ЮкіОна. Снігова діва

- Ваша Величносте, до вас головний чародій, — зазирнув у кабінет Майк, якого вже язик не повертався назвати дрібним. Високий, статний, він кружляв голову всім придворним дамам незалежно від віку. Та поки що його серце і увага повністю належали мені! Більш вірного і здібного помічника я не змогла б знайти на всьому білому світі.

- Нехай увійде, - відірвалася від перечитування нового законопроекту. Давно час було зайнятися облаштуванням загальноосвітніх установ для всім, включаючи бідні верстви населення. Іноді вони здатні до дивовижних сюрпризів. Навіщо втрачати чудові кадри?

- Доброго ранку, мила, - бадьорим кроком впурхнув мій зовсім не молодий дідусь.

- Доброго ранку, - щиро посміхнулася.

Я, правда, була рада його бачити. Після перших кількох років притирань, ми нарешті порозумілися, і не тільки з Магнусом. Довелося поставити на місце всю Велику Раду, аби налагодити нормальний робочий процес. І справа пішла! Мене перестали сприймати малим, необізнаним дівчиськом, а я почала прислухатися до їхніх порад, у міру розумного, звичайно! Зрештою, всі залишилися задоволеними.

- Щось трапилося, чи ти просто скучив?

Ми, певно, вже тиждень не бачилися. Що, в принципі, не дивно. У них там з Івреком якийсь прорив у науці намічається. З цього приводу дідусь навіть спільні обіди скасував. Я не скаржуся, головне, аби йому було весело, і експерименти нікому не нашкодили. Нехай бавляться… під наглядом!

З Ленські ми непогано порозумілися. З'ясувалося, йому було самотньо, ось він і прагнув догодити батькові. А коли зрозумів, що навіть так йому не потрібен, абсолютно розчарувався у житті. Якось навіть намагався покінчити життя самогубством, але тут уже варта прийшла на допомогу. Посидівши трохи у в'язниці та обміркувавши пропозицію дружити, молодий чоловік знайшов собі новий предмет для обожнювання, Магнуса Лунга. Який, до речі, відповів йому взаємністю. Разом вони створили неймовірний тандем, і тепер лякали весь палац періодичними вибухами чи землетрусами.

- Ні, Кайя, - чоловік присів навпроти гостьового крісла і уважно на мене подивився. Ох! Певно, розмова намічається серйозна. - Нам треба поговорити!

- Вам з Івреком не вистачає коштів на нову іграшку? - підняла брову, спробувавши віджартується. Коли він починає "серйозну розмову", я до кінця дня без настрою, а він відлежується у цілителів.

- Що?.. – здивувався чародій. – Ні! Не задурюй мені голову! Це важливіше за всі наші винаходи разом узяті!..

Отут я вже напружилася. Що такого могло трапитися, якщо дідусь відсунув іграшки убік?

- Кайя, мені доповіли, що ти відхилила пропозиції всіх кандидатів у чоловіки, навіть не переглянувши! – щиро обурився старий.

- Тільки не це… – застогнала, повертаючи свою увагу паперам. Ця пісня у нас звучала останні три роки щоквартально.

- Дівчинко моя, - вів далі чарівник, - тобі вже двадцять п'ять! Час невблаганно минає! Ти хоч розумієш, що скоро не залишиться кандидатів на місце твого чоловіка?

- Натякаєш, що я старію? - пробурмотіла під ніс. Та цей… кхм!.. почув.

- Ні! Але ти виходиш зі шлюбного віку! Я не хочу, щоб у результаті ти або залишилася сама, або ж шукала вдівця!

Тяжко зітхнувши, відкинула олівець, яким досі робила позначки. Зізнатися чесно, я втомилася вислуховувати щоразу те ж саме, та як пояснити йому, що ніколи не зможу покохати іншого, не знаю. А за нелюбого сама не піду!

- Дідусю, зрозумій…

- Нічого не хочу чути! - пихкав старий. - Тобі все одно, а я не молодію! Всі мої друзі вже давно онуків няньчать! Я чим гірший? Я теж хочу! Вибери нарешті хоч когось!

Серце стисло болем. Різко піднялася і попрямувала до вікна, щоб приховати підступаючі сльози. Та я вже давно обрала, тільки от він не вибрав мене… Вісім років минуло, а від нього жодної звісточки, жодного рядка. Певно, вже й забув про мене... Одружився, можливо навіть дітлахи підростають... Цікаво, яка вона, та, котра змогла заволодіти його серцем?

- Загалом, - вирвав із роздумів голос Магнуса, - є в мене ще один підходящий кандидат. Багатий, красивий, розумний, не принц, звичайно, але при титулі та з відмінним послужним списком. Рада заперечувати не стане! Тут уже я сам розберуся…

- Дідусю… - застогнала, розуміючи, що він ніколи від мене не відчепиться.

- Не відмовляйся! Спочатку я вас познайомлю, а потім вирішуйте, що робити будете. Майку, веди!

Від несподіваного крику мене аж пересмикнуло.

- Він що, тут? Дідусю!..

Я була не готова приймати наречених! І справа не у зовнішньому вигляді чи настрої, для мене це занадто боляче! А як же підготуватися?

До кімнати увійшов чоловік і завмер біля дверей. Я не дивилася, продовжуючи, як бовван, витріщалася у вікно. Можливо, він зрозуміє, що його не хочуть бачити, і сам піде? Чи я занадто багато прошу?

- Ну, ви тут поспілкуйтесь, а я, мабуть, піду! - підставив мені свиню дідусь. За що?..

Після хвилинного мовчання за спиною тихо відкашлялися. Він ще тут? Невже я надто незрозуміло мовчу? Що ж, за виявлену сміливість я маю хоча б відмовити йому в обличчя! Натужно видихнувши, розвернулася до гостя і завмерла. Мозок відмовився сприймати інформацію, а серце, вдарившись об ребра, раптом забуло, як це - битися! Лише губи шепотіли таке жадане ім’я:

- Ейнар?..

Кінець

От і підійшла до завершення історія ЮкіОни, дівчинки, яку виловили із холодних вод потужної ріки і якій таки вдалося відшукати свою домівку і своє щастя! Сподіваюся, вам було цікаво спостерігати за перипетіями її нелегкої подорожі.

Тож, щиро дякую усім, хто весь цей час залишався з намита підтримував своїми вподобайками та коментарями! Попереду ще багато цікавих історій, тому підписуйтеся, аби завжди залишатися в курсі свіжих викладень!

Щиро ваш, Автор!