ГЛАВА 23 ХВОРОБА

Вирішивши усі нагальні проблеми фірм у телефонному режимі, Кіра прочитала казочку Наді перед сном, але її саму сон ніяк не брав. Більше того, тіло кидало то в жар, то в холод, немов у хворобливій гарячці. Спочатку жінка все пояснювала надмірним збудженням від усвідомлення, що Данило буде знаходитися так близько – у сусідній кімнаті. Все її нутро відчувало чоловічий потяг до неї, якому пручатися забракло сил. Керівна посада навчила вимикати почуття і мислити здраво. Коли прислухалася до свого тіла, неприємна здогадка холодною змією стисла груди.

- У тебе градусника часом немає? – спиталася Данила, що вже чистив зуби у ванній й мугикав щось собі під носа, видаючи піднесений настрій.

- Думаєш, у малої температура? Гаряча? – навіть не прополоскавши рота, миттю помчав до своєї кімнати. Який лікар без градусника? Аж два! Ртутний у лівій руці, електронний – у правій.

- Думаю, що у мене температура, - Кіра від хвилювання вихопила у Данила електронний, бо ним виміряти можна було швидше, і, заштовхавши собі під пахву, зачинилася у ванній. За п’ять хвилин вийшла з градусником у руці й розгублено повідомила:

- Амбець! Я – захворіла! Що робити? Тридцять вісім і п’ять! - Кіра страшенно не любила хворіти, бо тоді вона відчувала себе незахищеною і вразливою. Раніше це стосувалося лише її, але тепер потрібно було думати за маленьку дівчинку, для якої хвороба становила страшну небезпеку. Данилов до хвороби ставився легковажно, вважаючи, що те, що не вбиває (похворів та видужав), робить сильнішим, принаймні, на деякий час в організмі формується імунітет у вигляді антитіл. Але по розгублених Кіриних очах зрозумів – боїться не за себе.

- По-перше, це не смертельно. Кінець світу відтерміновується. Просто доведеться тебе ізолювати від Наді. Їй хворіти зараз не треба, – міркував вголос Данило. Кіра й сама це розуміла, тому швидко вискочила в коридор і помчала у напрямку кабінету Ігната.

- Так, мене терміново в якийсь номер відселяйте. Подалі від Данилова! – випалила звичним керівним тоном, який не терпів зволікань.

- Зрозумів. Зараз знайду підходящий, - Ігнат був готовий до такого сценарію, адже знав прекрасно свого брата, а побачивши Кіру ( об’єкт інтересу двох братів одночасно), не сумнівався ні на секунду, що Данило буде робити спроби звабити красуню. – Ліжко для дитини туди теж перенести? – уточнив Ігнат.

- Ні. Надя буде жити з Данилом. Мені куди йти? – суворо і безапеляційно спитала, гордо тримаючи голову, немов королева.

- Прямо зараз хочете відселитися? – здивовано спитав Ігнат, боячись розсміятися і малюючи варіанти того, що могло спричинити таку реакцію красуні.

- Так, прямо зараз! – рішуче заявила Кіра. В цю хвилину завібрував телефон і висвітилося ім’я телефонуючого – брат Даня.

- Я зараз вирішу це питання. Почекайте дві хвилини, - Ігнат вийшов зі свого кабінету, щоб прийняти дзвінок не в присутності Кіри:

- Ти вчасно, Даня. Чувак, ти впав у страшну немилість. Колись, що ти там накосячив, що твоя дама серця тікає від тебе, як від вогню? Мені її хоч на дах сели, щоб подалі від тебе.

- Та я тут ні до чого. Захворіла вона й боїться малу заразити. Розумієш, Наді до операції ризиковано хворіти. Давай бігом шукай їй ізолятор і лікаря якого-небудь, щоб швидко на ноги поставив, ага? Там температура висока. І без піявок твоїх цього разу. Пігулочками лікуй. На крайняк, укольчика достатньо.

- Зрозумів. Усе буде по вищому розряду, братан, - Ігнат в режимі «терміново» перебрав усі можливі варіанти й зупинився на номері «120». Ізолятор у санаторії існував, але в цей час був зайнятий. Тому довелося згадати про сто двадцятий - комфортабельний віп-номер з окремим санвузлом і чудовим видом на парк. Він немов був створений під потреби педантичної жінки-керівника. Бо цей номер створювався для педантичного чоловіка-керівника – Данилова Дмитра Даниловича, який дуже рідко приїздив до санаторію брата на правах патрона, бо колись, коли ще Ігнат розпочинав свою діяльність, добряче фінансово допоміг брату. Тепер Дмитро міг коли-завгодно приїхати і відпочивати скільки заманеться, але чоловік не зловживав такою можливістю, якщо й приїздив, то днів на два-три, і не часто – зайнята він був персона. Сто двадцятий номер був виключно зарезервований під Дмитра. Оцінивши, що брат аж ніяк найближчим часом не зможе приїхати, а номер буде пустувати, Ігнат вирішив використати зручні апартаменти під тимчасовий ізолятор для важливої гості. Те, що жінка похворіє недовго, Ігнат був переконаний, не схожа вона була на ніжну панну, що любить себе і дозволяє слабкості.

