ЮкіОна. Снігова діва

Торвальд Хаген - самопроголошений монарх Ессхейма

- Ну як? – з прихованою надією запитав монарх.

- Все вийшло! – схвильовано відповів високий худий чоловік у білому лабораторному халаті.

Він не був магом, але досяг значних висот завдяки своєму розуму та винахідливості. Це він запропонував спробувати збирати магію у вловлювачі, щоб концентровано застосовувати за необхідності. Винахід мав полегшити життя багатьом і запобігти різкому зникненню магії зі світу, якби не знайшовся новий хранитель. Як усе перетворилося на спосіб легкого заробітку та маніпуляцій, він навіть не зрозумів?

- Чудово! - вигукнув король, підводячись з-за письмового столу. – Якраз встигнемо до осіннього балу підготувати достатню кількість вловлювачів. Думаю, вже завтра можна відправити перше запрошення на демонстрацію моїм найвірнішим друзям!

- Але... Ваша Величність, - проблеяв винахідник, - так не можна... Адже ми не знаємо, якими можуть бути наслідки використання закритої у вловлювачі енергії. А якщо ми випадково вб'ємо когось?

Демонстративно скривившись, Торвальд все ж таки задумався над словами занадто педантичного працівника. Не хотілося б втрачати вірних людей через якусь помилку.

- Гаразд, - роздратовано рикнув чоловік. - Скільки ще тобі потрібно часу на ці перевірки?

- Хоча б півроку, - зрадів Іврек, прораховуючи, коли зможе отримати все необхідне. – Почнемо експерименти з найпростіших тварин, поступово просуваючись вперед. А там місяці за чотири-п'ять, можна буде і на комусь із людей перевірити. Краще почати з тих, кого не шкода.

- Ніколи чекати! - Торвальд різко обірвав мрійливу промову винахідника. – Почнемо, мабуть, із останнього. Я чув, дружина нашого міністра освіти якраз вагітна... Завтра вона прийде до тебе в гості, пропишеш вітаміни та щоденні процедури, для покращення, так би мовити, здібностей немовляти!

- Але це неправильно!.. - задихнувся обуреннями винахідник.

- Івреку, - вкрадливо промовив король, повільно насуваючись на підлеглого, - тебе ніхто не питає, що правильно, а що ні. Твоя справа виконувати мої накази і мовчати. А якщо проговоришся, я особисто зроблю з тебе піддослідного звірка. Зрозумів?

Злякано кивнувши, винахідник зник за дверима кабінету.

«Що ж, доведеться ще трохи почекати!»

ЮкіОна

- Це просто нестерпно! - злісно шипіла, повертаючись до себе після чергового заняття. За розкладом у нас намічався обід, будь воно все проклято!

- Не розумію, що тебе не влаштовує? - незворушно запитав Ейнар, крокуючи на півкроку позаду.

- Ти знущаєшся? - вибухнула, не змінюючи при цьому виразу обличчя та не підвищуючи голосу. І я вам скажу, що це не так легко зробити, як здається. – Після твоєї витівки, я почуваюся прокаженою! Від мене сахаються люди!

- Ти перебільшуєш, - чародій навіть бровою не повів на мої звинувачення. Ну що за черствий обрубок колоди?

А почалося все з того, як ми домовились допомагати одне одному. Цей допоміг, нічого сказати! Спочатку просто ненав'язливо відтісняв від мене кожного зустрічного, диким звіром відстежуючи здивованих придворних. Нехай! Це я ще терпіла! Але до вечора Ейнар уже тягнув мене за лікоть від будь-якого чоловіка, котрий намагається просто привітатись, обґрунтовуючи це їхніми можливими поганими намірами. МОЖЛИВИМИ!

