ГЛАВА 25 КОХАННЯ І АРТПСИХОЛОГІЯ

Оглянувши Надю, трохи перелякану раптовою появою великого суворого дядьки-лікаря, Дмитро Данилов залишився незадоволеним станом її організму, але очікував ще на гірший стан.

- Часто серцеві перебої спричиняються хвилюваннями і неспокоєм. За яких обставин дівчинка вперше знепритомніла? – допитувався Дмитро у брата в той час, як місцевий кардіолог робив кардіограму Наді у сусідньому кабінеті й дівчинка не могла чути розмови лікарів.

- Та дурня вийшла. Батя влаштував показову рибалку. Мала побачила рибу на гачку – і все. Їй же багато не треба. А баті фіг поясниш, - виправдовувався Данило.

- А ти накой? Ладно всі навкруги не розуміють ситуації в повній мірі, але ж ти не просто протирав штани в медуніверситеті стільки років? Тебе Лазарєва до дівчинки ким приставила? Нагадай? – не кричав, але методично слово за словом тиснув на совість Дмитро.

- Тому я тобі й подзвонив. Кіра захворіла, мала непритомніє раз за разом. Фіговий антуражик, - зізнався Данило.

- Ага, робити дітей легше, ніж їх рятувати, чи не так? А на що захворіла Лазарєва? - Данилов нарешті збагнув, яким дивом Кіра опинилася у його номері, тому трохи зм’якшився. – Часом не на сказ?

- Симптоми грипу. А що? – розгублено спитав Данило. – Ти її бачив?

- Прикинь. Приперся у свій номер, а там вона. Зла, як гієна. Вигнала, як пса шолудивого. Уявляю, що вона собі там напридумала. Ігнату я вже подякував за таку підставу, - Дмитро трохи знітився, бо в пам’яті відродився еротичний образ Кіри, обмотаної білосніжним банним рушником.

- Вибач, я не встиг Ігната попередити, що ти приїдеш. До речі, не знав, що Ігнат Кіру в твій номер заселить. Треба порадити, щоб ізолятор пристойний зробив. Санаторій як не як, - згладив напругу в розмові Данило. – Так, я тебе до малої не пущу більше, якщо з хворою контачив. І не гуди, розпорядження самої хворої. А вона в гніві страшна.

- Я з хворою не контачив, - буркнув Дмитро і зразу ж додав: - Та й нема потреби мені з малою спілкуватися. Для дівчинки я артпсихолога привіз. Софія. Вона побуде трохи, помалює там, свої методики застосує.

- Ти надовго? – обережно спитав Данило.

- Завтра зранку назад. Якщо що – я у шістдесят третьому на першому поверсі, - й пішов знайомитися з результатами кардіограми Надійки.

Софія Левченко повірити не могла в те, що вищі сили зглянулися і Дмитро Данилов не просто звернув на неї увагу, а попросив допомогти у складній справі. Дівчина знала, що у приватній клініці працює виключно тому, що зобов’язана протекції брата – успішного хірурга Костянтина Левченка. Саме її брат лікував Дмитра Данилова, коли той втрапив до автомобільної аварії. Лікував доволі професійно, тому Дмитру пощастило уникнути ампутації ноги, за що вдячний пацієнт пообіцяв виконати будь -яку забаганку, зіграти так би мовити, роль золотої рибки. Костянтин не зловживав цим, як дід з казки Пушкіна, й попросив лише одного - влаштувати на роботу Соню, бо для нього мила Соня, яка тільки-но отримала диплом психолога, була найбільшим скарбом.

За рік роботи Софія зарекомендувала себе прекрасно, адже професія психолога їй подобалася, хоча й виснажувала. Коли Данилов намагався розкрутити головоломку з німою дівчинкою, скоріше відчуваючи інтуїтивно, що проблема лежить більше в площині психологічній, ніж фізичній, він звернувся до своєї секретарки Валентини.

- Валя, як можна зрозуміти, чого боїться дитина, якщо вона не говорить? – завжди питав прямо і головне, без передмов і зайвого. Такі раптові питання заганяли багатьох у глухий кут, але не секретарку Валю, бо жінка звикла знаходитися цілодобово у режимі «готова вирішити будь -яку проблему шефа», а ще вона за п’ять років тісної роботи з Даниловим вивчила начальника, навчилася відчувати.

- Якщо це немовля, то краще запитати матір, - беззаперечно відповіла Валентина, вловила легку похмурість на обличчі боса й додала: – Малюки бояться найбільше втратити маму. Загальна фобія.

- А якщо це не малюк. Якщо дитині сім років? – ускладнив задачу Дмитро. – Не говорить, читати й писати не вміє.

- Через ілюстрації. Психологи показують спеціальні інформаційні картки і дивляться на реакцію дитини, - не довго думаючи, порадила Валентина.

- Психологи? У нас хто в цьому ас? Ти ж про всіх усе знаєш, - Дмитро подумки сам себе сварив, що не додумався до цього самотужки. В сучасному світі ні кроку без психологів. Як раніше без них обходилися?!

- Шилова Людмила Петрівна – досвідчений психолог, нічого не скажеш, але я б на вашому місці звернулася до Соні. Вона зі своєю артдіагностикою творить дива. Я до неї сама ходила, - добила Валентина потужним аргументом.

- Артдіагностика? – Дмитро знав значення терміну, але розраховував почути щось додаткове. І він почув.

- Ага. Малюнки з дітьми розглядає, там ціла художня студія. Навіть якщо діти не пишуть, вони неодмінно спроможні малювати, - не встигла Валентина це вимовити, як Дмитро вигукнув: «Ти геній, Валя!» і помчав шукати Софію, сподіваючись ще застати на роботі.

Софія з радістю сприйняла прохання про допомогу від Данилова. І те, що для цього потрібно було з’їздити в карпатський санаторій, про який у клініці ходили ледве не легенди, дівчину навіть порадувало. Останнім часом в її буденному графіку одноманітність просто приїлася. Ще менше за все Софія очікувала побачити по приїзді Данила Данилова, красунчика, по якому зітхали усі жінки клініки. Як не прикро було усвідомлювати Софії прикрий факт, але вона теж належала до когорти романтично зітхаючих по Данилу жінок. Щоразу випадково зустрічаючись з красунчиком в коридорі, Соня сором’язливо опускала свої очі й сварила себе за те, що піддалася стадному рефлексу й дозволила інстинктам взяти гору над розумом, бо розуміла, що не світить їй навіть стояти поруч Данилова-молодшого, не те, що впасти в коло його уваги. Але мріяти ніхто не забороняв, тому Соня наївно мріяла, вибудовуючи романтичні замки.

Клінікою прокотилася хвиля чуток, що красень Данилов вилетів першим ліпшим рейсом чи то на Мальдіви, чи то на Багами з якоюсь дико везучою кралею модельної зовнішності, а тут виявляється, що все це брехня. Софія бачила Данила тільки на відстані, завжди у медичному блакитному костюмі, а тут він сидів поруч у домашніх футболці та штанях, пригощав чаєм з пряничками, допомагав сортувати малюнки лялькоподібної дівчинки, яка весь час горнулася до чоловіка, немов він її батько. Батько?! Софія зліпила до купи усі легенди, які ходили про Данила, й згенерувала революційну теорію, навіяну шаблонними англійськими любовними романами: Надійка - донька легковажної коханки Данилова, що мінімум – завіялася кудись далеко і надовго, максимум – опинилася у психіатричній лікарні. А Дмитро ховає позашлюбне хворе дитя від зайвих очей отутечки, в Карпатах. І час від часу навідується до малої. Все та ж хвороблива фантазія примусила Софію повірити в можливість зближення з Данилом Даниловичем через дівчинку, тому психологиня вирішила прикласти максимум зусиль, щоб її робота сподобалася харизматичному красунчику.

