ГЛАВА 27 БАЖАННЯ

Кіра порадилася з лікарем і нарешті дозволила собі припинити ізоляцію, розуміючи, що не несе вже загрози слабкому здоров’ю дитини. Надя, немов ніжне маленьке кошеня, не могла надихатися присутністю Кіри, тулилася, зазирала в очі, гладила вологі від сліз щічки жінки своїми ніжними ляльковими рученятами, виказуючи таким способом свою любов. Якщо в останні дні Надя не відходила від песика, то тепер Кузя став другорядним, бо з’явилася Кіра, якій можна показувати малюнки, яка краща за песика, бо говорить, читає казочки, випромінює тони невитраченої любові, тільки чомусь весь час сумна, а іноді плаче. Ні, сліз на очах жінки Надя не бачила, але дитині й не потрібні були видимі прояви суму й печалі. Вона швидше відчувала й розуміла, що причина цієї печалі вона сама. А Наді так хотілося бути джерелом щастя й гармонії для цієї гарної жінки. Кіра теж майже розчинилася в дівчинці, намагаючись надолужити втрачений час спілкування з дитиною. Натомість з Данилою Кіра трималася підкреслено холодно. Це відверто дивувало чоловіка, але при дитині він не хотів влаштовувати розбирань, а особливо іронізувати і ще більше злити Кіру. Для того, щоб поговорити нарешті з жінкою, Данила дипломатично вичекав процедур, коли традиційно відправив Надю на електросон.

- Прогуляємося парком? – запропонував, сподіваючись все обговорити.

- Удвох? А як же та дівчина? Вона чекатиме на тебе. Я не люблю бути третьою зайвою. Про мене можеш не хвилюватися, я сама. Йди, - майже спокійно мовила Кіра, хоча приховувати хвилювання в голосі було ой як важко. І як вона себе не картала, але розуміла – банально ревнувала.

- Давай поговоримо, тоді піду. До того, як ти захворіла, ми начебто зблизились, а тепер лід і провалля? Ми ж збиралися одружуватися, - нагадав Данило. – За період твоєї хвороби щось змінилося? Що я зробив не так?

- Усе так. Ти тут ні до чого. Трохи обставини змінилися. Ми збиралися одружуватися фіктивно, якщо ти забув. Здається, я не говорила остаточного «так». А учора взагалі отримала пропозицію від твого брата, - Кірі хотілося уколоти Данила, тому не приховувала гарячих фактів.

- Невже? І ти вирішила мене кинути, ага? Звичайно, Дімі я не конкурент. Він тобі з самого початку більше подобався. У мене зараз навіть розвинувся комплекс неповноцінності, - заховав під гумором відвертість Данило.

- При чому тут Діма? Дань, нічого особистого, я бачила, як ти дивився на ту руденьку дівчинку, з якою щодня гуляв у парку. Можливо, це твоя доля. Вона молода, гарна, я не маю права забирати у тебе час і можливість жити повноцінним життям. Ти допоміг нам з Надею, ми вдячні, але це треба завершувати, щоб потім не було надто пізно й боляче. Я звикла цінити свій час. Твій теж цінний, чи не так? Треба вчасно розставляти пріоритети, щоб не збирати почуття, розбиті на друзки.

- А мої почуття не беруться до уваги? Я тут намріяв, як ідіот, - Данила театрально скорчив глибоко ображеного.

- Що ти намріяв? – Кірі чомусь хотілося почути щось приємне.

- Романтичне побачення. І мій трофейний поцілунок, наприклад,- Данила реально давно вже мріяв про це.

- Взагалі то ти програв. Дмитро не призначав побачень і тим паче не цілував. Лише полаялися, - була холодно-категорична Кіра.

- Зате потім дзвонив і пропонував заміж. Це ж круче, ніж просто цілував, - не здавався Данило. Йому страх, як подобалося з нею сперечатися, вказувати на очевидне.

- По-перше, дзвонив вже після від’їзду. По-друге, пропонував шлюб як можливість влаштувати першочергову операцію Наді у Штольца. Фіктивний шлюб. Це все фікція. А ми укладали парі, що Дмитро Данилович поцілує, що буде виявом хоч якихось, але почуттів. Ти – програв! – добивала аргументами Кіра.

- Я б дуже хотів програти, але, на жаль, це не так. Ти маєш дещо знати. Кіра, Діма ніколи б не запропонував жінці фіктивний шлюб, якби не був певен, що перетворить його на справжній. Я його надто гарно знаю. Це просто стратегія.

- А ти? У тебе теж стратегія?- уточнила Кіра. – Просто хочу знати, з ким зв’язалася. Ступінь авантюризму.

- Так. Усі ми Данилови такі. Стратегічні авантюристи. Продумані до кінчиків панчох, тому не варто тішити себе надіями.

- Я особливо й не тішу. Не в тому віці. Он іди, твоя руда тебе чекає, продуманий авантюрист, - Кіра помітила рудоволосу дівчину на лавці.

- Між іншим, вона не мене чекає, а тебе. Хоче поговорити. Після розмови зустрінемось у номері. І не вздумай не прийти. Краще зразу розібратися, ніж ходити і дутися, згущуючи простір навколо.

Напевне, упереджене ставлення до Соні не дало Кірі почути висновки дівчини, до яких та прийшла за допомогою низки малюнків та свого природно розвиненого чуття.

- Ви давно займаєтеся психологією? – вирішила зразу вколоти браком досвіду Кіра.

- Ні. Другий рік пішов, - не бачила сенс приховувати стан справ Софія.

- З дітьми часто працюєте? – підібрала черговий аргумент Кіра.

- Частенько. Я вас розумію. У це важко повірити. Але ж для втрати мовлення нехай навіть дитиною, мало б статися щось досить вагоме. Надя може бути свідком жахливого злочину. І страшно те, що злочинець скоріш за все той, кого вона вважає батьком, - Соня крадькома розглядала жінку. Приблизно так вона собі й уявляла Кіру, про яку від Данила чула небагато, але вловила нотку його чоловічої зацікавленості.

- Сонечка, я не хочу вас розчаровувати, але моє першочергове завдання полягає у порятунку життя цієї дитини. Наді конче потрібна операція. Терміново. І для цього необхідний спокій. Якщо ж ми почнемо розбиратися, хто кого вбив чи що накоїв, то боюсь ми Надю взагалі втратимо. Мовлення – важлива функція для життя, і я не проти його дитині повернути, але не зараз. Зараз усі зусилля мають бути кинуті на її лікування. Вам необхідно писати якусь роботу з цього питання? Змушена попередити, що Надя не може бути піддослідною. Я категорично проти! Знайдіть інший об’єкт. Впевнена, ви знайдете, це не стане проблемою, психологія набирає обертів, а нещасних дітей все ж багацько. І вони не знаходяться на межі життя й смерті.

- Я вас зрозуміла. Написати пост у соцмережах про талант Наді у малюванні хоч можна? Це приверне увагу спільноти, - хапалася за соломинку Соня.

- Хто вас надоумив цим зайнятися? Данилов? – різко спитала Кіра.

- Так, - відповіла Соня, і не збрехала, бо Дмитро теж був Даниловим.

- Ви все зробите, про що він вас буде просити? – Кірі вже достоту набридла ця розмова, бо весь час жінка перебувала у напрузі, порівнювала себе з цією дівчиною і розуміла, що програє по всім параметрам, головним з яких була молодість.

- Постараюсь, - чесно зізналася Соня. – Я йому багато в чому зобов’язана, - мала на увазі Дмитра Данилова, але Кіра подумала, що мова йде про Данила.

- Люба, жінки, які виконують усі забаганки, скоро набридають. Враховуйте це у своєму подальшому житті. Усі малюнки, які робила Надя, я б попросила віддати.

- Я просто хотіла допомогти. Вибачте, - дівчина простягла папку з оригіналами Надіних малюнків Кірі й пішла збирати речі – очевидно, що її послуг тут не потребували. І дуже розчарувалася, коли дізналася, що найближчий потяг до Києва – наступного дня і то увечері, бо страшенно хотілося поїхати раніше. Що ж, негативний результат – теж результат. Вона свою роботу зробила, проблему виявила, а те, що її не схотіли слухати, то вже інша справа. Є ще Дмитро Данилович, можливо, він відреагує адекватно на її висновки.

- Так швидко поговорили? – аж не вірив Данило, зустрічаючи Кіру в номері. – Треба розуміти, ти дівчині навіть шансу не дала.

- Я тебе просила побути у Наді лікарем, а не розводити такої ґрунтовної психологічної роботи з психологами, - Кіра зиркнула так на Данилова, немов би поглядом можна було вбити. Ще б трошки експресії і його не врятувала б жодна швидка.

- Скажімо так, не я розвів цю роботу. Соню привіз Діма. І це його ініціатива. Він вважає, що причина поганої роботи Надіного серця не лише фізіологічна, а в більшій мірі психологічна. Не буде боятися – легше лікувати. І я підтримую його позицію, бо дитина не просто так весь час малює жахіття. Подивись, найбільше списані чорні та сірі олівці.

- Правильно, тривалий час Надя не бачила кольорових олівців. Лише сірі. Це для неї звично, - відстоювала своє Кіра.

- А сюжети малюнків тебе не бентежать? Для такої малої дитини і стільки негативу? – підбирав аргументи Данило. – Цей її тато, ти його бачила? Він не може становити небезпеку. Мало чого у нього там в голові.

- Я не знаю, що у нього там у голові, але тип він неприємний. І не зовсім Наді тато, як виявилося, - поділилася інформацією Кіра.

- Серіал ще той. Тобі не здається, що варто розібратися? Але розбиратися треба ювелірно, щоб не травмувати малу, - ризикнув висловити свою думку Данило.

- Діма? – вловила головне Кіра. – Завжди робить, що хоче?

- Ага. З вас буде бомбезна пара. Два танки. Тільки май на увазі, його броня товща. Непробивна взагалі. Носорог і той звертає частіше з свого шляху, аніж Діма.

- Не старайся так паплюжити ім’я брата, бо я не погодилася на його пропозицію. Серед двох фіктивних шлюбів я більше схиляюся до шлюбу з тобою. І не сяй, бо це не значить, що ти виграв, - вирішила бути чесною Кіра. Данило підійшов і задрав голову Кіри вгору. Дивився очі в очі, посміхався, не розриваючи зорового зв’язку. Кіра нервово посміхнулася.

- Це чудово! Нічия – теж варіант. Як вчинимо? Виконаємо бажання один одного чи укладемо іншу угоду?

- Ти мого бажання не знаєш. Раптом не сподобається і не схочеш виконувати? – знайшлася Кіра.

- Мені моє так сподобається, що твоє якось компенсує, - схилився до Кіриних звабливих губ і легенько торкнувся своїми теплими. Кіра інстинктивно закрила очі від передчуття задоволення й відчула, як Данилин ніс легенько потерся об її. А далі був легенький доторк в самий куточок рота. Невагомий поцілунок в губи. Кіра невільно розтулила губи, в грудях все стиснулося, заважаючи дихати, вона почала хапати повітря ротом, немов риба у воді. Данило дочекався, коли Кіра вдихне й губами обхопив її нижню губку, а далі переключився на верхню. Язик обережно, немов боячись злякати, обвів контур її ротика і проник всередину. А далі їхні язики сплелися у неймовірному танці. Повільно й чуттєво вони грали у свою гру. Довгу і пристрасну гру, яка відверто подобалася обом. Награвшись Кіриним язиком, Данило подарував порцію швидких легких поцілунків шийці.

Кіра розімліла від насолоди, але все ж боролася із спокусою простягти руки й добратися до густого волосся Данили. Нарешті не витримала і все ж загребла всією п’ятірнею шевелюру на Данилиній потилиці. Волосся хоч і було коротке, але доволі густе й м’яке на дотик. Чоловік замурчав від задоволення і продовжив тискати Кіру, впевнений, що в такому стані вона буде не проти логічного продовження. І Кіра б дозволила себе затягти у ліжко, але ідилію порушив писк годинника на руці Данили. Він неохоче відсторонився, глянув на циферблат і розчаровано промовив:

- Вибач, але час забирати Надю з електросну. Якщо захочеш, продовжимо вночі.

- А мені здається, ти свій виграш отримав, - повертаючись в реал, усміхнулася Кіра.

- О’кей, тоді говори своє бажання, - Данилі хотілося не бути винним і нарешті дізнатися, чого б Кіра хотіла від нього.

- Ти зробиш мені дитину, - не бачила причини приховувати свою мету. Так, Надя – прекрасне янголятко, але не можна її обмежувати дружбою тільки з тваринкою, сестричці чи братику вона змогла б подарувати свої ніжність і тепло. А ще Кіра боялася втратити Надю, тому обов’язково хотіла мати якусь гарантію – ще одну дитину, в ідеалі – свою, кровну. Адже у найгіршому сценарії подій Надя могла померти, а також її могли у Кіри відібрати, бо документи, які зробив Алекс, були фікцією. Бездоганною, але все ж фікцією. І багато людей знали про це.

- Ух-ти! Прекрасне бажання! Я ж кажу, вночі доведеться продовжити, – просіяв Данило.

- Ти не зрозумів. Я маю на увазі штучне запліднення, Даня, - Кіра аж зашарілася, зрозумівши неоднозначність своєї пропозиції. – І звісно платно! Я й так тебе серйозно експлуатую на думку твого брата.

- А чим звичайне не підходить? У мене класний генотип. Такого малюка забацаєм, сама собі заздрити будеш. Як захочеш, можна й не одного, - вже в коридорі обіцяв чоловік. – Поміть, безкоштовно. Шалена економія часу, нервів і зусиль.

- Боюсь тебе розчарувати, але спати з тобою я не стану, - стояла на своєму Кіра.

- Отут зовсім не зрозумів. Ми підходимо один одному ідеально. Що не так? – Данило реально не міг збагнути, в чому проблема. Під час поцілунку він відчув, як їхні тіла підлаштувалися одне під одне й змогли подарувати максимальну насолоду. Данило міг похвастатися численними романами з жінками, але такими поцілунками – ні.

- Як компаньйон ти мене цілком влаштовуєш. Милий, добрий, ніжний, уважний. Надя від тебе у захваті. Жити в моїй квартирі згоден. У побуті просто няшка. Але як тільки між нами замаячить секс, повір мені, ми розсваримося і розбіжимося. І скажи тепер: навіщо мені такий сценарій?

- З чого ти взяла, що буде саме так? – позиція Кіри Данилова просто загнала в кут. Чомусь думав, що фізична близькість між чоловіком і жінкою зближує.

- Знаю. Проходила неодноразово. З усіма своїми коханцями я у ворожих відносинах, - впевнено заявила Кіра. – З тобою не хочу сваритися.

- Ото навіть не знаю, радіти мені чи плакати. Думаю, не все втрачено. З чоловіком же своїм ти якось уживалася після інтиму, - міркував вголос Данило.

- Його я любила, - вбила аргументом, з якого Данило зробив однозначний висновок – доведеться спочатку її в себе закохати. Фронт роботи був чітко окреслений, що вселяло надію й надихало.

- Як думаєш, на Надіних малюнках чоловік у чорному – то її батько? Він когось уколошкав? – перевів тему Данило.

- Я думаю, що варто нормально з Сонею поговорити. Непогана дівчинка. Може, до чогось путнього разом прийдемо. Ти йди Надю забирай, а я Соню пошукаю. Сподіваюсь, ще застану її в санаторії.

- Розумна думка. Але як на мене, тут потрібен не психолог, а екстрасенс! Соня що змогла, зробила. Тепер потрібно більше. Пам’ятаєш, у потязі чоловік давав координати знахарки, - згадав Данило. – Ото час скористатися.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.