Я БУДУ ЖИТИ ЗАРАДИ ТЕБЕ

До Києва приїхали вже у сутінках. По дорозі Надя заснула, тому Кіра делікатно взяла дівчинку на руки з наміром донести до квартири і вкласти у красиве лялькове ліжечко, дбайливо приготоване для важливого пожильця. Але сон у дівчинки виявився доволі чутким, тому не встигла Кіра й двох кроків ступити з приємною ношею, як маленька смикнулася, відсторонилася і сповзла з рук. Правда, зразу ж схопила Кіру за руку й з острахом пішла поруч. Надя з цікавістю оглядала двір, осяяний ліхтарями, парадне, чисто вибілене з пофарбованими в блакитний колір перилами і помитими сходами. Звикла до одноповерхового приватного будинку, Надя дивилася на нову елітну багатоповерхівку як на восьме диво світу: з остахом і зачудуванням. Коли двері ліфта роз'їхалися перед Надею, дівчинка відсахнулася і переляканими очицями подивилася на Кіру, а потім активно замотала головою.

- Це ліфт. Зручний механізм, підніме нагору. Ми з тобою живемо високо, йти – ноги заболять. Це не страшно, я буду поруч, - вмовляла Кіра, тримаючи теплу долоньку в своїй руці. Але Надя повільно відходила від ліфта, і при цьому її злякане обличчя вкривала болюча гримаса.

- А у малої по ходу мішок з трьома торбочками фобій. Вітаю, Кірочка, життя обіцяє великий сюрприз! Проте, є альтернатива,– іронічно вказавши на сходи, з противною посмішкою мовив Алекс. – Пам'ятаєш, моя такса Аліска теж сахалася ліфтів. Щоразу затягав її і ледве витримував вищання. З часом звикла.

- Не смій порівнювати дитину з таксою! – зле гаркнула Кіра. – І методи твої гітлерівські. Не дивно, що Аліска твоя втекла світ за очі. Ми з Надею підемо по сходах, так, люба? – Кіра простягла дівчинці свою руку і Надя повільно, але довірила свою долоню знову.

- А я з вашого дозволу, леді, на восьмий поверх поїду ліфтом. По-перше, облом тягти оці торби, - в руках Алекса був величенький пакет з Надіними речами, а також невеликий пакет із супермаркета з піцою та салатами, - а по-друге, що ж, даремно Архімед старався, полегшував життя простим смертним? Треба користуватися дарами техніки, – він увійшов до невеличкої кабінки, дверцята зачинилися і лише шум тросів сповістив про те, що процес пішов.

Кіра була не в захваті від пішого підйому на восьмий поверх, але не наполягала, розуміла, що малу багато що лякає, надто дивний і незвичний перед нею світ відкрився. Алекс з пакетами чекав біля дверей.

- Ну, і як фітнес? Так дивись і сподобається, - не змовчав.

- Укушу! Якщо не припинеш стібатися! – рявкнула Кіра.

- Все, зрозумів, мовчу, - на всяк випадок погодився.

Коли Кіра прочинила міцні броньовані двері до своєї квартири, Надя спочатку несміло роздивилася красивий внутрішній інтер'єр, потім закрила очі, втягнула повітря в легені майже непомітним рухом, і тільки потім увійшла. Дівчинка побачила пухнастий килим, швидко поскидала свої брудні сандалики і несміло стала на невеличкий острівець гумового килимка.

- Проходь до кімнати, - вказала Кіра на прочинені в дитячу двері. Але Надя тупцялася на місці, потім підняла свою ліву ніжку і ручками потерла її, після чого питально подивилася на розгублену Кіру.

Кіра простягла Наді куплені Ясею рожеві дитячі капці з пухнастими помпонами, але мала все одно наполегливо терла почергово то праву, то ліву ніжку.

- Здається, вона хоче сказати, що треба ноги помити. Капці надто чисті для таких ніг брудних, - вирішив допомогти Алекс. Надя зразу ж посміхнулася і радісно закивала головою, мовляв, саме це і хотіла.

- Алекс, як тобі все це вдається? І дітей не маєш, і все про них знаєш? – вирішила похвалити, щоб підняти самооцінку чоловіка. Кіра завжди дотримувалася принципу «справедливого керівника»: є за що – похвали.

