Розділ 1. Кодекс Честі.

Каплі поту ріками стікали по його чолу. Він витирав їх кованою рукавицею та лише гірше роздряпував шкіру. Дихання збивалось від, здавалось, нескінченної, біготні по темним хащам. Обладунки давили на нього, тягнули вниз. Ноги вічно заплітались об могутні корені непохитних дубів. Темнолісся неохоче пропускало сонячне світло, але коли це все ж ставалось, то воно відкривало мандрівнику неймовірно спокійну і в той самий час химерну, заворожуючу красу. Але лицар не мав часу насолоджуватись теплим літнім днем в тіні лісу. Переслідувачі не давали йому й миті відпочинку.

Ноги несли лицаря вперед, не розбираючи дороги. Капці, що до крові натерли стопи почали плюскатись по воді. Він не зупинявся, все біг вперед. Коли відчув, що загрузнув вже по коліна — почав йти. Зупинятись було не можна.

Погоня, що йшла за ним, наздогнала лицаря в вигляді двох козаків. Обидва молоді, але один ще зовсім юнак, інший старший. Обоє високі, в сірих плащах, з оселедцями на голові. В одного з них чорні вуса на худому обвітреному лиці. Карі очі стомлено дивились, як лицар все більше й більше занурюється в трясовину.

Інший, молодший, вуса не носив, лише світлий оселедець на милому личку. Він хотів кинутись до лицаря, але старший стримав його за плече.

- Не варто, Лавріне, — почув лицар. — Ще з ним потонеш.

- ‎Нам дали наказ, схопити його, Мамаю! — запротестував той.

- ‎Ні, наказ був — живим або мертвим, на скільки я пам'ятаю.

Лицар занадто пізно зрозумів, що далі рухатись марно. Болото виявилось самою справжнісінькою трясовиною. Обладунки тепер пришвидшили його потопання. Ось він опустився по пояс.

- Витягніть мене і я прийму двобій з одним з вас! — закричав він, намагаючись не втратити рештки самоповаги.

Козаки зареготали. Кілька пташок позлітало з могутніх, масивних гілок від їх реготу.

- Ви, пане лицарю, — в'їдливо сказав Мамай. — Розшукуєтесь в кількох воєводствах та містах за афери з вдовами та за зґвалтування доньки мельника в селі Вороне. Ще й додати до цього покалічення місцевих ополченців. Вам шибениця світить тільки так.

- Я лицар в шостому поколінні, переможець вісімнадцяти лицарських турнірів! Одне моє ім'я вселяє жах та повагу! ‎А ви, козаки, просто збіговисько боягузів! — закричав лицар, провалившись по груди.

- ‎Ви, пане лицарю, дурень, котрих світ не бачив, — додав Лаврін. — забігли прямо в болото. Що ж ви бій не приймали, коли була можливість?

- ‎Витягніть мене! — закричав той. — І я здамся.

Тільки ось здаватись він не хотів. Козаки виконували волю закону, тож вони не стануть його вбивати. Зате він швидко впорається з цією голотою. Він насправді лише кілька разів перемагав на турнірах, тож і з цими двома проблем не буде...

Молодший з них знову смикнувся, щоб допомогти, але старший, знову стримав його, поклавши руку на плече.

- Пан лицар, — Мамай говорив голосно, дивлячись на Лавріна. — Тримає нас за дурнів. Ми його витягнемо, а він нападе. Не дуже по-лицарськи, правда? — повернув до нього голову.

- ‎Ви не можете мене вбити, якщо я здаюсь! — він провалився вже по шию. — Я знаю закони!

- ‎Так ми й не будемо. Ми знайшли вас по слідах, але було пізно. Ви втопились в болоті, доки ми вас не знайшли. В Темноліссі буває й таке. І місцеві мисливці інколи топляться. Вам час би помолитись Всевишньому, а то скоро ви з ним зустрінетесь, пане лицарю.

- ‎Благаю! — закричав той, але вода почала заходити йому в горло, заважаючи говорити.

Він вже не міг рухатись, піднявши руки вгору. Але і їх скоро нестало. Трясовина поглинула лицаря.

Козаки мовчки почекали, щоб бува, не сталось диво, і той не виплив, а тоді тихо пішли геть, залишивши місцеву флору і фауну в спокої.

***

Всю дорогу назад вони мовчали. Лаврін швидко продирався крізь лісові хащі, залишаючи Мамая далеко позаду. Він злився на товариша. Не вперше, але кожний раз все сильніше.

Сонце вже слабо пробивалось крізь гілля дерев. Не дарма ліс називали Темноліссям. Крайня точка на заході гетьманщини закінчувалась їхньою січчю та селом Вороним. Сюди рідко ступала нога не місцевого. Не знаючи лісу, можна було ніколи не вийти з нього, втопитись в болоті, або гірше. Іноді Лавріну хотілось, щоб і Мамай так само заблукав.

Але не вийшло. Козак наздогнав його досить швидко. За три роки проведені з мисливцями Мамай добре вивчив ліс. Точніше ту його маленьку частину, куди природа пускала людей.

- Та куди ти так несешся? — гаркнув Мамай.

Лаврін не відповів. Мамаю довелось схопити його за плече і силою розвернути до себе. Лаврін скористався моментом і замахнувся кулаком. Юний характерник був швидким, дуже швидким. Мамай не був настільки швидким. Але був розумним і передбачливим на випадок таких ситуацій.

Кулак Лавріна описав дугу легко розганяючи повітря. Мамай схопив його за барки та притиснув до найближчого дерева.

- Годі! — гаркнув козак.

- ‎Що ти накоїв?! — закричав характерник. — Ми мали передати його на суд! Він мав бути покараним по закону!

Мамай відпустив Лавріна, відступив на два кроки назад.

- Він і так поніс покарання.

- ‎ Чорт забирай, Мамаю, він завинив перед людьми, він мав би мати змогу довести свою правоту в суді, а суд його вину.

- ‎Слухай, я теж за дотримання законів! — закипів Мамай. — Але я за всі закони, а не за судову частину. Я теж вважаю, що має панувати справедливість. Але ти перебільшуєш! Той бовдур в латах, що втонув у болоті розшукувався в кількох містах за різні злочини. Йому світила або шибениця, або ганебних стовб з забиванням на смерть. Шляхта б четвертувала за таке.

- ‎І в результаті він втонув. Нещасний випадок.

- ‎Що так, що так його б чекала смерть. Він злочинець, злодій, гвалтівник і убивця. Ще й наказ був живий, або мертвий. Так що я не бачу ніяких проблем. Він тікав, забрів в трясовину і пішов на дно. Таке буває.

Лаврін співчутливо глянув на Мамая. Немов медсестра, котрій шкода старого, придуркуватого хворого.

Він оперся об дуб, дістав люльку.

- Мамаю, ми намагаємось слідувати закону та справедливості. Якщо ти думаєш, що чиниш справедливо, беручи на себе роль судді й ката, то це не справедливість, а вбивство. А я не хочу бути вбивцею. Ми не тварини, що керуються інстинктами. Ми приймаємо аргументовані рішення, опираючись на перевірені факти й виносимо справедливе рішення згідно з цим. А ти і я прийняли рішення без розбору. Ми могли його врятувати!

- ‎Ти входиш на слизьку доріжку, — сказав Мамай. — Ти плутаєш справедливість і бездіяльність. Думаєш, що вирок буде правильним, якщо більшість буде "за", і він пройде паперову бюрократію. А це не справедливість, а бездіяльність. Якщо вина доведена, то вона доведена. І все тут.

- ‎А якби він образив когось з твоїх близьких? — спитав Лаврін. — Це було б справедливістю? Чи помстою?

- ‎Все в тебе "а якби" та якби. То б в роті росли гриби. — Мамай і сам запалив люльку. — Не буває повністю правих і неправих людей. Не буває чистого добра і зла. Той лицар, я вже навіть ім'я його забув, був злочинцем. Доведена вина чи ні, це не наша справа. Чому ж він тоді тікав? Чому він кликав нас на двобій? Він би й тоді програв, та й так чи інакше він би ще до заходу сонця прощався б з життям. Чи правильно ми зробили, що не допомогли йому? Думаю ні. Але чи правильно я б вчинив, якби після цього він би вбив когось з нас?

- ‎Думаю ні, — тихо пробурмотів Лаврін.

- ‎Ось, бачиш! Ніколи не буде такого, що хтось повністю правий, а хтось навпаки — повністю неправий. Як не буває абсолютно злих, чи абсолютно добрих людей. А значить не буває абсолютно правильних чи неправильних рішень. Кінець кінцем — ми живі, а він ні. А це головне. Світ від цього мав би виграти...

- ‎Ти так в цьому впевнений?

- ‎Ну, я не гвалтую жінок, і не обкрадаю вдовиць. Ти?

- ‎Ні звісно ж, — обурився Лаврін.

Мамай засміявся. Лаврін був хорошим другом і воїном, але з жінками він себе поводити не вмів. Його лють, та майстерність в бою, змінювались на ввічливість і сором'язливість при дівчатах. І це грало з ним злі жарти. Лаврін був красивим, не одна заглядалась на нього. Але він також був козаком і характерником, а це означало, що з одруженням варто зачекати, до пізнішого часу. Зовсім молодий мисливець ще нічого не досяг, крім невеличкої торбинки з грішми, закопаної десь під січчю. Та і який би з нього був батько і чоловік, якщо він вічно в лісах, на січі та в походах? Лаврін не хотів такої долі для майбутньої сім'ї, тож все що залишалось Мамаю, це крізь пальці дивитись,  як Лаврін перетворювався на буряк при наближенні до нього молодих дівчат.

Але зараз не про це.

- Немає чистої справедливості, — сказав Мамай. — Немає і ніколи не буде. Завжди хтось вийде обділений. І вся різниця між злочинцями і правосуддям це різні сторони.

- ‎Ти прирівняв нас до нього. — холодно помітив Лаврін.

- ‎Він аферист, ми вбивці. Ми могли й, мабуть, повинні були дістати його з того болота, але не стали. І не важливо, що закон на нашому боці, адже ми вчинили погано. Він, бо обдурював вдовиць, ми, бо не подали йому навіть клаптика мотузки, дозволивши піти на дно. Різниця лише в тому, що нам за наш злочин нічого не буде...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.