Смерть не помирає

- Не журіться і не сумуйте! – викрикував хлопець в аудиторії хірургії.

- Панство нелюдів і виродків темнуватих! – вигукнув Віталій, роблячи акцент на кожному своєму слові. Юнак дуже чітко промовляв кожне слово, немов «під диктовку».

- Я не расист, якщо щось! – крикнув Віталій Віщенко.

- За красивим вампіром плакати не стану! – продовжив свій голосний монолог - кепкування студент - медик над «гостями» кабінету хірургії.

- Не плачте і не ридайте! Ворожі монстри за вампіром! – кожне слово, хлопець вигукував в такт музики, яку сам собі наспівував.

- Хоч і сексуальним, але вампіром, - промовив Віталій.

- Смерть прийде до кожного з нас! Прийде, не чекайте її, бо вона обов’язково прийде до кожного з нас! До кожного! – голосні вигуки Віталія Віщенка звучали, немов божевільний спів очевидності. Останні слова: «до кожного!» - прозвучали дуже дотепно і дуже довго. Віталій намагався зробити з цих слів пісню, але результат – недбалий протяжний гавкіт побитої скаженої собаки.

- Я говорив, що не вмію співати? – припинивши «співати», хлопець зразу задав питання.

- Я так не граю! – люто вигукнув Віщенко, почекавши декілька секунди після свого запитання про «спів».

- Я думав, що почую похвальні слова про свій голос та музикальний слух, а Ви… - продовжив говорити хлопець, неподалік від місця загибелі вампірки Світлани.

- Навіть не говорите мені приємні слова. Ви мене не хвалите і це справжнє неподобство! – промовляв Віталій Віщенко безглузді слова в аудиторії хірургії.

- Я хочу компліменти, - дуже ниючи сказав хлопець.

- А тепер до справ… - продовжив говорити Віталій, слідкуючи за надприродними «гостями» медичного університету.

- Вампірчиків на світі ще велика кількість і тому не варто нікому із вас засмучуватися з цього приводу, - промовив Віщенко, дивлячись на Максима.

- Кожен з них ще живий будучи не живим. Ляля – ляля… - продовжив наспівувати юнак свої слова.

Віталій Віщенко кружляв на одному місці під спів своїх насмішкуватих слів. Руками хлопець, немов літав, як пташка або метелик в аудиторії хірургії.

- На всіх людей вампірів хватить на вічні із вічних літ! – голосно з інтонацією, не забуваючи про щиру усмішку, продовжив свій музичний монолог юнак.

І чомусь при вимові останніх слів, хлопець різко спрямував свій погляд на Максима.

«Йому точно не жаль цього прекрасного кажана, бо перевертні завжди відчували жорстокість від поступків вампірів.» - з цією думкою, хлопець перестав дивитися на перевертня і продовжив своє кружляння навколо своєї осі.

«Мені варто зі всіма познайомитися. Наші «гості» кабінету хірургії. Вони всі знаходилися на своїх місцях. Смерть Світлани вразила всіх, але ніхто не збирається за неї помститися. Це досить похоже на діяльність груп надприродних істот різних родів, а також присутня між ними взаємна ненависть одне до одного, що теж не дивно. Це все можна використовувати і використовувати для себе.» - роздумував свої наступні дії Віталій Віщенко.

- Хто наступний? – з дитячою цікавістю, задав питання хлопець. Він спрямував свій погляд на здивованих, уже менш впевнених в собі, надприродних істот. Їх страх перед незрозумілим - перед хлопцем, який повернувся з мертвих і вбив на їх очах вампіра без жодних видимих зусиль.

- Але перш за все… - Віталій зробив незначну паузу перед своїм зверненням. Хлопець говорив чітко і уважно дивився на кожного з «гостей».

- Розкажіть мені, будьте милі, хто відправив вас сюди і хто вам вручив список ваших цілей? – почав розпитувати Віщенко всіх присутніх «нелюдів».

«Я повинен зрозуміти в чому суть нападу на моїх одногрупників. Це надзвичайно рідкісне явище – вбивство людей посеред білого дня в закладі серед великої кількості свідків. Хто цим керує? Вони прості люди, а тому в чому смисл?» - довго роздумував Віталій Віщенко.

- Ти хто такий? – від почуття страху, ледве зміг запитати Іларій хлопця.

До сих пір, погляд Іларія проводжав Світлану в останню дорогу. Білий попіл уже зник, але… Вампіра не стало.

«Я не вірю в це…» - лише міг подумати темний маг, щодо раптової смерті Світлани. До вампірки Іларій відносився нейтрально – негативно, але вона була важливою для виконання місії і її смерть не входила в його плани.

Маг не міг повірити в такий різкий поворот подій на досить простому і легкому завданні Суду.

«Світлана могла загинути від рук перевертня Максима. Я міг припускати такий нещасний її фінал, але лише після успішного виконання місії Суду, лиш так і ніяк не інакше.» - роздумував темний маг, підсумовуючи смерть вампірки.

- Чого бажала те й отримала. – підсумовуючи загибель вампірки, тихо сказав Максим.

«Я і лише я! Я мав вбити її, а ти мене випередив – не пробачу!» - з каплею гніву, думав Максим, дивлячись на юнака.

Перевертень, з перших секунд знайомства з «кровососом», почав «малювати» в себе в голові можливість вирвати її серце і проламати череп Світлані, звичайно, без свідків і проблем від Іларія. Максим просто очікував підходящого моменту для вбивства вампірки. Плани змінилися, хоч результат для Світлани мав бути лише той самий – смерть. Перевертень дуже сильно хотів її вбити. Це не повернуло б загиблих перевертнів від рук вампірів, але Максимові стало б легше. Мабуть, саме так вважав перевертень.

«Це була стихія повітря, але дуже великого рівня рангу. Я перевірив усіх при вході заклинанням «Esto» - перевірив ауру всіх присутніх – надприродних істот серед них не було виявлено. Хто він? І як повернувся до життя? Він елементаліст? Ні-ні. Його аура? Не розумію? Зараз я не можу її прочитати. Що відбувається?» - думки темного мага заплутували його і не давали зосередитися. Іларій був в паніці. В голові лише питання на питанні і жодної розумної відповіді на запитання темний маг не мав. «Каша» в голові темного мага не давала жодного результату.

«Цікавий екземпляр. Буде дуже весело. Краще трішки почекаю і подивлюся наскільки він сильний, а потім полум’ям красиво спалю виродка. Дотла спалю його тіло і все буде добре.» - в роздумах, підсумовував незвичну для себе ситуацію «сонячний» чоловік, відходячи подальше від Віталія.

- Мене звати Віталька, а тебе? – усміхаючись, кумедно представився хлопець, звертаючись до темного мага.

- Іларій, покровитель темної магії, – крізь зуби від люті, сказав «чорний». Маг був дуже злий на незрозумілу для нього ситуацію. Іларій навіть не став зберігати своє ім’я в таємниці або просто промовчати.

«Чому я йому відповів?» - ця думка появилася у голові темного мага, але він не міг це пояснити.

- Маленький і сумуючий чорний чаклун, – зітхаючи, промовив Віталій.

- А ну, давай розкажи страшилку для нас всіх, – запропонував Віщенко магові. Хлопець під час своїх насмішкуватих слів, розглядав всіх присутніх і спостерігав за їхніми реакціями. Рухаючись біля зламаної трибуни, Віталій мав можливість спостерігати за кожним з присутніх надприродних істот.

- Я знаю, що ви вмієте лякати людей. Ну, розкажи! - голосно попросив Віщенко у мага.

- Які страшні історії знаєш? – запитував хлопець в Іларія.

- Нам потрібні веселощі в «студію»! – продовжив промовляти юнак, намагаючись почати діалог з Іларієм.

«Цей темний маг не повний імбецил. Мені необхідно з ним говорити. Мені потрібна інформація!» - в думках хлопець створив собі план для отримання необхідної інформації.

- Не можу збагнути, - тихо промовив одержимий.

- Чому я не відчуваю в тебе зла? – здивовано, оглядаючи пильним поглядом юнака, запитав Раверій.

- Зло в мені? Та ні! – кумедно промовляв Віталій, дещо зупинившись на секунду від незрозумілого питання одержимого.

- Не знайдеш в мені темряви. Я з нею не вживаюся. Давненько її вигнав геть в пекло. – тільки закінчив свою відповідь Віталік, як почув легенький сміх відьмака.

- Ти як відьмаче поживаєш? Я мабуть смішний? Чи з чого регоче найманець за головами? – не зводячи погляду з Олександра, засипав його запитаннями хлопець.

Олександр не став гаяти часу на роздуми від запитань хлопця. Відьмак швидко взяв правою рукою за руків’я «Мелінди» і різко підняв свій меч догори, направляючи на супротивника. Вгору, піднявши зброю взяв її лівою рукою, меч для підсилення удару – удар згори вниз. Лезо «Мелінди» готове до вбивства супротивника. З миттєвою швидкістю, лезо меча направилося на Віталія. Відьмак цілився в голову. Швидкий удар меча Олександра був зупинений лівою рукою студента, який просто направив її на зустріч зброї. Довго втримувати лезо в руках Віталій не став і з легкість різко вихопив зброю у відьмака швидким рухом лівої руки до себе. Шраму на долоні лівої руки Віталія не було після гострого леза меча. Хлопець правою рукою взяв меч.

