Глава 7

Тримаючи чоловіка за руку, поки він все ще метався в лихоманці, дівчина почула як з його губ знову зривається це ім’я – Ілеса. Спершу подумала, що він кличе її. З цим дивним акцентом цілком можливо сплутати кілька літер. Але те, що він говорив далі… ні, зовсім не Лесю він кликав. Ще там, в салоні, дивився на неї так, наче побачив когось дорогого серцю, кого вже й ніколи не очікував побачити. Дивився так, наче впізнавав, але й не впізнавав водночас.

Яка ж вона дурепа! Вигадала собі казна-що. Леся швидко висмикнула свою руку з його долоні, наче обпікшись. Її заклинання поклику було не настільки сильне, щоб перетнути часові межі. Але навіщо ж тоді він прибув сюди? Кого він шукає? Незнання злило. Вона хотіла накинутись на Бажана з тими питаннями як тільки він прийде до тями, але водночас боялась почути відповіді.

Не маючи сили залишатися більше в палаті, чаклунка покинула шпиталь. Згодом вона повернеться. Зараз же потрібно було провітрити голову від думок. Та й підкріпитись в одному з вуличних кафе не завадить. Останнє, що було в її шлунку – це холодне какао ще зранку.

Коли Леся вперше потрапила в Ирій, то здавалось, наче побувала в казці. Вона була ще зовсім юною дівчиною і якраз отримала запрошення в магічний університет, тож наївності їй вистачало на трьох. Мати, що міцно тримала за руку, тихо підсміювалась з її захвату. А захоплюватись справді було чим. Речі, які самі рухаються вулицями, керуючись чиїмось заклинаннями поклику, прохожі, що зовсім не приховують своїх магічних особливостей, будь то рога, ратиці чи навіть крила, сліди заклинань, що літали вулицями, розфарбовуючи повітря кольоровими іскрами. Все це створювало зовсім іншу реальність.

Вже згодом вона зрозуміла, що тут, як і в світі звичайних, є своя ієрархія. Парадом керують чаклуни, а їй сильно пощастило належати до цієї касти. Інші ж магічні створіння здебільшого служили їм різними способами. Гноми та велетні збудували це місто, хоч зараз від цих двох рас тут майже нікого й не залишилось. Гігантам більше до душі вільні простори, а карлики навпаки освоїлись під землею, створивши власне місто. Русалки, водяники та інші водяні істоти зробили неперевершений водогін для зручності чаклунів, хоча самі рідко покидають своє підводне помешкання – ріку, на березі якої стоїть Ирій. Мавки, болотяники, чугайстри та інші піддані лісового, охороняють кордони міста та доглядають за магічними травами і звірами. Відьми та відьмаки здебільшого займаються торгівлею. Леся зустрічала найрізноманітніших істот: феніксів, тролей, бісів, фей, німф. Кожному тут знайдеться своє місце. Крім перевертнів-вовкулак та вампірів. Цим магічним істотам тут ніколи не раділи.

Після того як люди перестали бачити магію, магічні створіння ще довго намагались співіснувати разом з ними, та коли орден Мечоносців підбурював їх спалювати на вогнищах відьом з чаклунами, терпіння останніх дійшло до межі. Почалась кривава війна. Це протистояння тривало майже тисячу років та закінчилось мирною угодою, за якою всі магічні створіння покидають людські поселення і не втручаються в життя звичайних. Члени ордену ж перестають винищувати їх та стирають будь-які згадки про магію.

Ідея чаклунів, як нащадків старих богів, була в тому, щоб створити нову спільноту. Ирій повинен був стати раєм для магічних істот. Місцем, де не потрібно буде боятися за своє життя. І, хоч на них давно уже не влаштовують полювання, виявилось, що зовсім не люди винні у всіх бідах. Несправедливість та недосконалість ніколи не зникнуть.

Чим древніший рід чаклуна, тим більше ваги в суспільстві має його слово, тож всі вони тримаються за свою історію. За розповідями матері, її рід дуже древній, тож не дивно, що Лесю так легко прийняли в магічній спільноті, попри виховання в світі людей. Адже, прибувши в Ирій, вона не знала й половини того, що відомо тутешнім. На її звички, підхоплені у світі звичайних, дивились крізь пальці, лише іноді боязко кепкуючи. Бо чим древніший рід, тим більший потенціал сили.

Несподівано ноги принесли її до будинку матері – чарівного особняка, прикрашеного водяними меандрами та ілюзією річкової гладі. Леся зупинилась перед входом, вагаючись чи слід заходити в середину. З матір’ю в неї були складні стосунки. З одного боку вона все ще пам’ятала те тепло, що дарувала їй ненька, коли вона була малою. Легенди, що переповідала про їхній рід, спільні миті щастя. З іншого – чаклунка ніяк не могла вибачити їй те, що мати покинула батька.

Вона тисячі раз вислуховувала виправдання. Мовляв, Віктор ніколи не зрозуміє магію. Коли Чаїра вкотре намагалась розповісти чоловікові правду, він не хотів приймати її. Не міг винести всіх цих розповідей про чаклунство та зовсім чужий для нього світ. Знову і знову показувала йому свої сили, та батько не міг бачити ту енергію, що струменіла з її рук. Списував фонтан з крана на зламану сантехніку, а підняті в повітря предмети на хвору уяву. Все закінчувалось тим, що доводилось стирати його спогади. Більшість людей просто не сприймають можливість існування магії. Така дія завіси.

Зрештою, мати не витримала і пішла. Повернулась в Ирій, в свій родовий маєток, а про них, здавалось, навіть не згадувала. Спочатку Леся ненавиділа її за це, та, поживши з батьком після завершення навчання, стала краще розуміти. Приховувати свою сутність було справді важко. Проте, цього було замало, щоб повністю вибачити.

Було безліч моментів, коли дівчина хотіла розповісти Віктору їхню таємницю, але, пам’ятаючи застереження матері, не наважувалась. А згодом почались ті головні болі, видіння. Як вирок пролунав діагноз лікарів: пухлина головного мозку. Коли ж Леся розповіла про це матері, та порадила їй також залишити Віктора. Після цього вони більше не спілкувались. І ось зараз, вперше за три роки, вона прочинила двері до материної оселі. Якби ще хто сказав навіщо?

Дівчина роззирнулась, розглядаючи знайому вітальню. Всі меблі в домі могли б виручити величезну суму на антикварному аукціоні. Іноді вона почувалася тут, наче в музеї, з цими старовинними абажурами та шкіряними диванами.

– Хазяйко Олександро! Як же я рада, що ви повернулись! – підбігла до неї дрібненька домовиха Кася та радісно обійняла за ногу.

– Привіт, люба! Я також скучила! – погладила її чаклунка по пухнастих світлих кучерях. – Де мама?

– Я тут, Олександро, – в кімнату зайшла все ще молода вишукана жінка в блакитному платті-футлярі. Темне довге волосся було зібране в акуратний пучок, а сережки з бірюзи похитувались в такт її кроків. – Твоя поява в місті наробила багато шуму.

– Коли рятуєш своє життя якось не звертаєш уваги на те, як виглядатимеш збоку. Хоча, якби на моєму місці була ти, впевнена усе більше нагадувало б балетну постановку. Я ще пам’ятаю як ти змушувала мене стояти на пуантах. Та балет – це однозначно не моє.

– Я рада, що ти нарешті вирішила прийти, – холодно сказала вона.

– Я вирішила? – спантеличено перепитала Леся.

Вмить її осяйнуло. Всередині піднялась хвиля гніву. Кімнатою пройшовся порив вітру, розтріпуючи волосся. Магія відповідала на її злість. Чаклунка примружила очі, голос став глибшим і твердішим, попереджуючи, що наближається цунамі:

– Тобто це зовсім не заклинання поклику привело мене сюди?

– Заспокойся, – мати спробувала доторкнутись до доньки, та Леся відійшла назад. Чаїра повільно опустила руки. На обличчі жоден м'яз не поворухнувся, лише голубі очі посвітліли на кілька тонів, наче вкрились інеєм. – Почни нарешті контролювати свої емоції, поки вони не стали контролювати тебе.

Леся закотила очі, почувши з дитинства знайому мантру. Материна холодність дала зрозуміти, що її обурення все одно залишиться непочутим. Як і завжди. Злість пройшла, залишивши по собі лише розчарування.

– Нам потрібно поговорити, – сказала Чаїра, коли вітер втихомирився.

– Мені нема чого тобі сказати, – копіюючи тон матері, відповіла чаклунка.

– Мені є, і ти вислухаєш. Це важливо. Присядь, – вказала на стілець.

Наче знову повернувшись в дитинство, Леся підкорилась. Сіла за маленький круглий столик, мати зайняла місце навпроти, а Кася принесла чай та улюблене шоколадне печиво. Дівчина не втрималась. Відкусила крихкий шматочок, примруживши очі від задоволення. Коли мати ще жила з батьком в їхній трикімнатній квартирі, Кася постійно скаржилась на відсутність роботи, тому завжди щось випікала, часто радуючи маленьку Лесю тим самим шоколадним печивом. Віктор же ніяк не міг зрозуміти, звідки в домі береться стільки солодощів. Тепер у родовому маєтку матері, домовій нарешті є де розвернутись.

– То про що ти хотіла поговорити? – запитала, коли вгамувала голод. Стало справді цікаво. Якщо мати силою змусила її прийти сюди, значить мова піде про щось важливе.

– Ти ж знаєш, що наш рід дуже древній і походить від самої богині Гекати?

– Звісно. Ти постійно на цьому наголошувала.

– Так, але є дещо, що ми століттями тримаємо в таємниці. Ці знання передаються лише в усній формі та промовляються раз на пів століття. Час ще не прийшов, але до мене доходили певні чутки. Хтось із чаклунів знову намагається зняти завісу, що розділяє наш світ та світ звичайних. Тільки без твоєї чи моєї участі в ритуалі цей намір приречений на провал. Як і сотні попередніх спроб.

