Межа

Вересень

Кіото, район Укьо

– Я, звичайно, перепрошую… Але ти що, навіжена?!

Олександр вперше почув, як кричить Нішида Норіко. Шеф настільки оскаженіла, що по кабінетам поховались всі. Зі столу вона хапала будь-що до чого могла дотягнутися та кидала у Рей. Та майстерно уникала усіх снарядів і намагалась пояснити, що сталось. Олександр вперше побачив, як Хаґане Рей виправдовується.

– Ти заморозила! Твоя Крижана пустеля вкрила льодом пів саду! Пів саду маєтку Тенґу! Разом із сімома служницями, двома покоївками, дев’ятьма охоронцями! І на додаток… вишенька на торті! Із главою клану та його дружиною! – кричала Нішида, – скажи мені, Хаґане, ти здуріла?!

– Шеф, там така ситуація прикольна вийшла, – вивернувшись від чергової книжки, сказала Рей, – просто, ми трохи не зрозуміли одне одного, я там посперечалась з однією із служниць, вона мене не пускала до Сайби.

– Ооооо… і правильно робила!!! – Норіко кинула у Хаґане ручку, – тебе взагалі нікуди пускати не можна! Що нам тепер із цим робити?! От як я поясню це токійському відділенню?! А якщо доведеться пояснювати старійшинам?! Хаґане, я тебе зараз вб’ю!

Тривало це вже декілька годин. Олександр мовчав. Рей з’явилась неочікувано. Розпатлана, з ідіотською посмішкою, дві велетенські лисиці тягнули на собі крилатого йокая. Про нього Нішиді Рей не сказала ні слова. Вони з Олександром відвезли його у квартиру Хаґане. Там Рей промила його рани, перев’язала і вклала на ліжко. А двері кімнати заблокувала кригою. Про всяк випадок. Разом з Олександром Рей повернулась до штаб-квартири. До Нішиди інформація вже дійшла.

– Мало того, що ти перевернула там все догори дриґом! Ти ще й не дізналась нічого корисного! Тобто просто спаскудила нам і без того натягнуті відносини із кланом Тенґу!

– Та їх лідер один із стовпів пантеону! Які в нас із ними могли бути відносини?!

– Принаймні вони не нападали!!! – Нішида аж почервоніла, – о, творці, за що ти мені? Яке зло я зробила старійшинам, що вони направили тебе сюди? Хаґане… будь ласка, згинь і щоб я тебе тиждень не бачила. Поки не вичерпаю все те гівно, яке через тебе розляпалось.

– Так точно, шеф, – кивнула Рей та обернулась до дверей.

У цей момент Норіко метнула у неї ще одну ручку, але Хаґане її спіймала.

– Іди вже, чортівня ходяча, – махнула рукою Нішида.

***

Коли Рей пішла додому, а Олександра було відправлено до кімнати відпочивати, до кабінету Нішиди зайшла Юнлань. Вигляд у неї був смурний.

– Ви не сказали їй? – запитала вона.

– Ні, – заперечливо похитала головою Нішида, – не сказала. Ситуація із кланом Тенґу зовсім все перекрила.

– Ви ж розумієте, що все це дурня у порівнянні із тим, що прийшло із головного штабу, – тихо промовила Юнлань, – скверна дійсно розповсюджуєтеся. А найстрашніше те, що ніхто не може знайти прогалину. Єгері усього Китаю прочісують усі доступні території, але… Нічого. Межа ціла. А скверна звідкись надходить.

– Альянс єгерів щось впустив, – Нішида відкинулась на спинку крісла, – ми всі щось впустили. Так не буває, що скверна пре, а прогалини немає. Вона є. І можливо, не в Китаї.

– Думаєте те, що ураження почались у Китаї – це лише обманний маневр?

– Думаю так. Я поділюсь своїми здогадками на наступному засіданні. Я вважаю, що потрібно задіяти єгерів не лише у Китаї, а й по всьому світу. Можливо, потік скверни переправляють до Китаю силами якоїсь нечисті, а ми просто не здогадуємося. Прогалина може бути де завгодно. В Африці чи Антарктиді, в Англії, Німеччині… ми не знаємо цього, але маємо перевірити, доки Межа не почала суттєво слабнути.

– А щодо хлопця? – обережно спитала медики.

– Я поки не готова дати тобі відповідь… якщо вони вимагатимуть, у нас немає підстав не підкорятися наказу старійшин.

– Ви ж розумієте, що з ним хочуть зробити!

– Так. Я розумію, – Нішида приклала пальця до губ, – ні слова Хаґане. Я намагатимусь утримувати ситуацію так, як вона є зараз. Підтримаємо стабільність.

