🖊 Результати конкурсу прози та поезії VivArt! 🖊
war prose

Електронні книги / Інше (991)

Сяюча темрява

На балконі, в мертвій тиші

Ми на двох палили цигарки

Ти розказував багато, як це

Жити в повній тьмі

Та темрява твоя сіяла

Чистими зорями

Ти казав мені, що світла геть не бачив

Але й запальничка, завжди в твоїх руках

Перший затяг робииш ти

Останній ж я

Згасаю разом з нею

Ти описував мені ту чорну іскру

Що вбиває тебе день за днем

Я ж бачила всього лиш той залізний корпус

Який тримав ти так паскудно

Дзеленчать церковні дзвони

Потемки пройде мороз

На балконі, в мертвій тиші

Мертвий тепер тільки ти

...

не соня
12+

Лист самій собі!

Моє бажання померти - сильне!

Але чомусь кожного разу, тримаюсь за життя!

Моє серце навік - вільне!

Але мабуть не в цей раз!

В натовпі людей я - одна!

Вдома, на роботі, в автобусі!

На вулиці погода - холодна!

І я, чомусь не в дусі!

Моє серце заполонила - журба!

Очі опущені до низу!

Здається, така ще молода!

А очі опускаю до низу!

Мій крик змінився - на тишу!

Серце, так тихо стукає в грудях!

Ти казав "я не залишу"

Але залишив, як і завжди

...

Леста (Джоанна) Рівера

Всесвіт не бачить знаків

Всесвіт не бачить знаків

Не робить винних,

Знімає жахи.

Всі фільми - серійні,

Актори не справжні,

Сценарій відмінний

Там кожен зляже.

Благання не гаснуть,

Герої нещасні,

Найкращі підказки

Зникають завчасно.

Людські ролі - постійні,

Сансара невпинна.

Тільки одне, єдине:

Ти сам оператор

Своєї вершини.

...

MaL_Vi

Рожеві окуляри

Даси надіти свої окуляри?

Вони ж, здається, трішки рожеві.

А, дай подивлюся на ці ідеали,

які дорогі, а насправді дешеві.

Відкрила очі, а в мізках зупинка,

Все грає фарбами, сонце ясніше.

А в людях б'ється жвава іскринка,

і у світі жити, ніби, стало зручніше.

Ніяких, тобі, невдоволених пик,

Немає ні сварок, ні злих "недосказаннь".

Цей спосіб такий собі чарівник,

Тоді як, не маєш прямих зобов'язань.

Викинь їх далі, ніж бачиш з гори,

Нехай нікому не потрапляють на очі,

Ігноруй прохання цієї пори,

щоб знову не з'явилися охочі.

...

MaL_Vi

Одноманітний біг епох

Одноманітний біг епох

Спинитись ні на мить не хоче

І ти, із розпачем удвох

На дійство це потупив очі

Життів несхожих променади

Десь починаються, десь рвуться

А в тих життях одвічні вади

І щирі мрії самогубців

Тут цінностей шумлять каскади

Досягнень смілих і провалів

І все, що зустрічав ти радо

І все, що тут колись тримало

Тепер я на землі, о, Боже

Свій світ, як замок, близь води

Будую, та вода знов схоже

Його зруйнує, і сліди

Тоді для чого щось лишати?

Зусилля ки'дати навіщо?

Дарма питання повторяти

Коли довкруг зловіща тиша

...

Ян

Із соняхів узбіччя

Звернусь до тебе, рідна земле,

В безхатній день й нетиху ніч.

Впіймаю запах антрацу,

У грудях стисну віч-на-віч.

О джерело моїх історій!

Край териконів та степів,

Ти вічно будеш в моїм серці

Бриніти строфами віршів.

Моє ж ти з соняхів узбіччя!

Мій дім, мій сон, мій шлях, мій біль.

На тебе буду я дивиться

Крізь сльози, жах й дитинства хміль.

Ні, я про тебе не забуду.

Як можна спогад загубить

Про поїзди на видноколі

І як НКМЗ горить?

...

Данила Чаглій

Наша Україна

У нас країна є одна

Це наша ненька Україна.

