Межа

Квітень

Тегеран, Іран

Палац Голестан у Тегерані було побудовано ще за династії Сефевидів. А за часів правління Рези Пехлеві палац використовувався для офіційних церемоній і прийому спеціальних іноземних гостей. Після ісламської революції комплекс Голестан, як і багато інших царських будівель, був перетворений у громадський музей, який могли відвідувати всі бажаючі. І це було дуже доречно, адже вихід у коридор знаходився в одній із зал.

Прикинутись туристами не було проблемою. Найкраще у роль вжилася Бріджит, принаймні, вона була самою природною, їй справді було цікаво. Вона уважно слухала екскурсовода. Дивилась на нього із захватом. До речі, дивитися Мав виразні очі темного кольору, чорні густі брови, чорне волосся, яке він зачісував назад. І він дуже чітко говорив англійською, майже без акценту. Розповідав про кожну залу окремо так, наче сам тут бував у ті часи. Його було приємно слухати. І, здавалось, що він не завжди жив у Ірані, скоріш за все, подорожував.

Наприкінці екскурсії, Сем нарешті смикнув Брідж за рукав її сорочки та потягнув у бік. Йору слідував за ними. Зала із коридором знаходилась у іншому крилі плацу Голестан. Коридор – це взагалі була така непередбачувана штука, що знати напевно його місцезнаходження у іншій країні було б за свято. Вперше єгері Альянсу виявили коридори наприкінці Другої світової війни. Це явище явило себе у Празі, 7 травня 1945 року, під час Празької наступальної операції. Під час операції декілька солдат зникли, а потім їх було знайдено у Переяславі, в Україні. На той час їх би могли заклеймити дезертирами, але їм пощастило. Звичайна людина із сонячної сторони світу не здатна ні побачити, ні доторкнутися до явища Межі. Ті троє запевняли, що неочікувано вони наче провалилися у якусь яму і виявили там щось схоже на печеру. Вони блукали печерою декілька годин, аж доки не наштовхнулися на двері. Двері у печері. Силами Альянсу ремісників трьох солдат та їхні родини було врятовано від розстрілу і зараховано до лав Гільдії єгерів. Саме вони і послужили першими провідниками до місця, де вони провалились у ту саму «яму».

Коридор був нічим іншим, як міжпросторовим та міжчасовим парадоксом. Якщо більш детально, то це був розріз у просторі та часі, який торкався до Межі. Почалися дослідження. Перша версія – це телепорт, такий собі портал для швидкого переміщення, аномалія на Межі. Друга версія – Межа має ефект пам’яті, і цей шлях, скоріш за все, просто пам'ять траєкторії, за якою рухалась якась могутня тіньова істота. І якщо це так, то таких шляхів має бути дуже багато. Почалися пошуки інших коридорів і виявилося, що цих аномалій на планеті дуже багато. Назву «коридор» установили відповідно до того, як виглядала ця аномалія для людського ока. Широкий коридор із рівною підлогою, іноді можна було навіть побачити під ногами плити чи каміння, із заокругленими стінами, що вкриті сяючими часточками мани, ефіру, зіркового пилу та інших проявів чарів у світі. До того ж, телепорт, за логікою, мав переносити об’єкти миттєво, а коридором потрібно було йти щонайменше декілька хвилин, а щонайбільше – декілька годи, що логічно. Виявивши коридори, їх почали відмічати. У ході досліджені було виявлено, що коридори бувають різної довжини, деякі з’єднують різні кінці світу, деякі – сусідні міста. Існують коридори, які мають лише одні двері, а є і такі, у яких знаходиться декілька десятків виходів у різні точки світу. На місцях коридорів, де могли, починали будувати штаб-квартири Альянсу, щоб легше було налагоджувати комунікації. Де не можна було щось побудувати, там виставляли регулярний нагляд. Були і такі коридори, до яких взагалі важко було підступитися не порушуючи закону і не провокуючи міжнародних конфліктів. Однин із таких коридорів знаходився у Тегерані.

