Межа

Вже годину потому Рей та компанія сиділи біля вогнища поруч із наметом, який їм виділили кобольди. Поселення цих створінь виглядало як табір індійців із багатьма наметами, великими і маленькими, але глибоко під землею. Тут було своє джерело, невеличке озерце, городи та сади. І поселення було напрочуд великим. Гостям тут були раді. Рану на ребрах Рей промили, приклали цілющі трави, зверху наклали чисті пов’язки. Плече Йору також підлікували. Олександр, блідий та холодний, лежав закутаний у декілька ковдр. Одна із цілительок кобольдів трохи підшаманила над ним та пообіцяла, що скоро хлопець прийде до тями. Бастія пішов до намету старійшини, той щось хотів обговорити із стратегом. Рей, Хару та Йору лишилися біля Олександра. Йору швидко передав все, що йому розповів Фенікс.

– Я одразу ж відправив одного зі своїх воронів до Нішиди і ще двох відправив зустріти та супроводжувати Брідж і Сема. Сьогодні вранці я отримав повідомлення про те, що дівчину вони знайшли і вона без проблем згодилась піти з ними. Наере її попередив.

– Он воно як, – вогонь відображався в очах Рей, – отже, ми маємо прямувати до України.

– Так. Вони чекатимуть нас вже там, на місці.

– І все ж таки, не вийде просто знайти проріху у Межі та полагодити… – тихо промовила дівчина, – а я так хотіла б уникнути цього всього…

– Ми втратили дуже багато часу, – сказав Йору, – і тепер, на Межі набагато більше тріщин, ніж ми могли б полагодити навіть використовуючи усі ресурси Альянсу і союзних нам тіньових.

– Війна неминуча, – дивлячись перед собою промовив Хару, – якось ми все неправильно зробили. Старійшини хотіли вчинити як найкраще, а вийшло щось не дуже.

– Маю з тобою погодитись, – прикрив очі Йору, – не те щоб я дуже їх критикував, можу зрозуміти їх позицію. Надмірний потік скверни, що пробився крізь Межу впливає на наш світ і для сонячної частини світу він прийняв форму хвороби. Це як чума в Європі 1346–1348 років. Тоді в Європі виник конфлікт між двома пантеонами, які все ніяк не могли поділити територію. І майже два роки вони воювали. Межа надкололась, скверна у надмірній кількості проникла на сонячну сторону і бам! Близько 25 мільйонів трупів. Але там просто пощастило, що Межа була зламана лише в одній точці світу, саме там, де йшли бойові дії. І як тільки бійки припинилися, а війська пантеонів відійшли, пошкоджень більше не було. Диво-птахи та демонічні змії швидко все полагодили, скверна більше не проникала крізь Межу і карантинними методами люди поступово змогли позбутися цієї зарази. Але ми не у Середньовіччі і у Альянсу достатньо ресурсів, щоб створити вакцину. Тому зараз ми маємо таку ситуацію.

– Але це дивно і нелогічно з боку старійшин. Якщо подивитися на ситуацію під другим кутом, то можна побачити, як Альянс намагається позбавитись від симптомів, замість того, щоб боротися з причиною. У нашому випадку, пандемія у світі людей – це симптоми, а розбита Межа та Оні – це причина, – сказала Рей.

– І тепер ми маємо це виправити, – кивнув Йору, – якщо Нішиді вдасться переконати старійшин Альянсу у тому, що план Фенікса – це наш шанс на порятунок світу, то ми матимемо підтримку всіх Гільдій у цій битві.

– А якщо ні? – Хару скривився, – так виступим? У правому кутку рингу – незліченна армія верховного демона японського пантеону, у лівому – купка дезертирів, два ханйо та один півень зі своїм курником?

– Я зараз розіб’ю тобі табло, – Йору стиснув кулаки.

– Та годі вам, – підняла руки Рей, – ще не вистачало, щоб ви між собою погризлися. Невже нам і без цього мало ворогів?

Йору та Хару промовчали.

– Але проблема дійсно реальна, – додала Рей, – Йору, скільки боєздатних тенґу у твоєму клані?

– Разом зі мною та батьком – десь близько сотні, – після короткої паузи відповів Йору.

