Я БУДУ ЖИТИ ЗАРАДИ ТЕБЕ

- Ден, я тебе дві години назад вигнала втриший, а ти знову на порозі, та що ж воно робиться? – волала писклявим голосом лікарка у фіолетовому вигладженому костюмі, що підкреслював її бездоганну фігуру. Маска закривала половину обличчя, але й очей вистачало, щоб зрозуміти – оці блискавки нічого гарного не віщують.

- Соня – не пищи, дитину злякаєш. Малій треба зробити усі аналізи, кардіограму і УЗД. Ні, порядок не такий, кардіограму, УЗД, а потім вже різними аналізами бавитися можна на дозвіллі. Темп – терміново! І на отому німецькому апараті, що місяць назад привезли, – нахабно вкладаючи Надю на каталку, що стояла напохваті перед дверима, вигукнув Данилов, проігнорувавши заяву медички. – А оцій не завадило б заспокійливого, - він зневажливо вказав рукою в бік Кіри. Остання за годину знайомства з нахабним чоловіком майже звикла до його хронічної манери іронізувати, тому навіть не стала коментувати. Та й усі думки Кіри були сконцентровані виключно на дівчинці, хоча Данилов наполегливо старався переключити її увагу на себе. Кіра, правда, недбало оглянула винуватця її вечірніх неприємностей і вперше спіймала себе на думці, що він до непристойності гарний і розкутою нахабністю навіть підкупає. Доволі цікавий екземпляр чоловічого егоцентризму.

- Даня, а ти нічого не переплутав? У нас тут не швидка допомога, а приватна клініка. Хто за це все платитиме? – сердито поглянувши на Кіру, ревниво спитала жінка у фіолетовому костюмі. Кіра встигла прочитати на бейджику «Адміністратор Ковальова Софія Григорівна».

- Я заплачу, скільки треба. Тільки обстежте мою дитину. Вона злякалася, а, може, де й забилася, - Кіра реально була готова на будь -які витрати, аби дівчинка виявилася неушкодженою. – Мені ніяких заспокійливих не треба. Я в порядку, – про що не переживала ніколи Кіра, так це про свою стресостійкість: життя било, як тільки могло, а вона, немов фенікс з попелу воскресала, ставала ще міцнішою, кращою.

- Платити нічого не треба, бо це я врізався у ваш зад, мадам, Кіра, ага? Соня, програма « 13 плюс», мені здається, в цьому місяці ще не вичерпана, - нагадав Данилов про встановлену власником клініки (і старшим братом одночасно), розроблену якраз для виключних випадків і дозованого дешевого обслуговування родичів.

- Дмитро Данилович в курсі? - закусивши губу, спитала медичка.

- Не переживай, зараз подзвоню. І курс Дімці задам. Ти ж мене знаєш, - впевнено заявив Данилов і збирався зникнути в білих коридорах. Кіра смикнула його за рукав:

- Я з вами! Надя не говорить! Ви її не зрозумієте.

- Я? Не зрозумію? Ти мене погано знаєш ще. Мене навіть глухі й німі коти з собаками розуміють. Тут лише професіонали. Знайдуть те, чого й не було. Заспокойся! У них робота така – обстежувати і лікувати. А ти там навіщо? Охати і ахати? Давай і тобі укольчик уколять – не так смикатися будеш? Можу навіть сам, - Данилов на хвилину уявив пікантну процедуру, як він оголює ліву чи то праву сідницю холодної красуні і заганяє тонку голку в її м'яку плоть. Колючий погляд чорних від гніву Кіриних очей охолодив його впевненість, що укол відбудеться. Така й руку по лікоть відкусить тільки зиркнувши. Данилов вирішив, що краще попередити її словесні випади.

- Зрозумів. Соня, дай халатик. Тут мама доволі нервова. Напише скаргу, у Дімки комплекс розвинеться. Я, як завжди, крайнім буду. Сумнівне задоволення. На фіг нада. Комплектуйся у халат і бахіли і погнали каталку до кабінету ЕКГ.

Оперативно вдягнувши запропоновані халат і бахіли, Кіра слухняно поспішила за Даниловим, допомагаючи вирулювати неслухняну важку каталку. Надя, на диво, покірно лежала на возику, спостерігаючи за метушнею дорослих. До процедурної Кіру все ж не пустили. Данилова також не хотіли пускати.

- Ощаслив, згинь на деякий час. Ти ж казав, на Канари мав вилетіти. Літак відмовився тебе везти? Передумав? Нагрубіянив пілоту? Звабив стюардес усіх скопом? Не здивуюсь, якщо тебе з парашутом викинули десь на півдороги, - накинулася на чоловіка ще одна сердита лікарка в блакитному медичному костюмі. Кіру аж цікавість розпирала – що зробив Данилов, що всі жінки тут так проти нього наїжачилися і хочуть спекатися бажано до пекла, у ВІП-казан з подвійною дозою смоли?

