🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Драма (1388)

А Ви спитайте...

А ви мене спитайте — чи кохав я Вас колись?

Як темна ніч закохана у світлий місяць.

Дивіться, он зоря під ними мерехтить,

Тендітної любові тихий свідок.

Ви ж бачите: моє життя — це вам мої зізнання,

А сумніви й надалі мучать ваші сни.

Ви так жадали відчувати на собі моє кохання,

Що й зовсім позабули його крихти берегти.

Та Ви хоч так в моїх очах прекрасніші за місяць,

І з Вами темна ніч всього лишень блакить.

Ви вибачте — любив я вас таку недовгу вічність,

На жаль, та вже не взмозі днина ніченьку любить.

...

ᴀɴʟᴇᴀʜ

Це, мабуть...

Це, мабуть, в тридцяте, як мене заарештували за понівечену й муровану душу,

Це, мабуть, в двадцяте, як мене звинуватили у власних зневажливих снах.

Це, мабуть, я в соте відчула, як нестерпно все тіло чужі погляди душать,

І як твої всі принадливі дотики роз'їдає нова автентична пітьма.

Це, мабуть, я вперше схотіла тебе обійняти,

І згодом забути тюльпан у твоїх чарівних руках.

Це, мабуть, я вдруге зажадала безпричинно тобі довіряти,

І в тисячний раз так швидко втекти від спокуси в обнадійливих твóїх словах.

Це, мабуть, не вперше я знову тону в недовірливих і марних містах —

Таких солодких, як вата, яка так мене колись вабила на твоїх рожевих вустах.

...

ᴀɴʟᴇᴀʜ

Мила плаче

А мила плаче, тай плаче.

Так, що дощі підуть солоні.

Від смутку, обличчя дівоче,

прикривають руки холодні.

Потім сидить, та німа дивиться кудись...

ковтаючи журбу як отруту.

Та ти лишень на неї подивись,

як згадує історію забуту.

Настали ж для милої часи паскудні,

невинна душа немов стала важче.

Та прикривають обличчя руки холодні

А мила плаче, а мила плаче.

...

Нінель Кохана

Жовті тюльпани

І по волі, руки обіймають жовті тюльпани.

Не хоче дівонька думати, що це її коханий.

Та щоки червоніють, долоня трясеться...

Коли вже це в світі схаменеться?

Сухе повітря колихає прапор над труною,

бажає так героям, відпочинку та покою.

Мовчить, у думках дивиться на нього,

такого рідного, щирого та дурного...

Питає бідна, лише губами: «Чому?»

Дивиться на неї спокійно, думає що сказать йому.

Лише посміхається, каже: «Я тебе люблю,

і настав ранній час, на той світ я іду»

Падають окропом сльози на тюльпани.

Дівчина цим, все тре й тре на душі рани.

Щоки від горя бліді, долоні ще тремтять,

Вона лише буде дивиться на нього і мовчать.

...

Нінель Кохана

Спілкувалася з тобою, ніби ти був реальним...

Спілкувалася з тобою, ніби ти був реальним,

Приділяла тобі всю увагу і час.

Я гадала, що ти - це єдине у мене

І губилася в просторі, серед скупчених мас.

Я турбувалась про те, що там стане із нами.

Підбирала слова, додавала прикрас,

Конструювала сюжети, підганяла мотиви.

Свято вірила, що ніхто не посварить цих нас.

Але вийшло не так, все не так як гадалось.

Я була насправді в цьому світі сама.

Ти був дуже добрим, але все ж віртуальним

І я мала діяти далі знову одна.

...

Вікторія Сиволап

Каяття

Колись давно була та мрія

Залишить рідний отчий дім,

Колись давно мій сум овіяв

Будинок, в жалю що був нім;

Тоді в кімнатах мовчазних

Страхи нав'язливі ховались,

Тепер же спогади про них

Слізьми з очей моїх зривались.

Я шлюб пізнала і життя,

Все, що здавалось променистим;

А зараз жевріє чуття,

Що посвіт вкрадений нечистим.

У морі безвіснім буття

Свого притулку не зшукала.

І хвиля, повна каяття,

Мене додому повертала.

Тож прощавай, безодне темна,

Бувайте, береги чужі,

В минуле шлях торую, певна –

У славне царство для душі.

Та як почую голос любий –

Здолаю знов тернисту путь,

Про страх, невпевненість і втому

Готова я відраз забуть.

Дарма що ранок квітне в небі

Й сади Едему шелестять,

Бо, Вільяме, тобі, далебі,

Готова серце я віддать.

Ні шторм, ні буря сил не мають

В душі утіху ту спинить,

Коли на твої груди зможу

Свою голівоньку схилить.

Переклад вірша Шарлотти Бронте (Charlotte Вronte – Regret)

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні або коментарі).

...

Вікторія Арчер

Благаю

Давай втечемо далеко

Де будемо ти і я

Давай втечемо навіки

І будемо там одні

Давай втечемо з тобою...

Ти чуєш мене, чи ні?!

Ми підемо десь далеко

Втечемо від горя й жалю

Я тебе так кохаю...

До себе тебе пригорну

Я ж тебе, любий, благаю

Я ж тебе, любий, молю...

І забери мій страх!

Давай втечемо долеко

І будуть посмішки на вустах...

Ти знаєш, а я стомилась

Твоя дівчинка теж жива

У неї буває, навіть, інколи болить голова

Її теж накриває відчай

І підкорює чорний страх...

Та вона піднімає слухавку

І сяє посмішка на вустах...

...

Валерія Курудз

Пишу я знову щось про себе...

Чарівні очі сяють в ночі,

І сум дівочий повсякчас,

А сліз не видно,

Й давно немає.

Самотність вдома поселилась,

І обвела все навкруги.

Чи бути одній непогано?

Чи бути самій зовсім зле?

Не завжди я знаю,

Чому я обираю людей не тих,

А не себе.

В біді буденній поряд я завжди у себе є.

Хотілося б наповнитись сповна увагою, любов'ю,

Щоб більше не хотіти, не мати спраги у цьому,

Але довіритися комусь важко.

Відкритись повністю – інтимно.

І як це брати й не давати?

І як це думати про себе?

Це егоїзм, скажуть усі кому не лінь.

Думати про інших це добро.

Чому ж не видно альтруїстів?

Мабуть, правда десь по центру.

І так завжди, шукаєш відповідь на питання,

Приходить думка рішуча й одна.

І вірш живе своїм життям,

Думки свої я викладаю.

І легше стане на душі,

Неначе це почув хтось.

– 07.04.2023

...

Надя Кулик

На межі

Життя сповнене випробувань іде

І сповнене тяги проблем серце те.

Страждає стомлене пошуками серце

І гірко глянути через гріховність у люстерце.

Ах, молоді роки, дурниць зроблено багато

Й прощає милосердний наш Небесний Тато,

Але іноді заблукавши- людина душеньку погубить

І втратить той зв'язок що з Отцем, Який його так любить.

О, як же хочеться вернутись і виправити помилки

І Богові молитись, кажучи «Прости»!

Як жаль що час вже не повернеш,

Адже повернувши час- на шлях істини звернеш!

Та час не відмотати,

Тому нам треба тут і зараз себе виправляти!

А гірко плачучи від докорів сумління,

Повільно приходить до свідомості прозріння.

А прозріння- то істина, яка вільними зробить

І тоді- то людина гідне похвали Бога зробить.

А наш люблячий Отець усе пробачить

І силу волі Він в людині тій побачить,

Коли щиро покається вона

І відпустить тоді серце тяга!

...

Діана Гобой

кохання?

Знаєте серце розривається навіть коли кохає,

хоча якщо так,то це кохання?

чому коли слова холодні летять,коли навіть мовчання,

ти сприймеш це як найболючіше прощання?

і як би ти не згладжував провину,і не казав солодких слів,

розбите серце завжди покаже вихід,і не залишить на душі слідів.