– Близько сотні тенґу, десь двадцятеро дезертирів, серед яких можливо десять здатні битися, ханйо, геніальний стратег, першокласний ювелір та курча, яке потрібно повернути матусі. О, до речі. Матуся. Птахи та змії нам не допоможуть?

– Ні, – похитав головою Йору, – якщо я правильно зрозумів, у цей час вони утримуватимуть бар’єр. Якщо закляття простору та часу спаде, цей бій відобразиться на світі людей якоюсь катастрофою. А враховуючи масштаби пандемії вже на сьогоднішній день, я навіть не хочу уявляти, що ще може статися.

Рей згадала пророцтво Норн, але промовчала.

– Тобто, доки вони підтримуватимуть закляття, вони будуть абсолютно беззахисними? – запитав Хару.

– Ну, виходить що так, – кивнув тенґу.

– Найс, – зітхнула Рей, – тепер потрібно думати, як сформувати групи для захисту творців. А наші справи не просто кепські… вони неймовірно хрінові!

– Часу в нас небагато, союзників немає, армія Оні налічує трохи більше шести тисяч воїнів. А! То ми у дупі! – підвів підсумки Хару, – неперевершено. Помремо як герої.

– Відставити істерику, – до вогнища наблизився Бастія, – ми з цим впораємося. Тринадцята опергрупа завжди справлялася із найскладнішими завданнями. І з цим впорається.

– Якщо Нішида не домовиться із старійшинами Альянсу, ми реально будем не у найкращому становищі, – без ентузіазму сказала Рей.

– Вона домовиться, – впевнено сказав Бастія, – у шефа талант до агресивних переговорів.

– А якщо ні? – не заспокоювався Хару.

– А якщо ні, у вас є я, – самовдоволено посміхнувся Бастія, – і я добув нам союзників.

– Ти серйозно? – Рей та Хару мало не підскочили.

Бастія підняв перед ними скручений клаптик паперу. На ньому були дивні символи, не схожі ні на японські, ні на китайські чи корейські, вони взагалі ні на що не схожі. Рей перевела погляд на Бастію, очікуючи пояснень.

– Це документ кобольдів. Якщо точніше – наша з ними угода про союз. З ними і ще з декількома сильними племенами, з якими кобольди у союзі. Разом із союзом кобольдів ми отримуємо у союзники три племені гірських тролів, плем’я альвів, дві зграї вервольфів та зграю незалежних від Альянсу ауфокерів. Це вже близько тисячі воїнів.

– Бастія, ти чорт, – із щирим захопленням промовила Рей, – як ти це робиш?

– Поки ви будете переправляти Олександра до України, я ще попитаю вдачі у других пантеонах. Можливо, мені вдасться вийти на когось із слов’янського пантеону. Коротше кажучи, я спробую.

– Ні, ти дійсно чорт, – Хару легенько стукнув його кулаком в плече, – ти неймовірний!

– Не потрібно овацій, – посміхнувся стратег.

– Хей… – неочікувано почувся слабкий голос позаду, – де це я?

Це прокинувся Олександр. Хлопець із не аби яким зусиллям підвівся на ліктях, Бастія тут же підхопив його та допоміг сісти. Олександр дивився на них із подивом, більше було схоже на те, що він ще не зрозумів, справжні вони чи він марить.

– Бастія? Хаґане?

– Так, так, – посміхнувся Бастія, – тобі не здалося.

– Де я? Що ви тут робите? – розгублено запитав хлопець, – наче, засинав у кімнаті, а тепер… ми що, у печері?

– Це поселення кобольдів, – пояснила Рей, – розумієш, курча, ми тебе… як би пояснити. Ай, до біса. Ми тебе викрали.

– У якому сенсі – викрали? – все ще не розумів Олександр.

– Ну як… вломилися у штаб Гільдії зброярів, виламали двері, побилися із охоронцем–ауфокером, – перелічила дівчина, – потім тікали з тобою непритомним. І ось ти прийшов до тями.

– До речі, ти важкий, – додав Хару.

– І ти тут, Такано? – Олександр трохи прищурився.

– А що, ти не радий мені? – запитав Хару уїдливо.

– Згинь! – Бастія відтягнув Хару від «ліжка» Олександра за комір, – шо ж ти за язва така…

– У нас тут одна язва, – випручався Хару, – і це Рей.