– Шеф, якщо ми не знайдемо розкол у Межі, скверна буде приливати все більше. У історії людства скверна вже приймала форму чуми, війни, голоду… на цей раз вона приняла форму хвороби. Якщо ми не знайдемо розкол, буде оголошено всесвітню пандемію. Будь ласка, ви маєте донеси це до старійшин!

– Юн, – Норіко сумно всміхнулась, – мені це хоча б токійському відділенню донести…

***

Йору прокинувся близько опівночі. За вікном було темно, лише мерехтіли вуличні вогні. На столику біля ліжка стояла тарілка із теплим рисом та тунцем. Рани були перев’язані, синці та подряпини оброблені ліками. Тіло нило та боліло, крила самі по собі зникали, коли у тенґу не лишалося сил. Але хлопець був впевнений – якби були крила, боліли б і вони. Насилу підвівшись, він оглядівся. Це була незнайома йому квартира. Кімната у якій він знаходився, швидше за все спальня, була просторою, з високою стелею. Високі вікна, меблів було не багато, але все підібрано зі смаком. Тут був вихід на балкон. За напівпрозорими шторами було видно, що на балконі хтось стоїть.

Йору сіпнувся, все тіло відгукнулось біллю. Він шукав поглядом зброю. Його наґіната стояла у кутку кімнати, наче якась швабра, лезо було перемотане тканиною та чорним мотузком. Очевидно було, що він не на ворожій території. Але чи в безпеці? Останнє, що він пам’ятав, це удар по обличчю та холод, що пробирав до кісток.

Фігура на балконі обернулась та увійшла до кімнати.

– Прокинувся? – почув він знайомий голос.

Її волосся було розплетене і вільно спадало по плечах, спині, до самих стегон. У відблисках місячного сяйва воно здавалось насправді срібним. Світла та коротка сукня із невагомої тканин, босі ноги. Рей подорослішала. Із незграбної дівчинки вона перетворилась на вродливу жінку. Мала лисичка стала справжнім хижаком із холодним поглядом. Рей сперлась на підвіконня та похитуючи у руці бокал, дивилась на тенґу. Погляд її був безвиразним, він не міг прочитати, про що вона думає.

– Як справи, принцесо? – всміхнувся він їй.

– Це ти мені розкажи, – мовила вона, – як я дивлюсь, у тебе життя цікавіше за моє.

– То ти, виходить, врятувала мене?

– Виходить, що так, – кивнула дівчина, – видовище було жалюгідне, не могла пройти повз.

– Таке вже й жалюгідне, – Йору відчув, як спалахує його обличчя.

– Тебе наче щеня відшманали, – захихотіла дівчина.

– Ну, тут є свої нюанси… – відступив хлопець.

– Ти краще поясни, якого біса ти поліз махатися до Сайби? Я, звичайно, розумію, що із нового покоління тобі немає рівних, Штормовий звір і так далі… Але ж це лідер клану Тенґу!

– А ти якого біса приперлась до його маєтку?! Ти ж знаєш, що це він організовував напад на твій дім! Це через його підбурювання пантеон виступив проти Якіхіро-доно!

– Я тепер ювелір, Йору! Це моя робота!

– Ти думаєш, тебе б це врятувало?! Він витратив майже сім років на пошук твоєї родини! Він був одержимий тобою! Коли дізнався, що ти вступила до лав ювелірів, мало не сказився! Роки йдуть, а я маю думати про твою безпеку, принцесо…

– Ти? Про мою безпеку? Жартуєш? Де тебе носило всі ці роки, а?! Охоронець чортів… – імпульсивно відповіла дівчина, – захисник недороблений! Зникаєш майже на тринадцять років! Потім з’являєшся, як сніг у серпні! Весь такий «пан-хочу-допомогти»! До біса твоя допомога!

– Я сім років сидів під замком!!! Під замком, Рей! – підвищив голос Йору, – що я міг зробити?!

– А інші п’ять?! – випалила дівчина.

Йору відкрив було рота, щоб відповісти, але запнувся. Дівчина одним ковтком осушила бокал та поставила його на підвіконня. Вона сіла на ліжко, наблизилась до нього майже впритул. Рей пахла тростинним цукром, яблуками та сливовим вином. Від її тіла відчувався жар, подих був гарячим.

– Я думала, ти знайдеш мене, – сказала дівчина тихо, – охоронцю.

Різко відсахнувшись, вона піднялась з ліжка і вийшла з кімнати.