– Чому?

– Це засновник нашого роду позбавив людей магії. Лише наша кров зможе знову її повернути, – просто сказала Чаїра, наче говорила про погоду на завтра, а не про речі, які перевертають усе життя з ніг на голову.

Лесі пригадались слова провидиці. Вона – це ключ. Тепер стало зрозуміло чому орден Мечоносців намагався її вбити. Якимось чином вони дізнались цю таємницю. Але чому саме зараз? Чому її мати чи будь-хто з її предків за сотні років так і не скасували заклинання?

– Тому що, крім представника нашого роду, в ритуалі повинні бути залучені ще кілька предметів, відповіла мати на її запитання. – Це книга, в якій записані всі інструкції, та ще два артефакти, про які мені нічого невідомо.

– Ти знаєш, де вони?

Чаїра лише заперечно похитала головою, сильніше стиснувши чашку з чаєм.

– Свого часу, коли я зрозуміла, що нам з твоїм батьком суджено бути разом, я намагалась знайти їх. Бажання зняти завісу стало моєю нав’язливою ідеєю. Лише так Віктор нарешті прийняв би мене повністю. Мені навіть вдалось наблизитись до книги. Я знайшла її в печері, що утворилась в каньйоні ріки, яка дала силу води нашому роду. Тільки я не змогла подолати випробування, щоб забрати книгу з собою. Я припинила спроби.

– Чому? – запитала дівчина. – Ти завжди добиваєшся того, чого прагнеш. Що змогло тебе зупинити?

– Істота в печері сказала, що моє підсвідоме бажання зробити Віктора рівним собі поволі вбиває його. Я не знаю чи це правда, але вирішила піти, щоб не спокушати долю. І те, що з ним зараз відбувається… я боюсь, що то моя провина, адже саме через пухлину він отримав дар передбачення.

– Чому ти нічого мені не розповіла? – запитала Леся приголомшено.

Чаїра дивилась на їхні сплетені руки, а коли підняла погляд, Леся побачила вологу в її очах. Коли заговорила, голос тремтів:

– Я боялась, що ти мене зненавидиш.

– Це не твоя провина, я впевнена. Іноді нещастя трапляються самі по собі.

Леся піднялася з крісла, підійшла до матері та міцно її обійняла. Так довго чекала, на відверту розмову, щоб висловити нарешті все, що накипіло, але зараз слів не було. Мати боролась за них! Програла та втратила надію, а вона замість того, щоб підтримувати, звинувачувала.

– Розкажи мені усе до найменших деталей. Я хочу продовжити твою справу! – Якби всі люди знову почали бачити магію, батько зрозумів би, що не божевільний. Можливо, їй вдалося б зцілити їхню сім’ю і мати змогла б бути разом з ним в останні його дні. З тим, що вилікувати його неможливо, Леся вже змирилася, але вона все ще могла зробити його щасливим.

Розмову доньки з матір’ю перервав гуркіт вибитих дверей та наляканий крик Касі. В кімнату увірвалися четверо чоловіків у чорному з емблемою верховного чаклуна на грудях, націлюючи на жінок уже приготовані бойові заклинання. Леся звелася на ноги, готуючись захищатись. Мати доторкнулась до її плеча, мовчки благаючи не спішити, та вийшла вперед, вимагаючи пояснень.

– Як це розуміти? – лід в її голосі прорвався в реальність і підлога покрилася морозними візерунками.

Її проігнорували. Один з четвірки вийшов вперед та магічно підсиленим голосом зачитав звинувачення:

– Чаклунка Олександра з роду Тірії! Вас звинувачують у допомозі темному чаклуну, що порушив часові рамки, незаконному присвоєнні енергії та магічному втручанні у світ звичайних. Вам потрібно піти з нами для подальшого вирішення вашої долі.

– Це абсурдні звинувачення! Я нічого з цього не робила!

– Якщо ви не погодитесь добровільно, нам доведеться застосувати силу, – продовжував він, не бажаючи слухати жодних пояснень.

Проти чотирьох осіб, які щодень користуються бойовою магією, в неї просто немає шансів. Лесі залишалось лише надіятись, що це непорозуміння роз’ясниться якнайшвидше. Вона підняла руки вгору, даючи зрозуміти, що не чинитиме опору. На зап'ястя одразу ж натягли браслет, що активував прозорий силовий купол. Він огортав її, наче кокон та не випускав назовні жодні заклинання. При будь-якій спробі пробити його, браслет реагував вприскуванням потужного сонного зілля, капсула з яким знаходилася всередині.

Чаклунка розвернулась до матері, хапаючись за останній шанс свого порятунку. Є людина, яка може допомогти їй. Він не раз виручав у складних ситуаціях. Леся надіялась, що її колишній зможе допомогти і цього разу.

– Знайди Яна! Він повинен в усьому розібратися.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.