Й жодна довбана русня

Не зламає її крила.

Нам не треба рузький мір

І життя наче в полоні.

Будем жити тут самі,

Важливіше щоб на волі.

Хоч під дулом тій рушниці,

Чи під вибухи, погроми..

Не дозволе дух схилиться

Перед катом наче Богом.

Все одно кінець настане

Того жаху за вікном.

Повернемось у домівки,

Відбудуємо їх знов.

Та за щастя клята плата -

Це скалічені життя.

В когось з нас тяжка утрата,

Хтось віддав своє життя.

Не потрібно забувати

Чого коштує нам мир.

Треба вічно пам’ятати

Хто забезпечує нас ним.

Знати ворога в обличчя,

Й не забути як той сон.

Бо історія циклічна…

Щоб не допустити знов!

28.01.2023

...

Ascker Ckiars

Ізюмський ліс

Осінь...тиша... і сосновий ліс,

Де у повітрі запах смерті, як повис,

А між дерев...скрізь сотнями хрести -

В могили люди сім'ями лягли.

У тиші тій лиш чутно шепіт душ...

Молитви...сльози...патріотичний дух.

Закатували, поховали в землю ту сиру -

Немає кінця вашій ненависті й злу.

Невже ви думали,що так нас можна зупинити???

Та нас тепер не зможете нічим спинити.

Дивіться в очі нам, бачите, там ВОЛЯ -

Це наша любов і наша зброя!!!

А ще, на руки, враже, наші подивися,

Ні, не одводь очей, пильно дивися.

Що бачиш? Так, не зброю, а браслет -

Це тепер наш жовто-блакитний амулет!

18.09.2022

...

Boichuk Olesia

Бо фенікс я

Метелик ластиться до неба,

радіє сонцю і теплу.

Може і я, свою гарячу руку

в його обійми простягну.

Та він стривожений тікає,

барвисті крила береже.

А я лишаюсь знов самотньо,

по жилах моя кров тече.

Все тіло полум'ям налите,

я фенікс, ось нове життя.

Я не боюсь спалити крила,

боюсь пірнати в небуття.

Не знаю хто я, свою душу.

Моя сім'я. Чи є вона?

лісне багаття, в ньому і згорає,

остання мить, кістки до тла.

Та знаю я, що як би не старався,

не зможу світ покинути я цей.

Бо фенікс я, сильні крила багряні,

знов захистять мене, я прометей.

Темрява. Спалах. Світло. Дим.

Немов прибулець, завджи був,

є й буду тут чужим.

...

маленький демон

Тінь, сонце, путівник.

Не головний герой роману,

Не яркий персонаж на фоні,

Лише тінь, що зникла за метою.

Тінь не діє самостійно,

Потурає діям головного,

Мовчазливо по течії пливе.

Не допоможе, не завадить.

Втрата? Перемога? Не важливо:

Мовчання. Повторити дію.

Та ні, не байдуже мені.

Просто не важливі слова тіні,

Зникнуть, не виходячи із рота,

А як вийдуть — сонце спалить,

А не спалить, переб'є герой.

І чи потрібні звуки ці тепер?

Може колись тінь була путівником? 

Билася зі страхами гордо.

Люди бачили лише силу та міць,

Не бачили невдалої бійки з минулим.

Помилка за помилкою, око та зіниця,

Бачитимуть те, що бачили колись.

Змінювати щось занадто складно, дивно. 

Бачать головного, хоч і тінь.

...

agyagar

Усім сепаратистам присвячується...

Ах сепаратисти наші,

Пропарашські харі.

Вас з Говерли не даремно

Птахи обісрали.

Кажеш: «Дєдушка наш Ленін!»,

«Все амереканці...».

Але при оцьому всьому

Ходиш в вишиванці?

Щоб ви в пеклі всі горіли,

Дарма тут не жили.

Й по землі, по українській

Більше не ходили.

23.12.22

...

Ascker Ckiars

в заметіль

...оця ось міль, влетіла що нізвідки -

ворожа відьма її наворожила!

спіймав ту міль...прихлопнув тої ж миті.

є поголос... - чекай тепер біди...

...враз опиняюся між небом і землею.

