Межа

Через півгодини усі сиділи у невеличкій приймальні, розмістившись хто де. Бріджит та Юнлань на дивані, Олександр в одному із крісел, а Сем на пухнастому килимі. Дівчата смакували червоне вино, єгер пив віскі. Олександру, як наймолодшому, налили імбирного сидру. За вікном була глибока ніч. В штаб-квартирі тринадцятої опергрупи були тихо і безлюдно.

– Отже, опергрупа 13 складається із чистокровних? – запитав Олександр.

– Майже так, – кивнула йому Бріджит, – але ми не використовуємо цей термін.

– Чому?

– Як би пояснити... Коли ти кажеш «чистокровні» – ти маєш на увазі причетність до гільдії. Наприклад, Гільдія зброярів була створена у Німеччині, я німка. Отже – чистокровний зброяр. Гільдію медиків започаткували у Китаї, Юнлань у нас китаянка, отже – чистокровний медик. У тринадцятій так зі всіма. Сем з Америки, де була створена Гільдія єгерів, наш стратег із Швейцарії, а наші ювеліри – японці. Але термін «чистокровні» – тут не дуже доречний. Адже у випадку з ханйо, яких у кожній гільдії вистачає, чистокровний – це майже образа. Тому ми використовуємо термін «елітні». І, якщо ти, будучи українцем, приєднаєшся до однієї з гільдій, ти не будеш елітним.

– Он воно як…

– Але це просто термін, щоб відрізняти, – тут же доповнив Семюел, – дійсно має значення лише ранг.

– А я читав за ранги! Точніше, мені батько розповідав. Раніше використовувалися військові ранги та титули, але пізніше, з диференціацією гільдій, був обраний більш проста рангова система, – трохи хвалькувато промовив Олександр.

– Так, ти правий. Тепер все набагато простіше. У кожній країні світу є один центральний штаб Альянсу. У кожному місті – окрема опергрупа зі своїм відділом. Кожна опергрупа складається з одного єгера, медика, зброяра і двох ювелірів. При штаб-квартирі опергрупи завжди є до 10 єгерів, ми називаємо їх група зачистки. Свій стратег і керівник. Ранги присуджуються за заслуги та роки і вони мають назву дорогоцінних металів. Найнижчий – Бронза, далі – Срібло, Золото, Платина, Алмаз. Минувши ці п’ять рангів лише найсильніші отримують ранг Майстра та Грандмайстра. Якщо Альянсом керують старійшини гільдій, то опергрупами – ремісники ранг Майстра. Усі Старійшини мають ранг Грандмайстра. І у кожній гільдії свої критерії отримання нового рангу.

– А які ранги у вас? – поцікавився Олександр.

– Я і Юн – Золото, – відповіла Бріджит, – Сем та Хару – Платина, а от Рей і Бастія – Алмаз.

– Нові імена! – зауважив юнак.

– Бастія – наш стратег, – пояснив Сем, – з ним ти побачишся завтра, а от з Хару…

– Можливо вже й не побачишся, – закінчила за нього Юн.

– Чому?

– Хару наш другий ювелір і його переводять до Токіо.

– Він щось накоїв?

– Та не те щоб… – Сем відкинуся на диван, – просто, спрацюватися із нашою сніжною королевою важко, а він та й взагалі допустив фатальну помилку…

В очах Олександра палала цікавість. Але ніхто у кімнаті не спішив цю цікавість задовольняти. Всі переглядались між собою. Тишу порушив новий голос.

– Та скажіть же ви йому вже, раз почали! – у дверях стояв чоловік.

Середнього зросту, чорнявий, дивився на всіх зверху вниз. Він безцеремонно сів на диван між Юн та Бріджит і відкинувся на спину.

– Чого мовчим? Розкажіть далі. Хару мав необачність стати не лише партнером Рей, але і коханцем!

– Хару, ти цей цирк припиняй. Це не те, про що розповідають при першому знайомстві, – дуже тихо сказав Сем, тон його був майже загрозливим, – Жар, це Такано Хару. Другий ювелір тринадцятої опергрупи. Завтра його переводять до Токіо.

– Так, так… – чорнявий подивився на Олександра, – то це ти, син Жар-Птиці?

– Я, – кивнув юнак, – Олександр Жар.

– Рей приставили до тебе нянькою?

– Мені не потрібна нянька! – Олександр починав злитися, сьогодні він вже не вперше чув цю фразу.

– Хлопче, а що ти тут взагалі робиш? – спитав Хару.

– Я хочу стати ювеліром, – прямо відповів Олександр.

– І навіщо?

– Як навіщо? – юнак відверто не розумів каверзності цих запитань, – я хочу бути героєм!

Позаду почувся голосний сміх. Але це не був веселий сміх. Кожен звук у ньому був пронизаний холодом. Всі обернулись і побачили Рей, що спиралась плечем на двері.

– Насмішив, – видихнула вона, – герої… дійсно, смішно.

– Що смішного? – Олександр все ще не міг зрозуміти що не так з його мрією.

– Хлопче, чому ти хочеш стати ювеліром? – спитала вже Рей.

– Хаґане, будь ласка, – спробувала втрутитися Бріджит.

– Я відповім! – підскочив юнак, – я хочу захищати людей! Від нечисті!