Нарешті команда дійшла до тієї самої зали, де мався бути прохід до коридору. Дивно, але тут не було жодного охоронця чи спостерігача. Сем оглядівся та, не виявивши небезпеки, махнув рукою Брідж і Йору, вони проникли до зали та вже направлялися до дверей коридору, як неочікувано щось просвистіло у них за спинами. Йору різко, без попередження, розмахнув крила та накрив ними Бріджит та Сема, поваливши їх на підлогу. На його обличчі відобразилась гримаса болю. Але він все рівно вскочив на ноги та продовжуючи тримати крила як щит, закриваючи команду, обернувся до нападника. При вході у залу стояв той самий екскурсовод. Але тепер він виглядав трохи інакше. Очі його палали багряним полум’ям, а за спиною іскрилися три пари полум’яних крил. Виглядав він взагалі не дружелюбно.

– Твою ж мамзель… – прошепотіла Бріджит, – це що за чортівня?!

– Дядьку, ви чого… – спробував вийти на контакт Сем, – ми ж так, просто проходили повз…

– Не рухайтеся, – неочікувано прошипів Йору, – до вас ще не доперло хто перед вами?!

– А ти з них самий здогадливий? – заговорив чоловік.

– Можна й так сказати, – кивнув Йору, – ми не вороги! Дайте шанс пояснити!

– Спочатку склади крила! – наказав чоловік.

– Добре, – Йору кивнув, випускаючи з рук наґінату, – я складу. Але і ви також…

– Думаєш, ти в праві мені наказувати?

– Я закликаю до вашого почуття справедливості, – тихо сказав Йору.

Крила тенґу розсипалися сотнями напівпрозорих пір’їнок. Він зробив крок вперед.

– Тепер ви, – сказав він.

– Ти склав крила, кинув зброю. Ти зовсім беззахисний. А найголовніше – ти зрозумів, хто я. І ти все ще гадаєш, що можеш мені наказувати?

– Я прошу. До того ж, я вже казав. Ми вам не вороги, Творець Межі, Фенікс.

– Хм… – чоловік всміхнувся та клацнув пальцями.

Крила його зникли, очі знову стали людськими, а всю залу затягнуло тонким золотистим бар’єром, наче плівкою. Чоловік підійшов до Йору, оглядів його зверху до низу, і одним різким рухом висмикнув у нього з плеча золоту пір’їну. Йору поморщився, але навіть не зойкнув.

– Ну, не вороги, розповідайте, – Фенікс наблизився до Бріджит і простягнув їй руку, – о, леді, то ви закохані у цього лося?

Він подивився на Сема.

– Думаю, він відповідає вам взаємністю, але занадто невпевнений у собі аби зізнатися. Хоча виглядає як лось, – сказав Фенікс настільки просто, що у компанії щелепи повідпадали.

– Та я не… та як ви… – мало не захлинулась від обурення Бріджит.

– Лось?! – обурився Сем.

– Серйозно!? Це єдине, що тебе зачепило?! – спалахнула Бріджит.

– Ви ж диво-птах, чого ви поводите себе як демонічна зміюка? – стримуючи сміх, запитав Йору.

– Слухай, а ти, як я бачу, безсмертний? – серйозно запитав Фенікс.

– Пробачте, – винувато схилився тенґу.

– Та я жартую, пацан, – відмахнувся Фенікс.

Він присів на мармурову лаву і зміряв трійцю владним поглядом.

– А тепер серйозно. Хто ви? Чого приперлися? Чого саме цей коридор? І за яким бісом ви розшукуєте мою доньку?

– Слухайте, пане Фенікс, ми не… – почала Брідж.

– Можете називати мене Наере, – перервав її Фенікс, – без всіх цих панів.

– Наере, вогонь, – зацікавлено проговорив Сем, – символічно.