провалююсь повільно в білий морок.

де верх?...де низ?...де вліво?...а де вправо?...

де хрест буття мене самого?...

в тривозі,

в самоті

торкаюсь тиші,

стукаюся в білу тишу ту,

в якій ані початку, ні завершень... -

там пустота...ні сенсу в ній, ні суті...

хто ж я тоді?!..чому я тут?...і де я?!...

заблуканий чи ні

у лабіринтовій, цій білій круговерті?...

чи сам собою я

загублений в розгубленій ночі,

яка була до краю,

аж по вінця в тиші?...

...але ж ця ніч стривожена в цей час

в шаленій заметілі,

потіхою зими у холоді безсоння!

коли сніги

привиддям легкокрилим

кружляють в хаотичному танку -

неначе мерхлі нетлі мли тумою

злетілися й просипалися снігом з небосхилу

й сховали хату,

всі шляхи до неї в кучугурах!

в безодню білу сховано мене...

...ото й усе.

то так зима жартує..

а тая міль, влетіла що нізвідки

(в моїй прокуреній кімнаті?!...

в пустій холодній хижі?!...

у моїй?!!!...)... дурня якась.

їй-бо! то відьма, певне, помолилась...

є поголос - чекай тепер біди.

...а за вікном сніги вирують в заметілі...

...

Ем Скитаній

передзимова тиша

там зледеніла вся верба круглявобока

схилилась втомно арфою.

холодні струни віт

встромилися у сніг,

що вперше землю вкрив

тонким білявим шаром.

вербові струни ті

гладкі, блискучі і...крихкі -

лише торкни їх, вмить

розсиплються на прах.

з того і тиша, певне...

не чуть і музики! мелодій в ритмах вітру

у мерзлих сутінках доби

від нас крокує що у зиму листопада.

не до танку і радісних пісень

ні осені, ні небу у степу,

завмер в якому вітер -

він тулиться до гаю

у пошуку тепла

і прихистку від мерзлості примарної доби,

де ще зими поки нема,

але й вже осені не стало.

вже води крижані

ріка жене в заобрій забуття.

і звивиста стежина вздовж ріки

завершується тут, біля верби,

подібна що на арфу кригкострунну

зіграти на якій

не сміють навіть духи цього степу!

всі рухи, жести, голоси,

мелодії,

усі речитативи, ритми... -

загублені у тиші цій ламкій.

о! тиша ця...яка ж вона крихка

в цей час передзимовий...

...

Ем Скитаній

у стомлену осінь

коли в паралельному дихаєш світі

усе тобі звідти забава і диво.

смакуєш солоні горішки із пивом...

в кімнаті осяяній стишеним світлом

сидиш, осягаєш добу і події -

завзяті бої та змагальні турніри

за гідність, кохану, свободу і віру.

а ще за якусь там останню надію.

проблеми, питання складні, нездоланні,

шляхи у самотність в хаосі марноти.

в додачу іще катаклізми в природі.

і холод, і голод, з нудьги позіхання...

- ...і що то за світ такий?!... - мовиш до себе. -

такий суперечний, незрозумілий.

ні сенсу, ні змісту!. в жадобі суцільній

до руху вперед і до втрат без потреби... -

у стомлену осінь в похмурості днини

подумалось так не осудно у млінні

у простір барвистий, хвилі і лінії

від листопадних злітань тихоплинних.

імжею раптом і мерзлістю слідом,

завершиться днина подихом вогким

у затишок теплий, добробут і спокій

твого паралельного дивного світу... -

де ти наче є і наче відсутній.

нічийний, безликий і мерехтливий

смакуєш солоні горішки із пивом,

шукаєш світами сенсу і суті..................

...

Ем Скитаній

Наближення до перемоги

Нам прийшлося в житті почути,

Звук серени, й тремтіння серця,

Коли чути гуркіт гармати,

Й страх холодить і душу і серце.

Але народ не здається

Нас не можна зганьбити і вбити,

Хтось тримає в руках автомати

Гонить ворога геть з України

Хтось штурвал літака тримає,

Хтось у полі комбайном керує

А хтось форму військовим шиє

А хтось військових лікує

Не знається народ Український

Від малого і до старого

Всі працюють для перемоги

На майбутнє своєї країни

...

Мин Хо
16+

Зігрій

Там, де хочеш встромити ножа у груди,

Поклади свою руку, зігрій себе.

Бо страждання у світі – воно повсюди,

Біль все рівно когось наздожене.

І здається, що кров – то є шлях свободи,

Шрами шкіри – мов брама в світ забуття;

Ендорфіни – синоніми насолоди –

Лезо звільнить о шкіру своїм тертям.

Розітнути б і серце дістать гаряче,

З болем вирвать навіки з своїх грудей.

Та чи стане легше тоді? Тим паче

Не повісиш на стіну такий "трофей".

Обійми, міцно стисни руками плечі.

Плач, кричи, подушки розривай і бий.

І у холоді, болю і порожнечі

Огорнися любов'ю, себе зігрій.

10.11.2022

...

Іра Соєр

осінній сон...

цей світ яскравий. - звідки він?...

чи стало що?...

чи то хмарки поспішно так у тінь ховаються у ночі?

чи то лиш вітер

полоще інеєм мені

волосся вкрите сивиною

й жбурляє в очі зорі всі?...

але у тьмі цій безпросвітній настирне світло в серце б'є

і переплутує з нудьгою нестерпний біль

і...жаль за втраченим коханням.

згортає вмить усе минуле у вогняну сліпучу дзиґу,

яка гудить, летить і пада мов куля в омахах з небес

подібна місяцю

на мене...

і прокидаюся.

від жаху

мені обличчя захололо -

дивився місяць то на мене,

з холодним сяйвом ліхтаря

тримав мені над головою.

і листя попелом спадало -

немов дощем

сковзало, билося у скло...

неначе пальчиками осінь

тихенько стука у вікно........

...

Ем Скитаній

з погляду дракона

знімаю пил

ретельно,

обережно

м'якою оксамиткою

з яскравого дракона,

який завмер у порцеляні

на злеті чи в стрибку.

і поглядом завзятим

вдивлявся мені в очі.

крізь очі - в душу,

в серце,

у чуття,

в думки...у мозок.

ось-ось і пихне з пащі в мене -

вогнем чаклунним

в попіл оберне...та ні! -

то все жахи мої уявні.

дракон цей - оберіг,

мій амулет,

мій талісман удачі,

мій знак астральний!

і по життю... - близнята ми.

з різницею лиш в тому,

що він - сказання,

міф,

легенда,

оповідь билинна...а я -

насправді

ось,

плазую -

реальний я,

реальнішого в світі не буває.

у побуті існую,

в безладді копирсаюсь вертуном.

в безодні простору прямую... -

скоріш за все в інферно.

якщо, звичайно, крилами дракон

могутньо не змахне

й не винесе мене зіркам устріч,

в життя,

у рух,

в оновлення,

в майбутнє,

в романтику бурхливого кохання...

занесло ж мене тут!

замріялося трохи... -

заворожив дракон

усміхнено невинний.

...і ставлю іграшку з крихкої порцеляни,

потішного дракона на полиці

між книг і квітів штучних у вазоні.

тепер він тут як вдома у заростях,

у джунглях непролазних

побіля мудрих книг.

а я... - я лиш зітхну з розчаруванням.

піду халвою каву

міцну

підсолоджу -

аби цей день був

з присмаком халви

і ароматом кави...

...

Ем Скитаній

Вони

Вони разом, коли гуде сирена,

Вони не розлучались, коли вирувала смерть,

Вони воювали. Місце бою — арена,

Та були готові летіти вниз і вверх.

Їх очі сяяли, бісиками ганялись,

Вони були готові вмерти за це,

Собою вони не вихвалялись,

Лише приходили й брали, що тре‘.

У кожного з них свої мрії,

Погляди на життя.

Про смерть вони просто вили.

І в кожного мрія була така:

Вона мріяла, щоб цієї осени,

Цієї жорстокої і страшної війни,

Цей осінній дощ залив їх до смерти,

Та щоб не потрапити під круги пітьми;

Він же не хотів нічого на світі,

Окрім як згнити під шаром осінньої туги,

Себто осіння туга — це листки,

Що вже й так збили його із днів і ночей.

