Смерть не помирає

- Що такі здивовані, я їсти хотів? – запитав Віталій у присутніх студентів в аудиторії хірургії.

- Нікого не було, загрози передбачаються , але для цього потрібен тривалий час, – продовжив говорити Віщенко.

- Ні з ким не поділюся, самому буде мало. – додав до слова, Віталій капельку скупості.

«Так, і як мені присісти.», - подумав Віталій.

«Ну, Гаразд, все влаштую.», - закінчив свої наміри в думках хлопець, щодо розбитого вчительського стола.

Не довго думаючи, Віщенко змахом руки зосереджено на столі і кріслі викладача – зникли і пошкодження від вогню і тріщини від падіння на нього відьмака – магія відновлення «Curasew» - чесно кажучи на полі бою – толку ніякого – творіння даної магії «реанімую» предмети вжитку і всяка всячина. Присів і вже добре.

«Перед їдою треба помолитися, ой не той випадок, краще покурю. Цікаво, а хто прийде за цими чотирма, бо завдання провалене, Суд такого не прощає. Одне лиш скажу «гостям»: «Ласкаво просимо до мене на каву!», - думав Віталій Віщенко.

Присівши за вже ідеальним вчительським столом, хлопець покурив, а попільниця появилася з часточках диму біля курця. Все складувалося в нього в голові далеко не так як хотілося.

«Спочатку прийшли тварі вбити – не повезло, далі вбили, а хтось сили повернув – тепер і сили і живий – не повезло. Цих чотирьох замовив Суд – не повезло. Суд, якого хріна Верховний Суд, який весь час скільки пам’ятає Земля – вершить правосуддя і вбивство від їх вказівок більше схоже на порятунок людства, а не просто вбивство. Буду чекати когось сильнішого – може хоч хтось пояснить, що за божевілля відбувається?», - роздумував Віталій Віщенко.

Подивився у вікно Віталій на сонечко, підійшовши до підвіконника і відчув мимовільне мерехтіння сонечка.

«Ага, до нас прийдуть важливі гості!», - думав хлопець, а світло на дворі стало яскравіше палати. «Ой, як весело буде!», - усміхаючись подумав Віщенко.

«Можна подумати ви не бачили раптове зникнення або появлення когось перед собою, формально, які використовують стрибки в просторовій матерії?» - подумав Віталій, подивившись на реакцію одногрупників на новоприбулого незнайомця. Перед самим хлопцем, відстань між ними так сказати 5 кроків (не великана, простої людини), молодий віком 25 – 30 років на вигляд чоловік. Весь в білому і це не жарт. Білий сріблястого відтінку піджак закриває білу сорочку без бабочки або краватки. Білі штани, на вигляд цупкого матеріалу. Весь одяг можна віднести до білосніжного вбрання замовленого у відомого дизайнера. Білі черевики ідеально полаковані. Були також уважно придивившись білі рукавички але це не лікарські, з шовкової тканини. Білосніжне довге волосся, блакитні очі, ідеальні риси обличчя – ні картатого носа, ні другого підбородка ні інших.

- Доброго дня всім, – промовив незнайомець.

- Привіт Інаїл, яким вітром занесло тебе у наші краї? – запитав відразу Віталій.

- Я бачу ти повернув свої сили, і що тепер робити станеш? – запитав ангел у хлопця.

- Спочатку треба дізнатися хто мені їх повернув назад, а потім пояснити, що не варто таку дурницю робити, – відповідав юнак. Діалог між ними відбувався, але неприязнь в нотках слів була присутня.

- Ладно відповім, все ж від цікавості помреш. Серафими. – прояснив ситуацію чоловік білому одягнутий весь.

- Так – так, ще мені цього бракувало для повного «щастя», - з іронією і здивуванням (простіше сказати відкритим ротом «Суперстар в шоці».) промовив Віталій Віщенко.

- Не очікував, що твоє життя для когось важливе? – запитав «гість»

- Я рабом не буду! Годі з мене, хватає, і героїзму, і пригод – я просто хочу спокій, – взявшись за голову руками, почав жаліти самого себе хлопець.

- Ти завжди допомагав людям – захищав їх від нечистої сили, знищував надприродних істот які причиняли шкоду людям. І ти зможеш жити, маючи всі свої сили для допомоги невинним, – почав незнайомець хвалити Віталія.

- Добре, я згоден з тим, що людям варто допомагати, я від цього ніколи не відмовлюся, просто так хочеться відпочити, – сумно промовив Віталій Віщенко.

- А хто ці четверо? І за які гріхи їх має вбити Суд? Ти як найчуйніше ангелятко, знаєш відповіді на всі мої скромні питання? – з блискучими оченятами і низеньким голоском, так ниючи запитав Віталік.

- Все по порядку, гаразд Віщенко. Для початку, ти чув про таких істот як іміріки? – запитав Інаїл.

- Рідкісна фігня, наскільки пам'ять мені не зраджує, на всю історію людства їх було двоє: один Атлантиду під воду всю втопив, звичайно, не обійшлось без жертв. Другий взагалі через нещасне кохання Везувій потурбував і лавою покрив місто в Італії, – почав пригадувати студент - медик і від почутого слова «Імірік» у нього волосся дибом.

«Невже вони…» - відразу подумав хлопець.

- Так, вони іміріки, більш детальніше описати цих істот можна словами «в тілі людському, сили не бувалих і не реальних, видуманих, культурою тої чи іншої нації псевдо богів.», - ангел процитував параграф історії надприродних.

- Але почекай, імірік – лише втілення одного язичницького бога, чи не так? – перепитав Віталій.

- Так було раніше, а зараз все змінилося. В цій аудиторії знаходяться: Христина Грис, Софія Антонець, Василь Калиненко, Іван Тимків – вони є чистими ідеальними іміріками, тобто кожна людина із вищезгаданих, сьогодні буде мати силу більшості міфологічних богів, відповідної міфологічної культури. – сказав ангел.

- Ну,все пора в пекло! Мене все дістало. Там хоч відпочину, – промовив Віталій.

- За які блін, гріхи? Ви отримали такі сили? Це повний капець! – викрикував некромант. Злість, незбагнене бажання померти, і про все це забути – в голові не було нічого, у Віталія, крім бажання повернути вчорашній день.

- Тепер все зрозуміло, за що вас хоче вбити Суд. Ви ж можете весь світ погубити. Імірік попередніх лише після того, як вони «наслідили» для історії і людства – архангели їх вбили. І то по слухам їм не просто було з ними в бій іти. А вони АРХАНГЕЛИ! – голосно звертався до студентів Віталій Віщенко і очима шукав винуватців сьогоднішнього «свята».

- Тепер ти розумієш Віталій, чому їх хочуть вбити? А тепер і мене відправили закінчити почате. Ти станеш мені мішати виконувати моє завдання? – підсумував і задав питання суворим тоном Інаїл.

- Ой, ніби ти мене боїшся. Слухай, розкажи хоч з чим ми маємо справу, просто для себе, будь - ласкавим, – тихенько попросив Віталій.

- Христина Грис – імірік скандинавської міфології; Софія Антонець – імірік грецької міфології; Василь Калиненко – імірік єгипецької міфології; Іван Тимків – імірік японської міфології. Тобі достатньо інформації, - промовляв ангел.

- Відійди з дороги, я зроблю це швидко і безболісно, – сказав Воїн Небес.

- Ще секундочку, можна, ну, будь - ласка. Просто хочу уточнити у такого благородного, як Ви, трішки по деталях, – попросив Віталій. Поведінка хлопця було не звична для нього.

- Що ще хочеш знати? – без емоцій запитав Інаїл у «захисника людей»

- Наскільки мені відомо є така графа у законі Верховного Суду – 48/7, бюрократія і там сильно не дивуйтесь, там ніби можна змінити смертний вирок більш поблажливим, чи не так? – запитав Віталій в ангела.

- Що ти хочеш цим сказати? – питання на питання ангел відразу задав питання у відповідь.

- Суть проблеми, особливо їхньої, це відсутність сторони добра чи зла. На людей, в основному, всім начхати – будуть жити чи вимруть, як мухи – від сил іміріків, чи просто впадуть під машину. Смерть є Смерть і тут нічого дивного. Але якщо хтось із них вибере одну із сторін – рівновага, якщо вона взагалі існує в природі - по шатнеться. – зробив висновок Віталій Віщенко.

- Не мели дурниць. Люди понад усе. – різко відповів ангел.

- Ці байки кому хочеш розказуй. Істина така яка є і тут нічого не поробиш, – усміхаючись, промовив Віталій.

- Зрештою їх врятувати від смерті можна. А чому б мені не попробувати. Все ж, я добрий, сам говорив? – з цими словами Віталій приклав руку до свого живота і з цього місця появився кинджал, спочатку руків’я, а потім і весь. Хлопець взяв у праву руку ніж і вирізав на лівій руці ( в ділянці, де найчастіше вени ріжуть), магічні символи, і промовляючи заклинання, з боку виглядало на бурмотіння не задоволеного бурсука. Ангел не встиг помішати – швидко і для нього було несподівано проведення даного ритуалу.

- Ну, все дітки ви врятовані. Помрете трохи пізніше не хвилюйтесь, бо все буде в ажурі, з мене вінок і прощальне слово, – зареготав від своїх слів Віталій Віщенко.

- Як ти посмів! І звідкіля ти це знаєш виродку? – ось тут був проявлений справжній гнів ангела. Віталій вмить згорів до самого попелу, ні чого, і ні кого. Лють ангела.

- До вас можна? – запитав чоловічий голос з дверей. Зазирнула голова, тільки що спаленого хлопця. Він спокійною ходою ввійшов в кабінет.

- Я просто погуляти вийшов. І гардероб поміняв. Це італійський костюм, колись давно мій знайомий італієць зшив його для мене, класний правда? – промовляв Віталій. Віщенко ходив по аудиторії, як модель, ходьбою своєю говорив: «Дивіться який я класний бе-бе-бе».

- Ти прийшов за добавкою? – гнівно запитав ангел.

- Не злись Інаїл, характер у мене паскудний, люблю допомагати людям і це не робить мене таким поганим, як ти гадаєш? – відповів Віталій, встигнувши іронічно задати питання ангелу.

- До слова – вогонь супер, наївся сповна. А може забути розбіжності у планах і поговоримо, як цивілізовані люди. Дурницю ляпнув, але це пусте. – усмішка не сходила з його обличчя, коли він промовляв свої недолугі жарти.

- І про що будемо бесідувати? – запитав Інаїл.

- Ну, в захисники їх я подався, це ж не гарантовано їх врятує – ми обоє це розуміємо. Ти поговори з начальством, щодо навчання бездарів –вмінням контролювати своїх сил. А потім куди підуть – у військо добра чи у військо зла їм рішати. Так буде справедливо. Вони теж повинні мати вибір. А то, що можуть катастрофи натворити, це я вже зрозумів. Я справлюсь, щоб біди не стало, – впевнено промовляв Віталій Віщенко.

- Звертаю увагу до прекрасного квартету нових надприродних істот, уважно слухаємо мене, – встав в стійку справжнього оратора, звернувся Віталій до своїх одногрупників.

- Ви четверо ідіотів, які можуть погубити сотні, тисячі, мільйони людей своїми діями. Тому слухатися мене, чули! – більш голосно сказав Віталій.

- Даю рік, а потім екзамен. А після, вибір за ними. – сухо сказав Інаїл.

- Домовилися? – запитав ангел.

- Один рік? Ви що серйозно? Ідіоти і необмежені сили язичницьких богів. Я здурію біля них. Вони говорити вчилися довше, а про таку силу, я взагалі мовчу. Ти смієшся з мене, чи це ангельський анекдот – «Як знищити психіку Віталія Віщенка?», – радості в голосі у хлопця й близько не було. Віталій навіть не знав з чого починати – з історії надприродних, чи з міфів, чи з магії. А тут один нещасний рік.

«А є коректор? Хоч щось, щоб я зміг ці символи витерти?» - в голові Віталія була «каша» нецензурних слів до самого себе.

- Ти приймаєш умови? І Суд не стане втручатися в їх справи цілий рік до екзамену? – запитував Інаїл.

- Ну що ж. Дітки будете вчитися? – запитав Віталій, подивившись в очі спочатку Софії, а потім іншим. Крім страху і повного нерозуміння ситуації – бачити іншого не приходилося.

- Гаразд. Буду нянькою для імбіцилів. Можна, ще одне прохання о наш благородний Воїне Небес, милосердя якого не має меж, – погодився з умовами і єхидно попросив Віталій.

- Що, ще хочеш некроманте? – уже більш спокійно, запитав ангел.

- Зробити косметичний ремонт, ось тут в кабінеті, і ще би постирати пам'ять у присутніх, ну звичайно крім «щасливої четвірки» і мене, хоч мене і не зможеш. Будь – ласка, – із значною наївністю попросив хлопець в Інаїла, так жалісно.

- Це я зроблю. Це буде правильно. Не забувай – один рік. Лише рік. – відповів Воїн Небес.

- Вчитися нам треба багато вчитися. Спокій, мені лише сниться. – закінчив цими словами бесіду, Віталій Віщенко.