– Знаєш перську мову? – із подивом глянув на нього диво-птах.

– Трохи, – кивнув єгер, – я рік працював у Ірані.

– Цікава робота, напевно?

– Така собі…

– Ми відволіклися, – втрутився Йору, – Наере, мене звати Кіріно Йору, я з клану Тенґу японського демонічного пантеону, а ці двоє Бріджит Вульф та Семюел Хьюз з тринадцятої опергрупи Кіотського відділення Альянсу ремісників.

– Точніше кажучи, ми – дезертири, – ніяково посміхнулась Брідж.

– Кіріно Йору, юний майстер клану Тенґу. Та ти ж знаменитість, – Фенікс безцеремонно роздивлявся хлопця, – і як я одразу тільки не зрозумів. Наймолодший лідер клану, що кинув виклик рідному батьку. То он ти який… І ви двоє. Дівчина з роду Вульфів, найвідомішого роду у Гільдії зброярів та чоловік з роду Хьюзів, роду, що пішов від крові Лечузи.

– Ви знаєте про нас? – Сем напружився, – навіть про моїх предків?

– Лечуза – відьма, що належить до латиноамериканського пантеону? Та сама відьма-сова?! – Бріджит подивилась на Сема, – ти серйозно? І ти мовчав?

– А що мені потрібно було робити? Вихвалятися знаменитою прабабцею? – нахмурився Сем, – у Гільдії знають та й достатньо. Цікаво, як про це ви дізналися!

– Синку, – Фенікс похитав головою, – я знав Лечузу ще коли вона була людиною. Я знаю все і про всіх. І про твоє походження, і про те, хто з роду Вульфів крутив шашні з перевертнем. Я бачив усіх ваших старійшин у пелюшках! Але ми відволіклися від теми. Краще покваптесь та поясніть мені, чому я не маю вас вбивати.

– Пфф… послухайте, Наере, ви ж краще ніж будь-хто знаєте, що зараз коїться з Межею. І знаєте, до яких методів Альянс ремісників вдається аби запобігти катастрофі світового масштабу.

– Ну, виходить у них так собі, – Фенікс зщурився, – вони наживають собі ворогів, яких потім не потягнуть у бою.

– Всі помиляються! – продовжив Йору, – просто, вони ще не зрозуміли своєї помилки! А ми тут заради того, щоб не було запізно!

– До чого тут моя донька?

– Якщо знаєте, що сталося із сином Жар-Птиці, то можете й самі здогадатися. Ми хочемо забрати її. Взяти під захисти тринадцятої опергрупи, доки хтось із Альянсу не знайшов її першим. Тоді катастрофи не уникнути! Коли ворог Жар-Птиця, у Альянсу ще буде шанс врятуватися. Але коли ворогів двоє і один із них Фенікс – це кінець світу, не лише Альянсу. Адже без вашої підтримки Межі також настане кінець.

– Свою доньку я можу захистити сам.

– Не можете! – відчайдушно продовжував Йору, – інакше, вже були б поряд із нею!

– Ти забуваєшся, юначе!

– Припиніть, Наере, – не зупинявся тенґу, – ми знаємо про загибель Калії. І знаємо, що всі ви, Творці Межі, намагаєтесь компенсувати її втрату своїми силами. Саме тому ослаб захист навколо Єви, бар’єр, який приховував її природу цілих 16 років! Але ви все ще тут, ви підтримуєте Межу, охороняєте коридор. Ви розумієте, що ніхто окрім вас! Якщо Єві загрожуватиме небезпека – ви можете не встигнути! Дозвольте захищати вашу доньку!

Наере замислився. Погляд його був важким.

– Ну, візьмете ви її під варту… що далі?

– Саме у цей час лідер тринадцятої опергрупи направляється до центрального штабу Альянсу ремісників на переговори! Вона спробує переконати старійшин у тому, що їхній шлях не вірний, що їхні рішення приведуть лише до більших втрат!

– А якщо їй не вдасться?

Йору запнувся, він не мав відповіді. Фенікс важко зітхнув.

– А так добре почав, – сказав він, – ні, дітлахи, я не пропущу вас. Краще вертайтесь додому. Війна неминуча. Сили вам будуть потрібні аби захищати самих себе. Про свою доньку я подбаю. І Межу залиште нам. Ми не вперше стикаємося із проблемами.

– Але вперше вас на одного менше! – не заспокоювався Йору, – вперше за стільки віків хтось наважився виступити проти творців Межі! І вбити одного з вас. Невже ви гадаєте, що діяти поодинці як завжди – це найкраща стратегія?! Я вважав творців наймудрішими істотами на Межі і по обидва боки від неї. А тепер, я розчарований! Адже ви пропонуєте вирішити проблему методом «кожен сам за себе»! Ви недооцінюєте Оні. За такий короткий час він зумів забрати цілу армію, створити військовий загін, що зумів подолати Калію, а тепер до нього приєднуються все більше і більше тіньових з усього світу. Він хоче знищити Межу, захопити не лише владу на тіньовій стороні, але й підкорити собі сонячну частину світу! Все паде під його натиском! І все, що пропонує мені мудрий тисячолітній Фенікс – це захищати самого себе доки він, покинувши свій обов’язок захисника балансу у цьому світі, буде захищати свою доньку?! Ні, так не піде, шановний диво-птах. Якщо вже проганяєте нас – добре! Ми підемо. Але нізащо я не послухаюся вашої поради. Якщо буде потрібно – я виступлю проти армії Оні із силами клану Тенґу!

– Це вірна смерть, синку, – промовив Фенікс.

– І нехай! – палко відповів Йору, – те, що станеться із світом після захоплення Оні, вже важно буде назвати світом. Жити буде і так неможливо. Але я та мої побратими принаймні знатимуть, що ми хоча б намагалися!

Тенґу видихнув. Бріджит та Сем дивилися на нього із страхом та захватом одночасно. Погляд Фенікса все ще був важким.

– Дякую, що вислухали, – нарешті тихо додав Йору, – Бріджит, Сем, ходімо. Тут нам більше робити нема чого.

Він обернувся до дверей.

– Зачекай, – підняв руку Фенікс, – мені подобається те, що ти говориш. Тепер ти заговорив як лідер, а не як хлопчисько, який бажає погратися у героя.

Йору трохи ображено подивився на чоловіка.

– Навіть і не думав…

– Так, так, – кивнув Фенікс, – якщо ти такий цілеспрямований, то можливо, тобі під силу реалізувати мій план.

– План? – оживилась Бріджит, – тобто у вас ще й план є, а ви мовчите?

– Дитино, благаю, – закотив очі чоловік, – не перебивай старших. Я ж не можу кому завгодно розповідати такі речі. Шлях, котрий я запропоную – не дитяча забавка. Тенґу готовий ризикнути своїм життя заради порятунку цього світу. Отже, є сенс розповісти йому інший варіант.

Бріджит подивилась на Йору. Той просто палав впевненістю.

– Дійсно, є інший шлях. Небезпечний, але у цьому випадку ми матимемо більше шансів на перемогу, – продовжив Фенікс, – закляття Шікоон.

– Це китайська?! – Сем скривився.

– Це китайська, – невпевнено сказав Йору, – але хіба це закляття не вигадка?

– Ні, юначе, не вигадка, – кивнув Фенікс, – це одне з легендарних заклять стародавнього народу Сушень. Закляття, що призвело до зникнення цього народу.

– Але я вважав, що Сушень просто асимілювались серед народу ілоу, що є тунгуською культурною гілкою алтайських народів, – замислено промовив Сем.

– Так кажуть, але ось якраз це – вигадка аби довго не пояснювати, чому зникла ціла етнічна група. Закляття простору та часу – це одне з найсильніших заклять цього світу. І саме воно може допомогти нам перемогти у війні всього за один бій.

– Як?

– Це закляття здатне відокремити тіньову частину світу від сонячної, воно створює окрему реальність із своїм плином часу. Все, що відбуватиметься у межах цього бар’єру, буде також відображатися у сонячному світі, але фізичних пошкоджень сонячній частині не буде нанесено. До того ж, цей бар’єр здатен втримати будь-який потік скверни. І навіть якщо під час бою Межу буде пошкоджено ще більше, скверна лишиться у межах бар’єру.

– Що потрібно для реалізації?

– Союзники. Закляття занадто сильне. Ні диво-птах, ні демонічна змія не впорається. Потрібні сили всіх. Але враховуючи те, що з нами більше немає Калії, ми маємо замінити її. І для цього нам знадобиться сила найсильніших серед людей – старійшин Альянсу ремісників. Для цього потрібно заключити союз. Переконати старійшин, що діти диво-птахів – це не найкращий піддослідний матеріал. Вони мають відмовитись від переслідувань Олександра та Єви.

– Це ви можете лишити на пані Нішиду, – посміхнулась Бріджит, – в неї талант переконувати.

– Це ще не все. Птахів я візьму на себе, зі зміями домовиться Йормунґанд, зв'язок я з ним тримаю. Але Жар-Птицю маєте взяти на себе. Вона ображена і ладна знищити увесь цей світ, потопити у полум’ї. Серед усіх нас вона найбільш вразлива, адже її дитя у небезпеці і вона нічим не може зараз йому допомогти. Поверніть сина Жар-Птиці! Приведіть його до матері. Інакше, весь цей план коту під хвіст.

– Цим вже займається Рей, – кивнув Йору, – вона впорається. В мене останнє запитання. Як ми зможемо заманити Оні та його військо до бар’єру закляття?

– Він прийде сам, – лукаво посміхнувся Наере, – аби втілити свої плани у життя, йому потрібно знищити ще одного творця Межі. Найкращої кандидатури на роль жертви ніж Жара йому зараз не знайти. Він прийде по неї. А ми чекатимемо вже там.

– Конкретніше, Наере! Ми маємо знати, куди везти хлопця, коли витягнемо його! – зітхнув Йору.

– Коли ви заберете мою доньку та сина Жар-Птиці ви доставите їх в Україну, до водоспаду Шипіт у Закарпатській області, місце сили, – відповів Фенікс, – а тепер йдіть. Передайте малій вітання від татуся.

Двері коридору спалахнули та відчинилися. Йору в останнє глянув на Фенікса. Той посміхнувся і у яскравому спалаху зник, наче його і не було. Тенґу зробив крок до дверей, але за руку його перехопила Бріджит.

– Ти з нами не підеш, – сказала вона серйозно.

– Що? Чому?! – Йору був у ступорі, – я думав, ми…

– Не зрозумій неправильно, – похитала головою Брідж, – з Євою ми впораємся. І з її захистом також. Ми вже ж таки з тринадцятої опергрупи. Якщо хочеш, відправ за нами когось із своїх тенґу, нехай зустрінуть нас та супроводжують, якщо хвилюєшся. Але хтось із нас має попередити Нішиду про план Фенікса, а потім перехопити команду Рей аби вони не відправились у Сербію. Ми збережемо багато часу, якщо одразу ж після захоплення цілей відправимось в Україну. Ти маєш піти! У тебе в одного з нас є крила. Скористайся ними. Попередь Нішиду, попередь Рей. Єву ми заберемо самі.

– Добре… – після короткої паузи погодився Йору, – але я відправлю за вами декількох тенґу. Вони зустрінуть вас на Криті.

– Як скажеш , – кивнула Бріджит, – тоді, до зустрічі.

– Щасти… – махнув рукою Сем.

– О, ще дещо, – Бріджит обернулась та вхопила Йору за комір, – зізнайся їй нарешті!