- Ти ж мене не просто так адвокатом обрала. Ото ж, маю відробляти. Можу тут з тобою пожити, речником Надіним буду, - запропонував Алекс, але Кіра вловила прихований зміст його пропозиції. Після смерті Міші Алекс регулярно натякав на те, що не проти зайняти вакантне місце Кіриного чоловіка. Тільки Кіра не змішувала роботу і особисте. В особисте вона Алекса не посвячувала. Ситуація з Надею - це було вперше, тому чоловік вирішив спробувати натякнути на свою значимість, помилково прийнявши інтерес до його професійних навичок за інтерес до нього як чоловіка.

- Вибач, але ми з Надею маємо звикнути жити самостійно. Мені самій треба вчитися її розуміти, - жорстоко опустила на грішну землю і повела дитину у ванну, де майже тремтячими руками вимила тоненькі дитячі ніжки. В ході миття помітила декілька синців на гомілках. В грудях защеміло. Вирішила, що як тільки обговорить з Алексом справи, так зразу ж помиє Надю всю.

Одягнувши капці на лялькові маленькі ніжки дівчинки, Кіра відвела дитину в її кімнату. Треба віддати належне Ярославі, переробила вона Кірин кабінет на дитячу в рожевих тонах швидко і якісно. Ліжечко з балдахіном, рожевий комодик, купа м'яких іграшок, ляльки і пуфики повторювали інтер'єр дитячих кімнат популярних глянцевих журналів. А головний атрибут затишку - м'який килим на підлозі.

- Ти тут усе поки що обдивися, ага? – лагідно звернулася Кіра до Наді. - Можна усім гратися, це тепер усе твоє. А я поговорю з дядьком Алексом і приготую вечерю, - Кіра забрала адвоката на кухню і заповзялася гріти куплені піцу та котлети по-київськи і розкладати салати.

- Ти, я дивлюсь, впевнена, що той Іван не передумає і не забере її, – пошепки мовив Алекс, зиркаючи в прочинені кухонні двері – раптом дівчинка прийде. Помітив, що мала пересувається тихо, майже непомітно.

- Вона йому не потрібна. Вона там нікому, крім тітки, не була потрібна. Зараз не про це. Мені в найкоротший термін необхідні на неї документи, в яких би було зазначено, що я її мати, - по-діловому заявила Кіра.

- Мінімум – тиждень. Це ж не долар намалювати. Боюсь, потрібні люди зараз відпочивають, сезон відпусток. А до чого такий поспіх? У школу звичайну ти її не відправиш, а найманим вчителям зелено-презелено, хто її мама. Сказати вона не зможе, а що намалювала – піди розбери.

- Яка школа? Лікувати її треба, і то швидко. Боюсь, за кордон доведеться вивезти, тому за дозвіл вивозити я цьому Івану не збираюся платити. Зрозумів?

Мікрохвильовка пропищала, сповіщаючи, що котлети по-київські та піца нагрілися.

- Прекрасно зрозумів. Тоді я помчав шукати потрібних людей, поки дитяча година, а ти годуй свою мауглю, - Алекс по хижому блиску очей Кіри зрозумів, що їй таке порівняння не сподобалося. Заслужити прихильність цієї жінки він міг лише в тому випадку, коли швидко виконає доручення. Кіра була вимоглива, але й щедра. Питання ціни Алекс ніколи з Кірою не обговорював, але давала завжди більше, ніж очікував.

- А піца як же? Гріла ж... Купляла з розрахунку на тебе, між іншим.

- Час, Кірочка, гроші, і то дуже великі. Свою частку піци я з собою заберу, якщо ти не проти. Мо знайдеться хвилинка в рота запхати. Завтра в крайньому випадку відзвонюся, - Алекс швидко завантажив у прозорий контейнер шматок піци, забрав документи і заспішив залишити квартиру. Закриваючи за Алексом двері, Кіра чула, як він комусь дзвонив і домовлявся про зустріч.

Незвичні страви Надя їла з апетитом, як кицька, щось муркочучи від задоволення. Кіра помітила, що дівчинка надто захопилася і майже проковтнула половину піци з двома котлетами, салату брала зовсім мало. Жінка розуміла, що дитина голодна та ще й навряд чи перепадало їй смаколиків, тому була не проти того, щоб Надя й цукерками поласувала.

На час, поки Кіра переглядала електронну пошту та повідомлення в двох телефонах, вона вмикнула Наді мультфільми. Дитина просиділа, як сфінкс, в одній позі півгодини, не зводячи погляду з великої плазми на стіні, як раптом її знудило прямо на білий килим.