Ці їхні мрії — це правда,

Водночас страшна брехня,

Ці їхні мрії — це їх страсті і муки

І це, по правді, не їх вина.

...

Солом'ян Колос-Рейн

прцесії речей

з виставки робіт художника Ростислава Катерліна "Таємні процесії речей"...

*********

у просторі лун

таємничих процесій речей

уривки мелодій неясних,

мовчання і тиша.

в безмежності невагомій -

вибухи й розростання

в руїні згальмованих оників димних

в серпанку, туманах та у огні.

ні руху.

ні звуку.

ні вигуків.

ні гуготіть у всесвіті аксіом!

як в пустелі самотності

не пісковій -

в ній сущого вічність,

у вільних світах що означена тлінню,

ватрами,

спалахом зір

і падінням камінним,

кострищем - якого засмоктує

чорна діра паралельного виміру.

чорна діра... - як могутнє торнадо води!

яке підбирає,

затягує бруд весь міжзоряний

і міжгалактичний.

прозорість наскрізну простору Всесвіту

наче одяг, білизну світлих матерій

нових світів

і тіла тих світів, і сміття, і лайно,

і розрухи всі... - у нікуди, в ніщо,

в невідомість!

назавжди ховає від погляду,

геть від очей безсторонніх...

...але... -

з неутримних процесій речей

знову і знов йде відтворення

всіх відроджень,

народжень і зросту,

і розростань в розмаїтті

рухливих матерій буття -

там особистість людей

і тварини,

птахи,

і світ весь рослинний,

природа... - предметність у просторі лун

таємничих процесій життів.

...

Ем Скитаній

за кавою в негоду...

а небо дивиться в море.

море вдихає землю.

сонце випарює море.

між морем і небом чайки

і ластівки галасливі.

в лісах і у джунглях звіри

дикі, страшні й милі.

у шумних річках і в озерах

плескається весело риба.

в пустелях піски й спека.

і вітер піскові бурі

здіймає стіною в небо.

і люди ховаються в мушлі -

в безпечні міцні фортеці -

і їх землетруси хитають,

розхитують у руїни,

які здіймає торнадо,

цунамі знесе у море

разом із людьми у мушлі.

печалі лунатимуть в небо,

крики потонуть у водах.

птахи у леті вітрами

збиті,

спадають градом

над джунглями та лісами,

які в буреломах стогнуть,

гинуть у путах ліанних.

і виверження вулкана

попіл кидає в простір,

спливає лавою в море -

острів будує, берег,

життя на землі, майбутнє.

там люди сховаються в мушлі -

в природі бо всі молюски,

базару пташиного гідні

і протилежні звірам

диким, страшним і милим.

...так думалося з утоми

в кафе у затишній тиші

за філіжанкою кави.

краплі дощу збігали

по склу вітринному криво -

наче виводили карту

безліч річищ у море.

...

Ем Скитаній

Годинник війни

***Годинник війни***

Цікаво, якщо якось вас запитати:

Що в перший день будете Ви пам’ятати?

Що було на сьомий день, що в тридцять п’ятий?

Куди Ви вже їхали у шістдесятий?

На сто тридцять сьомому, що у Вас сталось?

Куди від сирен у той день Ви ховались?

Куди ви донатили на двісті перший?

І де зустрічали бійців наче вперше?

У пам’ять врізаються цифри й події,

Кодуючи пам’ять історії в дії…

Годинник війни відраховує ночі,

Розбити його я уже дуже хочу…

Або, я бажаю, щоб стрілка зламалась,

І напрям інакший для себе обрала…

Тікала від цифр, віднімала б хвилини,

Стирала б війни недожитії днини,

Зникали б секунди так швидко, як змога!

І швидше б настала Свята Перемога!

Цікаво, якщо якось вас запитати:

А як іще можна цей день наближати?

Катерина Пилипчук ©️ 07/10/2022

#війнаякоютибуладлянас

...

Катерина Пилипчук

Збірник "Про Україну"

Перший вірш

Головне, щоб не було війни!А що робити,як вона почалася?Плакати,нити і вити,Смиренно чекати кінця.І розпрощавшись з мріями про волю,Прийняти жахливу долю.А може вдягнутися потепліше і крізь шум барикад,Пробиватися вперед поскоріше,Щоб з війни зміг повернутися брат,І сестра з-за кордону,а сусіди із Польщі.Нема для українців непосильної ноші.Що розплодилася,як воші.І як скінчиться путінська зараза,На рідній вкраїні,що орків кров'ю омита,Не забути згадати всіх тих,Чий голос у бою навіки стих.Чиє серце билося за нас,Хоч і прийшов останній час.Разом переможемо,браття!Бо не має в світі більшого завзяття.Все буде Україна!Мир, злагода і жнива,Стіл багатий і свобода.Як настане наша перемога!

Другий вірш

***

Білим снігом замело,

Україну милу.

І червоною кров'ю пролило,

Оркову скотину.

Щоб ті знали,що до нас,

Краще не суватись.

І втікали раз по раз,

Через міну спотикавшись.

Кожен день веде всіх нас,

Вперед до перемоги.

Ну ж бо, браття, встаємо в цей час,

І боремся скільки буде змоги.

Бо ще не було на світі того,

Хто б зміг нас скорити.

І те путінське хуйло,

Швидше має згнити.

А після війни,що скільки мала втрат,

Розцвіте калина і підійметься жовто-синій стяг.

Заколоситься пшениця у чистому полі,

І не буде більше такої долі.

Буде тільки воля і та Україна,

Суверена,сильна і серцю мила.

А потім настануть жнива,

І піде життя щасливе щоднини.

Третій вірш

***

Я вже так скучила за тобою,Що терпіти не має сил.Але ми розлучені війною,І для нашої зустрічі небезпечний навіть тил.

Вже забула я твій запах,Твої очі і останні ті слова.Що сказав ти на кордоні,А я стояла вся в сльозах.Скільки ночей вже без тебе,І плаче наша донька.Ще маленька,але знає,Що тата поруч нема.Немає ні вдень,ні через місяць,І триває клята пустота.Приїжджай до нас поскоріше,Як закінчиться війна.Як настане наша перемога,Я обійму тебе міцніше.Скажу, що кохаю ще сильніше,І нашу зустріч благословлять небеса.

Четвертий вірш

***

Вночі, пізно дуже загула сирена,Маленька дитина проснулась і рева.Вона ще не знала, що жити недовго,Наказ,вистріл і все полого.А було так гарно в батьківських руках,І щастя горіло в дитячих очах.Так було та більше не буде,Світанку,цілунку забуде.Завмерла дитяча усмішка,І лежить самотньо іграшка Мішка.Проклята війна забирає найкращих,І скільки ще має бути павших.Вночі, пізно дуже проснулась дитина,І маму гукало невпинно.Як добре, що все це наснилось.Мені ще скільки на Вкраїні жити залишилось.

П'ятий вірш

***

Вночі прокинулася з переляку,

Здавалося, що чути звук гармати.

Й невпинно билася сирена,

Атакувала москальня із неба.

Безжально трощилися будинки,

Від них не залишалося й сходинки.

І чулись крики і плачі,

Жахливо боляче було душі.

Вона злетіла десь угору,

Навіть не відчувши того.

І подалася все вище й вище,

Як шкода, що вже не опуститься нижче.

Що більше не прийдеться жити,

Співати,вити і тужити.

Вставати вранці на роботу,

І жалітись на жіночу турботу.

Що більше не зустріне батька,

І не прошепоче навіть слова перемога.

Яка настане зовсім скоро,

Жахливо тільки що не дочекалася так близько.

І поступили з нею низько,

Ті кляті москалі.

Розгромимо їх так,

Що не залишиться й душі.

Що довго пам'ятати будуть,

І вже ніколи не забудуть.

Що на Україну даремно прийшли,

І всі,як сіно полягли.

А ми щасливо будем жити,

І вже ніколи не будемо тужити.

Тяжко тільки, що не всі.

Та віки будемо вклонятися цій ціні.

Шостий вірш

***

Я так хочу до тебе,

Як ще ніколи не хотіла.

