Смерть не помирає

«Нарешті сонечко.», - перша думка Віталія, коли він повернувся на площу міста. Нічого не змінилося в ньому. Лише кількість вуличних музикантів збільшилася.

Підійшовши до одного з музикантів, Віщенко почув одну з своїх улюблених пісень. Хлопець з дівчиною співали пісню групи «Океану Ельзи» - «Без бою», під власну гру на гітарі. Хлопець усміхнувся. Це справді класна пісня. Послухав декілька секунд, кинув двісті гривень в капелюх перед ними. «Їм теж треба за що жити» - з такою думку, юнак не пожалів грошей. Дітвора на роликах, проїжджаючи по доріжці для велосипедистів, весело і дуже голосно балакали між собою. Студенти, мабуть, заочники, стояли в черзі за кавою, перед «вуличним» магазинчиком «Свіжа кава, і до кави…». Весело розмальований, в різні барви веселки, туристичний трамвайчик прямував з площі. Він був повністю заповнений туристами. Гід сидів напереді і розповідав історію міста, жестами рук, показуючи на старовинну архітектуру міста, за віконця трамвая.

Віталій Віщенко прямував до місця посередині площі, де нещодавно ним був зроблений великий гріх – Віталій вбив ангела Ранаїла. По дорозі, Віщенко купив квіти, які хотів покласти на це місце. Сумно хлопцеві було і водночас радісно. Емоції були різноманітні. Не однократно в голові появлялися думки: «Ти правильно зробив! Ти врятував людей! Тих ангелів на небі дуже багато, нічого страшного не сталося!». Але все це дурниці. Він розумів, що ніякі його внутрішні переконання не зуміють виправдати його вчинок. Він вбив ангела. Це великий гріх перед силами Добра.

Навколо Віталія Віщенка, який прямував на це місце, появилася знайома йому аура. Він розумів, що до нього завітали «гості». Віталій знав, що за цей вчинок йому прийдеться відповісти. Шість – вісім постатей, звичайно в білому одязі, це одна з їхніх рис одягу.

«Ангел повинен ходити в білому одязі, повинен захищати добро, захищати людей від зла і завжди випромінювати собою лише світло і добро.», - згадав Віталій, слова одного паладина, який саме так описував воїнів Небес.

«Прийшов і мій час помирати.», - з цією думкою, він зустрів ангелів.

- Привіт, Кенаїл, – спізнавши одного з воїнів добра, привітався хлопець.

- Виродок! – закричав він, наближаючись до Віталія.

- Я тебе заставлю відчути весь наш гнів! – кричав уже інший ангел.

- Ой, я щось не так зробив, – дуже ниючим тоном, промовив Віщенко. Він розумів, що їх позиція вірна.

«Я вбив їх брата, зрозуміло, що вони хочуть мені зла.», - думав хлопець.

- Ти вбив мого брата! – кричала Сенеїл. Ця красуня-ангел була під командуванні Ранаїла. Зрозуміло, що вони всі ненавиділи і бажали Віталію Віщенку смерті.

Почалася зустріч Віталія з ангелами досить «весело». Вирване серце з грудної клітки Віщенка Сенеїлою – завдало досить неприємні відчуття для хлопця. Потім спаленням Віталія «небесним полум’ям», - цим зайнявся інший ангел. Цікавий факт Віталій Віщенко знав, що вони будуть його вбивати, але він не став навіть оборонятися від них. Можливо, совість, а можливо відчуття вини перед своїм вчинком – ніяк не дозволяло захисти себе або відповідати їм агресію на агресію.

- Класне у вас полум’я, цікаво ви пукаєте теж вогненебезпечними газами? – намагався пожартувати Віталій, повернувшись до життя з другого кінця площі, уже цілий і готовий до нових тортур воїнів Небес.

- Така чудова компанія ангеляток до мене в гості завітали! Слухайте, так сьогодні не Великдень і не Різдво? Чого, тоді до мене вас так багато? А, що один не справиться зі мною? – здалеку жартівливо запитував Віталій Віщенко, почісуючи шию. «Кляті ланцюги пітьми.», - згадував він, бо шия не переставала його боліти.

- Ти понесеш покарання за свій вчинок, Віщенко, – промовив один із ангелів. В цей момент тіло хлопця було розірвано на дрібнесенькі кусочки, від помаху руки того ж ангела.

- Слухайте, може досить в БДСМ грати, може якось придумаємо «стоп – слово»? – запропонував Віталій, який через декілька секунд після своєї, на сьогоднішній день далеко не першої смерті, появився біля магазинчика, де щойно купив собі духмяну чашечку кави.

- Досить говорити всякі дурниці! – строго вигукнув ангел. Він відрізнявся від всіх присутніх в «білому». Його риси обличчя були для більш старшої людини. Ближче до віку 50-55 років. Бо ангели, які в людській подобі виконують свою роботу серед людей, завжди молоді, десь до сорока років на вигляд. Це зацікавило Віталія.

- А, як перепрошую Вас величати? – підійшовши і схиливши голову перед ним, в знак поваги до нього, задав питання Віталій Віщенко.

- Де ти знайшов мій меч, хлопчику? – питання від нього здивувало Віталія. На декілька секунд, він втратив розуміння про який меч говорить цей воїн Небес.

- А про яку зброю ви маєте на увазі? – запитав юнак. «Забагато питань, треба щось знайти, можливо інший спосіб спілкування з ними.», - промайнула думка в голові Віщенка.

- Ось цей меч! – крикнув цей ангел. Один з мечів Віталія Віщенка, який зберігався зі всіма в його скарбничці - в його душі, щойно вилетів з грудної клітки хлопця на землю. Віталій очманів від несподіванки і шоку.

«Це далеко не ангел!» - вигукнула думка в голові хлопця.

- Рафаїл, а я навіть не спізнав архангела, багатим будеш. – намагався прийти до свідомості хлопець, промовивши перше, що спало на думку.

Цей меч йому був потрібен, тому прогулюючись одного щасливого дня в райських садах, йому вдалося отримати такий невеличкий подарунок, як меч архангела Рафаїла.

Хоча, як бути більш правдивим, історія була не зовсім такою простою…