ЮкіОна. Снігова діва

ЮкіОна

Прокинулася пізніше звичайного. Чому я так вирішила? Тому що з-під дверей пробивалися сонячні промені. Але розбудило мене не це, і навіть не звичка, вироблена роками, а жахливе, зовсім нестерпне почуття спраги. Мені наче попелу в рот насипали, ні ковтнути, ні виплюнути. До того ж, це мерзенне почуття доповнювалося головним болем і ломотою в тілі, ніби я вчора поштовий диліжанс на собі в Істфолд тягла.

Зібралася, прибрала за собою ліжко і вирушила на пошуки мадам Лабелії. Вчорашня знайома знайшлася на кухні. Вона вже проводила ревізію холодильних шаф і полиць зі спеціями.

- Ти рано, - усміхнулася жінка, продовжуючи щось записувати у величезну книгу. - Читати вмієш?

Запитала зовсім без каверзи, ніби вона поцікавилася погодою за вікном. Мовчки кивнула, гіпнотизуючи тим часом великий глечик із узваром. Мені здається, за ковток цього дива я могла б зараз віддати все! Стоп! Це лише тимчасове божевілля, пов'язане з безглуздим станом.

Мадам Лабелія простежила за моїм поглядом і без слів підсунула до мене омріяний посуд.

- Горнятка ось там, - вказала вона на одну з полиць. - Пригощайся. Працюватимеш на кухні. На тобі миття посуду та прибирання у залі. Прибирати можеш вранці, головне встигнути до дев'ятої. Оплату високу обіцяти не буду... Почнемо з п'ятнадцяти мідяків на тиждень, а далі буде видно! Подивлюся, як ти справлятимешся. Проживання та харчування входять до оплати.

Ледве не подавилася! Оце так поворот. Чим я заслужила таке відношення від зовсім незнайомої людини?

- Ви мене не боїтеся? - Запитала, відставляючи чашку.

- З чого б це? - щиро здивувалася жінка, піднявши на мене погляд. Вона уважно оглянула мене, включаючи сніжно-біле волосся, яке я спеціально не прикривала. Не люблю обманювати людей! - Ти про своє походження? Та я ще вчора зрозуміла, що ти не з цих місць. Важко, знаєш, не помітити такого контрасту. Але мене це не дивує. За своє довге життя довелося багато де побувати та багато побачити. Повір, блондинкою мене не здивувати, не те що наших дикунів!

Вона гірко посміхнулася, а я зітхнула з величезним полегшенням. Навіть не помітила, коли встигла затримати подих. Виходить, я така не одна? Це вселяє надію!

- Ну то як? Згодна працювати тут?

Радісно посміхнулася, інтенсивно закивавши.

О-ой!.. Даремно я це зробила! В голові, наче дзвін забив, і світ похитнувся. Боги, чим вона мене вчора напоїла?

- Бачу, спиртним тебе краще не пригощати, - реготнула мадам Лабелія. - Ідемо! Є в мене один чудодійний засіб від похмілля. Полікую твою болячку, а після сніданку приймешся за роботу ...

Отак і побігли мої робочі будні. Чому лише будні? Тому що вихідних у мене не було, від слова «зовсім». Ні, не тому, що пані управителька вирішила мене заганяти, а тому, що вони не були мені потрібні. Куди я могла піти зі своїм зовнішнім виглядом і відсутністю грошей?

Інші дівчата спочатку ставилися до мене з обережністю, а потім просто перестали звертати увагу. Більшість із них сприймали підробіток у мадам Лабелії, як сходинку до чогось більшого. Мені неодноразово доводилося чути, як вони ділилися планами на майбутнє. Хтось сподівався відшукати тут чоловіка серед відвідувачів (як не дивно, заходили в наш трактир різні касти, від відверто бідних і до знатних панів), хтось підробляв після навчання у місцевому пансіоні, а хтось на щось збирав. Загалом, такий собі перевалочний пункт.

Напрошується питання: що ж я тут роблю? Чи надовго залишусь? Яке майбутнє на мене тепер чекає? Ну що ж, поживемо – побачимо!

Магнус Лунг, придворний маг

Він сидів у своєму кабінеті, у південному крилі королівського палацу, на першому поверсі. Так-так, це тільки в казках різні маги люблять забиратися якнайвище, у вежі з безліччю протягів. А насправді все набагато банальніше! Хворі суглоби не дозволяють старій людині щодня забиратися демони знають куди, аби потішити своє еґо! Тому пан Лунг вигриз собі найтепліше та найосвітленіше крило палацу. Ось, що насправді означає піднятися вище за інших!

Але зараз мага мучили аж ніяк не радісні думки. Монарх мав рацію, Айсблом випустив єдину за останні п'ятнадцять років квітку. Чи означає це, що носій живий? І друге питання: як його знайти? Адже це може бути будь-хто!

Зараз, коли магія в ньому почала прокидатися, абсолютно не безпечно залишати цю людину без нагляду. Хто знає, що вона може натворити? Мало мати здібності, треба вміти користуватися ними! Якщо її не навчити, неясно, що буде гірше: зникнення на півтора десятки років чи поява зараз.

У двері кабінету тихо постукали.

- Увійдіть!

До кімнати зайшов статний юнак. Високий, красивий, навіть на чоловічий погляд, з неймовірно синіми очима, темно-русявим волоссям і вольовим підборіддям. Він чемно вклонився і завмер біля дверей.

- Проходь, Ейнаре, - усміхнувся старий у сиву бороду. – Є в мене для тебе завдання, тільки не знаю, як з ним упораєшся…

- Ви вже скажіть, а далі я сам розберуся, - присів чоловік навпроти мага.

- Якраз на це я найбільше сподіваюся! – зітхнув пан Лунг. - Потрібно знайти одну людину і привести її до мене. Але тільки так, щоб про це в жодному разі не дізнався наш правитель!

Ейнар на якусь мить замислився, але заперечувати не став. Якщо придворний маг каже тримати язика за зубами, значить на те є свої причини.

- Я вас зрозумів, - відповів гість. - Хто ця людина і де її шукати?

- Саме в цьому й є загвіздка, - погладив сиву бороду. – Мені не відомо ні ім'я, ні вік, ні навіть стать цієї людини. Але в ньому прокидається давня магія! Шукай там, де вирують хуртовини… Він буде іншим, не схожим ні на кого!

Чоловік уважно вислухав усі вказівки, кивнув і покинув кабінет. Так, такого завдання йому ще не доводилося отримувати. Але він обов'язково впорається, навіть якщо шукати доведеться кілька років. Інакше, який із нього найкращий пошуковий маг королівства?

Торвальд Хаген - самопроголошений монарх Ессхейма

Він знав, що це рано чи пізно станеться! Завжди знав! Питання було лише у часі. І ось воно настало. Крижана квітка розпускається, а це означає, його час закінчується. І що тепер? Йому доведеться поступитися своїм престолом якомусь хлопцеві з нікому не потрібними здібностями? А як же він? Як же все те, що він зробив і що ще планує зробити? Вирішили скинути його з рахунків? Не бувати цьому!

Подумавши трохи, він викликав до себе єдину людину, якій міг довірити таку важливу справу.

За годину до кабінету без стуку увійшла молода жінка. Струнка, з довгими ногами, витончено укладеними золотими кучерями, зеленоока і пишногруда красуня. Вона кокетливо посміхнулася монархові і, не питаючи дозволу, присіла на краю його столу.

- Чим можу бути корисною Вашій Величності? – солодким, мов мед, голосом заспівала гостя.

Чоловік, огорнувши поглядом усі округлості, задоволено усміхнувся.

- Маю для тебе завдання, Мадлено! Не просте, але якщо впораєшся, я буду дуже щедрим.

Жінка здивовано підняла брову та зацікавлено нахилилася ближче, всім своїм виглядом висловлюючи абсолютну готовність виконати будь-який наказ.

- Знайди для мене спадкоємця! – скривився правитель, мало не сплюнувши на останньому слові.

- Спадкоємця чого? - незрозуміло насупилась гостя.

- Стародавньої магії, - відповів монарх. – Знайди та убий!