«Красота. Люблю хорошу сталь.» - подумав Віталій, оглядаючи «Мелінду». Після секунди роздумів, Віщенко переламав меча надвоє, швидким ударом холодної зброї об своє коліно. Звук поламаного заліза і два кусники меча – це все, що залишилося від «Мелінди», меча відьмака.

- Народ викличте психіатра! – Віталій Віщенко раптово вигукнув до всіх присутніх.

- Тут у відьмака забрали смисл його існування, – оглянувши поламану зброю, додав Віталій.

Усмішка на обличчі Віталія Віщенка не зникала. Віщенко знав, як розізлити надприродних істот і вивести їх з рівноваги. Емоції, які намагався викликати у супротивників юнак, мішають у бою і заставляють робити фатальні помилки.

- Тільки не плач, мама спече тобі калач, – не переставав глузувати з найманця Віталій. Хлопець щиро посміхався з відьмака і радісно ходив зі сторони в сторону, намагаючись стояти на одному місці перед Олександром.

- І що тепер будеш робити? – запитав студент у відьмака, який на мить впав у відчай.

Це справді було помітно. Олександр стояв на місці, а його очі шукали відповіді на запитання: «Як він це зробив?».

- Чуєш мені просто цікаво, то правда, що відьмаки свої мечі називають жіночими іменами? – не відходячи від розмови і від сміху, запитав Віталій, глузуючи над ним.

- Що справді все так погано? З жінок ніхто «не дає»? А меч завжди під рукою. Кожен виходить з ситуації по своєму - для отримання найбільшого задоволення. – говорячи досить образливі слова, хлопець почав уявляти цей «процес», що ще більше заставило його реготати.

Швидкі запитання комічного характеру і безліч жорстоких образ, які заставляли відьмака забувати про стратегію бою, тим паче, мислити «тверезо». Олександра переповнював гнів.

Шокований невдачею, відьмак почав в думках шукати спосіб виправити своє становище. Глузування юнака, ще більше заставляло наростати ненависть у воїна.

«Кинджалом в живіт і все сміх цього виродка закінчиться!» - в думках, відьмак прораховував свої наступні дії в бою.

Олександр не помітно витягнув правою рукою кинджал за спини, прив’язаний до ременя. В голові про себе вимовив заклинання стихії блискавки «Sicasto». Це заклинання для покриву маленьким шаром блискавки леза кинджала.

«Це має допомогти.» - на секунду своїх роздумів, відьмак проаналізував правильність використання заклинання для вбивства юнака.

Олександр миттєво відійшов з боку Віталія, пригнувшись направив зброю в ділянку живота, але….

- Слухай класно рухаєшся і спостерігаєш, як більш влучніше, а також дієвіше завдати мені смертельного удару, але це не поможе. – сказав студент, який зупинив атаку кинджала відьмака.

Правою рукою вхопив кинджал за руків’я, а як бути точнішим, зробив захват рукою і стиснув руку Олександра, якою він тримав ножичок. Так сильно стиснув, що руків’я в’їлося відьмакові в долоню. А потім Віталій перевернув супротивника через плече, круговим стилем рукопашного бою. Після чого Віталій Віщенко забрав ніж у відьмака.

- Блискавка, класно. Мені подобається твій хід думок у бою, але, на жаль… - промовив Віталій до Олександра, який підняв голову з підлоги і витріщився на хлопця з ненавистю в очах.

Свист. Легенький шум. Віталій використав кинджал проти відьмака. Ножем з діючою, але не значною магією блискавки, відбувся удар по шиї Олександра.

Почуті передсмертні хрипи гортані – Олександр помирав. Відьмак сильно притиснув двома руками свою шию, де був зроблений поріз. Витріщені очі найманця жадно шукали повсюди допомогу. Покликати на допомогу не міг – пошкоджені голосові зв’язки разом з сонною артерією. Відьмак впав на підлогу, а його ноги почали рухатися в хаотичному порядку. Голова Олександра крутилася в напрямку своїх «товаришів», з якими він сюди прийшов.

- Що, я кат якийсь? – запитав Віталій до всіх присутніх, схилившись над відьмаком. Він доторкнувся пальцями правої руки до його чола.

Тіло Олександра вмить загорілося. Полум’я погасло швидко, не розповсюджуючись по аудиторії. Лишився лише попіл. Температура полум’я, як і його колір (блакитного відтінку) – були точно не звичні і справили враження на надприродних істот, які ще не давно гордо хотіли вбити тут всіх.

Воїн - найманець Олександр, гордий відьмак, який помер від рук студента….