І зорі падають з неба,

Щоб я тебе чимшвидш зустріла.

Я так хочу до тебе,

Що не знаю ще скільки зможу.

І кожен день молитимуся небу,

Щоб ми обійнялися з тобою.

Я так хочу до тебе,

Що скоро почну кричати.

І плакати, вити, скулити,

Можливо тебе так вдасться скоріше зустріти.

Я так хочу до тебе,

Що тільки твій образ бачу.

Не має більш нічого,

І я не пробачу.

Я так хочу до тебе,

Що піду будь-куди любою.

І знайду тебе,де б ти не був,

Щоб сказати тобі,що кохаю.

Сьомий вірш

***

Встати ще пізно вночі,

Щоб поїхати світ за очі.

Зібрати все,що вміститься в руці,

І йти за вірою у серці.

Знати б тільки,коли можна буде повернути,

І в рідний дім увійти.

Щоб більше нікуди ніколи не їхати,

І в своїй країні жити.

Мир і спокій чекає нас одного світанку,

Нам би тільки терпіння, щоб дочекатися того ранку.

А ще сили і завзяття,

Мужності жменьку.

Нас ніхто не переможе,

І москалі не зможуть.

Ось тільки повірте,

Ще зустрінуться син і ненька.

І чоловік,і дружина,

Ще нам браття-українці.

Збирати колоски пшениці.

І калина та,що в полі.

Постійно буде цвісти,

Ніхто не зможе наш рід вивести.

Ще залишилося зовсім трошки,

До нашої славної перемоги.

Восьмий вірш

Я вже без тебе не можу спати,Якщо подумати,то навіть заснути.Не хочеться і подрімати,Так хочеться до серця тебе пригорнути.Я вже без тебе не можу їсти,Навіть шматок надкусити.Не хочеться і старатися,Так хочеться тобою впитись.Я вже без тебе не можу жити.Ні моментами,ні століттями.Так хочеться все пройти і прожити,Поруч з тобою і тільки.Я вже без тебе не хочу й не можу,Та й навіщо таке уявляти.Якщо разом мені все мало і мало.Хочу насолоджуватися тобою віками.І нехай тільки три роки пройшли,Брешу,ти знаєш,бо більше.Але хочеться з тобою назавжди,Поки серце б'ється і дихається на повні груди.

...

Роза Фаєр
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🖊 Результати конкурсу прози та поезії VivArt! 🖊
20.09.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

От і настав час привітати переможців та учасників з результатами "IX Всеукраїнського літературного конкурсу «VivArt»"! 🥳

... Детальніше
Блоги
Привіт, осене або Блог осінніх текстівЛана Філлі
02.09.2023
Хто з вас любить осінь? А хто ні? А хто любить про неї писати? Перегляньте свій творчий доробок - д ... Детальніше
Допомога 13 окремому зенітному кулеметному батальйону Мавка (Ганна Заворотна)
12.07.2023
Мій знайомий письменник, журналіст, фотограф, музикант, природоохоронець, політолог, кандидат політи ... Детальніше
🇺🇦 З Днем захисників і захисниць України! 🇺🇦Аркуш
01.10.2023

Щира шана всім, хто зараз боронить нашу землю та наближає перемогу! Дякуємо за вашу звитяжну працю! Повертайтесь живими та неушкодженими! 💙💛

Слава захисникам і захисницям України! ✊🇺🇦

... Детальніше
Друзі, роман "Срібло і золото" закрито для редагування і доповнення. Джей Даркош
01.10.2023
Оновлену версію і нові глави очікуйте орієнтовно в січні. Дякую всім, хто читав, коментував і підтри ... Детальніше
Партнер-кармаАйлін Руж
02.10.2023
Коли знаходиш свою людину, що в точності схожа з тобою, твоїми смаками, світоглядом, але є одне «але ... Детальніше
Перша в друк.Мак Карсегі (Сергій Макар)
01.10.2023
Привіт, дорогі друзі та читачі! Книга «Рейд» йде в друк. Спершу, звичайно редактура) Насправді не ма ... Детальніше
На Аркуші вже:
7715читачів
76652коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: