Смерть не помирає

Темна похмура ніч. Невеличкі вулички містечка в такі години переповнені веселими жителями, тим більше, сьогодні якесь свято святкують. Багато п’яненьких, просто неба підхропували, не опускаючи любимий напій з рук.

У трактирі «В Севільї» сьогодні багато відвідувачів, всі столики заняті. Стефан сьогодні працював, як ніколи, бо шість раз приходилося виганяти занадто «буйних» гостей. Один навіть ножем пирхнув по руці, охоронець перев’язав рану куском тканини – зійде. Цьому ідіоту більше дісталося - десь помирає в канаві.

З «кафешки» вийшов напідпитку чолов’яга, ноги ватні не могли не лише толком ходити – просто рухалися з швидкістю черепахи. Декілька раз падав, бо тяжко в такому стані втримати рівновагу. Куди йшов, не відомо, та навіть запитавши його – результат бурмотіння, міняючи періодами нудоти. Спираючись одною рукою на краї стін будинків, повільно рухалося «тіло». На зустріч, в такий вечірній час, в сірувато блідому Уельссі, по вуличками якого розбійників і воїнів короля, які всі залюбки тебе пограбують, поб’ють просто заради забави, будуть насилувати, якщо ти жінка, і вб’ють – тут нічого доброго не побачиш. Ось і наш п’яненький зустрів по одягу ледь не царську особу (краще сказати королівську особу), вишуканий позолотою одяг, капелюх червоний і сапфіри вшиті у рукава накидки. Без роздумів багатий чоловік схопив біднягу за горло, присунувши його п’яне тіло ближче до себе, без зусиль підняв вверх і притягнув до себе. Зуби були вже готові до укусу людської плоті - похарчуватися вийшов вампірчик. Все по простій схемі: знайти доходяг, безпритульних, знайти місце і все можна приступати до трапези.

Кров всю не встиг випити, бо помішали і таке буває. «Буде другий, це не так і зле, десерт - захисник.» - без жодної тривоги подумав вампір. Але не цього разу – голова вампіра впала з плечей. Чоловік моментально відтяв голову «кровососу». Гострота і вмілість використовувати досить незвичним мечем (клинок був дуже тонкий і загострений з обох кінців леза) – нової особи даної ситуації була вражаюча. Вампіра штовхнув на бік, щоб подивитися на п’яненького.

«Його вже не врятувати - я запізнився.», - сумно подумав великої статури чоловік. Чорний плащ, який покривав все тіло від шиї і до ніг, широка шляпа, незначна маска, яка закриває «трикутником» його ніс і рот. В одній руці сіяв на місяці довгий тонкуватий меч, а в іншій руці тримав невеличку сумку у вигляді дорожньої. Придивився до укусу вампіра і без сумнівів – відрізав і п’яниці голову мечем.

«Прости мене Господи, я дарував йому швидку смерть.», - роздумував мечник.

- Що за? – ледве пролунало з рота мечника разом з кров’ю. Пробите серце чоловіка в чорному плащі, незвичайною зброєю – вигляд ніби меча, але покритого чорним димом і не видно ні леза ні вістря меча.

- Піймав тебе, нарешті самий відомий мисливець за монстрами вбитий мною, – сміх і регіт вбивці чоловіка був чути далеко від місця подій.

- Джонатан – тепер прийшов твій час померти, хорошої дороги в пекло виродку! – насміхаючись над мертвим тілом, викрикував вбивця чоловіка з дорожньою сумкою в лівій руці.

«Всі ми колись помремо, я ж не виключення.», - з такою думкою заснув назавжди мечник.

⃰ ⃰ ⃰

- Де я? – запитав Джонатан, відкривши очі. Він не бачив нічого суттєвого, лише білий простір і яскраве світло, яке не зникало з одної сторони протилежної від нього.

- Ти помер Джонатане, тепер тут ми рахувати вчинки твої за життя, для того, щоб показати дорогу, якою ти підеш і на яку заслужив за добро чи зло причинене тобою, – промовляв голос з світла.

- Це ворота раю? – з не розумінням запитав він, намагаючись вгледіти любі силуети у світлі, але марно.

- Ми будемо вирішувати куди душа твоя попаде, в рай чи пекло і це все залежить від тебе і твоїх справ при житті Джонатан Лафанєріс, – пролунав голос із світла.

