось благословення Гекати? Божественна сила, – захоплено почав він.

Бажан розповідав їй про це. Та й в книзі також цей момент згадувався. Насправді це був один із нюансів плану – розрахунок на те, що старійшини не знають про необхідність втручання богів. Тоді її заклинання не подіяло б. Але браслет на руці Велеса говорив, що справи гірше нікуди. Вся надія на те, що він ніколи не благословить цю справу.

Старійшина тим часом продовжив:

– Та Велес насправді нам і не потрібен. Один з богів весь час був у всіх чаклунів прямо під носом, а ми й не помічали цього. І він зробить усе, що я накажу.

– Що? – Леся не змогла стримати здивованого вигуку. – Хто?

Старійшина розсміявся з її приголомшеного вигляду й вигукнув:

– Покажіть нам свою справжню суть, вельмишановний Верховний!

Чоловік біля вівтаря кинув палку, якою креслив руни, й випрямився. Велес схопив його за плечі й добряче тряхнув.

– Не піддавайся впливу! – гукнув він.

Верховний стряхнув його руки, не прикладаючи жодних зусиль. Відійшов. Виконуючи наказ старійшини, провів рукою по обличчю, руйнуючи ілюзію. Мимохідь Леся зауважила перстень на його пальці. Такий же як вони з Бажаном добули для Велеса. Артефакт, що дозволяє власнику вільно переміщатися між реальностями. Добре знайоме обличчя змінилось зовсім іншим. Не менш пізнаваним.

– Дажбог? – прошепотіла вона, бо не так давно бачила його у видінні-спогаді.

За спиною різко сіпнувся Бажан та зробив крок вперед.

– Стій, – взяла його за руку Леся, щоб заспокоїти та зупинити.

– Завжди захоплювався цим вмінням, – помітив жест старійшина. – Ти можеш керувати чоловіками як заманеться. Він говорив, що є онуком Дажбога? Тож не заважатимемо возз’єднанню сім’ї. Відправ свого захисника до інших підневільних.

– Іди до них, – сказала вона м’яко.

Бачила, що вагався, але не міг заперечити. Він підійшов до вівтаря. Сказав щось Велесу й Дажбогу. Леся не чула, про що вони розмовляли. Більш того, уявлення не мала, як перешкодити дії зілля, що підкорило бога. Відьмак сказав, що протиотрути від нього немає. Той, хто опинився під його дією, сам повинен побажати бути вільним.

Леся повернулася до старійшини, збираючись продовжувати розпитувати про що завгодно, лиш би потягнути час. Та він не хотів чекати.

– Покажи мені книгу! – наказав і простягнув руку, щоб узяти.

– Це скарб мого роду, – вона додала в голос причарування, щоб пом‘якшити відмову. — Ви ж не відберете його в мене?

Чаклунка не чекала, що старійшина покірно погодиться з нею й опустить руку. Це було б надто просто. Його пальці сіпнулися, і вона несподівано відчула надію. Можливо, вдалося б відмовити його від божевільних планів. Та коли землі навколо неї спалахнув вогонь, висотою сягаючи грудей, надія на мирне розв’язання проблеми згоріла вщент.

– Навіть не думай використовувати свої здібності на мені, – розізлився старійшина.

– Звісно, ваше черстве серце таким фокусом не проймеш, – зло відповіла дівчина. – Для цього треба хоч щось відчувати.

Зненацька невидима сила вирвала книгу з рук. Леся спробувала вийти за межі вогняного кільця, та полум‘я відчуло її намір. Здійнялося аж до рівня очей, не даючи пройти. Жар обпік обличчя, вона відсахнулась.

– Маєш рацію. Занадто часто ми піддавали небезпеці життя чаклунів. Тож тепер потурбуємося про тебе і зробимо все самі. Заклинання може бути небезпечне. Навіщо зайві ризики?

Намагаючись триматись в центрі кільця, Леся лише усміхнулась на такий випад:

– А ви спочатку спробуйте прочитати те, що там написано!

Дорогою сюди вони обговорили тисячі варіантів розвитку подій. Те, що книгу захочуть відібрати, було одним з найочевидніших. Бажан легко переробив те заклинання, яким користувався, щоб розуміти сучасну мову й наклав його на текст. Тепер те, що написано в книзі, могла прочитати лише вона.

Вогонь погас, залишаючи по собі лише чорний попіл. Що ж пора братися до діла.

– Мені знадобиться ваша сила. Запросите до свого милого кола? – з насмішкою спитала вона, забираючи книгу.

– Ми пропонували тобі силу. Ти все ще можеш її отримати – вказав старійшина на хмару, що висіла над ними. – Чому ти відмовляєшся? Невже звичайні настільки тобі дорогі. Вони ж нічого не зробили для нас!

– Ви ж навіть не даєте їм шансу, чи не так? Ви крадете їхні сили, їхнє життя та здоров’я і ще хочете, щоб вони вам дякували за це? Я знаю чудових людей. Жоден з них не захоче жити в тому світі, який ви для них готуєте.

– Ти чаклунка, й в першу чергу маєш думати про благополуччя чаклунів.

– На відміну від вас, я саме це і роблю, – вона дивилась просто йому в очі, не відводячи погляду. Тільки б повірив!

Чаклунка підійшла до вівтаря. Взявши чашу, потримала її в руці та поглянула на невелику пробірку з кров’ю матері, що лежала поруч.

– Мені потрібне щось гостре.

Якщо вже проводити ритуал, то робити слід все по правилах. Краще, щоб кров в артефакті була її. Хтось із старійшин зробив крок вперед і поставив перед нею гострий ритуальний ніж.

Підкорившись наказу, Дажбог підійшов ближче. Вона мало не скрикнула, коли він відштовхнув Бажана, що намагався стати на його шляху, хвилею телекінезу. Дуже хотіла підбігти до нього та переконатись, що з ним все гаразд, але це зруйнувало б усю гру. Не можна виглядати жертвою!

Бог наблизився до неї та простягнув руку. Іскра магії вирвалась з його пальців, невідчутно увійшла в її чоло. Коли вона закінчить ритуал, ця іскра вирветься на волю. Вплететься в заклинання, підсилюючи його та допомагаючи сяйву смолоскипа добратися до свідомості кожної людини на планеті.

Без божественної іскри ритуал не мав би сенсу. Це дало б такий потрібний час для їхньої невеликої армії, щоб прорватися сюди. Зараз же дівчина серйозно почала панікувати. З усіма потрібними інгредієнтами ритуал справді міг спрацювати.

Чоловіки відійшли, залишаючи їй простір для маневрів. Чаклунка глянула на зроблену Верховним роботу й виправила деякі символи згідно з книгою. Стала в місці переплетення ліній, почала зачитувати першу частину заклинання ритуалу. Воно не потребувало вкладення сили. Це наче підготовка до основного дійства. Слова-звернення, що окреслюють те, чого потрібно досягти.

Леся взяла ніж з вівтаря і зробила акуратний надріз на руці. Якось останнім часом надто багато кровопускань приходиться на цю частину її тіла. Червона рідина дзюркотіла, наповняючи чашу до країв, та булькотіла в ній, наче кип’яток. Леся не знала з чим було пов’язане останнє явище, але відчувала, ніби в тілі кров кипить так само.

Взявши в другу руку смолоскип, вона вилила на нього вміст чаші, та увіткнула його в спеціальну виїмку у вівтарі. Все, більше не вийде відтягувати неминуче. Чаклунка зайняла місце в колі, взявши за руки старійшин. Книга зависла в повітрі перед нею, відкрита на потрібній сторінці. Леся читала заклинання, а сила всіх дванадцяти чаклунів перетікала в неї.

Світло смолоскипу все більше розпалювалося, готуючись засліпити весь світ. Залишилася лише остання можливість не дати чаклунам захопити світ. Це було ризиковано. Якщо хтось помітить завчасно, що вона задумала, то вб’ють не вагаючись.

Подумки вона перелистала сторінки книги й продовжила читати дальше без запинки. Тільки це вже було зовсім інше заклинання. В центрі кола, просто за вівтарем, спочатку непомітно, а згодом все більше і більше почав викривлятись простір. Навколо вирувала енергія. Леся підбадьорилася, коли розгледіла фіолетові завихрення порталу. Заклинання діяло!

Вона читала далі. Простір і час відкрилися перед нею. Смолоскип розгорівся ще яскравіше, змушуючи старійшин мружити очі від яскравого світла. Вони не бачили спалахів порталу, поки не стало надто пізно.

Леся розірвала контакт з колом. Не зволікаючи ні миті хвилею телекінезу закинула артефакти та книгу у вихор. Вона бачила, як рудоволосий старійшина кинувся за ними і закрила портал. Чаклун схопив лише повітря, заричав, як скажений звір, а потім загрозливо повернувся до неї.

Наступним, що вона зробила – це виставила максимально сильний щит. І дуже вчасно. Атакуючі заклинання посипались горохом. Добре, що всі вони були лише в пів сили. Більшість магії старійшин вона привласнила собі.

– Вб’єте мене, і вам ніколи не добратись до артефактів! Лише я знаю, як їх повернути, – вигукнула вона.

Тоді головний змовник зробив те, чого вона боялася з самого початку. Він активував заклинання, яке все ще висіло чорною хмарою. Чаклунка розраховувала на те, що збирання енергії – довгий процес, і за цей час можна встигнути втекти. Тільки замість того, щоб поширитись по небу й дістатись міст людей, хмара різко пірнула вниз й захопила тіла Велеса і Дажбога.

Тонкими нитками сила сочилась з них до старійшини. Хоч магії в божеств було не набагато більше, ніж у звичайних чаклунів, але в них все ще залишалось їхнє безсмертя. Закляття діяло так, що забирало усяку енергію та перетворювало її в магічну. Безсмертя могло б послужити вічною батарейкою.

– Вам не вдасться зупинити мене! Я вклав в цей задум надто багато, щоб мене спинило якесь дівчисько! Поверни їх негайно!

Вона бачила спроби Бажана перервати заклинання, але вони були марними. Всі його атаки старійшина відбивав однією лівою, навіть не дивлячись. Дажбог взяв онука за руку й щось сказав. Бажан похитав головою. Вона стояла надто далеко, щоб чути про що йде розмова, але бачила, що слова богу давались важко. Зате вона точно почула постріл.

Рудоволосий похитнувся від несподіванки та подивився на свої груди. На чорній мантії виступила кров. Нитки сили, що його обплутали, обірвались, ніби їх перерізали гострим ножем. Старійшина впав на коліна, а тоді і зовсім завалився долілиць. Велес та Дажбог також впали як підкошені, але, на відміну від старійшини, все ще були живими.

Леся розвернулась. Людей на задньому дворі резиденції побільшало. Їхня армія вампірів та перевертнів виросла. Тепер тут стояли жителі Ирію: чаклуни й чаклунки, відьмаки й відьми, мавки й лісовики. Ян впорався зі своїм завданням. Були тут і їхні одвічні вороги. Всього в декількох кроках від Лесі стояв голова ордену Мечоносців, тримаючи в руках пістолет. Його дуло тепер націлилося на неї.

– Значить лише ти зможеш повернути артефакти? – перепитав чоловік.

Вже знаючи, що підписує собі вирок, Леся кивнула. Все одно її відповідь нічого б не змінила. Останнім, що вона почула, був ще один постріл і крик Бажана.