- Все, я тут декілька днів пересиджу. Номер гарний. Стежитимеш за Надею. Повідомлятимеш про все по телефону. І щоб на крок до мене не підходив, бо поки температура є - заразна. Зрозумів? – видала вказівки Кіра у телефонному режимі. –Я подзвоню зранку, о сьомій.

- О сьомій? Чо так рано? Рекомендую відіспатися. Я сам подзвоню о дев’ятій, після сніданку, - мовив Данило. – Лікар був?

- Був. Вколов укола і пігулками забезпечив. Гаразд. Добраніч, - почув невдоволені нотки в голосі Кіри, бо не любила, коли з нею не погоджувалися, але тут змушена була визнати, що він правий.

Опинитися самій в чотирьох стінах Кірі було неприємно, бо вона вже звикла до ніжних обіймів Наді, до іронічних зауважень Данилова. Але втома і слабкість підштовхнули до зручного широкого ліжка, в приємних тенетах якого Кіра потонула на довгих дванадцять годин. О дев’ятій спрацював годинник на мобільному телефоні, далі прийшло повідомлення на вайбер – малюнок Наді, Кірин портрет, а потім подзвонив Данилов:

- Доброго ранку. Як ти себе почуваєш? – спитав. – Наше сонце прокинулося традиційно дуже рано і встигло намалювати чергового шедевра. Я тобі послав. Зацінила?

- Не можу цей ранок назвати добрим. Малюнок гарний. Як Надя? – коли Кіра хворіла, характер дико псувався, вона сама собі починала не подобатися.

- З нею усе добре. Збираємося на рибалку. Вибач, що без тебе, - роздратував Данилов.

- Гарно відпочити. Вибачся за мене перед своїм татом.

Данилов старший засмутився, що Кіри не буде, адже планував провести гарно час з цікавою жінкою, яка реально йому сподобалася. Він так підготувався: спінінги, рибальські снасті, зручні шезлонги з м’якими подушечками, мангал і казанок для юшки.

- І як думаєш лікувати? – ладнаючи снасті, цікавився Данилов у сина.

- Кірою спеціалісти займаються. Батя, я тобі вже говорив, що мій профіль інший. Я грипами й застудами не ведусь, - Данило не хотів продовжувати цю тему. Він спостерігав, як Надя зацікавлено розглядає різні яскраві приманки. Данилов не економив на приманках, дешевий китайський контрафакт не купував, тримаючи в арсеналі блесни, воблери і м’які приманки з силікону. Коли дівчинка потягнулася до вдалої силіконової імітації невеличкої рибинки, Данило зупинив її:

- Ні, сонце, краще не чіпати, там гачки. Вавка може бути. Батя, у тебе така без гачків є?

- Нема. Краще давай ми живу рибку витягнемо, - закидаючи спінінга, чоловік перебував у стані ейфорії перед тим, як вловить свій бажаний трофей.

Чому ідея дати порибалити Наді була хибною, дізналися зразу ж, як тільки Данилов Данило Данилович старший витіг карася з долоню і почав знімати з гачка. Надя спочатку зблідла, а далі й зовсім обм’якла й впала б на траву, якби її вчасно не підхопив Данилов-менший. Він був готовий до такого інциденту, тому швидко скомандував:

- Тату, кидай свою рибину, дістань пляшечку з нашатиркою у мене в лівій кишені.

- Сердечко? Ой, лишенько! – причитав чоловік.

- Вона емпат. Прибирай рибу, кидай її у відро з водою. Щоб бачила, що жива. Я сподіваюсь, ти тут при всіх юшку не будеш варити з випотрошуванням рибин?

- Була така ідея. Ігнат сказав - дурня, - зізнався Данилов. – Та я не сподівався взагалі щось путнє спіймати, - в тремтячих руках він ледве втримував каламарчик з нашатирним спиртом.

Вправним рухом Данило вклав дитину на траву, вихопив у батька пляшечку з рятівною рідиною й змочивши пальця, підніс його до Надіного носика. Дитяче тільце смикнулося, оченята розгублено витріщилися спочатку на Данила, потім на старого. Дійсно, із задоволенням дівчинка особисто випускала вловлену рибину до річки, косо зиркаючи на Данилова-старшого.

- Ну то все, в її очах я – затятий рибний маніяк, - бідкався Данилов. – Що робити?

- Реабілітуватися. Десь тут є каруселі які? Качельки?

Дитячий майданчик був на задньому дворику. І спочатку Надя була в захваті від спускання з гірки та качання на качелях. Але потім, розгулявшись, знову знепритомніла. Нашатирний спирт вчергове став у пригоді й Надя швидко прийшла до тями, проте Данило не на жарт захвилювався, підхопив дівчинку на руки й відніс до номера, вибачившись перед батьком, що не зможе приділити тому уваги. Щоб утримати дитину в ліжку, Данило увімкнув мультика, а сам пішов до ванної дзвонити Дмитру.

- Слухай, може їй той електросон шкодить, га? – зізнався у своїх побоюваннях. – Плавання навряд чи дає такі бічні ефекти? Хоча я сьогодні не ризикнув її повести ні на сон, ні на плавання.

- Я говорив, що запаморочення можливі, бо зміна клімату, складу повітря, враження, - заспокоював Дмитро, але сам тільки-но завершилася розмова, попередив клініку, що буде відсутній три дні й забронював квиток на нічний потяг до Івано-Франківська. Машиною було б швидше, але після виснажливих операцій Дмитро боявся заснути за кермом. В потязі можна було відіспатися.

Хвороблива слабкість не дозволяла залишати ліжко Кірі майже весь день. Відчувала, що температура тіла то піднімалася, то спадала після чергового спітніння – організм боровся з хворобою. Сніданок, обід і вечерю доправляли в номер, тому у Кіри не було потреби виходити з номера. Данило дзвонив декілька разів протягом дня сам і звітувався про задовільний стан Наді, майстерно брехав без щонайменшого докору сумління. Під вечір у Кіри з’явилися сили, тому першочергово вона обдзвонила усі фірми й перевірила пошту на ноутбуці. Це непомітно виснажило, тому швидко прийняла душ, напилася гарячого чаю, закуталася у теплий м’який плед і провалилася в глибокий сон. Прокинулася від неприємного відчуття – знову спітніла. Нехотя побрела до ванної приймати душ. Рушник вже був мокрим, тому вирішила просто у білизні перебігти з ванної до ліжка. Відкрила двері й наштовхнулася на велетня. Височенний, широченний, весь суцільні мязи, легка куртка на ньому здавалося ледве зійшлася. Дмитро Данилов власною персоною. Кіра невільно перевела погляд на могутні груди, а далі гордо спрямувала погляд на його руки, що тримали її кинуту вологу від поту футболку, помандрувала до чорних очей, що відверто розглядали її тіло.

- Що ви тут робите? – хотіла рявкнути, але вийшло глухо, хрипко і дратівливо, немов по-зміїному.

- Аналогічне питання, мадам, - він посміхався своїми чорними очима-рентгенами. – Ви в моєму номері, в курсі?

- Хто вам дозволив входити в мій номер без мого дозволу та ще й чіпати мої речі? - Кіра навмисне робила наголос на слові «мої», а далі з останніх сил висмикнула свою футболку з його ручищ-лопат.

- Невже-е-е? - протіг Дмитро. – Я, звичайно, здогадувався, що ви не подарунок. Але щоб так нахабно? Воно то й зрозуміло, мати-одиначка, незадоволена.

- То ви по цій частині? Типу задовольнити мене хочете? Розслабтеся, не в моєму смаку! Думаєте, ви єдиний бажаючий?

- Та воно зрозуміло, що не один, - іронічно заявив Данилов, милуючись злою Кірою. - Мій брат в ванній чи в ліжку?

- В сто сьомому! - гордо заявила Кіра, зі злості відкрила двері номера, вказала рукою в напрямку сто сьомого номера й практично виштовхала незваного гостя, - Звільніть мій номер і поводьтеся коректно! – Кіра хряпнула дверями, потім зачинилася й смачно вилаялася. Її гнів зростав, жінка розуміла, що крові бути.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Мавка (Ганна Заворотна)
24.03.2023 19:54
До частини "ГЛАВА 23 ХВОРОБА"
Спойлер!
Вона не замкнула номер? Ключі ж у неї. Чи у Дмитра завжди з собою мав ключі від "свого" номеру, тому він відразу пішов туди, ні з ким із персоналу не зіштовхнувшися?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше