ГЛАВА 19 ЗБОРИ ТА ПОДОРОЖ
- СВ не було, - про це з винуватим виглядом повідомив менеджер Коля, коли після обіду привіз квитки на ціле купе. - Кіра Павлівна, зате це новий потяг, купейні мало чим відрізняються від св. Купе в середині вагона, а не біля туалету. Кондиціонер, доставлять з комфортом, - розтікався патокою вмілої реклами Микола – встиг набити руку на фірмі. Данило підозріло вивчав вродливого юнака, схожого на манекенника. А особливо Данилі не подобалося, з яким бажанням хлопець дивиться на свою начальницю.
- Коля, я не клієнт, мені оцю всю єресь не треба штовхати, - зупинила Кіра. – Нема СВ, то нема. Дякую й за купе, завдання виконав – молодець! - забрала квитки й пішла далі роздавати вказівки, нагадавши Миколі, що у нього на цей день справ возик і ще дві тачечки. - Чесно кажучи, боялася, що й купейні розібрали. В цей період літа в напрямку на Івано-Франківськ зазвичай лише автобусами нормально можна дістатись, - за звичкою перевіряючи дані у квитках, проговорила вголос жінка.
- А що це за хлопчик був? – спитав Данило, закриваючи двері за Миколою.
- Менеджер по роботі з клієнтами. Вже п'ять років у мене в фірмі, здатен втюхати будь-який непотріб. Талант від Бога, - пояснила Кіра.
- Особливо жінкам, напевно, втюхує, - здогадався Данила.
- Я статистику не вела, але здібний хлопчик. Далеко піде. Думаю ще років п'ять зможу втримати, а там і сам захоче фірму відкрити, - Кіра перемістилася у свою спальню й почала збирати речі.
За годину приїхав Руслан. Цей звітувався про заселення родини Зозуленко в заміський будинок коротко, швидко і змістовно, передав Кірі купу паперів у теці й зник.
- А це хто був?- спантеличено спитав Данило. Не дуже його радувало засилля вродливих молодих чоловіків довкола Кіри.
- Менеджер з кадрових питань. Як людина – рідкісний засранець, а як працівник – цінний, людей, немов рентген бачить, розуміє вміння і потенціал. – Зайвих слів не вимовляє апріорі. Тільки по ділу.
- То-то я дивлюсь, мене сканував і горизонтально, і вертикально.
- Ти теж очима його доволі поколупав. Не дивись на мене так, він просто працівник. Так само як і Коля. У мене було багато коханців, не стану приховувати, але стосунків з чоловіками, які у мене працюють, не заводжу принципово, - звітувала Кіра.
- А я що? Я не питав, - Данило одночасно і радів, що зустрів таку жінку, як Кіра, й хвилювався, що зможе зацікавити. Покладався на козир – прихильність Наді, яка в цей час тулилася до Данилова і спостерігала за інтенсивним рухом у квартирі.
- Питав. Не словами. Жінці мого віку не обов'язково щось говорити чи не говорити. Я відчуваю, читаю по очах, здогадуюсь. Одним словом, молоденькій дурепці легше вермишельки на її ніжні вушка навішати.
Данило аж смикнувся, коли за пів години після Руслана у дверях з'явився величезний здоровань.
- А це менеджер по чому? – огледівши гору якісних м'язів, ретельно накачаних на тренажерах спорткомплексу «Олімпійський», перелякано спитав Данило.
- Це? Менеджер мого дитинства. Паша, мій брат, - представила Кіра.
- А це що за хрін у тебе по хаті шнирить у треніках? – підозріло спитав брат. Ніколи слів не добирав, і тепер особливо не старався.
- Це лікар для Надюші, - гладячи по голівці дівчинку, делікатно відповіла Кіра. – А в чому він має ходити в хаті? В смокінгу? Згадай, сам у чому ходиш.
- Це ти так мужика від мене конспіруєш? Лікар? Якийсь він хирлявий, - Паша це так сказав, немов работорговець на базарі перед купівлею живої робочої сили. Данило спробував огризнутися:
- Я – лікар, між іншим, а не вантажник!
- Да я за Кірку шию кому хоч зверну. Хоч лікарю, хоч вантажнику, - кинув на всяк випадок погрозу в бік Данила. Той посміхнувся:
- Кіру ніхто ображати не збирається. Тільки любити!
- Ти там того, з любилкою теж обережно.
- Ото я розумію, чому ти чоловіків великих і сильних обираєш. Щоб знайомство з Пашою витримали. Чоловіка твого як перетравлював?
- Не бійся, він добрий і милий. Як ведмедик. З Мішею вони рибалили разом, по гриби ходили, в тренажерні зали. Все було чудово. Було, - нота печалі вчулася в її словах, адже згадала ті щасливі часи.
За годину валізи були зібрані. Паша завіз Кіру з Надею, Данилом і валізами на вокзал і навіть затягнув усі валізи до вагона, вказаного у квитках.
- На песика є намордник? Щеплений? Без потреби не скавучить? – діловито спитав провідник Артем. Кіра вже хапалася за голову, але Паша спокійно мовив, що пес – четвертий пасажир у купе, достав з широких штанів гаманець, відрахував певну суму й остаточно закрив питання. А потім ще встиг надавати провіднику купу «цінних» вказівок і вийти за п'ять хвилин до відправлення потягу з впевненістю, що все, що міг – зробив.
- Я так розумію, дівчатка на нижніх поличках, а моє місце угорі, - вирішив озвучити Данило, бо тиша надто затяглася.
Кіра перебувала у передчутті другої безсонної ночі, тому сама думка, що доведеться їхати у замкненому просторі з Данилом її вгонила у шок і тіло зрадницьки дрібно трясло.
- На верхній поличці буду спати я! – їй здалося, що це можливість збільшити відстань між їхніми тілами.
- Чого це? – Данилу хвилювало питання безпеки.
- Бо подобається. Якщо я говорю я, значить так і буде! – увімкнувся режим «директорки».
Поїли й Кіра пішла до вбиральні. Повернулася – Надя заплакана, Данило перевернув усе купе догори дриґом. Максимальна заклопотаність на межі з панікою.
- Що сталося? Наді зле? – озвучила фобію.
- Кузя кудись подівся. Ніде немає! Я все обшукав. Як крізь землю провалився, собака!
- Двері були зачинені, з того часу, як я вийшла? – Кіра уявила, що це штатна кризова ситуація на фірмі. Розбирання у стилі «експрес Шерлок Холмс» не вперше.
- Та-а-ак! – впевнено підтвердив Данило.- В тому-то й прикол, що все було зачинене.
- То шукаємо у купе, десь заникався, харцизник. Він дрібний, міг куди завгодно запертися, - і почала перебирати речі, підіймати полички. В процесі перевертання речей уздріла невеличкий отвір у стінці з сусіднім купе. Ідея осяйнула – а раптом собачка там!?
Безпардонно стала ломитися у сусіднє купе – ніхто не відгукувався і не відчиняв. Пішла до провідника: так і так, собачка – собачка - собачкааааааааа!!!
Провідник згадав Пашу і його щедрий внесок на всі позаштатні ситуації, які можуть статися з «он тією жінкою, бо якщо що, то буде погано усім, потяг дожену, наваляю», відчинив двері купе своїм ключем – нікого. Огледіли простір по вертикалі, діагоналі та периметру – ніяких прикмет живого цуцика не помітили.
- А там з іншого боку теж є купе і туди теж дірочка була, - згадала Кіра. Постукали – теж ніхто не відкриває. Знову ключик провідника був залучений. Очам постала картина олією: на столику лежала гарно підсмажена курочка, поруч – сиділа собачка, трошки більше засмаженої курочки, радісно обгризала ту курку і плямкала, наганяючи у кого шок, у кого скажений апетит, а у декого відразу. Напроти столика сидів пасажир, власник курочки. Дядько перебував у глибокому ступорі.
- Можна, я заберу свого песика? – несміло спитала у нього Кіра.
Дядько якось нервово смикнувся, вийшов із заціпеніння, повернувся і, подивившись на Кіру очима повними жаху, спитав трагічно пошепки:
- А це що, песик?
Кіра швидко розповіла, що це улюблена собачка Надюші, запропонувала віддати Кузі доїдати ту курку, а самим сходити у вагон-ресторан і смачно повечеряти. Данило розповів про особливість такої породи собак. Вони мисливські, тому у будь-який незначний отвір можуть пролізти.
- То Кузя на запах курочки вашої поперся,- припустив Данило. Пасажир-сусід Федір Леонідович теж розказав, як сидів, дегустував гарне вино, куркою заїдав, а тут із стіни ТАКЕ вилізає, пре танком на стіл, починає гризти м'ясо, урчати, гарчати, мовляв, такий трофей, а конкурентів зашугати не завадило б.
- То ви мене розумієте, як злякався. Давно не їздив потягами, а тут таке...Нещодавно про чупакабру передачу дивився.
В процесі поїдання ресторанних страв і милого спілкування Федір Леонідович помітив, що красиве дитятко Надя зовсім не говорить. Делікатно спитав – йому пояснили, що психологічна травма у дитини. І ось тут з'ясувалося, що Федір Леонідович часто їздить до своєї матері в невеличке село Микуличин, що неподалік від Яремча, а вона у нього на всяк випадок – знахарка. Обмінялися телефонами й пішли облаштовуватися до сну у свої купе.
Дірки довелося позатикати тряпчаними кляпами, щоб Кузя не ходив у гості до сусідів, адже не відомо чим ще смачним хтось захоче поласувати. Даремно Кіра думала, що не зможе заснути. Колихання вагону вкупі з недосипом минулої ночі – і вона вже спала без задніх ніг. А от Данило ніяк не міг заснути, бо боявся, що Кіра звалиться з верхньої полиці. Довелося у провідника випросити ремені безпеки. І для Кіри, і для Наді, хоч дитина й спала на нижньому місці. В ногах дівчинки клубочком скрутився ситий Кузя.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!
Спойлер!
Спойлер!