Та кульмінацією цієї божевільні стала наша зустріч з бароном Юберті, наймилішим молодим чоловіком. Завжди усміхнений, привітний, легко добивається прихильності. Він часто виявляв мені ознаки своєї симпатії, не чекаючи при цьому нічого у відповідь. От і цього разу, барон, побачивши мене ще здалеку, широко розкрив обійми і попрямував до нас. З нього так і сипалися різні компліменти та невинні жарти. Не церемонячись, він схопив мою кисть, затягнуту в мереживну рукавичку, обома руками і потяг до губ. Зізнатись чесно, мені не подобався ні сам барон, ні його нав'язливі манери. Але, як наполягала Присцилла Дербіш, справжня леді не має права відмовити у прояві люб'язності, навіть якщо остання їй не приємна.

Приготувавшись терпіти півгодинне оспівування мого розуму та краси, я раптом відчула різкий ривок вперед. А потім побачила, як тіло барона відлітає від мене на добрячих п'ять кроків і з глухим стуком приземляється на мармурову підлогу. Перед очима виросла спина Ейнара, остаточно загороджуючи огляд.

- Варта! - зарепетував на весь палац мій охоронець. - Схопіть цього негідника і киньте до в'язниці. Таким мерзотникам не місце поряд із Хранителькою!

І на цьому все! Щойно охоронці забрали зляканого Юберті, Ейнар примостився трохи позаду і з кам'яним обличчям вирушив далі. На всі розпитування відповідав однозначно: «Так треба! Це моя робота!"

Та після неприємного інциденту всі придворні стали цуратися мене. Навіть прислуга шарахалася вбік, заледве не пробиваючи стіни наскрізь від переляку.

- Поясни, чим тобі не догодив Юберті? - намагалася, на ходу, зрозуміти, за що терплю все це. – Стривай, це помста?.. Точно! Це за те, що тоді я залишила вас! Ти підло намагаєшся зіпсувати мою репутацію! Але знаєш що? У тебе нічого не вийде!

- Якраз навпаки! Я рятую твою репутацію! - вибухнув чарівник, як тільки ми увійшли до моїх покоїв. - Я єдиний, кому взагалі до тебе є хоч якась справа!

Задихнулася повітрям, коли чоловік різким кроком пройшов до кімнати і агресивно викинув миленьку рожеву подушечку, яку я залишила вчора в кріслі. Взагалі-то це було моє улюблене місце для відпочинку, та Ейнар, схоже, його вже привласнив.

- А ти знаєш, що цей «безневинний» барон намагався повісити на тебе пам’ятайку? Ти взагалі помітила, скільки в твоєму оточенні підлих людей, що тільки й мріють, як би вислужиться перед Торвальдом? Вони не заради тебе посміхаються, а заради влади, що ти можеш їм забезпечити!

Скривилася! Ейнар має рацію. В палаці, як і в нашому притулку, хочеш вижити, маєш вчепитися зубами, і рвати щосили. Інакше тебе просто зметуть сильніші. Сховатись і перечекати, як колись, уже не вийде. І все-таки, я мушу влитися в цей потік, інакше так і залишусь за бортом!

- Що таке «пам’ятайка»? - спробувала перевести тему, та, схоже, тільки погіршила ситуацію.

- Боги! – простогнав чарівник, ніби його діставала запитаннями трирічна дитина. - Ти навіть цього не знаєш? Чому тебе взагалі тут навчають? Вся твоя величезна сила марна, якщо ти не вмієш її використати. Так і залишишся вродливим, але дурним дівчиськом, яке легко використати!

- Значить, я вродлива? – не знаю чому, та саме ці слова знайшли відгук у довірливому серці. Напевно, воно досі наївно сподівається на щось більше. Навіть не старайся, любе, він не оцінить! Ти всього лише дитина.

- Р-р-р!.. - розлютила! Що ж, не так часто доводиться бачити, як із цих неймовірних очей сиплються іскри. – Сьогодні ж підемо до придворного мага, нехай займеться твоїм навчанням! Інакше наступного разу тебе приворожать чи того гірше, отруять!

Задоволено посміхнулася. Це саме те, що мені було потрібно! Що ж, сподіваюся, окрім корисних знань, з лорда Лунга вдасться вивудити ще дещо не менш важливе…