Межа

– Рей, будь ласка, заспокойся! Інакше шов буде нерівним, – Юн стояла над Хаґане із хірургічною голкою та намагалась почати зашивати рану.

Але Рей біснувалась, наче дика тварина, загнана у пастку. Після того, як Олександр і Рей були врятовані чорнокрилим, Хаґане втратила свідомість, а юнак викликав підмогу. Коли некомата розвіялась, зрівнявся і розкол Межі, тож єгері на чолі з Семом знайшли їх швидко. Звісно ж, чорнокрилий єгерів чекати не став і зник навіть не представившись. Коли Рей прийшла до тями, перше, що вона запитала, то це куди подівся їх рятівник. А коли зрозуміла, що він втік, спробувала заморозити Олександра, але втративши багато крові вона не змогла сконцентруватися. В хлопця полетіло все, що втрапило їй під руку. Інструменти Юн, чиясь чашка, бинти.

– Невже я так багато просила! – гарчала Рей, – просто чекати мене поряд з машиною! Ти вивчив чотири мови! А таку просту річ не допер!!!

– Та я просто хотів допомогти!!! – Олександр також зривався на крик, – я нічому не навчусь, якщо стоятиму біля твоєї бісової машини!

– А ти допоміг! Дякую тобі, курча! – Рей шукала, що б кинути в нього ще, – в мене розпанахане плече! Рука тепер не буде нормально функціонувати днів зо два! А ще! Ще!!! Він втік! З’явився! І знову зник!

– Він?.. – Олександр замислився і тут же отримав у лоба чорним записником Юн, котрий та необережно не забрала зі столу, – Ай! Навіжена! Істеричка!

– Що в вас тут коїться?! – до кабінету ввійшла Нішида, за нею – Бастія.

– Шеф! Навіть не просіть! – прогарчала Рей, – ось плоди його втручання! І що тепер?! Саме тоді, коли в нас лишився лише один ювелір! Депортуйте його туди, звідки приїхав!

– Рей, заспокойся! – вкотре намагалась приступити до роботи Юн, – в тебе знову відкрилась кровотеча.

– Ну ні, я не заспокоюсь! – рявкнула дівчина, – я його приб’ю! Я!.. Ау, ау, ау! Твою ж… Бастія!

Бастія, абсолютно спокійно наблизився до дівчини, поклав руку на її поранене плече та стиснув пальцями рану. Біль змусив дівчину миттєво заспокоїтись.

– Бастія, щоб тебе… – прошипіла вона.

– Юнлань, будь ласка, роби свою роботу, – все так же спокійно промовив стратег, – Рей, заспокойся і дай їй тебе склеїти. А ти, Олександр Жар, іди за мною.

***

Зізнатися, Бастія трохи лякав. Принаймні, з усіх мешканців штаб-квартири тринадцятої опергрупи він виглядав моторошніше ніж будь-хто. Олександр мовчки слідував за ним, доки вони не спустилися на перший поверх.

– Вперед, – не обертаючись промовив Бастія, – у тебе є рівно шістдесят секунд, щоб виплеснути всі емоції від твого першого завдання у парі з Хаґане.

– Та вона навіжена! – мало не захлинувся власним обурення хлопець, – я приїхав сюди спеціально, щоб навчатися у неї! У найкращого ювеліра! Спостерігати! А вона! Хамовита! Егоїстична! Ще курчам мене обізвала! Вона відмовляється будь-що мені пояснювати! Вона не дозволяє навіть бути поряд! Чи це взагалі нормально?! Не дивно, що з нею ніхто не хоче працювати! Вона нікому не дає відчути себе хоч на секунду потрібним! Все сама, сама!

– Багацько емоцій. А ви знайомі всього добу, – Олександр все ще бачив лише потилицю Бастії, але по його інтонації відчув, що той насміхається, – малий, а що ти знаєш про Рей Хаґане?

Олександр задумався. Всі його знання були обмежені інформацією із бази даних Альянсу ремісників та тим, що стисло розповіли члени опергрупи №13.

– Хаґане Рей 25 років, вона ханйо, володіє сімома мовами рахуючи рідну. Одна з наймолодших ювелірів із рангом Алмаз. Навчання проходила у спецтаборі для ханйо. Її зброя – наґіната, – невпевнено промовив юнак.

– Наче абзац із Вікіпедії, – Бастія обернувся до нього, – простіше кажучи, ти не знаєш про неї нічого. Прийшли.

Вони зупинилися біля дверей у самому дальньому кутку першого поверху. Олександр цих дверей навіть не бачив. Коли Бастія їх відкрив і пропустив хлопця попереду себе у кімнату, Жар був спантеличений. Всі стіни були завішані фотографіями у чорних рамках, немов вся ця кімната була меморіалом. Тут були і молоді люди, і зрілі, навіть старці. Об’єднувало їх одне – вони вже давно буди мертві. Олександр зрозумів це одразу, адже посеред кімнати стояв невеличкий вівтар із пахощами та свічками.

– Тут ми виказуємо шану нашим полеглим товаришам, – сказав Бастія тихо, – підійди сюди.

Олександр слухняно виконав наказ. Бастія зупинився та вказав на фото. На фотографії була зображена дівчина. Русі коси, великі блакитні очі, широка та щира посмішка, ластовиння. Вона виглядала як слов’янка із підручників.

– Це – Івона Новак, – вимовив Бастія, – Івона – причина, як ти висловився, навіженості Хаґане у роботі.

***

У кожній культурі є свій Демонічний пантеон. Пантеон, до якого входять найсильніші тіньові міфології, стовпи, які керують усією нечистю культури. І стовпам заборонені будь-які почуття до людей, окрім ненависті. Ханйо від крові стовпа пантеону – це виняток. Таких як я майже не існує, адже стовпи ненавидять людей.

Моя мати – наполовину японка, наполовину українка. Разом із батьками вона переїхала до Токіо, тут навчалась, вступила до університету. Якщо порівнювати у масштабах нашого світу – вона звичайнісінька жінка. Ні її батьки, ні хтось ще з наших предків ніколи не торкалися Межі. Чому саме батько обрав її – я не знаю. Але знаю точно, він був закоханий до нестями.

Повелитель холоду та криги, стовп Демонічного пантеону японської культури, демон-лис, сніговий кіцуне. Все це про мого татка. Як взагалі він зустрівся із моєю мамою? Як закохався у звичайну жінку? Батько розповідає, що спочатку він просто хотів її вбити. Жартує. А може і не жартує. Але все це не важливо. Адже, за це кохання він став вигнанцем. Їм з мамою довелось майже рік переховуватися. Їм довелося втекти на батьківщину бабусі, в Україну. Завдяки силі батька, деякий час ми були захищені. Але, це не могло тривати вічно, це навіть я розуміла.

І коли нас знайшли, допомога прийшла звідки не чекали. До нас навідалися люди із Альянсу ремісників. Їхня пропозиція була простою. В обмін на безпеку, батьки мають віддати мене на навчання до Гільдії ювелірів. Вони збирали ханйо по всьому світу для формування спецзагону новобранців, котрі зробили б Альянс ремісників ще сильнішим, ніж будь-коли. Батьки не погодились. Але я вмовила їх. Я хотіла бути героїнею, котра врятує найближчих, найрідніших людей. До того ж, я так прагнула вирватися із тої клітки у яку нас загнав випадок… чомусь, я думала, що як стану ювеліром, я знову його зустріну.

Так я опинилася на Хоккайдо, у тренувальному таборі Гільдії ювелірів. Я не врахувала одного – я була така одна. Одна донька стовпа пантеону. Усі інші – ханйо від крові звичайних тіньових. Вони трималися осторонь. Так собі відчуття, коли тебе сахаються. Тоді з’явилася вона. Така дивна, мала та слабка. Івона Новак, донька смертного чоловіка та віли, духу лісу зі Словаччини. Віли – слабкі духи, вони ніколи не бажали зла людям, адже до переродження самі були людьми. Івона була найслабшою з усіх, адже віли могли стати небезпечними лише для тих, хто образив їх у їхньому людському житті. Але вона ніколи не боялась мене. Вона стала моєю першою справжньою подругою.

***

– Ти стала ще сильнішою! – Івона завжди дивилась на мене із захопленням, наче я була особливою.

Коли нам виповнилось по 18 років. Ми у тренувальному залі, в очікуванні наставника. Сьогодні нас розподілятимуть по відділам та групам. Шанси, що ми опинимося в одній опергрупі мізерні. Так і стається. Мене направляють до Токіо, я стану частиною нової сформованої групи №147, там я буду єдиною ханйо. Івону направляють до Братислави. І ми все ще подруги. Ми підтримуємо контакт, дзвонимо одна одній, бачимося щонайменше тричі на місяць. Разом з Івоною мені спокійно. Вона єдина сприймає мене як Рей Хаґане, а не як доньку верховного кіцуне. З нею я можу бути собою, поряд із нею я можу бути собою.

Так минуло два роки. Івона все ще була моєю подругою. Я пам’ятаю той день, коли ми планували наше Різдво. Івону перевели до Англії. Я прибула до Лондону ще вранці. Ми встигли побувати на Різдвяному ярмарку, попити гарячий какао із маленькими зефірками, зробити селфі. Як звичайні двадцятирічні дівчата, котрі навіть не знають про існування Межі. Але, вочевидь, так не могло тривати вічно? Я пам’ятаю…

***

– Пробач, Рей, – Івона винувато посміхається, – виклик. Сама розумієш. Зачекай трохи, я повернусь за кілька годин.

– Я поїду з тобою! – кажу я.

– Не можна! – сталевий тон лондонського шефа виводить мене із себе, – ти ювелір японського підрозділу. Немає чого пхати носа у справи лондонської опергрупи, Хаґане.

– Але ж це майже теракт! – намагаюсь протестувати я, але марно. Ніхто мене не слухає.

Мені не дозволили піти з Івоною та її командою. Проте дозволили спостерігати за операцією зі штабу. До того ж, лондонський стратег – геніальний Бастія. Він не промахується. Він все прорахував. Операція буде успішною. Вони помилилися.

***

– Хаґане! – Бастія був блідий, очі його благали.

Повторювати не довелося. Я вилетіла зі штабу миттєво. Використавши мережу Межі, досягла пункту проведення операції всього за 7 хвилин. Але… чи мало то хоч якийсь сенс? Будівля, у якій проходила операція, завалилась. Уся група Івони була обеззброєна. Одразу я навіть не побачила саму Івону. А коли знайшла її… нічого не пам’ятаю.

***

Рей прокинулась на білому простирадлі у кабінеті Юн. Знеболююче чудово виконувало свою функцію.

– Сон?.. – прошепотіла дівчина.

***

Олександр мовчки слухав. Почута історія приголомшила його до глибин душі. Він не знав що й сказати.

– Я помилився у розрахунках. Це була моя перша помилка, єдина помилка, – промовив Бастія, – я не врахував того факту, що до йокаїв може надійти підмога, я був впевнений, що ми загнали їх у глухий кут. Але це була помилка. І я запізно її визнав.

Він зробив паузу. Глибоко вдихнув.

– Коли Хаґане прибула на місце, Івона вже не дихала. Вона загинула під уламками будівлі. Але ніхто не встиг цього сказати Рей. Варто їй було побачити тіло, вона наче вимкнула свою людську свідомість. Вона вимкнула людяність. Біла лисиця у червоних татуюваннях, Крижана дияволиця. Вона накинулась на ворогів. Наґіната, пазурі… коли я наздогнав її, вона стискала іклами горлянку лідера недзумі, йокаїв-щурів. Вона була дияволицею, справжньою… а все поле битви було вкрито таким шаром льоду, шо навіть знаходитись поряд було нестерпно морозно… вся крига була забризкана кров’ю. Ті, хто вижили, з групи Івони, забились під уламки, настільки вони були налякані… так сильно їх жахала Хаґане Рей, що знищила тринадцять йокаїв самотужки. А коли я спробував привести її до тями…

Бастія замовк. Одним рухом він підняв свою сороку. По ребрам і майже до стегна на його шкірі Олександр побачив довжелезний шрам.

– Івона була найслабшою з усіх ювелірів, з котрими мені довелося працювати. Але вона була надзвичайна. Моя гординя вартувала їй життя. Хаґане навіть у несвідомому стані це розуміла. І помстилась за свою єдину справжню подругу. Її наґіната… пройшлася по мені як ніж крізь масло. Я навіть не одразу зрозумів, що трапилось, поки кров не почала заливати мені ноги, – сумно посміхнувся стратег, – її приборкав лише загін ювелірів рангу Алмаз. Її було взято під варту. Старійшини розцінили її як потенційну небезпеку, планували позбавити її звання, відсторонити від виконання завдань та повернути до батьків, під нагляд ювелірів. Але я вижив, прийшов до тями… Майже півроку я вимагав повернути Хаґане до виконання роботи ювеліра та підняти її ранг. І мені це вдалось. От тільки… вона винить себе у смерті Івони. Вважає, що якби вона ослухалась шефа лондонського штабу та пішла б з Івоною, все б склалося інакше. Тому вона ігнорує роботу в команді. Через це її переводили вже декілька разів. Тому що ніхто не розуміє, що вона кидається у бій не тому, що занадто пихата та вважає себе кращою за інших, сильнішою. Ні. Вона кидається у бій перша і бере на себе все заради того, щоб нікому не довелося битися, щоб ніхто не постраждав. Три роки тому, її перевели до тринадцятої опергрупи. Я перевівся сюди за своїм бажанням аби захищати її. Вона вважає, що вона винна у смерті Івони. Але насправді Івону згубила моя помилка. Тому я буду на боці Хаґане. Тому, перш ніж робити якісь висновки… дай відповідь мені на одне питання: ти отримав наказ від високорангового ювеліра стояти біля машини і не відходити. Ти ослухався. І через твій вчинок некомата мало не вбила вас обох. Замість того, щоб битися, Хаґане мала захищати тебе. Тож, малий…. Якого біса?!