ГЛАВА 12 ЛІКАРІ БУВАЮТЬ РІЗНІ

Кірі снилося, як вона ширяє над лісом. Немов якась пташка. Божественне відчуття польоту і свободи. Давно такого не снилося. Останній раз – в дитинстві. Звідусіль лилася божественна музика, а вона летіла й летіла, не втомлюючись розмахувати крилами. З великим зусиллям розтулила очі. Вже не літала, але музика линула з-за дверей. Цікавість пересилила небажання вибиратися з ліжка, в якому спала разом з Надею. Дитини поруч не було. Не здивувалася, і вже не боялася, бо збагнула, що дівчинка звикла рано прокидатися. Зазирнула в зал, звідки й лилася дивна музика. Данила у шортах разом з Надею у піжамці робили зарядку. Кумедно підіймали ноги і задирали руки. Обидва на одній хвилі страшенно задоволені, усміхнені і вкрай бадьорі для такого раннього часу.

- Добрий ранок, народ! Я рада, що у вас двох біоритми співпали, – привіталася і попленталася на кухню пити традиційну чашку кави для бодрячка.

- Вмивайся і приєднуйся, - запросив Данила.

- Ні, це без мене, - запливла до кухні, смикнулася і аж проснулася- на столі стояли три стакани з апельсиновим соком, на тарілках - бутерброди з маслом і сиром, на плиті - зварена вівсянка. – Данилов, ти неймовірна попелюшка. Я звикну до такого ранкового сервісу й не захочу тебе відпускати.

- То я ж цього й добиваюся. Дієва тактика! – він з'явився разом з Надею на кухні, і Кіра просто відчула чоловічий рентген-погляд на своєму ранково неприбраному тілі.

- Тактик, а скільки тобі платять у шаражці, де працюєш? – ділова хватка прокидалася зазвичай раніше, ніж це робила Кіра.

- Мені вистачає, а що? – Данила прекрасно знав, про що думає Кіра, але йому хотілося почути від неї підтвердження своїх припущень.

- Та от думаю переманити тебе назавжди. Відчуваю, що місяцем не задовольнюся. Реально без помічника буде складно. Прицінююсь, яку тобі зарплату треба буде платити, - Кіра навіть не приховувала своїх планів: прозоро, відверто і напряму. За роки бізнесових стосунків з чоловіками зрозуміла – так краще, коли обидві сторони знають, до чого йдуть, що в перспективі. З жінками все було по-іншому: ні в якому разі не можна було зізнаватися в реальних планах, чим менше знають правди, тим краще ними керувати.

- Я б на твоєму місці пильніше придивився до такого скарбу, як я. Може, й помічник буде, й не знадобиться платити зарплату, - Данила лукаво підморгнув Надійці й тицьнув дитині склянку з соком у руки. - Я дзвонив Дімичу, він сказав, що повне обстеження в центрі реабілітації спортсменів максимум триватиме тиждень. А далі пропонував тягти тебе в гори. Карпати - саме те. А там готують, між іншим, як у дорогих ресторанах. Меню можна самостійно підібрати. Що там з твоєю роботою, без тебе впораються? Стопудово теж у відпустці не була декілька років...

- Ти часом не в рекламній агенції працюєш? – пожартувала Кіра і залпом випила стакан соку, наповнивши вологою шлунок, що вже бурчав.

- Ні, в іншому невеселому закладі, - підсовуючи стільця Надійці, Данилов, немов заправський офіціант, поставив перед дитиною весь арсенал харчів, які та мала з'їсти зранку. Але дівчинка простягла Кірі невеличкий малюнок, на якому були зображені три постаті, що трималися за руки. Кіра легко вгадала в цих фігурках себе, Данилова і Надю.

- Дякую, сонечко. Ти, як завжди, зранку встигла намалювати, - Кіра поцілувала дівчинку у щічку, від чого оченята дитини просіяли німою вдячністю. Надя у відповідь також несміливо поцілувала Кіру. Божечко, як це заряджає, хочеться жити, творити, дарувати іншим втричі більше тепла.

- До речі, я забула спитати, а яким лікарем ти працюєш? Дмитро – кардіолог, Сергій – стоматолог, а ти? – Данилов неприємно скривився, немов йому під носа тицьнули ганчірку з хлоркою. В принципі, він чекав цього питання, але думав, що воно прозвучить пізніше.

- А як ти думаєш? – вирішив погратися, відтягуючи момент істини.

- В такому дикому тандемі, як кардіолог і стоматолог не вистачає гінеколога, - вирішила пожартувати. І чим пильніше вивчала реакцію Данилова, тим більше переконувалася, що в кожному жарті є частка правди.- Та ну ладно!

- Взагалі-то репродуктолог. Лише два роки, як пройшов стажування в Німеччині. Дімич страшенно захотів, щоб у мене була нормальна спеціальність, бо до цього я вже казав, що педіатричне відділення мене трошки виснажило, а ще раніше я взагалі ветеринаром працював, ну, там ампутація хвостів, кастрація котів, - остаточно добив Данилов. Кіра ледве не вдавилася бутербродом. Данила оперативно підскочив і легко постукав по спині.

- Універсальний лікар, нічого не скажеш. Тваринки, діти, жінки...- прокоментувала, коли дар мовлення повернувся. – Ти не онук часом легендарного Жуля Верна? Ще розкажи, що пологи в кобили приймав...

- Не зовсім у кобили. Зебра підійде? – на повному серйозі мовив Данила.

- Зебра? У Києві? Може, ти і динозаврів з яєць вилуплював? – ой як Кіра не любила, коли чоловіки починали вигадувати чорт зна що, щоб здаватися більш значимими, ніж є насправді.

- В зоопарк викликали... до зебри... її Машка звали. Її малому вже рік. Хочеш, з'їздимо в зоопарк, познайомлю. Надюші теж позитивні емоції тільки на користь,- щоб підкріпити слова фактами, Данила швидко змотався до зали й приніс декілька візитівок, що лишилися з добрих часів, коли працював у ветеринарній клініці. Покрутивши в руках візитівку з іменем Данилова меншого, Кіра подумала, що для брехні доволі віртуозно.

- Якщо ти дійсно репродуктолог, боюсь, у мене не вистачить грошей, щоб перекрити твою платню в клініці, де ти працюєш, - міркувала Кіра вголос. За роки звернень до подібних лікарів вона звикла до шалених чеків на послуги ЕКО.

- Знижки і бонуси ніхто не відміняв, - перевів на гумор Данила. – Може, мені так сподобається, що я й сам не захочу йти від тебе, га? До речі, у Наді є потреба в домашній тваринці, - різко перекинувся на іншу тему.

- З чого ти взяв, що їй тваринки не вистачає? – після втрати останнього песика Кіра ніяк не наважувалася обзавестися наступним чотирилапим другом.

- Малює кроликів... У кого що болить, той про те й говорить. Вона малює. Про тваринок натякає... Хотіла б мати тваринку? – спитав у Наді. Дівчинка, не підводячи очей, легенько кивнула. Кіра згадала, як їхала дитина з села, наостанок погладила саме кроленя. Згадала, як закопувала свою отруєну кимось Найду.

- В санаторій з кролями, котами чи собаками не пустять. Після операції заведем кого захоче, - пообіцяла. У дитини має бути орієнтир, мета, мотивація, тому зовсім виключати таку можливість не хотіла.

Зразу після сніданку вирушили в Центр для реабілітації спортсменів, де Надя мала пройти перший тур обстеження. Традиційно Надя не схотіла заходити в працюючий вже ліфт, тому Данилову довелося нести її на руках.

- Навіщо? Ми ж спускатимемося? – не розуміла Кіра. – Вона сходами вниз ходить. Це нагору я її несла...

- З її проблемами не можна ані нагору, ані вниз. Ти в курсі, що навантаження на м'язи ніг, коли спускаєшся сходами, більше за те, що при піднятті вгору? Тим паче, навантаження може вплинути на показники аналізів, - пояснив Данилов. – До речі, треба розібратися, чому вона так дико боїться ліфтів.

- Я теж про це думала. Спочатку списала на те, що в селі, де вона жила з народження, ніяких ліфтів не було. Але коли ми в молі були, одяг купували, там вона в ліфт сама увійшла, правда, він прозорий був. Клаустрофобія? Але ж МРТ коли робили, не панікувала взагалі, - міркувала вголос Кіра.

- Коли повернемося, сонце, ти мені намалюєш, чому боїшся заходити в ліфт, гаразд? – лагідно спитав Данилов Надійку, яка притулилася до його сильного великого тіла і почувалася більш, ніж захищеною.

У дворі довелося почекати приїзду Кіриного шофера Анатолія, тому зустрілися з сусідкою, власницею двох білих пухнастих песиків породи болоньєз, яких жіночка вигулювала на довгих поводках.

- Кірочка, доброго дня, люба. Гарно виглядаєш. У тебе часом немає знайомого ветеринара, а то мій Славочка поїхав відпочивати, а тут така справа, - тараторила сусідка Анна Львівна, тримаючи повідки від двох собачок, але весь час зиркаючи на Данилова. Ще б чого, новий ефектний чоловік поруч з Кірою – така гаряча темка для обговорення.

- Якраз є, - мило посміхнулася Кіра Данилову, витягла його візитівку з кишені й простягла Анні Львівні. – Тільки подзвоните йому через дві години. А що, щось з Масею і Мусею? Начебто виглядають здоровими? – Кіра пильніше придивилася до собачок: біленькі, жвавенькі, дзявкотять, відмінно грають роль живих іграшок.

- Та ні, ці в нормі. Додік захирляв вкрай. Учора весь мокрий приплентався додому, а сьогодні чихає і на підвіконні вигрівається. І нічого не їсть...

- Так, це симптом. Зазвичай, у нього гарний апетит. Давно не бачила вашого улюбленця. То подзвоніть, консультує він безкоштовно, - Кіра взяла на себе сміливість підкинути роботи Данилі й страшенно зраділа, побачивши, як у двір в'їхала машина Анатолія.

- Який Додік? Хто це? - привітавшись з водієм і вмостившись на задньому сидінні разом з Надійкою, спитав Данила.

- Кіт. Сфінкс, якого ти в акваріумі покупав учора. Давид, хазяйка називає Додіком. Він тут місцева знаменитість, а ти так з ним негарно вчинив. Так, я знаю, що це твоя робота. Тепер лікуй.

- А як ти дізналася? Стежила? Підглядала? – у Анатолія аж брови склалися у домики від такого діалогу.

- Багато честі. На балкон виходив, вода розлита біля акваріума, ганчірка не на місці лежить і в акваріумі двох рибок не вистачає. Не ти ж їх виловив, сподіваюсь? - з вправністю Шерлока Холмса розплутала злочин Кіра.

- То він, падлюка лиса, аж дві рибини умняв, поки я по телефону поговорив. Гурман хрінів, - сердито мовив Данилов, уявивши ненависного кота.

- А от і чистосердечне зізнання, - задоволено оголосила Кіра. – Як ти з подібним ставленням до тварин ветеринаром працював? А діти? Ти ж їх начебто любиш?

- Люблю не те слово. Я їх роблю. По двоє-троє на тиждень, - Анатолій аж закашлявся. - Нормальне у мене ставлення до тварин. Конкретно цей кошак вибісив. З яким би я задоволенням йому... - Кіра попередила його необачну фразу в присутності вразливої Наді обурливим поглядом і зауваженням:

- Цю процедуру хазяйка з ним вже провела. Повторити не вийде, бо те, що відрізали, не відростає. Можеш, звичайно, не відповідати на її дзвінок. Останні три нулі в номері. Як хочеш, але доля нещасної тваринки в твоїх руках. І авторитет також. Толя, як твої справи? Все владнав? – Кіра перемикнула увагу на водія і всю дорогу до центру говорила з Анатолієм, який встигав на питання відповідати, стежити за дорогою і вести машину дуже професійно, оминаючи вибоїни, пропускаючи шалених водіїв, при цьому стримуючись і не лаючись в присутності начальниці і малої дитини. Щодо Данилова, Толік весь час зиркав у дзеркало заднього виду, вивчаючи нового чоловіка, статус якого Кіра не окреслила. Толік не хотів думати найгірше, але думка, що у начальниці з'явився чоловік настирно пхалася в голову, перекриваючи усі інші думки.

- Ви йдіть, а я тут лишуся. Там вас чекають. Впевнений, Діма вас зустріне сам біля входу, - мовив Данилов, коли автомобіль зупинився біля сучасного лікувального комплексу.

- Ага, значить поки що вирішив конспіруватися. Все одно ж дізнається, - Кіру навіть не злило, а дратувало небажання бачити очевидне інших людей.

- Повір, чим пізніше дізнається, тим краще. Я його знаю. Демон і тілі людини. І старший брат. Це – діагноз! Тим паче, я там не потрібен. Ми он з Анатолієм поспілкуємось, щоб йому не скучно було.

Кіра не стала переконувати Данилова, взяла Надю за ручку й пішла до центральних дверей, біля яких стояло декілька медиків у халатах, що жваво вели розмову.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.