Я БУДУ ЖИТИ ЗАРАДИ ТЕБЕ

Кіра сиділа на підлозі і малювала на великому ватмані небо. Ну, як малювала... Ялозила пензликом, вмоченим у блакитну гуаш, над будиночком, попередньо намальованим Надею. Кіра показувала, на що здатні звичайні пензлики, вмочені у фарби. Дівчинка із захватом відкрила для себе, що малювати можна не лише олівцями. Так гарно, як олівцями, фарбами у неї зразу не виходило, але вогник у великих красивих оченятах все одно палав, освічуючи душу Кіри, немов темну печеру смолоскип.

- Надюш, ну і заялозилися ми з тобою. На сьогодні досить, ходім митися, - заявила Кіра і пішла набирати воду в ванну.

Без одягу дівчинка виявилася худющою і до щему у грудях кволою. Зразу було видно, що ванну дівчинка бачить вперше, але таке занурення у воду їй подобалося. Надя плескалася, згрібала своїми ляльковими ручками рожеву пінку, підносила її до носика і вдихала, насолоджуючись фіалковим ароматом, потім чихала і дивилася з острахом на Кіру, чекаючи, чи не буде за щось сварити. Терпляче витримала миття свого довгого волосся. Хоча Кіра, як досвідчений ювелір, акуратно наносила шампунь і так само акуратно змивала, але дитині все ж трохи щемило. Фена Надя злякалася, тому Кіра наполягати не стала, обмежилася сушінням волосся рушником. У новому рожевому платтячку з кісками, в які були вплетені атласні рожеві стрічки, Надя виглядала, як дорога німецька лялька. Дитина й сама зачудовано дивилася на своє вбрання і все бігала в коридор, зазирала в дзеркало.

- Яка ти гарнюня, сонечко, - милуючись відмитою дитиною, не втрималася, вигукнула Кіра. На щічках дівчинки проступив сором'язливий рум'янець. А потім Надя погладила Кіру по щоках, торкнулася пальчиками губ і провела руками по волоссю. Кіра здогадалася, що дитина і її вважала гарною.

- Як ти будеш розуміти, що вона хотітиме? – згадала дорікання подруги Ясі Кіра, коли перша дізналася, що Кіра обзавелася не просто дитиною, а німою дитиною.

- Отак! Як матері розуміють, що хоче немовля? – знайшла аргумент Кіра і тепер зрозуміла, що виявилася правою – не обов'язково говорити, щоб розуміти, все основне «читається» серцем. Великі прості істини, що увійшли в її життя ще з повістю Антуана де Сент Екзюпері «Маленький принц».

Кіра не планувала кудись виходити цього дня, але спочатку виявилося, що на вечерю немає крупи для каші й скінчилося масло, а потім подзвонила Катерина, менеджер агенції «Міраж» - потрібно було везти документи і підписувати купу підготовлених. По інерції Кіра набрала номер свого водія Анатолія, але потім швидко скинула, згадавши, що відпустила Толіка на весілля його сестри в Харків. Ідея витягти чоловіків джип і проїхатися, як у старі добрі часи Києвом, стрельнула в голову жінці одночасно з бажанням викликати таксі. Ідея з джипом перемогла. Залишати Надю вдома Кіра не ризикнула, тому завантажила дівчинку та документи у джип і рушила у давно відомому напрямку. На диво, дорога була вільна та й навички водіння нікуди не зникли. Боязнь чимось зашкодити дитині примусила Кіру їхати повільно, поступаючись усім «шумахерам» на трасі. Припаркувалася біля фірми без проблем.

- Надюш, посидиш трошки у машині, я дуже швидко. Туди й назад, - Кірі страшенно не хотілося з'являтися перед працівниками фірми за ручку з дитиною. Боялася не пліток і вимушених пояснень, з цим вже давно зжилася і навчилася відкидати, а косих-кривих поглядів на дитину. Хотілося обмежити дівчинку від надмірної уваги цікавих дорослих. Надя покірно кивнула головою, мовляв не проблема трохи посидіти в машині. Кіра вмикнула на планшеті мультик і вклала у ручки дитині – сучасна забавка мала розважити на деякий час.

Заскочити в агенцію, віддати папери, підписати підсунуті і втекти не вийшло, в коридорі зіткнулася з Дмитром. Молодий привабливий менеджер набрид Кірі своєю нав'язливою увагою. Він чомусь вважав, що жінці за тридцять мала лестити увага з його боку, насправді ж він її просто дратував, навіть не здогадуючись, що ловеласів ця «жінка за тридцять» сканувала своїм поглядом, немов рентгеном.

- О, Кіра Павлівна! Куди ви зникли? У мене до вас багато питань, - він перегородив шлях своїм спортивним ідеально тренованим тілом, і на Кіру пахнуло дорогим чоловічим парфюмом, від якого ледве не знудило.

- Які, Діма, у тебе можуть бути питання, крім головного, що я роблю увечері? – прямо з роздратуванням відповіла Кіра.

- А справді, що ви робите сьогодні увечері? – молодику здавалося, що він зацікавив свою начальницю.

- Кашку варю і казки розповідаю, - з уст Кіри така відповідь здавалася іронічним знущанням, проте це була правда.

- У вас побачення і знову не зі мною? – Діма зіщулив свої гарні очі й приготувався вирвати обіцянку побачення.

- Так, Діма, побачення. І не з тобою. А зараз дай мені пройти, бо реально стукну, - пригрозила жінка.

- А раніше ви обіцяли звільнити. Тепер я став цінним працівником? – напрошувався на комплімент, знаючи, що за останній місяць оформив найбільше гарячих дорогих турів.

- Тепер мені облом шукати нового менеджера, Діма. Пропусти! – рявкнула Кіра, відхилила руку нав'язливого молодика і помчала до авто. Якась невідома тривога гнала Кіру до машини. І недаремно. Надя сиділа бліда на задньому сидінні і облизувала губки. Кіра здогадалася – хоче пити. Віднайшла в бардачку пляшку мінералки – простягла дитині. Надя припала до пляшечки і майже усю випила.

- Вибач, сонечко, більше не буду лишати, скрізь разом. Обіцяю, - зрозуміла свою помилку Кіра. Поки їхали в авто, працював кондиціонер і було не так жарко. Як двигун перестав працювати, в салоні стало швидко душно. Тож коли зупинила авто біля супермаркету «Білла», то Надю в машині не стала лишати, забрала з собою. Дівчинка слухняно ходила поруч з возиком, уважно спостерігаючи, як Кіра набирає у візочок необхідні продукти та речі, потім розплачується чомусь не грошима, а якоюсь карткою на касі, вкладає у великі пакети усе куплене і знову кладе усе у возика.

У Кіри все всередині похололо, коли вона не доходячи до своєї машини метрів двісті, зрозуміла, що задні дверцята з пасажирського боку відчинено, а якийсь чоловік порсається у ЇЇ машині. Усе говорило про те, що він хоче або поцупити автомобіль, або пограбувати. Возик з продуктами, що стояв поруч, Кіра пояснила собі як хитромудрий план конспірації – так усі на стоянці супермаркету роблять. В подібних нетрадиційних ситуаціях Кіра звикла реагувати блискавично, не особливо прагнучи розібратися у ситуації - ніколи. Вона почала колупатися у своїй сумочці, відшукуючи минулоріч купленого електрошокера після прикрого випадку, коли на ранковій пробіжці на дачі на неї наскочив величезний пес. Власник вчасно підоспів і відтягнув свого пса, але це не завадило Кірі стягти з господаря моральну компенсацію, щоб не було повадно вигулювати свого утриманця без намордника. А ще помітила хтивий погляд чоловіка, що залип на її грудях, обтягнених куценьким топіком. Ой, як це її бісило, тому вирішила, що краще нехай ненавидить, ніж слину пускає, маючи обручку на безіменному пальці.

- Пані, тут раніше ніхто так рано не бігав! – виправдовувався собачник, нахабно облапуючи її поглядом.

- Тепер тут буду бігати я. Міняйте графік вигулу або маршрут! – заявила категорично. – Мій моральний збиток – п'ять тисяч гривень!

- Ну і сука! – вирішив образити чоловік.

- Кобель! – не залишилася у боргу Кіра. – Ваш пес! – уточнила, щоб не нариватися на сусідський скандал.