– А ну циц! – шикнула на нього дівчина та обернулась до Олександра, – ти як? Як себе почуваєш?

– Трохи похитує, – зізнався Олександр, – але відчуваю себе непогано.

– Чудово… – з полегшенням вимовила Рей.

Погляд її впав синці, що вкривали всі руки хлопця. Вона потягнулась до нього та доторкнулась кінчикам пальців його шкіри. Олександр здригнувся. Рей провела пальцями по його руці, хлопець весь почервонів як мак. Це не залишилось непоміченим, але на його реакцію звернули увагу лише хлопці. Рей навіть не дивилась йому в очі. Вона просто схилилась над хлопцем та міцно його обійняла.

– Пробач… – прошепотіла вона, – я твій наставник, я мала захистити тебе від них. А я дозволила їм тебе забрати, пробач…

–Хаґане… – тихо сказав хлопець.

Рей випустила хлопця із своїх обіймів та подивилась йому в очі вперше за довгий час.

– Тепер можеш називати мене як всі, Рей, – посміхнулась вона.

– Це означає, що тепер ти теж називатимеш мене на ім’я? – із натхненням запитав Жар.

– Я подумаю, курча, – засміялась вона.

– Я ж казав, – підмітив Хару, – тут одна язва. І це – Рей.

– Закрийся, – Рей кинула у Хару невеличкий камінець.

– Добре, добре, – підняв той руки, – ну, у нас плюс один. Залишилось дочекатися Нішиду і сподіватися, шо все спрацює.

***

Квітень

Ведмежий острів, Баренцеве море

Ведмежий острів розташувався на кордоні двох морів – Баренцевого та Норвезького. Клімат тут був арктичний. Вночі вітер вив, наче поранений звір. Нішида чула його навіть знаходячись на нижньому поверсі головного штабу Альянсу ремісників. Норіко присвятила все своє життя Альянсу. У Гільдію ювелірів її завербували ще у підлітковому віці. Вона пройшла посилену підготовку, була однією з найкращих. У Гільдії вона зустріла чоловіка, через декілька років вони одружилися. Ще через декілька років у них народилась донька. Але ніколи Нішида Норіко навіть не задумувалась про те, щоб піти на пенсію. Отримавши ранг Майстра, Нішида отримала пропозицію очолити кіотський штаб та тринадцяту опергрупу, виняткову групу з якою, на думку старійшин, могла б впоратися лише Нішида.

Всі у тринадцятій були елітними. Ювеліри були японцями, до того ж, ще й обидва ханйо. Зброярка була з Німеччини, єгер – зі Сполучених Штатів, медиком була китаянка, стратег із Швейцарії. Все, як у книжці. Ідеально. Але все виявилось набагато важче, ніж здавалося. Впоратись із цими дітлахами було набагато важче, ніж вона собі уявляла. Бастія видавався самозакоханим та незговірливим, Яо Юнлань була просто одержима своїми дослідженнями і навіть намагалась декілька разів поцупити зразки крові Хару та Рей. Бріджит і Сем здавались найадекватнішими, але у якийсь момент, Бріджит закохалась у Сема. Це створювало безліч незручних ситуацій. Такано Хару також не був подарунком, чомусь він вирішив, що має суперничати із Рей. А Хаґане… о, небо. Хаґане Рей! Це просто найболючіша заноза у сраці. Ну дійсно, Нішида розуміла, що у дівчини є тіньове минуле та воно не дає їй спокою. Але Рей була просто нестерпна. Вона ігнорувала накази, командну роботу та здоровий глузд в принципі.

Було важко. Але Норіко Нішида, щодня спалюючи свої нервові клітини, витрачаючи час та свої людські ресурси, зробила з них команду. Специфічну, особливу команду, на яку можна було покластися, якій можна було довірити місію будь-якої складності. І тепер вона мала захистити своє творіння. Вона мала захистити тринадцяту опергрупу, своїх химерних, незвичайних дітей. Вона мала дати їм шанс врятувати цей світ. Бо якщо не вони, то вже ніхто.

