ЮкіОна. Снігова діва

Ейнар

Ейнар злився, важкими кроками прямуючи до покоїв підопічної. Півночі він розбирав у голові вчорашню розмову, а другу половину підсвідомість піднімала зі своїх глибин спогади їх із Юкі спільної подорожі. І незрозуміло, що більше його виводило: її зрада чи його дивна прихильність до дівчинки.

- Ти сердишся! – наздогнав чоловіка задоволений до краю хлопчина

- Та невже? – пирхнув слідчий. - І чого б це?

- Ти не хочеш знову зустрічатися з нею? - сумно, зауважив Майк. - Я розумію…

Ейнар різко зупинився.

- Справа не в цьому!.. Мене зняли з улюбленої роботи! Перетворили з успішного слідчого в.. няньку! Знаєш, це не було межею моїх мрій!.. – рикнувши, чоловік попрямував далі коридором.

По дорозі їм зустрічалися здивовані придворні та прислуга. Незважаючи на злість, що кипіла всередині, слідчому весь час доводилося розкланюватися, посміхатися і кидати нічого не значущі компліменти зустрічним дамам. Це ще більше вибішувало Ейнара.

- Натомість зарплата буде втричі більшою! - підкидав дрова в багаття Майк.

- Р-р-р!

Рвонувши на себе двері до покоїв Хранительки, чоловік без стуку увірвався до її вітальні.

- Ейнар!

Здивований знайомий голос пробив його тіло дрібним тремтінням, змушуючи завмерти на місці, наче бовван. Перед ним стояла молода леді: тонка талія, обтягнута дорогим мереживом сукні, з неглибокого вирізу виглядали білі півкулі грудей, тонка шия здавалася надто крихкою, щоб належати живій людині. Піднявши погляд на обличчя, серце слідчого зробило кульбіт і приземлилося десь у горлі. Так, це була вона, проте... Порцелянова шкіра, червоні, злегка розтулені вуста, акуратний, трохи кирпатий носик і великі очі, чисті, як кришталь. Вони дивилися на нього з прихованою радістю та полегшенням. Чому? Невже вона щаслива його бачити? Невже переживала за них?

Не може бути! Вона втекла, покинувши їх, зламавши всі плани, наразивши їх на небезпеку! Ейнар струснув головою, беручи себе до рук. Досить розкисати! Пора братися за роботу. Так, це проста робота! І він виконає її зі звичною старанністю та холодністю.

ЮкіОна

Раптом нудний день перетворився на суцільне емоційне потрясіння. Ніколи не думала, що буду така щаслива знову побачити Ейнара. І нехай серце боляче стислося, це не завадило мені зітхнути з полегшенням. Живий!

- Мене прислали, щоб оберігати Хранительку, - холодно викарбував чоловік після недовгої паузи.

- Мене попередили, що когось надішлють, - сумно посміхнулася, помітивши, з якою байдужістю він мене оглянув. Не до вподоби, значить!

- Бачу, обжилася! Тобі личить! - і стільки зневаги в голосі. Міцно стиснула кулаки. Не думала, що збудована за ці тижні стіна, зруйнується з такою легкістю.

- Молодий чоловіче! – обурено вигукнула леді Дербіш, моя вчителька етикету. - Як ви смієте так зневажливо спілкуватися з Хранителькою рівноваги? Вибачтеся негайно!

- Все гаразд, леді Присцилло, - спробувала втихомирити жінку, котра кипіла, як вода в котелку. – Ми з Ейнаром старі… друзі. Він…

- Ні, Ваша Світлість! – перебив слідчий, скривившись. - Леді права. Я повинен вибачитись! Пробачте своєму покірному слузі таку… зухвалість!

Він низько вклонився і відійшов до вікна, проігнорувавши мій сповнений болю погляд. Знаю, що не змогла його приховати. Не вийшло!

- Привіт, Майку! – криво посміхнулася хлопчакові, що напружено мовчав, спостерігаючи за нами. - Ти теж сердишся на мене?

- Ні, - полегшено видихнув, сподіваюся, все ще друг. - Але могла б попередити, коли втікала. Можливо, я пішов би з тобою!

Весело підморгнувши, він плюхнувся на найближчий диванчик біля столу, де ми з леді Дербіш якраз збиралися пити чай. Полегшено видихнувши, взялася за свої обов'язки. Що ж, день буде важким!

Етикет, правопис, риторика, обід, який Ейнар проігнорував, як би старанно я його не припрошувала до столу, політика та верхова їзда. Саме останнє стало тим шансом, який я спробувала використати, щоб з'ясувати причину такого негативного ставлення до мене. Ні, я розумію, втекла, не попередивши! Але хіба у мене був на це час? Він, пам'ятатися, того вечора теж був надто зайнятий!

Злість скипіла всередині, як вулкан, заливаючи гарячою лавою колишню розгубленість. Я більше не слабке, нікчемне, забите дівчисько! Я – Хранителька рівноваги! Хто б що не казав, та в цьому королівстві мені рівний лише король! І я нікому не дозволю нехтувати собою! Якщо йому щось не подобається, нехай скаже прямо!

Схопилася на гнідого коня, якого мені ще на першому занятті подарував Торвальд, як він висловився: «на знак дружби» і, вдаривши гладкі боки п'ятами, пустилася в галоп. Зазвичай ми з інструктором легким підтюпцем об'їжджаємо величезний парк і повертаємося назад. Як стверджує пані Дербіш, леді не личить показувати оточуючим свою п'яту точку, яка непристойно підстрибує на спині коня. Але зараз я саме її і показала остовпілим чоловікам. Нехай або наздоганяють, або дадуть мені спокій!

Вітер свистить у вухах, розтріпавши ідеальну зачіску, округлі боки Торнадо рівномірно здіймаються, щоб наступної миті вирватися назовні тихим хропінням, сильні м'язи перекочуються під шовковою шкірою, а попереду тільки дорога. Як давно я не почувала себе настільки вільною? Чому дозволила загнати своє тіло і душу в рамки? Навіть загорнута в золото, залишаюся тією ж бездомною сиріткою. Глибоко вдихнула, натягуючи поводи. Ще трохи і, як би не було гидко, доведеться повертатися в це щуряче кубло.

Повз проскочив Ейнар на своєму білому коні, різко зупиняючись і розвертаючи скакуна. Наздоганяв, все ж таки!

- Що ти робиш? – із неймовірно синіх очей натурально сипалися іскри. – Розбитися вирішила?

- Поговорити хотіла, - відповіла холодно, проїжджаючи повз свого «охоронця». - Наодинці!

Чоловік навіть опішив від такого повороту. Що ж, «старий друже», такою ти мене ще не бачив!

- Нам нема про що говорити, - прошипів колишній слідчий, наздоганяючи.

- Може, й так, а може й ні! – криво посміхнулася. – Якщо нам доведеться працювати разом, я маю тобі довіряти. Та поки що, ти тільки пирхаєш і зриваєшся на мені, наче скривджена дитина!

- Що? – задихнувся обуреннями Ейнар. Бачили б ви його вирячені очі? Навіть якщо ми ні до чого не домовимося, це видовище коштувало витраченого часу.

- Торвальд хоче мною маніпулювати, - виклала те, що не давало мені спокою. Запитайте, навіщо? Бо точно знала, королю Ейнар не доповість, а виговоритися треба було. Тримати все в собі рівносильно повільній смерті. Рано мені ще помирати! Занадто рано! - До кінця осені, він збирається оголосити про мої заручини з графом Йорґу. Як розумієш, таке швидке заміжжя ніяк не входить у мої плани! Саме тому я маю зрозуміти, в чому ти мене звинувачуєш! Ти єдиний, кого я знаю в Ессхеймі і єдиний, кому я можу довіряти! У крайньому випадку, я дуже на це сподіваюся… Тож викладай! Тому що часу у нас залишилося небагато.

Хвилинна мовчанка була мені відповіддю. Схоже, чоловік намагався перетравити не тільки все сказане мною, а й різкі зміни мого характеру. Ще б тут не змінитись! Жити захочеш, не так викрутишся!

- Питання, чому ти втекла, здається мені недоречним після всього почутого, - пробурмотів Ейнар.

- Тому що була загрозою для ваших життів, - відповіла спокійно. Знав би він, скількох зусиль коштував цей спокій. Перед очима знову повстала німа сцена поцілунку. Серце здавило так само сильно. Схоже, воно живе власним життям, і ніхто йому не указ! - Впевнена, без мене ви легко пробралися на пором. Тому, так, я не шкодую, що тоді втекла!

- У мене був план! - вибухнув слідчий.

- Він би провалився! - підвищила голос у відповідь. - Прийми це і відпусти! Що було, того не повернути. Ну, то як, ти на моїй стороні, чи мені шукати іншого помічника?

Я сердилася, і не так на чоловіка, як на себе. Він виводив мене на емоції, які я стільки часу вчилася тримати у вузді. Це не справедливо! Чому мій внутрішній демон муркоче м'яким кошеням, коли ми сваримося? Невже вона все ще довіряє йому? А як же моя думка? Мій біль не береться до уваги?

- Гаразд! - нарешті відповів Ейнар, з кам'яним обличчям слідуючи поруч. – Я на твоїй стороні! Допоможу тобі зв'язатися із потрібними людьми. Чекай і не висовуйся!

Видихнула з полегшенням. От і славно! Залишилося тільки зрозуміти, що не так з усім цим світом? Бо сторож Мертвого лісу пообіцяв, магія рине рікою, наповнюючи світ, як тільки я пройду ритуал. От тільки я абсолютно цього не відчуваю! Нічого не відчуваю! Світ все ще помирає!