Межа

Один – диво-птахи розправили крила. Два – демонічні змії голосно зашипіли. Три – старійшини зачитували закляття, наче у трансі. Земля навколо здригалась, повітря ставало то гарячим та сухим, то холодним, вологим. Небо, розмальоване у колір криваво-червоного світанку, завмерло. Заіскрилися дерева, кущі, з землі, наче маленькі бульбашки, підіймалися різнокольорові вогники. Навколо кожного Творця Межі та навколо старійшин Келлера і Тецуо спалахнуло коло вогню. Біле полум’я було у старійшин, червоне у птахів, зелене у зміїв. Стражі Творців вже стояли на позиції. Всі загони були по місцях. Всі чекали повідомлення з першої лінії. Бар’єр закляття простору та часу було піднято. Тіньову частину світу було від’єднано і замкнуто у бар’єрі.

Олександра та Єву доєднали до загону Фенікса. Хоча, Жар-Птиця і була категорично проти, вимагала аби їх лишили біля неї. Але, очевидно, що лишитися біля цілі Оні – ще небезпечніше, ніж будь-де. Рей, Хару та Йору стояли на сторожі, міцно тримаючи у руках зброю та прислуховуючись до кожного звуку. Все завмерло, час наче зник взагалі. Всі чекали його. Першого удару.

З лісу почулися перші крики та вистріли. Усі чекали, напружено вдивляючись у хащі. Із-за дерев вилетів перший зв’язний і лише сказав:

– Вони тут!

Земля затремтіла. Бійці взревіли, задзвеніла сталь. Рей та Хару переглянулись, Йору розправив крила, приготувавшись до бою. Хаґане прийняла форму кіцуне. Хару оскалився, на його обличчі та шиї спалахнули чорні татуювання клану Інуґамі, диких псів. Він став помітно вищим, у нього також з’явилися пазурі та гострі ікла, очі його палали. Галявину почали заповнювати воїни. Свої та вороги. Удари сипалися за ударами. На землю проливалась перша кров. У цьому хаосі ніхто навіть не встигав помічати, кого поранено, чия кров забризкала лезо, твоя чи ворога. Ревіли йокаї, відчайдушно билися тролі, тіньові проти людей, люди проти тіньових. Вервольфи кидались на своїх жертв, впиваючись іклами в горлянки. Зграя рухалась полем битви наче чума, знищуючи усіх, хто траплявся на шляху. Видовище було жахливе. Велетенські чорні пси захлиналися гарячою густою кров’ю, вона заляпувала хутро, капала з пащек.

Перша лінія відступила до другої. У лісі продовжувалася запекла боротьба, здалеку доносилися крики та стогін. Було чутно, як замикаються пастки. На центральному полі битви, на велетенському полі, яке утворилося після підняття бар’єру, постало пекло. Кров та крики, мечі, ножі, списи, луки та стріли тут співіснували поряд із вогнепальною зброєю. Медики ледь встигали витягати поранених з-під ніг бійців. Рей дивилася на все це і руки її тремтіли від ярості. Вона зробила крок у воду, в сторону поля бою, але її за плече вхопив Еліша.

– Зупинись, – сказав він, – у нас наказ!

– Їх повбивають усіх!

– Нас взагалі усіх повбивають, якщо провалимо місію!

Рей провернулась на місце. Наґіната у її руках все ще тремтіла. І Хару, і Йору це помітили.

– Я розумію твої почуття, – пошепки сказала Юнлань, – я також хочу їх захистити. Але якщо ми втратимо Жар-Птицю, ми вже нікого не врятуємо.

Рей мовчала. До води наблизилися два генерали війська Оні, Юкі-Онна та Цутігумо. Вони зупинилися перед кільцем верфольфів та лисячих вогнів. Рей, Хару та Йору зробили крок вперед. Цутігумо ступав обережно усіма своїми восьма гострими лапами, Юкі-Онна крокувала як королева. Кожен її крок на землі лишав товстий шар криги, і ця крига торкнулась води.

– Дитя Білого лиса, – солодко звернулася вона, – дитя Тенґу. До чого нам ці сварки? Обидва ваших батька були стовпами пантеону, ми ж майже родичі. Кому потрібна війна та кровопролиття? Віддайте нам Жар-Птицю та станете новими стовпами. Генералами нового світу.

– Це вам таку дурню Оні пообіцяв? – промовила Рей крізь зуби.

– Це – майбутнє цього світу, маленька лисичка, – прошипів у відповідь Цутігумо, – ви або стаєте його частиною, або помираєте тут.

– Що, все? А як же третій варіант? – хижо посміхнувся Йору.

– Немає третього варіанту, – відповів павук.

– А як вам таке? Я відрубаю тобі спочатку ліву передню лапу, а потім праву задню. Потім ще одну ліву і одну праву! Я обрубаю всі вісім, а потім настане черга твоєї потворної головешки! – Йору крутонув у руці наґінату.

– Сил не стане, – павук погрожуюче клацнув своїми іклами.

– Не недооцінюй нас, потворо!!! – гаркнув Хару,

– Тебе вб’ю першого! – Цутігумо зірвався з місця, кинувшись на інуґамі.

Лапи його зіштовхнулися із древком наґінати Йору.

– Він мій! Допоможи Рей! – крикнув він.

Хару кивнув,

– Захищати Жар-Птицю! – крикнув він лисячим вогням та вервольфам, а сам кинувся до дівчини, яка зійшлась у двобії із Юкі-Онною. Від них обох навкруги все вкривалося кригою.

– Дитинко, – насміхалася Юкі-Онна, – я снігова королева! Я є крига! Я є холод!!! Що може проти мене Біла лисиця?!

– Я Крижана дияволиця! – гаркнула Рей.

***

Крізь натовп та мішанину, Олександр побачив Рей. Як вона та Хару металися у бою з Юкі-Онною. Він бачив, як лапи Цутігумо проткнули крило Йору. Жар-Птиця стояла нерухомо, наче істукан. Навколо неї кружляли лисячі вогні, утримували захисний бар’єр два медики. Навкруги був морок. Небо, криваво-червоне, так і не змінилося з моменту підняття бар’єру. Навколо кричали, ревіли, гарчали. Падали тіла і частини тіл, бризкала кров, над полем навис гидкий сморід смерті та болю.

Олександр не тремтів. Поряд із ним тремтіла Єва. Він міцно тримав її за руку. У тому, що відбувалось, не було того лоску героїчного кіно, де герої просто рятують світ у гарних костюмах. Тут не було пафосних промов, не було філософствувань на тему добра та зла. Тут був просто демон. І цей демон хотів влади, хотів володіти цим світом. Він зібрав величезне військо аби вбивати, аби його товариші полягли за його ціль, за його бажання. Олександр бачив Оні. Він наче чорна хмара літав над всім полем. Вдивлявся в обличчя кожному. Вбивав із легкістю, ледь торкнувшись. Він не був полководцем, який дивиться осторонь та віддає накази. Він хотів бути на полі бою, він хотів крові, хотів вбивати. І він це робив з превеликим задоволенням.

Олександр злився. У грудях юнака закипала лють, чорна, безпросвітна. Він відчував власну слабкість. Кільце навколо Фенікса було достатньо сильним. І Олександр не жалів власних сил для того, щоб лікувати бійців, які їх захищали. Єва намагалась йому допомагати, адже мала такі ж сильні зцілюючи здібності, але дівчина була більше налякана. Жар спостерігав. За всім, за кожним рухом. Він відчував кожну подряпину на тілах будь-кого із своїх захисників. Відчував для того, щоб одразу підлатати кожне серйозне пошкодження.

Хлопцю було соромно. Соромно за істерику, яку він вчинив перед Рей. Він не був готовий до крові, він не був готовий до смерті. До цього не можна підготуватися. Але зараз він розумів, що він або робить все, що у його силах, або не заважає і ховається у якійсь норі, як щур. Як ті щури, як нападають на формацію Фенікса і їх генерал, Недзумі. Фенікс щоразу поглядав на свою доньку, але все рівно не рухався, не відволікався.

Олександру одразу ж пояснили, що Творцям Межі знадобиться щонайменше декілька хвилин, щоб завершити закляття. І лише тоді вони зможуть самі себе захищати. Але сил на те, щоб повноцінно вступити у бій у них не буде. Тому формація захисту має виграти час аби ніхто не перервав завершення закляття. Якщо це станеться, все повернеться. Тіньовий та сонячний знову об’єднаються і наслідки війни будуть відображатися і на світі, який бачать звичайні люди. Але коли закляття буде завершено, а бар’єр сформовано повноцінно, Творцями лишатиметься його лише підтримувати. І якщо когось із них буде поранено або вбито, в запасі ще лишиться година до повного руйнування бар’єру. Тому, Творців потрібно було берегти.

Що дивно, Олександр відчував, що він має берегти і Єву. І не тому, що вона дівчина, а він хлопець і має її захищати. Єва була сильніша за нього, вміла битися краще та знала набагато більше бойових прийомів, але чомусь, Олександру здавалося, що він має стояти за неї горою. Не випускати її тремтячу долоню, заспокоїти. Зробити те, що зробила для нього Рей. Жар визнавав, що хоч і досить грубо, але Хаґане висмикнула його із стану істерики, у яку він впав. І зараз він відчував, що має бути поряд із Євою, саме на такий випадок. Він був готовий. Готовий… до всього?

Неочікувано хлопець зустрівся поглядом із Оні, що нависав над полем бою наче примара. Він міцніше стиснув руку Єви. Але у наступну секунду, біле обличчя Оні з’явилося прямо перед Олександром, у центрі формації. Ніхто навіть не встиг зреагувати. Оні витягнув руки та поклав їх на плечі Олександру.

– Знайшов! – прошипів він.

Чорний дим окутав Олександра та Єву і під крики Фенікса, вони зникли. А у наступну секунду з’явилися на вершині водоспаду. Єву Оні тримав за волосся, Олександра за горло.

– Велична Жар-Птице, безсмертний Феніксе, – знущаючись, промовив Оні, – віддайте мені свої голови, інакше, я віддам вам голови ваших чарівних ханйо.

Поле бою завмерло. Йору, як і обіцяв, обрубив всі лапи Цутігумо, але так і не встиг обрубити йому голову. Закривавлені крила були готові до ривку, але він не міг наважитися. Не був впевнений у тому, що встигне. Юкі-Онна була закута у лід Хаґане та окута багряним вогнем Хару. Хтось тримав за хвоста Недзумі. На полі бою не було зрозуміло, хто перемагає, хто програє. Зараз це вже було неважливим. Адже тепер, перевага була на боці Оні, який керував емоціями диво-птахів.

Рей стисла у кишені елемент клітки Умвіджіма. Їй потрібен був лише один ривок. Один! Але Оні не дозволить. Він демонічна істота, у якої немає ідеалів. Він має лише жагу до руйнування та панування. Сліпого панування на руїнах.

– Ніхто до тебе не вийде! – неочікувано пролунав тремтячий голос Жар-Птиці.

– Жара!!! – проревів Фенікс.

– Ми Творці Межі, – Жар-Птиця задихалась, вона ледь стримувала сльози, – на наших плечах – безпека всього світу!

– О, леді, які жертви! – знущався Оні, – ви надзвичайно віддані своїй справі. Ви неперевершений хранитель Межі. Але, матір з вас так собі. Та знаєте, я ж не тварина. Не можу ж я просто так взяти і вбити дітей, яких тільки що зрадили рідні батьки.

Він випустив з рук Єву та Олександра. Вони впали на схил водоспаду, під бурхливий потік води. Хлопець вчепився однією рукою за каміння, а іншою – тримав Єву. Він дивився на Оні повними ненависті та злості очима. Жар-Птиця не ворухнулась. Всі завмерли, не в силах вимовити і слова. Навіть Фенікс був готовий зірватися з місця аби лише якось зупинити це безумство. Оні, оскаливши свої гострі потворні зуби, голосно закричав:

– Я дам вам фору, дітки! Тікайте! Тікайте швидше!

Олександр підхопив Єву і потягнув за собою. Він не вірив у милосердя Оні, тому постійно озирався. І не даремно. Демонічна сутність підняла свою білу руку, з чорними пазурами. Весь дим, що окутував його, зібрався у його долоні у формі довжелезного списа. Все сталося миттєво. Єва спіткнулась на підводному камінні. Оні метнув свого списа. Олександр закрив дівчино собою. Удар!

Хлопець розплющив очі. Над ним, розправивши крила, стояла Жар-Птиця. З грудей її стирчав чорний спис, з рани сочилась багряна кров. Але вона посміхнулася сину.

– Я ладна віддати весь світ за твоє життя, – прошепотіла вона ласкаво, – поганий з мене хранитель Межі…