...

julii

Муки душі

Найгірше для людини,

Коли душа її рветься на частини,

Бо не бідність і не холод

І навіть не голод,

Людину зморюють- ведуть в погибель

Це неначе потрапити під ливень,

А ніде прихиститись- утекти,

Бо що поробиш коли їй долею призначено прийти.

Так же як і ливень- від мук духовних не втечеш

І що поробиш- така доля, від неї не втечеш,

Ніхто не питатиме -хочеш чи не хочеш,

Ніхто не зверне уваги- можеш чи не можеш,

А прийде час- приймеш випробування як покору

Яка радість і щастя розгонить наче вітер хмару.

Може випробування людині для того, щоб вона розумнішала,

Тільки от чому її духовна природа не гарнішала?

І як знайти рівновагу серед страждань і мук,

Що серце пронизають- наче лук?

Коли знайдете відповідь- скажіть мені,

А то у мене тільки запитання одні

І вони без відповіді душеньку не гріють,

А лиш серце розриваючись- тліють!

...

Діана Гобой

Моя душа у клітці

Моя душа мов у клітці

І ловить диявол мене у сітці,

Вириваюсь і борюсь як можу

Лиш в християн я бачу долю схожу.

Страждає серце, сильно б*ється

І остання воля на вітрові в*ється.

Дощ іде ,змиваючи усі надії

І спопеляє вогонь людських підступностей мрії.

Ніхто нікого в світі не розуміє,

Лиш злочинами втягуючись мліє.

Усі усіх зраджують не уступаючи ні в чому

І правда щира полягає в тому,

Що люди безбожні живуть у світі цьому

І віддають себе на службу злому.

Ах, як хочеться кричати від болю

І як тут віднайти духовну волю?

Коли усі усіх втоптують в грязь

І зодягаються у лицемірну масть.

Ніхто мене не чує,

Кожен щось своє будує,

Але коли ти не такий як всі- ніхто не вчує

А лиш долю твою зруйнує.

Ісус теж був не такий як усі

Тому Його не слухалися люди,

Занадто розумними вважали себе- ходили в пітьмі

І спотикалися через гріхи усюди.

...

Діана Гобой

За тобою тужу

Щохвилини за тобою тужу,

В гріховній насолоді горю

Й вигнання мене не зупинить,

Адже я тебе так сильно люблю,

Що й бідолашна згораю.

Раню себе і тебе, але нікуди не піду

Я до останнього не відступлю,

Тебе на чужину самого не відпущу,

Такого як ти я уже не знайду,

Тому не йди сам на смерть- я молю,

Я ж бо від туги за тобою помру,

Бо й дня без тебе не проживу,

А поки є ти- знаю ради кого живу.

...

Діана Гобой

День розлуки

Настав і день цей, день печальний

І кличе обов’язок його негайний,

Ах день розлуки, щеміння в грудях моїх,

Я думаю що не забуду поглядів твоїх,

Які так мудро дивляться на мене- учать

І не передати як душевні крики розлуки мене мучать!

А я б хотіла відтягти розлуку,

Я б хтіла відстрочити неминучу серцю муку,

А то й- щоб назавжди зі мною залишився,

Та час прийшов- тобі пора,

Яка ж я рада що для тебе особлива- мені ти відкрився,

Але зараз душу заповняє туга.

За тобою хочу, забери з собою мене,

Як же я чекала тебе

І от прийшов ти у моє життя,

А тепер знов покидаєш- ідеш в небуття.

Хтів би залишитися зі мною- я знаю,

Проте чуда зараз не маю,

А ти уже від’їжджаєш.

Ох, як же страшно коли кого любиш і раптом втрачаєш!

А я міцно за руку тебе тримаю- не відпускаю,

А ти мене за плечі обіймаєш

І що я зараз відчуваю- ти знаєш,

Бо ми завжди розуміли один одного

І що любов наша вічна- сумніву жодного!

Неминуча хвилина розлуки прийшла,

Але спогади радісні у нас залишаться

І я дякуватиму за все, що вона принесла,

Чи пройде колись туга за ним- не знаю,

Та долю я покірно приймаю,

Бо вірю що доля нас ще зведе

І так що вже не розведе!

...

Діана Гобой

Кожен і кожна

Кожне дитя відчуває нестерпний цей біль,

стискаючи в долоньках своїх маленьких

улюблену ляльку, чуючи звідусіль,

як вороги щодня руйнують нашу неньку.

Кожен дорослий, що вже просяк журбою,

бо не знає, як там вдома, як поживають батьки.

Відібрала війна в нас однією зимою

спогади, рідних, коханих і їх домівки.

Кожна тваринка не знаючи мови

все ж розуміє хто ворог, хто друг.

Брати наші менші в жорстоких умовах

також гинуть від голоду, зброї й недуг.

Кожна рослина, яку в землю втоптали

кляті солдати, москалі, вороги.

Ще вчора у полі широкім квітки розцвітали,

а сьогодні вкривають голі землі сніги.

Кожна істота жива на рідній Вкраїні

покладає душу за свободу Батьківщини.

...

маленький демон

Дві дороги

Ішла я сходами життя,

Стараючись іти угору,

Хотіла пізнати сенс буття,

Але спокуси як назло приходили не в пору.

А що робити коли гріхів нести несила,

Коли від сорому додолу гнуться крила

І як стати на путь істини і твердо іти по ньому- не звернути?

І скільки б сил і часу не забрало,

Рішення твоє серце приймало

І впевнено іти дорогою своєю хтіло,

Але з невинності своєї- робило неуміло.

Питань як і вимог багато,

А вибір то один і вибирати доведеться,

Бо який вибір людина зробить- тим вона і зветься!

Дві дороги : одна світло, інша тьма,

Якою б дорогою ти не пішла,

Кінець всеодно буде,

Тільки от який кінець душа твоя здобуде?

Обирати треба дорогу світла і добра,

Якщо хочеш щоб душа твоя перемогла,

Бо дорога темряви і зла –погубить

І тоді людина себе незлюбить,

Коли вкінці дороги лиш поразка чекає,

А смерть і пекло тебе підступно тримає.

...

Діана Гобой

Вже відлітають птахи

Вже відлітають птахи в теплий край,

Далеко вже не літо,

Тому шукають зручний й теплий гай

Де їх від дощів вкрито.

Хтось залишається тут зимувати

Й будують для сплячки хати,

А хтось шукає кращої погоди,

Бо потім не буде такої нагоди.

Вже відлітають птахи

І даються перші холода в знаки.

Птахи- творчі натури

І їм для захисту потрібні мури,

Щоб себе і своїх пташечок захистити

І ні в кого помочі не просити.

Вони хоч і малі та незалежні

І самі творять умови належні.

Вони краще за людей знають як їм жити,

Що і як для свого благополуччя зробити.

...

Діана Гобой

Рідна солов'їна

Зламане місто за вікном,

Зранку вже третя тривога.

Мої батьки залишилися дома, їм сьогодні звонили з роботи.

Казали: " Не треба ідти", а вони зітхнули тяжко,

Другий раз на тиждень залишилися вдома,

І грошей в кінці місяця буде не багато,

якщо взагалі щось буде...

Намагаюся не плакати коли молодша сестра запитала: "А коли війна скінчиться?".

Відповідаю їй, що вже скоро, маленька.

Зійде сонечко яскраве ,

І в нас все буде добре ...

...

Слім Веркур

Подоба безтілесна

Мої кістки пропахли тобою,

мій хребет замінив твій сталевий дух,

але ти зник і вирішив, весінньою порою

піти назавжди, думав не знайду.

Ти - немов сонце, ранкова роса,

що її бережно розсипає ніч, не тривожачи сну.

Та я навіть не місяць, не зоря, лиш подоба безтілесна.

зів'яла квітка, нерозпущений бутон.

Чому ти можеш дарувати світу

чарівний щирий ніжний погляд свій щодня?

Чом свій ховаю я під маскою, тримаю міцно щоб не здуло вітром?

Все моє існування - то вічна брехня.

Покажи мені світло, спів ранкових пташок.

Я хочу знати, чим живеш ти, дихаєш, чому радієш.

Розділи зі мною горстку сліз і пару усмішок.

