Доля чаклунки

Їй бракувало повітря. На груди давив важелезний тягар. Спроба зробити вдих закінчилась атакою паніки.

– Тихо, тихо, – шершава, але ніжна рука гладила її обличчя. – Все добре. Дивись на мене, чуєш! Все добре!

Леся відчайдушно затрясла головою. Коли ж зрозуміла, що знову може дихати, хотіла висказати все, що творилось на душі, але з горла вирвалось лише якесь сипіння:

– Ні… ні, не добре.

– Вибач, що змусив тебе це побачити.

Він обійняв її міцно-міцно намагаючись прогнати всі погані думки, але стерти щойно побачене було неможливо.

– Як ти звільнився? – зло прошипіла богиня.

– Здається, ти вже не настільки могутня як раніше. Щоб розбити твоє заклинання, я навіть великих зусиль не доклав. Яку силу ти їй пропонувала, якщо своєї не хватає?

Чаклунка навіть думати не хотіла, які жахливі речі змогла б знову чинити під владою богині. Вона подивилась на Бажана, намагаючись поглядом передати наскільки вдячна за те, що він зупинив її. Це було важко усвідомити. Від побаченого досі трясло. Як вона могла наробити стільки біди? Чим думала?

– Як же ти мені набрид! Ти мав дожити своє життя в муках і здохнути! Нічого. Зараз я це виправлю.

Руки Мари окутались темрявою. Ще мить, і ця темрява полетіла в них. Бажан поставив щит, але щоб він не говорив, богиня була сильнішою. Леся взяла його за руку. Ділилась енергією та допомагала підтримувати заклинання. Тепер сили були на рівних.

– Досить Маро! – поруч просто з повітря виник чоловічий силует, – Припини. Визнай поразку і виконай свою частину угоди! – тіні поступово набирали форму, вимальовуючи вже знайомі рога, що виглядали з густої копни чорного волосся та яскраво-жовті очі.

– Вона ще не прийняла рішення, Велесе. Як тільки цей пацюк помре, в неї не залишиться вибору!

– Ти ж просто використовувала ту нещасну дівчину, якою я колись була. Але я більше не вона! – вигукнула Леся, зрозумівши про яке рішення йдеться. – Я не служитиму тобі! Ніколи і за жодних умов.

Мара ще вагалась деякий час. Її обличчя, що колись здавалось Лесі прекрасним та таємничим, зараз скривилось в злобній гримасі. Врешті, богиня опустила руки і темрява схлинула.

– Гаразд. Обіцяю, що не втручатимусь в їхнє життя. А які плани в мене були! – вона розсміялась і тепер скидалась на божевільну. – Дарма ти відмовилась. Ми могли б знову втопити світ в хаосі! Хіба минулого разу тобі не подобалось? Ти ж хотіла цього не менше, чому б іще ти служила мені?

Леся проковтнула гіркоту, що підступила до горла. Дівчина не могла позбавитись дикого почуття ненависті до себе. Нехай тоді не вона приймала рішення, але важко було зрозуміти, як навіть якась частина її особистості була здатна на подібне. Мара ж лише підливала масла в вогонь.

– Не слухай її, – впевнено сказав Бажан та розвернув обличчям до себе. – Вона маніпулює тобою. Завжди так робила. Її слова навіть найкращу людину можуть збити з пантелику. Я знав тебе тоді. Ти була наче промінь світла для мене. Наївна і ласкава. Якщо хочеш когось ненавидіти, то ненавидь мене. Це я не захистив тебе. Ти ж лише хотіла вчинити так, як вважала правильним.

– Я хочу покинути це місце. Будь ласка, – тихо попросила дівчина, знімаючи з пальця перстень і передаючи його Бажану. Той підкинув його в повітря, а Велес спіймав, вдячно схиливши голову.

Ще мить, і Леся примружилась від денного світла, що сліпило очі. Змахнувши сльози, дівчина зрозуміла, що стоїть біля ріки. Неподалік видніється невелике містечко. Бажан все ще обнімав її, легко підтримуючи. Від несподіваного переміщення трохи паморочилось в голові.

– Думаю, тут наші дороги розходяться. Вам туди, – сказав Велес, вказуючи на самотню будівлю, що стояла на крутому березі. Придивившись, можна було помітити сходи, вибиті в камені, що вели нагору.

– Для чого це все було? Угода зі мною, щоб пустити Мару в мої сни. Угода з нею, щоб вона не втручалась в наше життя. Ви ж усе передбачили? Всі наші дії.

– Просто намагаюсь допомогти брату. Він надавав обіцянок, а сам в халепу втрапив. Мені, як старшому, завжди доводиться розгрібати та рятувати.

