ЮкіОна. Снігова діва

Торвальд Хаген - самопроголошений монарх Ессхейма

- Зруйновано близько двох десятків будинків нижнього кварталу, більше сотні крамничок затопило, півтора десятка знесло геть-чисто, зруйновано північну сторожову вежу, ту, що торік постраждала від злив…

- Її ж мали полагодити! – бісився Торвальд у своєму кабінеті, вислуховуючи доповідь міського голови.

- Так воно той... грошей не було, - знизав плечима чоловік похилого віку, та все ще з молодецькою поставою і пишними рудими вусами. – Головний скарбник на моє прохання чітко відповів: грошей нема, і не буде! Ось я і…

- Кромеля до мене! - рикнув король переляканому секретареві.

- Ще цеє… - продовжив гість. – Тут прохання від мешканців…

- Які ще прохання? - здивувався монарх.

- То оце ж... на фінансову допомогу. Кому будинок перекрити, кому відбудувати, ще торгова гільдія вимагає вашого дозволу на відстрочку виплат податків. Гроші підуть на компенсацію крамницям, що постраждали від урагану: ремонт зробити, товар закупити, збитки погасити…

- Р-р-р… - ледве стримувався чоловік, аби не послати всіх цих прохачів кудись подалі.

- Тут ще прохання від керуючого міською лікарнею… У них там місць не вистачає. Надто багато народу постраждало…

- Залиш все це тут, потім перегляну! – крізь зуби прошипів Торвальд.

Гостя двічі просити не потрібно було. Низько вклонившись, він залишив добрий стос паперів на столі у короля і зник за дверима.

- Ваша Величність, - звернув на себе увагу головний радник Торвальда, чоловік стриманий і спокійний, проте з твердою волею, - можливо варто відкласти святкування осіннього балу? Гроші зараз необхідні місту та його мешканцям…

- Ні! - гаркнув король. – Бал відбудеться! Гроші для цього я знайду!

Після обіду нарешті з'явився Магнус. Старий пройдисвіт вклонився Хагену і вичікувально подивився монарха.

- Чому погодники не попередили про ураган? – знову гарчав чоловік. Сьогодні взагалі день не задався! То зі скарбником з'ясовував, куди гроші зі скарбниці витікають, то з головним лікарем домовлявся про прийом платоспроможних пацієнтом у палаці. Послуги, звичайно, дозволити собі зможуть одиниці, але бал – справа дуже затратна!

- Тому, що вони не знали, - знизав плечима чародій, глянувши на свого короля, як на нерозумну дитину.

- Як це? - не вгавав монарх, ще більше виходячи з себе. – Вони використовують третину всієї магії, що збирається у наших накопичувачах! Чому вони не в змозі передбачити якусь бурю?

- Можливо, тому, що вона не зовсім звичайна? - від легковажного тону гостя, Торвальда всього пересмикнуло.

- Про що ти?

- Ну… я підозрюю, що у виникненні урагану винна якась вища сила…

- Боги? – насупився король.

- Можливо боги, а можливо й ні. У будь-якому випадку, це точно не природне явище.

- То що, наступного разу, щоб довідатися погоду, мені доведеться звертатися до оракула? - в'їдливо промовив чоловік. - Тоді навіщо витрачати гроші на твоїх шарлатанів?

- Ну, навіщо ж до оракула? – посміхнувся чарівник. - Юкі непогано справляється й сама.

- Р-р-р…

ЮкіОна

Тиждень промайнув перед очима лихим скакуном. Тільки й встигала, що пити знеболююче зілля, та крутитися уві сні. Решта якось розмилося. Заняття скасували, поки мені не полегшує, навіть Ейнар обмежився обтяжливим мовчанням та стопкою літератури з магії захисту. Торвальд більше не з'являвся, проте його дивний лікар оглядав щодня. Навіть вранці перед балом заглянув.

Зізнаюся чесно, дізнавшись скільки руйнувань приніс ураган, я щиро сподівалася, що бал скасують. Але, не тут-то було! Палац поспішно готувався до святкування. Прибиралися густо запорошені закутки, натирався посуд, а з кухні котрий день долинали очманіло апетитні аромати. Загалом, в передчутті були всі, окрім мене!

Не знаю, чому… Просто в повітрі наче витала якась незавершеність. Здавалося, та буря, це лише початок! Початок чогось страшного, чогось, з чим нам не впоратися. Здавалося, сама земля тремтіла від жаху, який її охоплює. Що вже говорити про мене, її дурну посланницю?

- Вам щось не подобається? – злякано запитала служниця, яку приставив до мене пан Думс у перший же день мого прибуття.

- Ні, Марто, - криво посміхнулася, оглядаючи у дзеркалі своє відображення.

Невисока, тендітна дівчина, тонка талія здавалося ось-ось переломиться, надто прозорі блакитні очі виглядають відшліфованими шматочками льоду, а біла шкіра негарно просвічувала синіми венами, як у хворої. Безбарвне волосся заплели у витончену зачіску, а шию прикрасили коштовностями. Хіба це я? Хіба цього я хотіла, коли втікала з притулку? Стати іграшкою в руках всесильних, лялькою на продаж заради чужої наживи?..

Скривилася! Гидко від себе самої! Жалісливість не найкраща якість для того, хто зібрався йти проти системи. А жалість до себе взагалі вкрай недоречне почуття! «Що ж сприйматимемо цей бал, як можливість підшукати собі союзників на майбутнє! Знати б ще яким воно буде…»

Магнус Лунг, придворний маг

Ось він, вирішальний момент!

Багатомісячна праця нарешті принесе свої результати. Якими вони будуть, знають лише боги, але дороги назад уже немає! Він готовий до всього, окрім реакції самої Юкі! Як вона впорається? Чи зрозуміє? Чи пробачить його? Магнус усім серцем сподівається, що так…

- Що за дивне повідомлення ти мені надіслав, друже? – увірвався без стуку до його кабінету голова найсильнішого клану в Ессхеймі, Драгонар Вурхт. Статний чоловік за шістдесят, з розворотом плечей, якому позаздрять найкращі воїни королівства, з гострим поглядом та копицею сивого волосся на маківці. - Ти вдруге відриваєш мене від сімейних справ і так нічого й не пояснюєш!

- Ну, припустимо, вперше ти знав, навіщо їхав, - усміхнувся Магнус, потискуючи величезну міцну долоню.

- Нам мали пред'явити нового Хранителя, - насупився гість, - але ми так і не дочекалися його!

- Правильно, - кивнув чародій, пропонуючи другу присісти. - Обставини трохи змінилися. Проте цього разу я вас познайомлю!

- Хм… - відкинувся у кріслі чоловік. - Ти ж знаєш, мій клан у ваших іграх участі не бере! Не тягни, кажи, навіщо я тобі здався!

Громоподібний голос розносився по кабінету луною, змушуючи скло тихо дзвеніти. Чарівник раптом скинув усі напускні веселощі і глянув на Драгонара рішучим поглядом:

- Я хочу, щоб ти допоміг мені помститися за доньку!

- Невже таки наважився діяти? – здивовано підняв брову співрозмовник.

- Настав час, - криво усміхнувся Магнус. - То ти мені допоможеш?

- Хто з наших ще у справі? – надихнувся Драгонар.

Чародій хитро посміхнувся у бороду:

- Всі!