Софія Левченко передбачала, що випадок з німою дівчинкою буде особливим ще коли погоджувалася на подорож, але, оглянувши дитячі малюнки, переконалася – дивного більше, ніж здавалося на перший погляд. Основна дивина - самі малюнки. Для маленької Надійки вони були надто дорослими, надто професійними, надто глибокими. Другий момент – дівчинка однаково прекрасно малювала як простим олівцем, так і кольоровими. Малюнків, виконаних фарбами, було значно менше. Спочатку Софія навіть не повірила, що малюнки належать Надійці, але коли на власні очі побачила, як малює дитина, віднесла це до феномену. Декілька діагностувальних малюнків, створених разом з Надійкою, - і Софія мала відповіді, але разом з ними з’явилися й питання. Деякий час психологиня вагалася – говорити чи не говорити про свої підозри суворому Данилову, адже він був босом, привіз її сюди, сподіваючись отримати відповіді на хвилюючі питання. А раптом вона помиляється?

- Отже, страхи є? Вони пов’язані з матір’ю? – серйозно питав Дмитро в їдальні за вечерею. Ледве дочекався вечора, щоб почути вердикт. Боявся підтвердження своїх підозр, але й розумів, що не зможе остаточно покластися на думку юної дівчини.

- Так, у дитини є страх, але він не є проекцією на матір, - заявила Софія. Розуміла, що цей висновок може розчарувати Данилова, але після кількох годин спілкування з Надійкою ( ну як спілкування, обоє просто малювали) була впевнена. Спочатку це був будиночок, потім ліс, а там і різне, кому що хотілося. Тільки Софія свідомо підводила дівчинку до малюнків, що мали пояснити її хвилювання і занепокоєння. – Вона боїться втратити її. Де її мати?

- Померла. Давно. З чого ти взяла, що дитина боїться втратити саме матір? У малої зараз є опікун-жінка, - уточнив Дмитро.

- Значить боїться втратити опікуна. Але найбільша фобія інша. Чорний чоловік. Вона його зобразила тоді, коли ми малювали тата. З сокирою. Закривавленою. Від вбивства, - Софія відшукала у стосиках малюнків саме той, який приголомшив і налякав. Поклавши перед Дмитром Даниловим лякаючу картинку, ледве спромоглася вичавити з себе:

- Данила Данилович не є батьком Наді? – серце стукотіло, як шалене, але вже по здивованих очах Дмитра Даниловича зрозуміла, що її побоювання безпідставні.

- Не є. Просто загрався трохи у лікаря. Соня, я розумію, що психологія – потужний інструмент у виявленні вавок у голові, але ж можливий варіант, що ти не те щось розгледіла в малюнку, не так потрактувала? Можливі ж версії? - делікатно натякав Дмитро на малий досвід дівчини у цій галузі. – Мало що там дитина малює. Може кіно яке подивилася страшне?

- Можливі. Це коли малюнок не чіткий і випадковий. Поодинокий. По-перше, у дитини таких малюнків валом, по-друге, дівчинка так майстерно малює, що сумнівів просто немає, що це сокира. Гляньте самі! – Софія витягла з папки три схожі малюнки, на яких зображено було чоловіка у чорному плащі з кривавою сокирою. – Вона навмисне створила декілька однакових зображень. Ось тут, на першому малюнку, чоловік сам, на другому біля нього щось безформенне лежить, а на останньому горбик з хрестом. Як на мене, однозначно – могила. Це меседж дитини, яка хоче сказати щось важливе. Це те, чого вона боїться. Я б хотіла поговорити з жінкою -опікуном Надійки. Де вона?

- В ізоляторі. Хворіє. Днів зо два ще точно буде поза зоною досяжності.

- А я можу тут лишитися, щоб дочекатися і поговорити? – ризикнула спитати Софія. Будучи ярою фанаткою Шерлока Холмса, дівчина отримувала задоволення від таємничих загадок, а тут сам випадок зробив її заручницею реальної ситуації. А ще такий сценарій давав можливість Соні продовжити неформальне спілкування з Данилою, який виявився таким уважним і милим, що закохане сердечко дівчини намріяло початок бурхливого роману.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.