Тепер шокер якраз став у нагоді, але поки Кіра шукала його, чоловік випрямився, помітив її і мило посміхнувся. І знову та сама картина – дивиться, немов роздягає і віртуально робить все, що йому хочеться. А такому тільки дозволь – Кіра спіймала себе на думці, що чоловік до біса привабливий. Високий, статний, з густим волоссям, високими вилицями, прямим носом і красивими очима, обрамленими густими віями. Отож знає, що гарний, тому стоїть і нахабно п'ялиться на неї. Від такого концентрату нахабності – збирається поцупити машину і при цьому либиться – Кіра роздраконилася по максимуму і з усього розгону всадила в груди бандитові електрошокер, натиснувши рятівну кнопку. Тіло усміхненого красеня здригнулося, обм'якло і впало. Кіра тим часом стягла зі своєї шиї шарфик і з вправністю піонера-скаута зв'язала бандиту ноги, щоб не втік, а потім покликала охоронця супермаркету. Той викликав наряд міліції, що патрулював неподалік, і вже за десять хвилин, коли опритомнений «бандит» розв'язав собі ноги, отримав стусанів від міліціонерів, а наручники брязнули злобно на його руках.

- Мадам, у вас що, така дивна стадія шизофренії чи я забрав останній тортик і вам не лишилося? – божечко, в ці очі Кіра не могла спокійно дивитися. Останній раз так було з Мішею, коли залипла в його гарних очах на десять довгих щасливих років. Але роками зліплений образ залізної бездушної бізнес-леді дозволив відкинути емоції і грізно гаркнути:

- Це моя машина і ви в неї вдерлися, поки я була в супермаркеті. Якби трохи пізніше прийшла, то лишилася без автівки, - пояснила Кіра, задоволена собою і знешкодженим злодієм.

- Твоя? Машина? Щось я не пам'ятаю, як подарував чи переписав її на тебе. Аферистка чортова. На що розраховуєш – не розумію! Он там в бардачку лежать мої документи, - чоловік вказав на розкритий бардачок. – Наша доблесна поліція може подивитися і переконатися, що власник цієї презентабельної шкарабанки саме я.

Як тільки міліціонер витіг права, то вголос прочитав:

- Так, Данилов Данило Данилович. Уже прикольно. Автомобіль АА 3458 АВ, - звірив з номером авто і з обличчям звинуваченого. – Поки що співпадає. А ваші права, мадам? – і міліціонер повернувся в бік Кіри.

У Кіри все всередині просто похололо. Коли вона натискала кнопку на брелоку ключів від машини, щоб продемонструвати, що автомобіль її, вже тоді підсвідомість шепотіла – «ой, як ти дико помилилася і готуй возика вибачень оцьому красунчику». В сусідньому ряду автівок пискнуло розблокування – саме там стояла точно така ж машина - Кірина. А ця дійсно належала Данилову Данилі Даниловичу, який зараз реготав і крутив пальцем біля виска. Ржав чи то з своєї дурної ситуації, чи то з Кіриного виразу обличчя.

- Одне чудово – наші смаки щодо тачок збігаються, - пошуткував Данилов. – Прикинь, мені б таку курячу пам'ять, як у тебе, теж міг вдертися до твоєї, - пробував шуткувати чоловік.

- Ні! Не збігаються наші смаки! Це - машина мого чоловіка, - додати «покійного» у Кіри не повертався язик. - Вибачте, я згодна компенсувати вам нанесену шкоду, - Кіра сварила себе останніми словами. Коли з потерпілого зняли наручники, Надя вигулькнула з-за спини Кіри, підійшла до Данилова, обійняла його ногу й притулилася. Той з подивом глянув на дитину, потім питально перевів погляд на Кіру.

- Моя донька. Надя не говорить, так виявляє свою прихильність. Ви їй подобаєтеся, вочевидячки...

- Ну хоч комусь я подобаюсь, а то вже комплекс неповноцінності почав розвиватися. Та я без претензій, мадам, - Данилов збирався вимагати побачення з жінки, яка йому реально припала до душі ще на тому епізоді, коли він її побачив з возиком, до застосування електрошокера. Завжди дурів від жінок з перчиком. Але згадка про чоловіка, а тут ще й дитинка маленька... Не попреться він у сім'ю, навіть якщо таку жінку, як ця, він не скоро зустріне. Просто завантажить зараз усе придбане з таці в салон, сяде і поїде додому. Або до батька. Ага, ще можна для різноманітності напитися, саме купив, бо зміна була до біса напружена – троє важких пологів, фіналом одних стала мертва дитина. Тому й написав заяву на відпустку.