Кіра страшенно злякалася, підхопила перелякану Надю і понесла до ванної. Поки Надю вивертало у пластикову миску, Кіра не відходила від дитини, боячись, щоб не захлинулася. Потім подзвонила знайомій лікарці, описала ситуацію і почула, що блювотний центр у дитини більш чутливий, ніж у дорослих. Дитина може реагувати на різні запахи, незвичні смаки і навіть стресові ситуації. А ще блювота може бути передвісником вірусного захворювання, якщо є температура. Температури не було. До приходу лікарки Кіра поїла Надю кип'яченою водою і гуглила «Дитину знудило. Що робити?» Інтернет видавав різноманітні рекомендації, які зводилися до одного – революцію влаштував шлунок, він випорожняється, то заважати йому не варто. Ніхто й не збирався.

Лікарка швидко прийшла, бо жила у сусідньому будинку. Оглядаючи дитину, літня жінка помітила і бруд під нігтиками, і заштопане стареньке платтячко, і синці на ручках та ніжках.

- Кіра, якби я вас не знала, то подумала б, що ви дитину поцупили. На вулиці десь знайшли? – Ніна Юріївна прослухувала серцебиття стетоскопом.

- Ви майже вгадали, Ніно Юріївно. Удочерила. От сьогодні забрала. Тепер це моя донька. Щось серйозне?

- Пульс завеликий. Воно й не дивно, злякалася. Чим ви її годували?

- Піца, котлета по - київськи, крабовий салатик... потім дві цукерки, - це була звична Кірина їжа. – Я теж усе це їла. Крім цукерок.

- Ви – то інша справа. У дитячих будинках такими стравами дітей не годують. Вона, скоріш за все, звикла до кашок і картопляних пюре... Поки що чаєм відпоюйте, а завтра легкий супчик, кашу, сухарики можна. Її б обстежити не завадило, - натякнула Ніна Юріївна.

- Так, я про це думала. Мені кардіолог потрібен, гарний. Може, знаєте якого? – простягаючи гроші за терміновий виклик, спитала Кіра – звичка вирішувати проблеми на ходу.

- Спитаю. А дівчинка нехай поспить. І давайте багато рідини, - вкотре нагадала лікарка.

Купання Кіра вирішила відкласти до кращих часів, а от переодягти Надю у квітчасту піжамку вкрай було необхідно, щоб не різав око убогий одяг дитини, який до того ще й забруднився часточками блювотиння. Немов дорогу ляльку, Кіра вклала Надійку в невеличке ліжечко з балдахіном в рожевих тонах, трошки посиділа біля неї, залишила ввімкненим світло лампи-нічника на всяк випадок і пішла прибирати. Килим викинула на балкон, тому що він потребував послуг хімчистки. Підлогу промила декілька разів, напирскала ароматизаторів, після чого ще раз заварила чаю, тепер вже собі заспокійливого. Читаючи звіт маркетологів вчетверте і не розуміючи нічого, Кіра закрила ноутбук і вирішила, що ранок вечора мудріший. Сон ніяк не йшов. Вона періодично вставала, йшла в дитячу, навшпиньках підходила до ліжечка, прислухалася до майже нечутного дихання дитини і знову поверталася до своєї кімнати. Як у дитинстві, закривала очі, рахувала до ста, сповідаючись, що ось-ось її охопить сон і подарує бажане забуття. Замість сну прийшла Надя. Забралася під ковдру і Кіра відчула, як до неї притислося дитяче тільце. Несміливо. Кіра пригорнула і пораділа, що дитина щільніше притулилася до неї. Досі незнане відчуття необхідності комусь розлилося по всьому тілу.

- Казку розказати? Якщо ні, просто мовчи, а якщо так, то погладь мою щоку, - придумала Кіра знак. І зразу ж відчула тепле рученя у себе на щоці . Почала згадувати казки, які знає. Нічого, крім «Попелюшки», не пригадалося. Для себе визначила, що треба начитатися казок, бо вечорів багато, а дитині треба розказувати щось.

Кіра відчула, коли Надя заснула – на епізоді, коли принц шукав Попелюшку, приміряючи загублений черевичок. Яке це блаженство – коли поруч спить дитина, коли до твоєї аури невидимо приєднується дитяча чиста й бездоганна. Кіра відчувала себе щасливою. А ще в її і так шалених планах на наступний день спонтанно з'явилася перестановка ліжка. Так, її ліжко на певний час буде стояти в дитячій, бо їм разом з Надею буде спокійніше і приємніше.