Хоча ти вже й зник і спектакль мій бачити не волієш.

...

маленький демон

Рожева вистава

Скільки буду ще тікати від своїх думок

в світ, який ними ж і створений.

Скільки ще в щоденнику білих сторінок

стануть чорнилами спотворені.

Немає порятунку в королівстві мрій.

Лиш повно жаху, страху й марних надій.

Поглянь навколо, всі тут в масках,

ховають безодні сліз в очах своїх.

Признайся вже в тяжких поразках,

врятуй від незнання людей своїх.

Правди нема в рожевому театрі мрій.

Лиш марні сповідання,

марні зізнання,

марне кохання.

Усе тут дарма.

Всього лиш рожева вистава.

...

маленький демон

Обіцянка демона

Моя душа прогнила до дна,

тіло розрубало до кісток.

Була в мене ціль лиш одна,

а отримав у відповідь вирок.

Обіцяв я, благав довіряти словам,

що вустами своїми кривавими,

я казав, ледве вірячи у них сам.

Схибив, так. То було правдою.

Що маю робити я тепер?

Куди мені податись?

Чому не я тоді помер?

Веліть вже і мені ви здатись...

...

маленький демон

Театр тіней

Голосно. Темно. Димно.

В голові лиш моя чорна тінь.

Сніг розтанув, вже не зимно.

Двигуни машин і листя шепотінь.

У свідомості - порожній вулик,

та на дворі все ж повно людей.

Коли вже віднайду собі притулок,

прийміть хвору душу в театр тіней.

Дзеркала земні відображають небо,

моє земне тіло викликає бунт.

Немає сил й тікати вже не треба,

я згорю під сонцем і сконаю тут.

...

маленький демон

Не в них

Який сьогодні сонячний день!

Світло б'є в дзеркала і у очі,

Опадає листям старий сивий клен

А як же там їм? Вони наче в вічності ночі!

Обличчя змальовані їх кров'ю й піском;

І голос хрипкий знічéно шепоче:

«Не спати. Окопи— не схрон. Не спати.. не схрон...» — вже бурмоче.

І вони не сплять. Хоч і клонить у сон,

Хоч злипаються стомлені очі.

Бо на війні нема похорон, є трупи, є кров й лиш сороки скрегочуть;

Скрегочуть і плачуть, і змарне літають:

Зруйнували ракети їх дім

Вони майже ручні: воїнам на плечі сідають,

Рахують темряви дні.

Який сьогодні сонячний день!

Та не в них; не в окопах багряних,

Не в руках, що повзуть до рваних кишень,

Не в них; не в очах вже засклЯних.

...

Віадала Роса

Серце

Де серце що тьмяніло,

Ти мене в ліси водило,

Джерело води святої шукало

І на струнах арфи грало,

Крізь роки знання несло

І додому в небо привело

Й хоч не раз, те серце, помилялося і страждало,

Але врешті-решт все за Бога віддало.

Втративши надію в людей,

Відмовилося серце від почесті й помпей

І дорогу до вічного шукати стало,

Ніщо крім віри і любові більше не тримало,

Да буде нині в серці так як Бог постановив,

Бо він мене нову в випробуваннях породив,

Тепер іншого життя не уявляю,

Завдяки Господу все необхідне маю

Й радію життю бо серце крихке оновилось,

Все вчасно, все як має бути: нічого не спізнилось!

...

Діана Гобой

Не вічне

Все проходить-ніщо не вічне в світі матерьялу,

одна любов у серці й пил,

а інше йде собі помалу.

Сімя-сенс життя і друге дихання,

мчуся долі назустріч без вагання

і все прийде що має-цього не оминути,

головне на шляху не заснути.

Пройти усе без втрат великих,

себе в дорозі не загубити

й радіти в пригодах диких,

від шаленого кохання мліти!

...

Діана Гобой

Моя сповідь

І знаю безнадійним все здається

Й речі є які нам не під силу,

І сутність грішна проб’ється,

Коли перестану вірити диву.

