Межа

Ханйо

Глава 21. Кобольти

Квітень

Ліс Ґруневальд, Берлін, Німеччина

Рей прокинулась від потріскувань гілок у вогні. Ночі все ще були прохолодними. Біля багаття сидів Такано, Бастія міцно спав. Рей підвелась та підійшла до Хару.

– Відпочинь, я заміню тебе, – сказала вона пошепки.

– Я не хочу спати, – похитав головою він, – ти краще поспи ще.

– Дякую, але я вже все, – чесно відповіла Рей, – не те щоб я дуже виспалась, але навряд я засну знову. А тобі б не завадило трохи відпочити, виглядаєш втомленим. Щось сталося?

– Ну, як тобі сказати, – замислено промовив Хару, – після того, що ти учинила у Токійському відділенні, мені взагалі довелося забути про сон.

– Я дійсно так тебе підставила? – запитала Рей.

– Підставила ти Нішиду, я лише вигрібав наслідки твоєї провокації.

– Це ти зараз про що?

– Не придурюйся. Міямура! Ти ж її у кокон заточила!

– Та вона ж перша почала.

– А почала вона тому, що ти спровокувала її у той раз, коли ми навідались до вас у Кіото. Навіщо ти їй стільки наговорила?

– А що я такого сказала? Що вона по вуха в тебе закохана? Теж мені секретна інформація. Та в неї все на лобі написано, я просто озвучила очевидні речі.

– Рей, невже ти не розумієш? Її почуття не взаємні. І доки вона їх приховувала, а я робив вигляд, що нічого не помічаю – ми могли спокійно працювати разом. А після того, з’явилася ця дурнувата ніяковість. Невже ти цього не розумієш?

– Розумію, – спокійно відповіла дівчина, – і що? Якби не я, то так би вона за тобою і ходила? Мовчала, ворожила б на пелюстках ромашки? Чорта з два вона б змогла рухатися вперед! Просто мовчки волочилася б за тобою не в силах зробити крок до правди.

– Рей, це боляче! – спохмурнів Хару.

– Я знаю, – Рей трохи підвищила голос, – невже ти думаєш, що ці почуття мені невідомі?! Це як хворий зуб. Чим більше відтягуєш з лікуванням, тим болючіше воно потім буде!

– Ти не маєш права вирішувати за інших!

– Не маю. Але вже пізно читати мені лекцію, ти так не думаєш?

– Якого біса ви гаркаєте?! – з дальнього боку табору підірвався Бастія та метнув черевика у парочку, – позакривайтесь! Я зібрав вас в одну команду тому що ви здатні працювати у команді! Якщо ви зараз погризетесь як дикі собаки, про порятунок хлопця можете забути! В чому ваша проблема?!

– Та ми просто… – одночасно почали пояснювати Рей та Хару.

– Це було риторичне запитання! – Бастія сів, – ну серйозно! Хару, ти був закоханий у Рей і деякий час ви вдавали коханців. Так, я знаю, що то все була гра на публіку аби Рей не смикав ніхто із інших команд. На вашу вдачу, гра була аж занадто вдалою, так що зрозумів лише я. Ти лишався у неї вдома на ніч. Ви проводили багато часу разом, поверталися разом, разом йшли. І ти, Хару, до останнього сподівався, що крига скресне. Ти хотів бути із Рей по справжньому. Але коли ти їй зізнався, вона тебе відшила. Адже наша Крижана дияволиця – однолюбка. І закохана вона з дитинства у свого охоронця. Але враховуючи баранячий характер, вона не просто не визнає, вона намагається це ще й заперечувати. Тим самим вона травмує себе, тебе і того тенґу. Коли Рей висказалась Міямурі Юме, вона в глибині душі казала це самій собі! А ще сподівалась, що ти почнеш її захищати і звернеш на дівчину увагу, відволічешся від самої Рей. Так і сталось! Дурна твоя макітро! Так і сталося! Ти дійсно звернув увагу на Юме, але після того, як вона накинулась на Хаґане, Рей відіслали, а сама Юме постраждала. І ти, о боги, не вірю що кажу це, ти відчував себе винним хрін знає в чому! Просто твоя дурнувата невизначеність! Ти відчував, що винен у тому, що трапилось, адже так і не вирішив конфлікт між дівчиною, що тобі подобалась та дівчиною, що подобається. А Рей взагалі чогось вбила собі в голову, що не має права будувати будь-які стосунки! Все?! Прояснили?! Якщо так, будьте ласкаві, позакривайтесь! І дайте поспати. Ідіоти.

Рей та Хару переглянулися. Це була дійсно ідіотська ситуація. І додати їм було нічого.

***

Дитинство Бастії було важко назвати казковим. І батько, і мати – видатні стратеги Гільдії. Вся родина Келлерів поколіннями була віддана цій справі, адже Келлери були родиною засновників Гільдії стратегів. Вони повністю віддавалися справі, розшукуючи нові таланти по всьому світу. Від кожного, хто вступав до Гільдії стратегів, очікували повної відданості справі, а від Бастії взагалі очікували аж занадто багато. Але хлопчик перевершив очікування вже у п’ять років. Перші його кроки у стратегічних планах мали грандіозні результати. Але його найсильнішою здібністю у Гільдії вважали навички укладати угоди. І цей хитрий лис укладав угоди не лише для Альянсу, а й для себе.

Одним із них був союз із племенем німецьких кобольдів. Це особливе плем’я ельфів, що мешкає переважно в горах. Як правило, їх ще називають духами домашнього вогнища, але у сучасні міста кобольдів не тягне зовсім. Вони надають перевагу лісам, горам, а якщо пощастить – то приватні будинки десь за містом, мисливські та рибацькі будиночки. А ще на Межі вони славляться як плем’я, здатне проникнути будь-куди. І саме з представниками племені кобольдів команда Бастії зустрілася у лісі Ґруневальд. Їх було троє. Низенькі, с довгими гострими вухами та носами, одягнені у дивакуваті речі, але з напрочуд витонченими манерами. Вони прискіпливо роздивлялися компанію, Бастія, Рей та Хару смиренно чекали. Звичай у кобольдів був такий. Якщо хтось з племені укладав угоду, він мав першим заговорити із опонентом. Якщо кобольд так і не заговорить, це може означати, що він передумав чи вирішив, що опонент не гідний. Але на цей раз це була лише умовність, адже перед трійцею кобольдів стояла трійця з тринадцятого відділення. Стратег, Крижана дияволиця та Вогняний пес кіотського відділення. Їм страшно було відмовити.

– Вітаю у нашому лісі! – нарешті заговорив один із кобольдів, – я Ферґюс, вона Рина, він Сті. Старійшини племені. Відправити нас до трійці з Кіото. Ми допомагати.

– Старійшини підтримувати дезертирів, – додала Рина, – світ у велика небезпека. Дезертири – рятувати світ. Альянс – погіршувати ситуація.

– Дякуємо за допомогу, – Бастія вклонився, Рей та Хару послідували його прикладу.

Коли укладається угода між істотами Межі, дуже важливо дотримуватися етикету.

– Ми – проводити вас до великий будинок Альянсу, – сказав Ферґюс, – я бути провідник Стратега, Рина – провідник біловолосої, Сті – провідник собаки.

– Собаки? – скривився Хару.

– Не вередуй, – тихо засміялась Рей, – у їхній мові немає слова інуґамі.

– Ми вести вас до великий будинок, ви – йти по слідах. Ми показати вхід, порожні коридори та вихід. Старійшини племені допомагати! – Ферґюс протягнув Бастії невеличкий флакон з фіолетовою рідиною, – зілля кобольдів. Людина – не бачить! Звір – не відчує.

– Зілля невидимості кобольдів? Я думала, це міф, – Рей взяла такий же флакон з рук Рини, а Сті протягнув флакон для Хару.

– Дякуємо, – кивнув Бастія і обернувся до своєї команди, – Ферґюс, Сті та Рина супроводитимуть нас від початку до кінця. Звичайні люди їх не бачать. Сьогодні ніч заміни. На нижніх ярусах, де тримають Олександра, буде абсолютно порожній коридор. Охоронці здають свій пост. І поки йде ідентифікація новоприбулих солдатів, коридор буде порожнім, адже вони вважають, що цей штаб неприступний. Кобольди можуть провести нас чітко у коридор, повз всю охорону.

– Як? – запитав Хару.

– Крізь стіни, – відповів Сті, – ми ходити по слідах, що між світами. І вас вести по цих слідах. Сліди ігнорувати правила.

– В нас буде всього п’ятнадцять хвилин від початку зміни караулу, – сказав Бастія, – то ж, не гальмуйте! Завдяки зіллю нас не будуть бачити люди. Але істоти Межі – можуть побачити, а ханйо можуть відчути. Тримаємося разом до проникнення у штаб. У самому коридорі розділяємось та швидко шукаємо кімнату хлопця. Хто знаходить – відправляє сигнал: Рей – пусти холод. Хару – навпаки, піддай жару. Я навряд знайду його першим, але якщо все ж таки знайду – я попрошу подати сигнал Ферґюса. Як тільки знайдемо хлопця – наші супровідники виведуть нас по слідах. Все зрозуміло?

– Так, – одночасно відповіли Рей та Хару.

– Тоді – вперед! – скомандував Бастія, – Ферґюсе, ведіть!

Кобольди синхронно кивнули. Рина взяла за руку Рей, Ферґюс Бастію, а Сті – Хару. У той момент, коли маленька долоня кобольда доторкнулась Рей, очі дівчини трохи запекли. Рей побачила під ногами сліди маленьких ніжок, вони були яскраво помаранчевими і сяяли.

– Бачити, біловолоса?

Рей кивнула.

– Ступати по слідах, нога в нога, – сказала Рина, – дивитися під ноги.

Рей не стала сперечатися. Вона крокувала по слідах, чітко, як і було наказано. Водночас із цим, ліс навкруги змінювався. Дерева почали викривлюватися, завертатися спіралями, на гілках почали з’являтися дивакуваті плоди, листя незвичної форми та кольору, яскраві квіти. Між коренями дерев та кущів проповзали сяючі змії, пролітали моторошні комахи та блискучі метелики. Звідусіль тягнуло лісовою сирістю, але запах був незвичним, неземним. Та чим далі вони йшли по слідах, тим яскравіше ставав світ. Дерева звивалися, але ставали дедалі нижчими, доки не зрівнялися із землею, темрява змінювалась на біле світло. І ось Рей сама не помітила, як вони вже йшли крізь білі коридори, повз металеві двері, по білій плитці. Нарешті вони зупинилися посеред порожнього вузького коридору, уздовж якого було с десяток сірих дверей.

Квест розпочато.