Усмішка на обличчі Хаґане стала ще більш цинічною. Але перш ніж вона встигла щось сказати, заговорив Хару.

– Хлопче, так ти також нечисть, – всміхнувся він кутиками губ.

– Але ж я… – Олександр запнувся.

– Ти, я, Хаґане, – продовжив Хару, – ми всі нечисть.

– Ханйо – наполовину люди! – намагався виправдатися Олександр.

– А наполовину – нечисть, – продовжив Хару, – не знаю, яких коміксів ти там начитався, малий, але ювеліри – не герої. Ми вбивці. І ми вбиваємо собі подібних. І маємо вбивати безжалісно і без сумніву, інакше вб’ють нас.

– Але… можна обійтися і без вбивств!

– Якщо ти так вважаєш, тобі не місце серед нас. Для Хаґане ти лише тягар.

– Хару, – тихо покликала Рей.

– Ти лише дитина. Маленький хлопчик, який чомусь вирішив, що рятувати людей від тіньових – це героїчно і весело.

– Хару, – голос Рей став трохи голоснішим, інші присутні напружились і приготувались до вибуху.

– Тому, раджу не витрачати її час. Адже пацифістам на Межі не вижити. З таким мисленням ти загинеш у першому ж патрулі!

– Хару! – гаркнула Рей, із розмаху кинувши у голову хлопця пачку сигарет.

Це подіяло. Він обернувся до неї.

– Досить, – сказала Хаґане, – мені ще не вистачало заспокоювати дитячі істерики. Ходімо.

Хару Такано піднявся із місця і направився до дверей вслід за Рей.

– Сьогодні ти лишаєшся у штабі, – через плече кинула Рей Олександру, – Брідж покаже тобі кімнату.

Коли ювеліри зникли з поля зору, Олександр зніяковіло потупився у підлогу.

– Що з ними не так… Усі ювеліри такі?..

– Ні, звичайно ж ні, – заспокійливо штурхнула його у плече Бріджит, – просто ці двоє… Як би так сказати, трохи особливі.

– Точніше буде сказати, особлива Хаґане. І всі, хто хоч наближаються до неї, також стають особливими.

– А Хару доторкнувся до неї більше, ніж будь-хто за останні п’ять років, – зітхнув Сем.

– Вони нестерпні! Я вважав Крижану дияволицю героїнею. А вона виявилась ще тим стервом… Як ви взагалі її терпите?!

– Просто ми її дуже любимо! – посміхнулась Юнлань.

– Серйозно?

– Ні, я б вбила її ще у перший день знайомства, якби мені дозволили.

– Навряд ти б змогла, Юн, – посміхнувся Сем, – все ж таки, наша сніжна королева сильніша за будь-кого з нас.

– Але чим вона така особлива?! – ніяк не міг заспокоїтися Олександр.

– Ханйо – це плід союзу між людиною та істотою тіньового світу. Напівдемон, напівйокай, напівнечисть. Ханйо з крові звичайної нечисті з’являлися постійно, ще за часів античності. Це не така вже й рідкість. А от вершина пантеону… демонічні змії та диво-птахи, що підтримують Межу, наприклад. Ханйо від їх крові – це наймогутніші ханйо, котрі можуть протистояти навіть своїм батькам. Тому, такі народжуються раз на сторіччя. Ось зараз – це ти. А Хаґане… Вона від крові того, хто за силою йде одразу ж після творців Межі. Такі як вона також велика рідкість.

***

– Ну і що це був за спектакль?

Рей та Хару сиділи на верхівці Кіотської вежі. Звідси весь Кіото був як на долоні. Вогнища Даймондзі вже зотліли, вуличні ліхтарі створювали у місті свій особливий візерунок. Обидва ювеліри насолоджувалися цим видом та пили чай із паперових стаканчиків.

– Хтось мав йому це сказати.

– Так я б і сказала.

– Я чув, ти для нього майже героїня, – усміхнувся Хару, – а ти взяла і з першої ж зустрічі повела себе як…

– Як?..

– Як стерво, Рей.

– Думала, не скажеш.

– Отже, тепер у хлопця є злодій, на фоні якого ти вже не така й погана.

– О, то ти, виявляється, мій герой? – Рей штурхнула хлопця в плече.

– Виявляється, що так, – засміявся Хару.

Вони ще трохи посиділи мовчки. Місто майже заснуло. Лише ліхтарі і поодинокі машини.

– Це наше останнє патрулювання, – тихо промовив Хару.

– Ну, напевно так, – знизала плечами дівчина.

– Мені шкода, – Хару стиснув її долоню.

– Тебе переводять у Токіо, а не на край світу, ми ще не раз побачимось, – здивовано подивилась на нього Хаґане, – ти чого?

– Для тебе я завжди буду на краю світу, Рей, – сумно посміхнувся хлопець, – і ти це знаєш.

– Припини, – дівчина відвернулась від Хару, – ти ж знаєш, я…

– Знаю. Тому, лише сьогодні. Я скажу це лише сьогодні. Хаґане Рей, пробач за те, що я закохався у тебе. Сподіваюсь, колись ти зустрінеш того, хто врятує тебе. І дякую, що була зі мною.

– Ідіот… – дівчина обережно поклала голову хлопцеві на плече, – справжнісінький ідіот.