Він розвернувся та повільно покрокував в сторону асфальтованої дороги, залишаючи сліди на снігу.

– Роги краще заховати! – крикнув йому Бажан навздогін.

Повітря замерехтіло, створюючи ілюзію. Довга мантія перетворилась на коротке шерстяне пальто, а на голові з’явилась шапка. Дійшовши до траси, бог зупинив машину та, перемовившись про щось з водієм, забрався всередину. Авто рушило з місця і незабаром зникло за обрієм.

– Ходімо. Ти аж тремтиш від холоду.

Будівля виявилась готелем. Жінка років сорока на рецепції дивно на них подивилась, але не прокоментувала зовнішній вигляд. Лесі стало цікаво, які теорії вона будує. Коли ж чаклунка взяла в руки газету і зрозуміла, що з часу їхніх відвідин маскараду минуло п’ять днів, то не стрималась і вигукнула це в голос. Хотіла запитати в якому місті вони знаходяться, але не ризикнула. Підозрілий погляд адміністраторки говорив, що вона запросто може викликати поліцію.

– Святкування нового року дещо затягнулось? – з натягнутою посмішкою спитала жінка.

– Ви навіть не уявляєте!

– Ми б хотіли зняти номер, – врятував ситуацію Бажан, діставши гаманця. Великі купюри подіяли на жінку наче заспокійливе, і усмішка стала щирішою.

Гаманець дістався йому від члена ордену, в якого Бажан відібрав запрошення на маскарад. Він сподівася, що це не надто велика ціна за спокійний вечір вдома, замість кривавої бійні, яку б інакше довелось пережити тому працівнику.

– Без проблем, – адміністраторка тим часом вийшла з-за рецепції та повела дивну парочку за собою. – Наш номер люкс якраз вільний, – вона прочинила перед ними двері й віддала Бажану ключі.

Леся оглянула затишну кімнату в бежевих тонах й опустилась на ліжко. Підібрала ноги під себе й згорнулася клубочком. Надто багато всього звалилося на неї, а розібратись хто правий, а хто ні, не було сил.

Бажан підійшов ближче, присів поруч і знову обійняв. Запитав, чи замовити щось перекусити, та Леся не відчувала голоду. Вона нічого не відчувала. Всередині наче все замерзло.

– Я не розумію, як ти міг продовжувати любити її… мене, після що я зробила?

Бажан пересадив дівчину собі на коліна та ніжно поцілував в маківку.

– Перше, про що ти повинна пам’ятати: ти та Ілеса – зовсім різні люди. Я перетнув тисячоліття з надією повернути втрачене, але знайшов набагато більше ніж шукав.

– Але ж ти прийшов сюди за нею. За тією крихітною часткою в мені, що може занурити світ в цілковиту темряву. Чому?

– Друге, що ти маєш зрозуміти, Ілеса не усвідомлювала і половини з того, що наробила. Отримавши силу, вона хотіла виправити недоліки світу, але не розуміла наслідків власних дій. Мара ж успішно цим користувалась та зробила її своїм знаряддям. Вона не хотіла бачити та чути нічого відмінного від волі богині.

Леся захитала головою:

– В мене не виходить її так легко виправдати.

– Не виходить саме тому, що ти стала сильнішою. З кожним прожитим життям душа загартовується все більше. Набирається сили. Я впевнений, навіть якби ти прийняла пропозицію Мари, то не дала б собою керувати. Більш того, мені здається саме через цей досвід тобі так важко повністю комусь довіритись.

– Я довіряю тобі.

– Навіть попри те, що я тебе вбив?

– Звучить дивно, але так, – вона розвернулась обличчям до чоловіка і прошептала: – Дякую, що ти поруч. Ти кажеш, що я сильна, але я б не справилась без тебе.

Їхні подихи змішались. Губи почало поколювати в передчутті поцілунку, а тіло зробилось млявим та податливим. Коли Бажан заправив неслухняне пасмо її волосся за вухо, Леся не витримала і першою подалась на зустріч. Вир почуттів затягував в середину. Обійми з ніжних та турботливих ставали все палкішими.

– Ти впевнена?

– Ти потрібен мені.

Леся повністю розвернулась до нього. Взялась розстібати сорочку, борючись з бажанням відірвати разом усі ґудзики. Хотілось бути ще ближче. Вона цілувала його тіло. Запах свіжоскошеної трави вдарив в голову, затуманюючи розум. Руки Бажана не переставали вивчати її вигини, доводячи до безумства.

Те, що сталось, було важко передати словами. Наче, вони побували в зовсім іншому світі. Там не існувало жодних проблем та пересторог. Лише вони двоє і п’янке та тягуче, ніби патока, почуття завершеності. Це було єднання душ, які довго шукали одна одну, а тепер знайшли і хотіли злитись в одну, щоб більше ніколи не розлучатись.

Згодом вони ще говорили про різні дрібниці, просто лежачи поруч та насолоджуючись спокоєм. Лесі стало смішно, коли Бажан почав розмірковувати над особливостями сучасної жіночої білизни. Треба було бачити як загорілись його очі, коли вона сказала, що має ще багато таких комплектів. Вона подражнила чоловіка поцілунком і почала розповідати історію, як вперше вибирала собі бюстгальтер. Це був один з тих випадків в житті, коли потрапляєш в незручне становище, а згодом страшенно соромишся, але їй чомусь захотілось цим поділитись. Незважаючи на все, через що сьогодні довелось пройти, вона засинала щасливою, огорнута ніжністю та теплом.

Пробудження було навіть кращим. Крізь сон вона вловила запах кави, що, наче зілля бадьорості миттю, змусив її підійнятись на ліктях. Бажан дзенькав посудом, сервіруючи їхній сніданок. З одягу на ньому був лише коричневий рушник, замотаний на талії, а волосся було все ще вологим. Леся було подумала про те, щоб знову відкласти приймання їжі та зайнятись дечим цікавішим, але шлунок обурено забурчав.

Дівчині зовсім не хотілось одягати на себе вчорашню сукню, тож вона стягнула з ліжка простиню та закуталася в неї. Помітивши це, Бажан наблизився. Поцілунок в шию та кілька вправних рухів, і колишня простиня стала нагадувати давньогрецьку тогу.

– Я не впевнена, що хочу знати, звідки ти це вмієш.

– Жив певний час в одній з Грецьких колоній. Маючи лише один комплект змінного одягу, досить швидко звикаєш носити такі наряди.

Дівчина пирснула, уявивши волхва в подібному вигляді.

– Там всі так ходили, – з усмішкою відповів він, – включаючи твоїх предків.

– Ти згадував, що саме мій предок допоміг тобі дістатись сюди? – запитала Леся.

– Його звали Менелаос. Це далеко не єдине хороше, що він для мене зробив. Якось я розповім тобі цю історію.

– Але чому подорож в часі? Чому не…?

– Смерть? – закінчив Бажан.

– Я не кажу, про те, що ти намагався зробити в тому спогаді, не подумай. Це… В будь-якому випадку було б неправильним. Але ти міг просто дочекатись старості, і тоді ми б знову зустрілися. Можливо навіть без всіх цих ускладнень.

– Ти ж пам’ятаєш, про що говорив Дажбог в останньому спогаді?

– Про якусь місію і про те, що ти повинен всіх врятувати? – пригадувала вона, взявши в руки чашку кави та здобну булочку з варенням. Розмова була цікавою, але бурчання в животі надто відволікало.

– Саме тоді він мені повідомив, що магія невдовзі зникне.

– Але якщо за цим стояв мій предок, то…

– Так, – підтвердив Бажан її підозри. – наше знайомство почалося з того, що я намагався його вбити.

– А що було потім? – вона навіть їжу відклала, зачарована історією.

– Потім ми зрозуміли, що це не відвернути. Все, що ми можемо, це потягнути час. Нам це вдалось. Тільки в його випадку, він майже втратив ту, яку кохав, мені ж довелося пожертвувати можливістю перероджуватись.

– І ти погодився?

– Дажбог обіцяв, що ми ще зустрінемось. Я вірив йому.

– А якби ти не знав напевно, ти б зробив те саме?

– Я… так, – він опустив голову, ховаючи очі, та заговорив, занурюючись у спогади. – Ілеса ніколи не могла прийняти те, що моя місія може бути важливішою за неї. Це завжди її ранило. Не знаю, хто з нас правий, та я не хочу щоб така ситуація повторювалась.

– Бо вибір буде не в мою користь?

Погляду він так і не підняв, лише до болю закусив губу.

– Ти хоч розумієш, що цим рішенням врятував тисячі життів? – волхв різко поглянув на свою чаклунку, шукаючи звинувачення в її блакитних очах, але знаходив там лише захоплення. – Кожна дитина в магічному світі знає, що зникнення магії було поетапним і саме це врятувало людей від повного вимирання. Багато хто вже знав, що наближається і знаходив способи обходитися без чарів. Люди винаходили нові технології. Все ще примітивні, звичайно, але це був початок. Звісно, темні віка для людей настали, але все могло бути набагато гірше! Як я можу звинувачувати тебе за таке рішення?

– Ти серйозно?

– Більш ніж. І, знаєш, вибач. Здається, в тому житті я була справжньою дурепою.