- То ми тут не потрібні? Самі розберетеся! Уважніше, панянко, треба бути! – міліціонери з полегшенням, що інцидент полюбовно завершено, попленталися до своєї автівки.

Кіра наполегливо тицяла чоловіку гроші, але він не взяв.

- Іди з Богом, поки відпускаю і нічого не вимагаю, - втомлено відповів, провів поглядом до автомобіля, потім наздогнав, щоб віддати шарфик. Навіть думка, що від неї у нього щось лишиться, була нестерпна – весь час доведеться згадувати.

Кіра подякувала, ще раз вибачилася, всадила Надю на заднє сидіння і пристебнула паском безпеки.

- Дядько тобі сподобався, люба? Кумедний, ага?

Надя мило посміхнулася, схвально закивала головою і притулила долоньку до грудей. Кіра зрозуміла.

- Так, крихітко, мені теж сподобався. Але ми йому не скажемо, бо він одружений, обручка на пальці... Він мене за пришелепкувату сприйняв. Їдемо додому, сонечко, нам вистачить пригод.

Кіра вже розігналася з надією швидко влитися у потік авто, як своєчасно помітила шлагбаум... Так, вона й забула, що «Білла» бореться з водіями, які використовують стоянку супермаркету, що вдало розташована неподалік від метро, тому встановила ліміт безкоштовного перебування – півтори години. Загальмувала і зразу ж почула глухий удар в зад.

Данилов намагався думати про щось інше, але холодна зла красуня, що довбонула його електрошокером, не йшла з голови. Ось зараз вона всядеться в точно такий же джип, поїде, і він більше ніколи її не побачить. Не знайде у великому місті. Чоловік подумки почав благати вищі сили, щоб якось зв'язали його з нею, але потім згадав, що порятунок потопельника лише у руках самого потопельника. Рішення поїхати слідом за нею і простежити, де живе, мозок блискавично егоїстично сам підкинув. На випадок, раптом в дорозі загубить машину, Данилов витіг смартфон і сфоткав номер її машини. Тепер нікуди точно не дінеться. Якась хвилина – і джип Данилова влетів у зад джипа холодної красуні. Тріск і хрускіт – точно щось відвалилося...

- А оце вже стопудово не втече, - скривившись, вимовив скоріше собі. - Радій, Данилов, якщо у неї нема битки. Інакше - хана! Розтрощить і автівку, і бошку впридачу.

- Твою м***, це знову ви? – вона роззяпила дверцята і обпекла холодним злим поглядом. Данилов відчув себе мізерним тарганчиком, якому збиралися відірвати вуса і повисмикувати лапки по одній.

- А ти їздити на возі вчилася, ага? – вирішив не відставати. – Якого хе** гальмувала так різко? З дитиною усе гаразд?

І лише тепер Кіра згадала за Надю, кинулася в салон і Данилов про одному окрику зрозумів – не все гаразд.

- Допоможіть! Лікаря! Моя крихітка! Вона померла! – голосила Кіра. У Данилова автоматично увімкнувся режим «лікар», він витіг дитину з автівки, вклав на траву, помацав пульс на сонній артерії й почав робити масаж серця.

- Що ти робиш? Ірод! Не чіпай її, - намагалася завадити Кіра.

- Не заважай, я – лікар. Усе буде гаразд, вона жива...

- У неї порок серця, - попередила Кіра.

- Просто злякалася, - Данилов вдихнув у легені дитини порцію повітря, тіло Наді смикнулося, але за хвилину вона жадібно втягла у себе повітря й відкрила очі. – Вона прийшла в себе, але якщо у неї порок серця, необхідно провести обстеження. Їдемо в лікарню, тут недалеко. Я знаю, розтрощив жо** твоєму джипу, кинь його тут, потім поремонтую. Треба швидко. Потім скажеш усе, що ти про мене думаєш, - Данилову терміново треба було реабілітуватися перед холодною красунею, тому він повіз її з дитиною до лікарні, в якій сам працював.