Смерть не помирає

І тут Віталій Віщенко захотів суші.

«Не знаю, мені щось дурне швидше заходить в голову, чим мудре в такій ситуації. Суші? Я серйозно повністю здурів! Багато хто випив оковитої або просто покурив в такій ситуації. А я – на суші. Не суть.», - роздумував Віталій, перед виконанням техніки телепортації.

Один рух, клацнувши вказівним пальцем і все. Його немає. Він зник з аудиторії, де кілька хвилин тому погрожували вбити його одногрупників. «Совісті в хлопця немає!» - багато студентів саме так і подумали б, якби не страх від подій сьогоднішньої невдалої лекції з філософії.

Ось і він, красивий високий хлопець в білому халатику (далеко не підходящому одязі для таких закладів) стоїть перед касою, дивлячись на красиву японську дівчинку віком 20 – 25 років, хоч там тяжче зрозуміти який вік у жінки, вони всі як намальовані персонажі японських казочок про прекрасне кохання, типу аніме. Маленька тендітна японка Юкі була приголомшена раптової появи хлопця в білому перед нею, але довго не думаючи оглянула його ауру.

«Нічого не розумію – я не можу її прочитати, хто він?» - почала намагатися хоч якось зрозуміти ситуацію але лише в своїх думках. Якщо істота, яка може телепортуватися без магії, без використання символіки ні елементалістів ні кого – а значить він дуже сильний, краще не перевіряти наскільки. «Я сьогодні не хочу помирати.», - подумала вона. «Треба усміхнутися і запитати чого бажає клієнт.», - так і вирішила. Псевдо – усмішка і низенький голосок прозвучав менш впевнено але нічого, це був результат появи страху у дівчинки.

- Доброго дня. Чого бажаєте? – тяжко вимовила Юкі Ху, миленька японка, виконала традиційний уклін.

- Мені суші, найкращі суші, і давай відьмо без приколів – типу хто ти? Що тут робиш? – просто давай суші, їсти хочеться то капець, а в мене такий там моральний «геморой», що аж бісить … - зробив замовлення Віталій Віщенко.

Миле подружжя, вже старших японців, які були магами – стояли в черзі вже близько години – хоча як вони люблять говорити, що кожна хвилина очікування на легендарні суші Хін Ху (матусі милої японки за касою) – вартує, щоб поласувати цією стравою. Вони забули про цей вислів саме сьогодні, бо перед ними в один момент появився молодий юнак, який нагадував лікаря, але лікарі так не поводять себе. А ще форма телепортації, якою він скористався для того щоб сюди потрапити їм не була відома. Зчитавши його ауру, для того щоб дізнатися до яких надприродних істот він відноситься – їм не вдалося. Страх появився в їх очах.

«Якщо сильніший може вбити, що робити? Втікати чи атакувати першими? Доказати, що ми готові на все щоб вижити.» - поки старенька сім’я Рен – родові маги шанованого роду, які прораховували свої варіанти дій у думках, Віталій Віщенко тихенько повернувся до них і усміхаючись промовив:

- Так маги заспокойтесь, я прийшов тільки за суші – ви мені не цікаві – живіть спокійно.

Здивування появилося раптово, як і усмішка так і заспокоєння у сім’ї Чен. Щось підказувало їм, що він говорить щиро і не стане їм причиняти шкоду.

За всім процесом спостерігала тендітна Юкі, яка вже занесла замовлення і доповіла мамі про незвичайного відвідувача і про його зовнішній вигляд. Їй було дуже дивно від поведінки хлопця, він поводився неприродно для Японії. Сильні надприродні істоти в Піднебесній ставляться до слабших з пихатістю, наглістю, без поваги і співчуття, і говорять з ними, як з рабами.

«Сильніші правлять слабшими – у нас так заведено дуже давно!», - молоденька японка згадала слова одного вампіра.

Сам кухар Хін Ху вийшла з кухні і в руках несла замовлення клієнта: «Суші від шеф – кухаря». Невеличка квадратна тарілка – посередині три ряди по шість ролів з краю зліва куски васабі, а також на тарілці одна пара японських паличок. Ну, звичайно – відповідний соус в соусниці. По краях лежать розкладені кусники відвареного рису на яких розміщені добре прочищені від кісточок – частинки лосося. На вигляд – звичайні суші – але їх смак переконає любого гурмана в протилежному – найкращі.

Коли шеф – кухар побачила незнайомця в білому халаті біля каси, вона мимоволі усміхнулася і сказала:

- Віталій не лякай моїх відвідувачів!

- Я дуже рада бачити тебе знову – це завжди приємно, але наступного разу, прошу передзвони, добре? – продовжила говорити Хін Ху.

- Добренько, Хін Хуі до речі, в тебе красива донечка виросла і не з лякливих, давай мені суші і я пішов у мене справи, – промовив Віщенко.

- Війна проти зла? – запитала шеф – кухар.

- Війна ніколи не зупиняється. Лише одні міняють уже мертвих воїнів – така наша реальність миленька відьма – куховарочка, – промовив Віталій, щиро усміхаючись відьмі.

- Бувайте. Платити я не буду, – із цими словами хлопець раптово зник, як і появився.

Юкі швидко без зупину запитала маму, подивившись їй в очі, лише одним поглядом можна зрозуміти питання доньки до матері.

«Ти його знаєш?», «Ти говориш з ним на рівні, як так?», - та інші питання вирували в її голові. Але запитала лише.

- Хто він мамо?

- Легенда. – спокійним тоном, вимовила Хін Ху.