Височенні двері відчинилися і Норіко увійшла до зали. Перед нею сиділо п’ятеро старійшин. Найстарший, старійшина Гільдії стратегів, Ліам Келлер, сивий старець з владним поглядом. Він був прадідом Бастії, але це взагалі ніяк не полегшувало справу. Далі сидів старійшина Гільдії медиків, такий же сивий і древній, с довгою сивою бородою, Ван Мінчжу. Наступною сиділа старійшина гільдії зброярів, Марі Леманн, сувора жінка із світлим коротко стриженим волоссям та рівними рисами обличчя. Поряд із нею – старійшина Гільдії ювелірів, Суо Тецуо йому було трохи за сорок. Із старійшин він був наймолодшим. І нарешті, старійшина Гільдії єгерів, Скарлет Левіс.

– Що це означає, Нішидо? – першим заговорим Суо Тецуо, – тринадцяті – дезертири?! Як ти могла так їх розпустити?! Я вважав, ти здатна контролювати Хаґане! Ти, та яку у Першу Тіньову війну називали Примарною змією, настільки розм’якла, що не змогла впоратися із дітлахами?

– Я сподіваюсь, у вас є пояснення, Нішидо, – звернулась до Норіко Скарлет, – ваша опергрупа дійсно особлива. У вас сильні ювеліри, зірковий стратег, досвідчені зброяр та єгер, талановита медикиня. З вами на чолі вони виповнили безліч завдань і всі успішно. Нам цікаво почути, що могло статися такого, що ви вирішили поставити під сумніви накази старійшин та зрадити Альянс?

– А я вважаю, що будь-які пояснення тут зайві, – сухо сказав Ван Мінчжу, – зрада є зрада. Під трибунал усіх. Починаючи з Нішиди Норіко. Якщо командир не зміг впоратися із своїм підрозділом, значить, проблема в першу чергу у командирі.

– Та буде вам, – голос Марі Леманн звучав більш прихильно, – у нас тут не диктатура, пане Мінчжу. Ми маємо дати їй шанс виправдатися. Враховуючи останні події, у тринадцятої опергрупи були підстави сумніватися у компетентності керівництва Альянсу.

– Що я чую, мадам Леманн?! – Суо мало не підскочив на місці, – ставити під сумнів накази – це перший крок до бунту! Можливо, вам вже пора на пенсію, коли ви вважаєте, що дезертирству є якесь виправдання?!

– Тецуо, – очі Марі вороже блиснули, – ви не так давно зайняли своє місце серед старійшин. Чи не забули ви про це!?

– Немає різниці хто скільки сидить у кріслі! – заперечив Мінчжу, – зрада є зрада.

– А ви все про одне, – пробурмотіла Марі, – от хто тут дійсно старий пеньок…

– Марі! Старе стерво! Колись я тебе придушу!

– Старий пеньок!

Нішида мовчала. За її спиною мовчали два її супутники із канцелярії штаб-квартири у Кіото. Старійшини почали сваритися між собою. І не затихали доти, доки Ліам Келлер не підняв руки.

– Нішида Норіко, – нарешті заговорив Келлер, – Тринадцяте кіотське відділення Альянсу ремісників, на сьогоднішній день – дезертири та утікачі. Але ви тут. І я сумніваюсь, що це просто необачність. У вас, напевно, є вагомі аргументи, почувши які ми не відправимо вас та ваших підопічних під трибунал. Я правий?

– З вашого дозволу, – кивнула Норіко, – почну з того, що мої підопічні не є зрадниками у класичному розумінні цього слова. Для чого створювався Альянс?

– Для захисту людей! – імпульсивно випалив Тецуо, – для чого ж ще?!

– Так, – підтвердила Нішида, – Альянс створювався для підтримання балансу! Із споконвіків існує Межа, яка розділяє наш світ на тінь та світло. Демонічні змії та диво-птахи підтримують існування Межі, а Альянс мав забезпечувати співіснування сонячної та тіньової сторони у мирі та безпеці. Альянс мав бути вірним людству. Але останні дії Альянсу зовсім не підуть людям на користь.

– Що ви маєте на увазі, Нішидо?

– Я маю на увазі ігнорування пошуків розколу на Межі та використання Олександра Жара для створення вакцини.

– Ви серйозно вважаєте це неправильним рішенням?! – Мінчжу вдарив рукою по столу, – хлопець – ханйо від крові Жар-Птиці. Його кров – все одно що цілющий еліксир. Він мав би пишатися тим, що рятує людство!