- Ні, не вгадала, хоча старалася. Розбив дорогу машинку оцій леді, тепер, певно, рабом до неї в гарем попрошусь, - шуткував і навмисне злив лікарку Данилов. – Бо грошей зовсім нема. А там один бампер на декілька тисяч потягне.

- А ти сильно й не переживаєш, я дивлюсь. Впевнений, що брат залагодить питання. Пожалів би Дмитра Даниловича. Ех...

- Слухай, Кать, у скорпіона отрути менше, ніж у тебе. Що я тобі такого зробив, що гарчиш, як ... краще не буду ні з ким порівнювати, а то покусаєш, а раптом сказ, а я не прищеплений...

- Сволота ти, Данилов! Рідкісна! – стояла на своєму ображена чимось медичка.

- З твоїх уст звучить як комплімент. Згоден, я доволі рідкісний вид. Занесений у червону книгу. Я швидко, дізнаюсь, як там мала. Ти чекай тут, - дав рекомендації Кірі й, нахабно відштовхнувши медичку, зник у кабінеті.

- Він дійсно розбив вам машину? – спитала Катерина Павлівна, жінка середніх років, в якій все видавало її доглянутість: зачіска, манікюр, навіть оригінальні білі капці на невеличкому підборі з пуховими помпонами.

- Так, - Кіра розуміла, що теж частково була винна, різко загальмувала. До того ж давно за кермо не сідала, а це, немов лихий поплутав, але за правилами вина лежала на Данилову, тому пробачати цьому нахабі нічого не збиралася. - Він – дійсно лікар? – Кіра скоріше б повірила, що Данилов актор, ніж в наявність медичної освіти у язикатого красунчика.

- Дійсно. Причому, потомственний. Данилови усі лікарі. І дід його, і батько, і обидва брати теж... Два роки у відпустку Данилов-менший не ходив, то Дмитро Данилович втомився його благати, оце наказав вигнати втриший, щоб відпочив. Помішаний на лікарні і..., - Катерина Павлівна обвела поглядом Кіру. – Бабій він, одним словом. Охмуряє точно так же професійно, як і лікує. Не переживайте, дитина в надійних руках. Дітей він якраз любить. І вони його теж. Я вам рекомендую і далі підтримувати в ньому відчуття винуватості. Це йому лише на користь.

Дійсно, за десять хвилин з ЕКГ-кабінету вийшов Данилов, тримаючи за руку усміхнену Надю. Дівчинка пригортала до себе синього зайця – затягану м'яку іграшку для лялькового театру. Кіра не встигла спитати нічого про іграшку, як почула приготовані пояснення:

- То Славік, екгіст подарував. Щоб не боялася присосок. У нього троє своїх малих піратів, цяцьок вдома океан і море впридачу, то вже на роботу потихеньку тягає, розвантажує хату для нових. Повір, цяцька не становить для Славіка цінності, а малій чомусь приглянулася. Діти – складний і загадковий народ. Не чіпай, так, не новий косий, без носа і лівого ока, але ... Треба ще УЗД, в отой кабінет ще сходимо, - Данилов показав на кабінет в кінці коридору. - Так, мала? Заєць у нас хворий до біса, ходімо його полікуємо. Отам сидить Лікар Айболить. Усіх підряд лікує, смачні ліки дає. Ходімо на Холосас його розкуркулимо. Смакота ще та, я тобі скажу. Сам би пляшечку удув – не дають, кажуть, тільки малим можна. Нафіг я виріс, ти не знаєш? Ото не поспішай виростати, бо все цікаве зникає. На качелі не можна, в дитсадок не пускають...

Надя покірно тримала Данилова за руку, без боязні прямуючи туди, куди він її вів, уважно слухала усю ту ахінею, яку ніс дивний дядько. У чоловіка реально був дар – приваблювати до себе. Хтось називає це харизмою, хтось винуватить концентрацію феромонів. Кіра схильна була приписати йому просте оволодіння психологічними прийомами. Багато хто читав книгу Дейла Карнегі «Як приваблювати другів», але мало хто користувався тими порадами. Данилов демонстрував прості прийоми майже бездоганно. Це для неї, Кіри, Надіна німота становила бар'єр, проблему, перепону, перешкоду. Данилов взагалі не бачив цього недоліку, увімкнувши режим «відчуття», який цілком замінив мову.

- Ви мама цієї дівчинки? – з кабінету вийшов молодий екгіст Станіслав, що вправно ховав свій вік густою бородою. Він тримав стрічку кардіограми в руках і по виразу обличчя відчувалося – озадачений. – Зайдіть, є серйозна розмова.

Кіра знала, що збирається повідомити їй цей приємний лікар. І по його інтелігентному обличчю розуміла, що невтішний діагноз буде піднесений їй на блюдечку, прикрашеному чимось солоденьким. Лікарі приватних лікарень відрізнялися від лікарів державних медичних закладів вихованістю, бо скандали тут були не потрібні. Данилов був винятком лише тому, що дід і тато його були великими світилами медицини, тому апріорі йому все пробачалося.

- Я б дуже хотів вам сказати, що все прекрасно, але це не так. Сподіваюсь, ви знаєте, що у дитини порок серця? – він якось нервово м'яв паперову стрічку кардіограми, навмисне втупившись на криву, щоб не дивитися в очі Кірі.

- Так, мені це відомо. Я планувала її повне обстеження перед операцією, - Кірі на язика просилося прислів'я «Не було б щастя, так нещастя допомогло». Якби не цей випадок, до лікарів звернулися пізніше – коли б були на руках документи. І не факт, що в цю лікарню.

- То вам можна сказати, пощастило. Данилов просто дива робить у кардіохірургії. Ця лікарня – невеличке хобі. Основна діяльність в інституті. Він просто живе своєю справою. Разом з німецькими лікарями провели трансплантацію серця. Донорський орган прижився.

- Данилов? Та не може бути? – Кіра якось не уявляла його в цій ролі.

- Дмитро Данилович, - уточнив екегіст Славік. – Старший брат Дані. Данила Даниловича. Традиція у них у роду така кумедна – сина називати Данилом, - навіщось пояснив Славік.- як результат – суцільна плутанина. Тому ми тут меншого Данею звемо.

Кіра почувалася ніяково від того, що всі навколо прагнули побільше розказати їй про Данилова, немов їй це вкрай було необхідно. Необхідності не було, але цікавість брала гору, тому слухала.

А потім в кабінеті з'явився кремезний лікар. Він вражав своєю масштабністю: зріст під два метри, смаглява шкіра, чорне густе волосся і такі ж чорні диявольські очі. Він всього лише слизнув поглядом по Кіриному обличчю, але як. Дуже негарно так подивився, проникливо. Кіра в цей момент відчула себе не те, що без одягу – без шкіри. Їй здалося, що грізний здоровань вміє читати думки. Логіка вкупі з інтуїцією прошепотіли застиглому у вакуумі тілу: « Напевно, це і є Дмитро Данилович». Слідом за лікарем забігла Надя і зразу ж традиційно притулилася до Кіри, демонструючи свою ніжність.

- Добрий вечір! Скільки дитині повних років? - великий лікар зайняв крісло екегіста, яке останній навмисне звільнив, демонструючи свою другорядність.

- Шість.. сім.. , - Кіра вагалася, намагаючись пригадати дату народження Наді. Чим довше вона вагалася, тим серйозніше ставало обличчя лікаря. Надя швидко виставила п'ять пальчиків правої ручки і два лівої.

- Для документації дата народження, до речі, - під таким рентген-поглядом і знала б – забула.

Кіра готова була розплакатися, але реально не пам'ятала. А документи віддала на переробку Алексу. І раптом стресова ситуація примусила зреагувати нестандартно – сказала свою дату:

- П'ятнадцяте червня 2005 року, - подумала, що на майбутнє зручно буде святкувати подвійний День народження! Алексу вирішила потім подзвонити, щоб переробив свідоцтво на цю дату.

- І хто помиляється, ви чи мала? Бо якщо вірити даті, дівчинці шість років, - уважності лікаря Кіра вже заздрила. Кірі зручніше було зробити Надю меншою, відпадала б ще одна проблема з оформленням на навчання.

- Так, їй шість років.

- Ще рано щось остаточно говорити, зроблені лише частково дослідження, проте я наполягаю - дитина має лишитися у лікарні. Їй потрібно бути під постійним наглядом лікаря. Потрібна зміцнювальна терапія перед операцією. Станіслав Петрович, покажіть дівчинці акваріум з рибками, - Кіра зрозуміла, що Данилов збирається говорити щось не для дитячих вух. Екегісту довелося трошки повмовляти Надю, але обіцянка: «Погодуємо сомика і пошукаємо равлика» подіяло – спочатку дівчинка поглядом спитала Кіру, чи можна йти з незнайомим дядьком, і лише після Кіриного кивка Надя залишила кабінет.

- З таким діагнозом вона довго не проживе. Максимум два роки, - Данилов не став пом'якшувати вирок. Жалість, видно, була не його коньок, – Організм виснажений. Численні гематоми на тілі. У вас психологічні проблеми чи у когось з членів родини? Хто руку на дитину підіймає?