***

Вранці Рей поводила себе так, наче нічної розмови і не було. Вона змінила пов’язки на ранах, оглянула синці, пройшлась маззю по подряпинам. Приготувала простий сніданок та каву. До штаб-квартири вона не поспішала, хоча, на її телефон вже надійшло декілька повідомлень від Олександра та декілька проігнорованих дівчиною дзвінків від нього ж. Вона, наче звичайнісінька людина, мила посуд. А коли закінчила, сіла навпроти тенґу.

– Ну, розповідай, – сказала вона просто, – чого поліз у бійку?

– Все просто, – знизав плечами хлопець, – хотів зупинити початок війни.

– Конкретніше.

– Я викликав батька на двобій за право стати лідером клану, – зізнався Йору, – весь демонічний пантеон Японії зараз слідує його планам.

– З якого це дива? Він став стовпом лише тому, що цього звання позбавили мого батька, – пхикнула дівчина.

– Так то воно так, – похитав головою Йору, – але він завжди вмів переконувати. Якимось чином переконав верховного Оні, що настав час війни.

– Можна якось конкретніше? Чи в тебе ніякої інформації? Якщо так то не витрачай мій час.

– То ти врятувала мене лише заради отримання інформації?

Дівчина відвела погляд.

– Думай як хочеш.

Йору про себе посміхнувся.

– Вони хочуть вбити двох Творців межі.

– Дурня́. Це не можливо! – вигукнула дівчина, – диво-птахи та демоно-змії майже невразливі! З їхньою силою не зрівняється жодна нечисть! Навіть ті, що належать до пантеонів.

– Якщо ослабити творця – все можливо.

– Пояснюй!

– Яка ти нетерпляча, принцесо. Вони створили розкол у Межі, через який проникає тонкий потік скверни, – сказав Йору, – нажаль, я не знаю, де саме цей розкол. Але чим більше скверни проникає через нього, тим більше ослаблюється Межа. Розкол зовсім крихітний, тому його дуже важко знайти. Але чим більше скверни крізь нього проходить, тим більше слабне Межа. І Творці витрачають більше своєї енергії на її підтримання, навіть самі того не розуміючи. Вони зрозуміють це тоді, коли вже буде запізно. Тоді, коли хтось із них ослабне достатньо, щоб великий загін нечисті міг напасти.

Рей трохи помовчала, розмірковуючи над почутим.

– То де ти, кажеш, тинявся останні п’ять років? – дівчина прищурила очі.

– Багацько де, – задумливо промовив хлопець, – батько розповідав про свої плани мало не щодня. Та я не знав, коли вони почнуть. Адже деталей плану мені ніколи не розповідали, я ж ворог. Смішно.

Він зробив паузу.

– Я подорожував. Трохи розкопав інформації про диво-птахів.

– Ця інформація завжди була секретною аби захистити їх, – серйозно промовила дівчина, – як тобі взагалі вдалось?

– Я витратив на це п’ять років, про що ти взагалі? – тенґу підвів очі до стелі, – напевно, краще почати з птахів. Їх сім. Головний у них Фенікс. Птах-полум’я, відроджується із попелу, може зцілювати навіть тих, хто знаходиться на смертному одрі. Але він не лише пташка-лікар. Володіє вогняної стихією, навіть не так, він сам є вогонь. Одного помаху його крила достатньо, щоб спалити цілий материк. У творенні Межі відповідав за відокремлення всього, що стосувалось вогняної стихії. Наступний Птах Рух, він від арабського пантеону, достатньо сильний. Розмаху його крил достатньо, щоб закрити сонце. У творенні Межі відповідав за відокремлення землі. Диво-птах, трилапий ворон Ятакарасу відповідав за небо, а Маюра, велетенській індуський павич, відповідала за рослини. Грім-птах відповідав за водну стихію, а Перуниця, божество Велесової книги – за тварин. І наостанок, Жар-Птиця. Вона несе відповідальність за життя. І на жаль, найвідповідальніше дісталось найслабшій.

– Ти не жартуєш? – Рей із недовірою подивилась на хлопця.

– Якби ж то, – розвів руками Йору, – що маємо – те маємо. Жар-Птиця насправді найслабша з усіх диво-птахів. І найбільша її слабкість навіть не в тому, що вона не має ніяких бойових навичко чи здібностей. Її слабкість у тому, що вона породила ханйо і випустила його у світ.

– Ну, – Рей кинула погляд на свій телефон, – тут маю з тобою погодитися. Це вона дурню зробила. Хлопець жив із батьком та бабусею, як звичайна людина. Він майже не відчуває Межу. А ще в нього інстинкт самозбереження майже відсутній. Уяви, він поперся у ліс за некомата. Оговтався, коли вже було запізно. Якби я не відчула їх слід, не було б вже ніякого ханйо від крові Жар-Птиці.

– І справді, дивна дитина, – Йору зітхнув, – коротше кажучи, Жар-Птиця на відміну від Фенікса – просто цілитель. Варто визнати, раз на п’ятдесят років вона може повернути життя померлому, але й тут є свої нюанси. Життя можна повернуті тільки якщо після смерті минуло не більше двадцяти чотирьох годин.

– Ясно, – кивнула Рей, – здібність, звичайно, сильна. Але така ненадійна… чорт його знає, як воно працює. Ну, з птахами ясно. А змії?

– Зі зміями важче, – похитав головою Йору, – мені вдалось дізнатися лише їх імена та місцезнаходження. Йормунганд наразі у Норвегії, Левіафан десь у Тихому океані. Уроборос в Ізраїлі, біс його знає, як він там опинився і навіщо. Апофіс у Єгипті, тут все ясно. Гарафена у Франції, Калія – в Індії. Це все, що мені вдалось вивідати. А ще те, що вони неймовірно сильні. Лише диво-птахи з ними зрівнятися. Змії так не переймаються тим, що їх знайдуть. Вони майже не ховаються. Крім Калії, вона серед них найслабша.

Йору зітхнув та подивився на телефон Рей, що продовжував вібрувати.

– Не хочеш відповісти? Пацан там з розуму напевно сходить, – уїдливо сказав він.

– Мене вигнали на тиждень мінімум, так що доведеться йому пережити цей час без мене.

– Думаю, йому це важко зрозуміти, – Йору потягнувся до телефона, – він же знає, що я тут.

– І що?

– Не роби вигляд, що нічого не розумієш, принцесо, – хлопець взяв телефон Рей та покрутив його у руці, – це ж ревнощі.

– Ти ідіот? – Рей спробувала вихопити телефон, але стілець під нею похитнувся і вона мало не впала, – які ревнощі? Це ж дитина!

– Ну, йому скільки? 16? Ідеальний вік для першого кохання. А це ж так типово, закохатися у героїню коміксів.

– По-перше, я не героїня, по-друге – дійсно, ти ідіот? Йору, віддай!

– Зізнайся! Ти вже зрозуміла! Тому просто морозишся від нього!

– В нас з ним 9 років різниці! Припини цю маячню!

Йору замовк. Через декілька секунд він знову заговорив.

– Є ще дещо… Чим більше пошкоджена Межа, тим більше сил йде на її підтримання у Творців, а це їх ослабляє. Усі свої ресурси вони будуть витрачати на підтримання цілісності Межі. Тобто, це буде відбирати у них ту силу, яку вони витрачають, щоб приховувати і захищати себе. Перші, хто опиняться під загрозою – Жар-Птиця та Калія. А якщо знищити хоча б одного із Творців, це призведе до непоправних наслідків для всього світу. Відновити баланс буде можливо лише рівноцінною силою. А у нас, на жаль, таких поки що немає. Ні серед тіньових, ні серед Альянсу. Тому, я думаю, рано чи пізно, Альянсу ремісників доведеться надіслати захисників до творців.

– Он як, – Рей позіхнула, – і як ми маємо зрозуміти, коли саме?!

– Думаю, світ нам натякне, – Йору підняв телефон до обличчя, – то ж, щодо хлопця. Вже дванадцять пропущених дзвінків. Так і будеш розбивати ніжне дитяче серденько, принцесо?

– Так, досить! – Рей підскочила зі стільця і потягнулась за телефоном, але Йору підняв його високо над головую.

Враховуючи, що він був на півтори голови вищий, Рей довелось підстрибнути. Та послизнувшись на рівному місці, вона завалилась на хлопця, він втратив рівновагу і обидва впали на підлогу. Йору застогнав, наче побитий пес. Бинти на його ранах почервоніли. Рей спробувала підвестись, щоб надати йому першу допомогу. Але він вхопив її за руку. Декілька секунд вони дивились одне одному в очі і чутно було лише вповільнене дихання обох. І вібрацію телефону. Йору відпустив руку дівчини і крізь зуби процідив:

– Візьми слухавку, благаю.

Рей вихопила телефон та натиснула на кнопку виклику.

– Що, трясця, за пожежа в тебе?! – вилаялась дівчина в трубку.

Потім замовкла. Погляд її став важким.

– Ага… угу… Зрозуміла. Скоро буду.

Вона вимкнула телефон на поклала його на стіл. Глибоко зітхнула. А потім обернулась до Йору.

– Ти казав світ нам натякне? Так от, перший натяк ми отримали. З Німеччини надійшли передбачення від Норн. У світі оголосять пандемію.