- Справи в тебе по-справжньому цікаві: вливав кров вампіра у вени, щоб довше жити, ставав перевертнем – одноразово, але було, на своєму тілі умудрився намалювати вогнем знаки друїдів, убивав надприродних істот сотнями в рік і це далеко не всі твої справи, – слова дзвінко звучали з світла. Вершилася доля Джонатана з діл його за життя.

- А також убивав людей, які мішали тобі творити нібито «правосуддя» або тих людей, які служили вампірам, перевертням, демонам і іншим, – слова звучали і звучали.

- Цікавий екземпляр людської впертості, щодо своєї ніби «місії – убивати всіх надприродних істот на землі.», - звучав інший голос з тої самої сонячної сторони.

- Гріхів достатньо для пекла, але захист людей від «тварин» - вампірів, перевертнів, магів, демонологів і інших, мабуть, є шанс, що ти заслужив відпочинок у райському саду, - промовив більш дзвінкіший голос з світла.

- Як бути з тобою? – прозвучало риторичне питання від одного із світла.

- Можна мені слово? – пискливим голосочком запитав Джонатан.

- Давай смертний, голоси свою ідею, – сказало «світло».

- Я хочу в пекло, але за вічні муки мої, я від вас хочу попросити…- страшно затинаючись у кожному слові, мисливець робив не потрібні паузи при своєму проханні. Світло давало відчуття і спокою, а також дуже великого страху перед божественним.

- І що хоче єврей? Ви, як нація, завжди будете і хитрою і заможною, тому не знаю, що ще хочеш для себе або для народу свого, – промовив голос із світла.

- Що ж захоче людська душа? Яке прохання може попросити єврей, щоб за це вічність провести в пеклі, а тебе, Джонатане, там обожнюють, бо не одну сотню демонів ти вигнав в пекло і не одного вбив, а вони всі тебе там чекають, - сказав інший голос, більш тихо і насмішкувато.

- За мій не довгий вік, я зрозумів – скільки не стараєшся захищати людей і вбивати нечистої сили – все одно прийде, якийсь сильніший вампір або демон і вб’є ще більше людей. Я мрію про мир між людьми і надприродними. Але бажання про захист людей – це лише мрія, можливо лише моя. Я прошу у Вас лише одне….. - зробив паузу Джонатан, глибоко вдихнув і продовжив.

- Поява на смертній землі моїх нащадків, я особисто не мав дітей при житті, але я прошу, щоб не значна кількість людей, які будуть гордо називати себе «першими», в честь моїх єдиних і перших дітей. Я хочу, щоб вони були сильнішими і мали сили первородних монстрів для боротьби із злом. – закінчив своє прохання мисливець за нечистою силою.

- Для чого це тобі? Тебе це не порятує? – питання посипалися від світла.

- Але врятує людей від вимирання і винищення, я хочу миру на землі, – спокійно сказав Джонатан.

- Даю згоду на його план, одним із нащадків цього мисливця буде мій воїн, – пролунав несподіваний голос, який відрізняється від інших.

- Ти не маєш тут ніякого вибору і прав, вершник, – почуто було безліч розмов між собою тихо, щоб не почув Джонатан.

- Ви праві, не маю права до вашого рішення ніякого, але повернути його до життя і підкреслюю й поділитися своєю силою з цим смертним, ось це я можу, то як, що надумали? – підсумував він, питаючи інші голоси у світлі.

- Гаразд, ми згодні, нащадків Джонатана Лафанєріс буде сім різних людей з надзвичайними силами і всі вони народяться в свій час. Кожен із них буде мати на лівій руці слово своєї сили полум’ям написане. Коли людям їх поява потрібніша понад усе, – підсумок світла був зроблений.

- А тепер готуйся до вічності в пеклі і це тобі не жарти, що скажеш перед подорожжю на муки? – запитав голос із світла у Джонатана.

- Прошу Господа, щоб мої нащадки «Перші» не осоромили мене і завжди захищали людей від зла! – вигукнув наостанок Лафанєріс.

Пекло, для захисників людей від нечистої сили, буде вічно знищувати і катувати душу праведників. А душу Джонатана – там чекають, як на свято, якого чекала вся нечиста сила в пеклі. І ця подія нарешті настала. Душа найкращого мисливця за надприродними істотами попадає в пекло на вічні муки там.

«Розважимося нечисті з вами тварі, сумно мені з вами точно не буде!», - остання думка мисливця з незначною усмішкою перед кінцем…