– Створення вакцини не вирішить проблему, – спокійно продовжила Нішида, – якщо Оні продовжить нищити Межу та розповсюджувати скверну, хвороба буде лише однією із проблем. Те, чим зараз займається Альянс, це спроба позбутися симптомів, не позбувшись джерела інфекції. Наша проблема – це Оні, його армія і незліченні тріщини на Межі. До того ж… як мені відомо, з листопада місяці Гільдія медиків далеко не просунулась у створенні вакцини.

– Ми працюємо! Створення вакцини вимагає багато часу, тестів, та!.. – почав запинаючись Мінчжу.

– Крові, – перебила його Нішида, – вакцина вимагає зразків крові Олександра Жара, ханйо. Так? У якому стані хлопець, старійшино Мінчжу? Ви не тільки витрачаєте час, але й наживаєте Альянсу дуже сильного ворога. І з кожним днем, цей ворог стає все злішим і злішим, хоча до вашого необачного вчинку із викраденням хлопця з-під крила Хаґане Рей, це був наш союзник!

– Жар-Птиця має розуміти, що ми робимо це заради світу! Заради людства!

– Ви вбиваєте її дитя! Вона мати!

– Вона в першу чергу Творець Межі! Для неї борг перед людством має бути понад усе!

– А ось тут ви помиляєтесь, – посміхнулась Нішида, – ні у диво-птахів, ні у демонічних зміїв немає боргу перед людством! Вони мають борг перед усім світом. Ви забули, старійшино Ван Мінчжу, що ми не єдині. Ми лише частина цього світу. Диво-птахи захищають сонячну сторону, змії – тіньову, Альянс підтримує між ними баланс. Але люди не єдині мешканці під сонцем. Зараз страждають не лише люди! Страждають і ті тіньові, які бажають жити у мирі та спокої. Оні зібрав армію. До нього долучилися війська інших пантеонів по всій планеті. І скоро ця армія вирушить за Жар-Птицею. Коли з обох боків від Межі не стане по одному із Творців, Оні вже ніхто не зупинить. У спробі утримати Межу, інші птахи та змії матимуть пожертвувати своїм захистом, вони стануть вразливими. Тоді їх вбивство буде лише питанням часу. Коли Межа паде, нам не допоможе ніяка вакцина. Світу настане кінець.

Старійшини мовчали. Нішида перевела подих.

– Якщо ви запитаєте, чому найсильніша опергрупа дезертирувала, я відповім вам чесно та без лукавства. Вони обрали світ. Вони поставили свою вірність світу вище, ніж вірність Альянсу. Я прийшла сюди аби закликати Альянс схаменутися! Призупиніть створення вакцини! Припиніть переслідування мої підопічних та покиньте спроби захопити доньку Фенікса, Єву. Мобілізуйте війська! Зараз саме час.

– А якщо ми вам відмовимо, Нішидо? – подивився на неї Келлер з під скелець окулярів.

– Тоді тринадцята опергрупа буде єдиною силою, що стане між Оні та знищенням нашого світу! – голосно та чітко заявила Нішида, – кожен з мої дітлахів вартий ста воїнів із тіньової армії. Мене ви також тут не утримаєте.

Вона поклала руку на рукоять своєї катани. Те, що зброю не вилучили, було дуже доречно. Хоча, не вилучили по одній простій причині. Кількість охоронців у залі була настільки великою, що ніхто навіть не міг подумати, що знайдеться самогубця, який наважиться напасти. І Норіко це розуміла. Але діяти потрібно було рішуче. Чи хоча б виглядати, як людина, яка готова на рішучі дії.

– Мої дітлахи готові загинути заради порятунку цього світу, – сказала вона палко, – і я піду до них. І ми виступимо на захист людства. А от йдемо ми на вірну смерть чи маємо якийсь шанс на порятунок… це вже залежить від вас. Та я маю попередити вас, шановні старійшини. Разом із тринадцятою опергрупою загине і остання надія на порятунок від цієї скверни.

Старійшини мовчки переглядались. Нішида та її супутники затамували подих. Нарешті Ліам Келлер підвів очі на Нішиду.

– То який у вас план, Норіко?