Ховаюся у світі я чудес,

Від реальності що розбиває мрії,

У пошуках істини роблю помилкові дії,

На спасіння моє не вистачить ніяких мес,

Втрачаю суть у боротьбі за щастя,

Падаю вниз від любого напастя,

Де ж спасіння, істина і сцілююча любов,

Коли ж відчую я прекрасну невинність знов?

Плачу по собі й по дорогих втрачених людях,

Коли віднайду силу -стану собою,

Лиш відкинувши зло добром пропитаюсь

І більше я ніколи не зазнаюсь,

Не здамся у битвах без бою!

Верну надію- те, без чого я ламалася,

Ради спасіння власної душі,

Адже немає нічого ціннішого за неї.

Якщо спасіння є:скажи де воно,

Не хочу я вмирати,

Не встигла ще багато чого пізнати!

Де віднайти міру в золотій середині,

Чим наповнити душу щоб перестати страдати,

Як скажи мені це все мати,

Коли ілюзії розвіялися і я вже не та,

Як повернутися до правди що колись десь глибоко росла.

Кругом розчарування і розруха

І прилипла до мене та розруха,

Яка зветься «не удачниця» по життю,

А може й по натурі що гризе душу мою.

У світі цьому вже все сумніву піддаю

І любов угасає не знаходячи відклику,

Лиш серце добру і покликанню віддаю,

Це все що в мене є-і жду я нового виклику!

...

Діана Гобой

Хай ся люблять

До незкінчення влюбился я,

Но коли кинула вона,

Жодного болю не відчував я.

Сподобалась зовсім інша сторона.

І оті от всі моря,

Які мав перепливати я,

Не вартували жодного її волоска.

Вот така вона ця маска.

Маска"Клятва вічного кохання "

Знамення грішного вбавляння

Неправдивих гір немов,

Слова я вимовимовляю знов.

Від мого зігрівання серця,

Ця красуня більше не спасеться.

Від брехливих слів

На серці її, я оставлю мозолів.

Не любити можу я.

-Кохаймося? Кохаймося!

Але інші хай ся влюблять.

Закохані розбиті серця мене ваблять.

...

Денжу

Єдина надія

Ти моя єдина надія на любов,

Хоча би на єдину ніч пізнати рай,

А ти до моїх слів глухий немов,

Але я тобі належу і тілом і душею знов.

Ти міг би бути моїм чоловіком но не захотів,

Мене зрозуміти ти не зумів,

А ми ж так похожі і душі наші єдині

І ми у пристрасті такі неповторимі.

Ти відчуваєш наш зв язок і те як нас тягне один до одного

І нема в світі цьому з цим незгідного,

Лиш ти не бачиш цього-це моя печаль

І сумно стає коли дивлюся вдаль.

Вогонь палає у душі і в тілі,

А ти відмовив-душа моя у зливі.

Я любитиму й чекатиму,

Хоча й не відомо мені чи ласку твою знатиму.

...

Діана Гобой

Боротьба

Все в наших силах змінити,

Треба тільки цього захотіти.

І все в житті здається не під силу,

Коли нема в душі нашій миру.

І боремося ми відчайдушно,

Так що в душі стає нам душно.

Не знаєм ми що робимо не так

І світ озлоблений на нас

За те, що боремось за добро й перемагаєм.

Життя таке і іншого не маєм

Й любов додає нам сили повсякчас

І це освітлює нам шлях.

Цінуємо ми життя-воно у нас одне

І знаєм –час випробувань пройде,

Заради цього боротьбу ведем

І з усією пристрастю життя вічного ждем.

...

Діана Гобой

Татові і мамі

Татові і мамі я пишу цього листа,

Спогадами всіяного де стоїть моя тюрма,

Квітами присипана алея,

Думи все ж звертаються до Прометея

І Гертруда тут стоїть у вбранні сліпучім,

У садку порається пахучім.

Де душа-там дім а не там де родився,

Я за своє життя змінився,

Я не думав що то буде і куди то приведе,

Нехай до мене ж мудрість в гості зайде.

Я пишу вам любі про усе на світі,

Що стається й сталося зі мною,

Про гріхи й печалі я пишу у звіті

І нема мені тепер покою.

Та щасливий бо довольний всім що маю,

Я зла на минуле не тримаю

І хоч каятись в чім маю,

Але поганого про вас я не згадаю.

...

Діана Гобой

Прозріння

Настав час змінам прийти,

А всьому старому з життя піти.

Де б я не був я один і так завжди

І правду ту пізнавши

Я йду вперед відрікшись від усього,

Хоч пустота заполонила та вільним став от того.

Я не ангел і не демон я сам по собі,

Кругом почуваюся як риба в воді,

Бо секрет незламності я знаю

І більше нічого не питаю.

Ніхто тепер мене не використовує,

Я сам перед собою даю звіт,

Мене все віднині влаштовує,

Пройшовши цей навчальний рік.

Моє правосуддя тверде а рука не дрогне,

Лиш слово моє світило а меч –справедливість,

Любов що залишилася не засохне,

Не зіб’є зі шляху мінливість.

Світу правда непотрібна а я ж її несу,

Тому ізгоєм у світі цьому став

І навіть рідні відмовляють на мольбу,

Коли від страждань я пропадав.

Врятували і покинули: я прозрів-тепер я інший,

Я знаю що став невимовно грішний

Та честь і совість я не втратив,

Хоч розум негативом збагатив.

Ви шлях обрали і я йду далі сам,

Ми винні всі-годі тут казати

Та зло не хочу я на вас тримати,

Нетреба війн і мелодрам!

Немає в світі цьому де сокритися від зла,

Воно кругом: усе заполонило,

Жаль мені що я себе не вберегла,

Воно усе прекрасне й чисте в мені вбило.

Реальність жорстока-від неї не закритись,

Багато в битвах помирало,

Остається лиш молитись,

Тримаючись надією і вірою у краще.

Всі історії закінчуються-закінчилася і ця,

Без обману з легкістю на позитиві йду,

Що ж ви наробили моя рідня,

На жаль я вашу сторону не прийму.

...

Діана Гобой

Похмура днина

Цій днині немає кінця,

Страждань прийшло вінця

І руки опуститися хочуть,

Але тоді мрії збутися не можуть..

Хтось ховається від проблем,

А я іду до них сміливо,

Тоді я можу побачити диво

І все буде суттєво без дилем.

Та перед ціллю страх охопив

Й скільки сліз пролив,

Опанувавши себе я світло бачу,

Я від щастя як дитя плачу.

У снах блукаю я похмурих,

Вбачала у фарбах понурих,

Поганий кінець щасливої історії,

Але опиралася і тікала з Преторії,

Неначе від цього залежить усе життя,

Є надія для мене ще одна!

...

Діана Гобой
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Мене заблокував ІнстаграмКатерина Скрипка
18.07.2024
Шановні колеги, зокрема ті, що слідкували за грою для письменників #історіядляскрипки вже помітили: ... Детальніше
Іноді мрії збуваютьсяСкуловатова Олена
18.07.2024
Дуже давно, коли я тільки почала писати, у мене з'явилася мрія: щоб мою книгу видало «Видавництво Ст ... Детальніше
Група "Автори та читачі" - адміниться БукнетомОлександр Молодецький
08.02.2023
Хотів розповісти цікаву історію. Я деякий час був у фейсбучній групі "Автори та читачі". Нещодавно в ... Детальніше
Гра: чи вмієте Ви в критику?Сергій Василюк
18.07.2024
Вітаю друзі, сьогодні я наведу приклад одного оповідання. Воно написане відомим чеським письменником ... Детальніше
Книга про людину, яка подорожує за вітромКниголюб
18.07.2024
Книга про людину, яка подорожує за вітром Ярослава Литвин «Роза Вітрів» Ця книга привернула мою уваг ... Детальніше
Продовжую знайомитися з творчістю Дмитра ВоронськогоКниголюб
18.07.2024
Ще одна цікава книга про українських козаків. «Мамай, або Перші козаки» Цей гостросюжетний роман в я ... Детальніше
На Аркуші вже:
11820читачів
144430коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: